вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2021 р. Справа№ 920/1018/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича
на рішення Господарського суду Сумської області
від 14.12.2020 (повний текст рішення складено 21.12.2020)
у справі № 920/1018/20 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича
до Фізичної особи-підприємця Воробєй Віктора Наумовича
про стягнення 131 326,40 грн
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року Фізична особа-підприємець Іванов Артем Веніамінович звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Воробєй Віктора Наумовича про стягнення 131 326,40 грн заборгованості за поставлений позивачем товар.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем за видатковими накладними поставлено відповідачу товар, який останнім прийнято але не оплачено у повному обсязі.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі № 920/1018/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що акт звірки не містить посилання на видаткові накладні, а тому не свідчить про визнання відповідачем боргу за цими документами та не вказує на переривання строку позовної давності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі № 920/1018/20, ФОП Іванов А.В. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сума боргу 131 326,40 грн є безспірною, оскільки підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 22.10.2018 (а.с. 6), що відповідно до ст. 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу строку позовної давності за вимогами до покупця.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
01.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ФОП Воробєй В.Н. надійшли заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких, відповідач просить залишити апеляційну скаргу ФОП Іванова А.В. без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі № 920/1018/20 - без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2021 апеляційну скаргу ФОП Іванова А.В. передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Скрипки І.М.
Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 920/1018/20 є стягнення 131 326,40 грн, вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 920/1018/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Іванова А.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі № 920/1018/20; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між ФОП Івановим А.В. (продавець) та ФОП Воробєй В.Н. (покупець) у спрощений спосіб укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір).
Так, ФОП Івановим А.В. у період з липня 2015 по травень 2016 років на адресу ФОП Воробєй В.Н. було поставлено продукцію на загальну суму 717 796,40 грн, проте відповідачем оплачено позивачу лише 586 470,00 грн, а відтак, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 131 326,40 грн. Даний факт підтверджується копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та виписками з рахунку (а.с. 7-77).
01.11.2019 ФОП Іванов А.В. звернувся з претензією до ФОП Воробєй В.Н. (а.с. 78-80), однак відповідач заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань є, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
В силу ст. 193 ГК України обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Положеннями статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.
Як зазначалось вище, між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб укладено договір купівлі-продажу (поставки продукції).
Приписами статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Так, у період з липня 2015 року по травень 2016 року ФОП Івановим А.В. за видатковими накладними було поставлено ФОП Воробєй В.Н. продукцію (крейда, вапно) на загальну суму 717 796,40 грн.
В силу статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Між позивачем та відповідачем було складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 22.10.2018, відповідно до якого встановлено факт поставки продукції та факт часткової сплати відповідачем у розмірі 586 470,00 грн (а.с. 6).
Також, у даному акті звірки взаєморозрахунків визначено, що станом на 22.10.2018 заборгованість ФОП Воробєй В.Н. перед ФОП Івановим А.В. складає 131 326,40 грн.
01.11.2019 позивач надіслав на адресу відповідача лист-вимогу щодо сплати останнім в семиденний термін з моменту отримання даної вимоги заборгованості у розмірі 131 326,40 грн, підтвердженої підписаним актом звірки взаєморозрахунків.
Приписами статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано доказів сплати боргу, який виник у зв'язку з поставкою товару по видатковим накладним, про які було зазначено вище, а тому, факт наявності боргу на суму 131 326,40 грн за товар поставлений по видатковим накладним, відповідачем не спростований.
Водночас, надані позивачем докази є достатніми в розумінні ст. 79 ГПК України, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, зокрема, про наявність невиконаного в повному обсязі грошового зобов'язання відповідача перед позивачем.
Таким чином, борг ФОП Воробєй В.Н. перед ФОП Івановим А.В. складає 131 326,40 грн, що відповідає фактичним обставинам справи, а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 131 326,40 грн боргу за Договором підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованою та такою, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо застосування строку позовної давності, слід зазначити таке.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» («Yukos shareholders v. Russia»), п. 570).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як визначено статтею 257 ЦК України.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.
Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог.
В силу ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Як вже зазначалося вище та встановлено судом апеляційної інстанції, у акті звірки взаєморозрахунків визначено, що станом на 22.10.2018 заборгованість ФОП Воробєй В.Н. перед ФОП Івановим А.В. складає 131 326,40 грн.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, суд касаційної інстанції вказав, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.
Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що підписання в межах позовної давності боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу, і, як наслідок, про переривання строку позовної давності.
Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків за період з 06.08.2015 по 22.10.2018 містить інформацію, яка підтверджена наданими позивачем первинними документами та підписаний і скріплений печатками позивача та відповідача, у зв'язку з чим, даний акт є належним доказом визнання відповідачем станом на 22.10.2018 заборгованості перед позивачем в розмірі 131 326,40 грн.
Отже, зазначений акт звірки у розумінні ст. 264 ЦК України, є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу станом на 22.10.2018, що є підставою для переривання перебігу строку позовної давності за вимогами до покупця.
У зв'язку із цим, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності не переривався і позивач звернувся до суду за захистом своїх прав по грошовому зобов'язанню поза межами строку позовної давності.
Разом з тим, пояснення відповідача наведені у запереченнях на апеляційну скаргу не спростовують доводів апеляційної скарги та в цілому зводяться до заперечення фактичних обставин справи і невірного тлумачення норм законодавства.
Також, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх заперечень проти апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову є необґрунтованим, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору, понесені при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича задовольнити.
Рішення Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі № 920/1018/20 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Воробєй Віктора Наумовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 131 326 (сто тридцять одна тисяча триста двадцять шість) грн 40 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Видати наказ.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Воробєй Віктора Наумовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн 00 коп.
Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду Сумської області.
Матеріали справи № 920/1018/20 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка