вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2021 р. Справа№ 910/16817/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Козир Т.П.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021
у справі № 910/16817/20 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про стягнення 35 000,00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" (далі - ТОВ "БДФ", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про стягнення 35 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на статтю 1173 Цивільного кодексу України та статтю 21 Податкового кодексу України, вказуючи на вчинення відповідачем неправомірних дій, що зумовили понесення товариством витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн на оплату професійної правничої допомоги, наданої Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" на підставі Договору № 17-07/18 від 17.07.2018, в рамках розгляду адміністративними судами справи № 826/11358/18 за адміністративним позовом ТОВ "БДФ" до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги від 06.07.2018, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16817/20 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що плата за юридичні послуги належить до судових витрат, пов'язаних із розглядом справи та є такими, що понесені особою, у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом та їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "БДФ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошував на тому, що останнім в позовній заяві викладено обставини, які підтверджуються відповідними доказами щодо наявності шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача та встановлено причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Також в апеляційній скарзі скаржник наголошує на помилковості висновку суду першої інстанції, про те, що витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку, та зазначає, що розмір завданої йому неправомірними діями відповідача майнової шкоди дорівнює витратам на оплату правової допомоги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 поновлено ТОВ "БДФ" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16817/20, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено Головному управлінню ДПС у м. Києві строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 17.07.2018 між Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" (далі - Бюро) і Товариством з обмеженою відповідальністю "БДФ" (клієнт) укладено Договір про надання Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" правової допомоги № 17-07/18 (далі - Договір), за умовами якого позивач доручив, а Бюро взяло на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу.
Згідно з п. 1.1 Договору зобов'язання щодо надання клієнту правової допомоги передбачається в представленні інтересів (бути представником) клієнта в усіх громадських, кооперативних, комунальних, державних органах, органах місцевого самоврядування, в будь-яких підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності, перед окремими фізичними особами та фізичними особами-підприємцями.
Пунктом 1.2 Договору передбачено надання правової допомоги по представленню (захисту) інтересів з усіх питань, пов'язаних із проведенням органами державної податкової служби, органами контрольно-ревізійної служби, органами соціального страхування, органами Пенсійного фонду, органами санітарно-епідеміологічної служби України, органами державної служби України, органами МНС України, органами захисту прав споживачів, органами екологічного контролю, органами Антимонопольного комітету України, органами прокуратури, Служби безпеки України, органами митної служби, правоохоронними органами (в тому числі відповідними відділами та управління МВС України) будь-яких перевірок чи інших дій в межах їхньої компетенції, відібрання пояснень, надання свідчень, показів, при проведенні затримання, огляду, обшуку, виїмки, складанні протоколів обшуку, вилучення, допиту, будь-яких слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів кримінально-правового, адміністративного, дисциплінарного впливу за участю чи відносно клієнта.
Відповідно до пункту 1.3 Договору надання правової допомоги по представленню інтересів клієнта в усіх судових установах, в тому числі, але не виключно, в місцевому загальному суді, апеляційному суді, господарському суді, адміністративному суді, в суді касаційної інстанції, у Верховному суді, органах виконавчої служби.
За умовами пунктів 5, 6 Договору встановлено, що ціна виконання цього доручення визначається сторонами у додаткових угодах. Крім того, клієнт зобов'язується сплатити адвокату фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього доручення (оплата роботи фахівців, оплата судових витрат, обов'язкових платежів, транспортні витрати, зв'язок, технічні витрати тощо).
Пунктом 1 Додатку № 1 від 17.07.2018 до Договору № 17-07/18 сторони цього правочину погодили надання Бюро Клієнтові правової допомоги з юридичного супроводу в Окружному адміністративному суді міста Києва справи про скасування опису майна у податкову заставу за № 130083-17 від 06.07.2018 та податкової вимоги від 06.07.2018 (отримано 13.07.2018) Головного управління ДФС у м.Києві по справі за поданням Головного Управління ДФС у місті Києві в Печерському районному суді міста Києва.
Пунктом 2 вказаного Додатку передбачено, що вартість робіт, вказаних у пункті 1 цього Додатку, складає 35 000,00 грн на момент підписання адвокатського договору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 826/11358/18 задоволено позов ТОВ "БДФ" до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і вимоги від 06.07.2018, зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у м. Києві №130083-17 про опис майна у податкову заставу від 06.07.2018; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДФС у м. Києві № 130083-17 від 06.07.2018, а також стягнуто на користь ТОВ "БДФ" понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 945, 22 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 826/11358/18 апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2019 - без змін.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з актом виконаних робіт № 1 від 20.07.2018 до Додатку № 1 від 17.07.2018 до Договору про надання правової допомоги юристом та комплексне юридичне обслуговування від 17.07.2018 виконавець (Бюро) виконав, а замовник (позивач) прийняв роботу, що включала в себе юридичний супровід в Окружному адміністративному суді міста Києва по справі про скасування опису майна у податкову заставу за № 130083-17 від 06.07.2018 та податкової вимоги від 06.07.2018 ГУ ДФС у м. Києві по справі за поданням Головного Управління ДФС у місті Києві в Печерському районному суді міста Києва, загальною вартістю 35 000,00 грн.
Згідно платіжного доручення від 19.07.2018 № 2944 ТОВ "БДФ" перерахувало на рахунок Бюро 35 000,00 грн плати за юридичний супровід, відповідно до рахунку № 20 від 17.07.2018 без ПДВ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення статті 1173 Цивільного кодексу України та статті 21 Податкового кодексу України, вказуючи на вчинення відповідачем неправомірних дій, що, на думку позивача, підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2019 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 826/11358/18, внаслідок чого ТОВ "БДФ" було завдано збитків на суму 35 000,00 грн, які полягають у понесенні останнім витрат на професійну правничу допомогу задля відновлення власного, порушеного контролюючим органом, права.
У зв'язку з наведеними обставинами, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 35 000,00 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень гарантовано кожному статтею 56 Конституції України.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до пункту 21.3 статті 21 Податкового кодексу України шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.
Згідно з пунктом 21.4 статті 21 Податкового кодексу України посадова або службова особа контролюючого органу несе перед державою відповідальність в порядку регресу в розмірі виплаченого з бюджету відшкодування через неправомірні рішення, дії чи бездіяльність цієї посадової (службової) особи.
Крім того, встановлено спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статті 1173 і 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 2, частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих правових норм, правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "БДФ" звернулося до суду із вимогою про стягнення з відповідача суми матеріальної шкоди в розмірі 35 000,00 грн, завданої внаслідок неправомірних дій відповідача, на підставі, зокрема, статті 1173 Цивільного кодексу України з посиланням на документальне підтвердження витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги, наданої останньому Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" на підставі Договору № 17-07/18 від 17.07.2018 в рамках розгляду адміністративними судами справи № 826/11358/18.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд першої інстанції правильно зазначив, що за змістом позовної заяви позивач ототожнює розмір майнової шкоди із витратами на оплату правової допомоги за Договором про надання правової допомоги № 17-07/18 від 17.07.2018, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери", перелік послуг за яким зазначено в акті та відповідно до якого позивач перерахував плату за юридичний супровід згідно з рахунком № 20 від 17.07.2018 у розмірі 35 000,00 грн.
Приписами частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Частиною 3 статті 27 вищевказаного Закону передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.
Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених останнім за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги, тобто витрат, які поніс позивач під час розгляду адміністративної справи № 826/11358/18.
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.
Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно зі статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, є такими, що понесені особою, у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Крім того, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом на виконання приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, обґрунтовано враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку, оскільки, витрати понесені у судовому провадженні, зокрема, адміністративному, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання окремого позову, а розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги, які сторона понесла в адміністративній справі, шляхом звернення з позовом у порядку господарського судочинства через відсутність правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу зі шкодою (збитками) у розумінні положень чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки судом було надано належну оцінку фактичним обставинам даної справи та доводам позивача.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16817/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ "БДФ" має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16817/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/16817/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/16817/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
Т.П. Козир