вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2021 р. Справа№ 910/18654/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Євсікова О.О.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Гнидка М.В.
від відповідача: Поліщук Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Іванової Євгенії Іванівни
на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 (повне рішення складено та підписано 02.02.2021)
у справі № 910/18654/20 (суддя Котков О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "НИВА"
до Фізичної особи-підприємця Іванової Євгенії Іванівни
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог.
В листопаді 2020 року Приватне акціонерне товариство «Нива» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Іванової Євгенії Іванівни про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 1НИВ0190033 від 24.12.2019 в розмірі 462 001,99 грн, з яких 282 446,63 грн основного боргу, 2 015, 02 грн 3 % річних, 169 467, 98 грн штрафу та 8 072, 36 грн пені.
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань за вказаним договором оренди в частині сплати орендної плати з травня по вересень 2020 року та компенсації витрат на комунальні послуги з червня по серпень 2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18654/20, її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/18654/20 позов задоволено частково, з Фізичної особи-підприємця Івановою Євгенії Іванівни на користь Приватного акціонерного товариства «НИВА» стягнуто 282 446,63 грн, 1 990, 94 грн 3 % річних, 169 467,98 грн. штрафу, 7 969, 93 грн пені та 6 928, 13 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено суду факт порушення відповідачем зобов'язань в частині здійснення оплати орендних та комунальних платежів, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у даній справі, Фізична особа-підприємець Іванова Євгенія Іванівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Відповідач стверджує про порушення судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції (підсудності) справи, яка, на його думку, відповідно до частини третьої статті 30 ГПК України підлягала розгляду господарським судом Київської області, тобто за місцезнаходженням майна.
Про непідсудність справи скаржник не заявляв при розгляді справи судом першої інстанції з об'єктивних причин, оскільки повідомлень про розгляд справи не отримував, а про оскаржуване судове рішення скаржник дізнався 24.03.2021 під час виконавчого провадження з примусового його виконання.
Позиція іншого учасника справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Також позивач зазначив, що планує понести витрати у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції та надав орієнтовний розрахунок судових витрат в апеляційному провадженні (50 000 грн).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2021 справу № 910/18654/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Попікова О.В., Євсіков О.О.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1597/21 від 15.04.2021 у зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2021 справу № 910/18654/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Євсіков О.О., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 за клопотанням відповідача поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18654/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.06.2021; зупинено дію оскарженого рішення.
У судове засідання, призначене на 01.06.2021, з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача (скаржника) у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити в силі.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов договору оренди нежитлового приміщення № 1НИВ0190033 від 24.12.2019, укладеного між Приватним акціонерним товариством «НИВА» та Фізичною особою-підприємцем Івановою Євгенією Іванівною, останній надано у строкове платне користування нежитлове складське приміщення площею 22,00 кв.м в підвалі будівлі складу (літ. Б); нежитлове складське приміщення площею 567,27 кв.м на 3 (третьому) поверсі будівлі складу (літ. Б) (об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, 10.
На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове складське приміщення площею 22,00 кв.м в підвалі будівлі складу (літ. Б); нежитлове складське приміщення площею 567,27 кв.м на 3 (третьому) поверсі будівлі складу (літ. Б) (об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, 10, про що 01.01.2020 сторонами було складено акт приймання-передачі.
В період з травня 2020 року по вересень 2020 року орендодавцем було виставлено орендарю рахунки-фактури на оплату орендної плати: № 332 від 31.05.2020 року на суму 55 980,65 грн., № 410 від 30.06.2020 року на суму 55980,65 грн., № 484 від 31.07.2020 року на суму 55 980,65 грн., № 557 від 31.08.2020 року на суму 55 980,65 грн., № 611 від 30.09.2020 року на суму 55980,65 грн.
Крім того, у період з червня 2020 року по серпень 2020 року орендодавцем було виставлено орендарю рахунки-фактури на компенсацію витрат на комунальні послуги на суму 2 543,38 грн.: № 411 від 30.06.2020 року на суму 852,35 грн., № 485 від 31.07.2020 року на суму 813,55 грн., № 556 від 31.08.2020 року на суму 877,48 грн.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилався на несвоєчасну сплату відповідачем орендних платежів за період з травня 2020 року по вересень 2020 року та комунальних платежів за період з червня 2020 року по серпень 2020 року за договором оренди нежитлового приміщення №1НИВ0190033 від 24.12.2019, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за період з грудня 2019 року по березень 2020 року у розмірі 21 847,09 грн. Крім того, позивачем нараховано на основний борг та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2 015,02 грн, штраф у розмірі 169 467,98 грн. та пеню у розмірі 8 072,36 грн
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яке оскаржується відповідачем виключно з підстав порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стали застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року» № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
Суд апеляційної інстанції вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у Київській області, то спір у цій справі, переданий на розгляд до господарського суду міста Києва, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 ГПК України.
Предметом спору у справі, що розглядається, є орендна плата за користування нерухомим майном, розташованим відповідно до договору за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, 10. При цьому адресою відповідача є: АДРЕСА_1 .
З урахуванням викладеного справа підлягала розгляду господарським судом Київської області.
Статтею 279 ГПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Водночас частиною другою цієї статті визначено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Отже справа підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності) у разі доведення скаржником існування поважних причин, за яких він не заявив про непідсудність справи у суді першої інстанції, що прямо випливає зі змісту наведеної процесуальної норми.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що про непідсудність справи не заявляв при розгляді справи судом першої інстанції з об'єктивних причин, оскільки повідомлень про розгляд справи не отримував, а про оскаржуване судове рішення дізнався 24.03.2021 під час виконавчого провадження з примусового його виконання.
Матеріали справи свідчать про те, що під час розгляду позовної заяви відповідач поштову кореспонденцію не отримував, поштові відправлення (ухвала про відкриття провадження у справі, рішення суду першої інстанції) повернулися на адресу суду першої інстанції з відміткою "причини повернення - за закінченням терміну зберігання " (а.с. 87, 88, 96, 97).
Поштова кореспонденція направлялась відповідачу судом першої інстанції на адресу його місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за відсутності відомостей у суду про наявність у відповідача інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти.
Відповідно до ч. 3 та ч. 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з п. 3, п. 4, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п.11 та п. 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Виходячи з аналізу вимог ст. ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) ) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Суд зазначає, що у своїй апеляційній скарзі скаржник не обґрунтовує причин, за яких він не отримав рекомендовані поштові відправлення, якими судом першої інстанції йому надсилалися ухвала про вчинення процесуальної дії та судове рішення, яке ним оскаржується, за адресою його місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Колегія суддів також виходить із того, що можливість дізнатись про судове провадження, існування судових рішень та ознайомитись з їх повним текстом залежала від власного волевиявлення скаржника, оскільки відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" (який набрав чинності з 01.06.2006), статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. При цьому, згідно зі статтею 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року
Частиною другою статті 279 ГПК України передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, враховуючи те, що місцевим господарським судом було вжито всіх заходів, передбачених процесуальним законодавством, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, та беручи до уваги недоведення відповідачем поважності причин незаявлення ним в суді першої інстанції про непідсудність справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи та направлення справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною другою статті 279 ГПК України передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина 2).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/18654/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Іванової Євгенії Іванівни - без задоволення.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги у даній справі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іванової Євгенії Іванівни залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/18654/20 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Іванову Євгенію Іванівну.
Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі № 910/18654/20.
Матеріали справи № 910/18654/20 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено - 07.06.2021.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.О. Євсіков
С.В. Владимиренко