61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
04.06.2021 Справа № 905/422/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (вул. Гризодубової, 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87534, код ЄДРПОУ 33760279)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення коштів у розмірі 38124,02 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Предмет та підстави спору
На розгляд до Господарського суду Донецької області передано позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення 38124,02 грн, у тому числі: основного боргу у сумі 14902,74 грн; пені у сумі 14902,74 грн; 3 % річних у сумі 2177,60 грн; інфляційних втрат у сумі 6140,94 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідачем порушено грошові зобов'язання у за період з жовтня 2015 по грудень 2016 року за договором №182 від 04.12.2008 про відпуск теплової енергії, у зв'язку із чим утворилась заборгованість.
Заперечення учасників процесу
19.04.2021, через канцелярію Господарського суду Донецької області, від ОСОБА_1 , надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості в оригіналі б/н від 14.04.2021 (вх.№8188/21).
Відповідач у поданому до суду відзиві заперечував проти задоволення позову, мотивуючи його тим, що у зв'язку зі зміною власника приміщення за Договором дарування частини нежитлового приміщення №б/н від 28.05.2015, ним була подана заява б/н від 01.06.2015 про припинення дії Договору №185 про постачання теплової енергії. З моменту подання заяви від 01.06.2015 відповідач жодних документів та кореспонденції від ККП «Маріупольтепломережа» не підписував, вважаючи договірні відносини між ним і позивачем припиненими.
Крім того, відповідач зазначає, що ККП «Маріупольтепломережа» протягом трьох років з дня подання ним заяви про припинення дії Договору не заявляло про наявність заборгованості.
Відповідь на відзив
27.04.2021, через канцелярію Господарського суду Донецької області, від Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», надійшла відповідь на відзив №61.3.4.-26668-61.3.4.2.1 від 23.04.2021 (вх.№9095/21).
У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що заяви про припинення дії Договору №185 від відповідача на адресу ККП «Маріупольтепломережа» не надходило. Рахунки за період з січня 2017 по квітень 2018, нараховані згідно Договору №185, були сплачені у повному обсязі, тому відповідач не міг передбачити зміни, що відбулися у відповідача. Акти на включення опалення на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 відповідач підписував особисто, чим підтверджував взаємну згоду на подальше виконання обов'язків за договором.
Крім того, позивач зазначає, що повідомив відповідача про наявність у нього заборгованості за теплову енергію шляхом направлення рекомендованими листами претензій №42/04 від 15.12.2015 та №262318-311/04 від 09.06.2016 та копії заяви про видачу судового наказу №262316-257/04/01 від 26.12.2017. Щодо заперечень відповідача стосовно підписаних іншими особами реєстрів про вручення рахунків, позивач зазначив, що п. 4.1 Договору передбачено, що рахунки вручається постачальником під підпис уповноваженої особи або робітникам організації (установи, підприємства та ін.) споживача. Позивач стверджує, що у нежитловому приміщені в якому надавалися послуги з теплопостачання розміщений магазин, а тому рахунки вручались робітникам магазину. При цьому, позивач наголосив про те, що відповідно до п. 4.1 договору у разі не отримання рахунків до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач зобов'язаний самостійно отримати рахунки у постачальника. З огляду на зазначене, позивач вважає, що не отримання рахунків з вини відповідача, не дає йому право ухилятися від зобов'язань з оплати нарахувань за надану теплову енергію. Водночас, позивач вказав на те, що з жовтня 2018 року нарахування за теплову енергію здійснюється по іншому договору з ФОП Довгаль Р.В. та нарахування Договором №182 від 04.12.2008 припинені, проте у відповідності до п. 5.4 Договору №182 від 04.12.2008 у разі припинення дії договору споживач не звільняється від обов'язків повної сплати використаної теплової енергії. Позивач також наголосив на тому, що беззаперечним доказом того, що теплова енергія у спірному періоді була надана безпосередньо відповідачу за Договором №182 від 04.12.2008 є підписані ним особисто акти на включення опалення.
Заперечення на відповідь на відзив
05.05.2021, через канцелярію суду, від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 28.04.2021 (вх.№9387/21).
У поданих до суду запереченнях відповідач зазначив про те, що надані позивачем копії виписок банку, в яких вказано ПІБ з рахунків на оплату послуг та їх номери з датами виписки не є підтвердженням що ці оплати здійснювались безпосередньо ним, та в них не міститься його ІПН. Відповідач стверджує, що усі суми, які були зараховані позивачем нібито від його імені у період 2017-2018 року у разі чинності договірних відносин позивач мав право зараховувати у погашення заборгованості, а тому твердження про здійснення платежів від його імені відповідач вважає хибними. Крім того, відповідач зазначив, що підписані та скріплені печатками акти містять підписи та печатки дуже схожі на оригінальні, однак їх автентичність може визначити тільки експертиза. Відповідача також зазначив проте, що позивачем надано лише квитанції про надсилання йому листів без описів вкладення, повідомлень про їх отримання або їх повернення, а на поштових квитанція міститься тільки ПІБ без зазначення інформації на яку адресу вони надсилались.
Хід розгляду справи та процесуальні дії
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.03.2021 позовну заяву Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду від 15.03.2021 позивачем подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 02.04.2021 №905/422/21 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд
Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами
04 грудня 2008 року між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» як постачальником (позивач) та фізичною особою - підприємцем Курчай Олександром Миколайовичем як споживачем (відповідач) підписаний договір на постачання теплової енергії №182 від 04.12.2008 (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є постачання в необхідній кількості, прийняття та сплата спожитої теплової енергії за затвердженими тарифами у строки, передбачені договором.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору постачальник зобов'язується забезпечувати безперебійне постачання тепловою енергією об'єктів споживача у відповідності до умов договору; споживач зобов'язується щомісячно сплачувати послуги теплопостачання у відповідності з обсягами теплопостачання.
Відповідно до дислокації до договору об'єктом теплопостачання є приміщення у АДРЕСА_2 , з загальною опалювальною площею 98,0 кв.м.
Відповідно до п. 3.3 договору кількість теплової енергії, що відпускається, розраховується за наявності засобів обліку - за приладами обліку, встановленими на тепловому вводі споживача.
Пунктом 3.7 договору визначено, що зняття показань приладів обліку теплової енергії здійснюється споживачем. Результат обрахунків передається теплопостачальній організації.
Нарахування за теплову енергію в період з жовтня 2015 по грудень 2016 проводилися за показниками приладів обліку теплової енергії, встановленого у будинку АДРЕСА_3 , пропорційно опалювальній площі приміщення. Позивачем надані до суду акти зняття показань приладів обліку теплової енергії з жовтня 2015 по грудень 2016 за адресою АДРЕСА_3 .
Згідно з п. 5.1 договору даний договір укладений строком на 2 роки. Умови договору можуть бути змінені або доповнені при взаємній згоді сторін у письмовій формі. Договір вважається продовженим на той строк і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення строку не слідує заява однієї із сторін про відмову від даного договору або його перегляд.
На виконання умов договору, позивачем за період з 01.10.2015 по 31.12.2016 подано теплову енергію до об'єкту відповідача.
На підтвердження факту підключення приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , до системи централізованого опалення, суду надані копії актів на включення центрального опалення від 13.10.2015, від 18.10.2016 та від 23.10.2017. Вказані акти особисто підписані позивачем та скріплені його печаткою, а також на актах міститься підпис ОСОБА_2 .. Хоча, відповідач заперечує проти того, що він особисто підписував вказані акти, та вказує на те, що тільки експертиза може підтвердити їх автентичність.
Відповідно до п. 3.2 договору споживач зобов'язується щомісячно сплачувати послуги теплопостачання у відповідності з обсягами теплопостачання.
Розділом 4 договору сторони погодили порядок оплати, зокрема:
п. 4.1 - оплата проводиться згідно з виставленими рахунками в термін, який не перевищує 5 банківських днів з моменту отримання рахунку. Рахунок вручається постачальником під розпис уповноваженій особі або працівникам організації (установи, підприємства та ін.) споживача. У разі неотримання рахунка до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач зобов'язаний самостійно отримати рахунок у постачальника.
п. 4.4 - у випадку несплати рахунку в указаний строк споживачу нараховується пеня згідно Закону України №543/96 ВР від 22.11.1996 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня. Споживачу суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується у відповідності із Законом України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати» за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій №686-XIV від 20.05.1999 в розмірі 1% за кожен день прострочення.
п. 4.6 - споживач зобов'язаний щомісяця направляти свого представника для складання акту звіряння. При неявці представника для звіряння, до оплати виставляються рахунки згідно розрахункам постачальника.
п. 14.13 -. за наявності боргу у споживача по даному договору постачальник має право зарахувати кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в попередні періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.
Позивач у позові посилається на те, що на виконання умов договору споживачу поставлено рахунки за спожиту теплову енергію на загальну суму 16789,02 грн, що підтверджується матеріалами справи, а саме рахунками-фактури №10-262318/01 від 30.10.2015 на суму 943,34 грн, №11-262318/01 від 30.11.2015 на суму 1915,74 грн, №12-262318/01 від 30.12.2015 на суму 1988,33 грн, №01-262318/01 від 29.01.2016 на суму 2935,68 грн, №02-262318/01 від 29.02.2016 на суму 2547,33 грн, №03-262318/01 від 31.03.2016 на суму 1729,86 грн, №04-262318/01 від 25.04.2016 на суму 754,47 грн, №10-262318/01 від 31.10.2016 на суму 298,18 грн, №11-262318/01 від 30.11.2016 на суму 1588,10 грн, №12-26231/01 від 31.12.2016 на суму 2087,99 грн. У рахунках міститься посилання на договір №182 від 04.12.2008 та на приміщення по АДРЕСА_3 .
Крім того, у вказаних рахунках-фактури зазначено, що останні є актами виконаних робіт.
На підтвердження отримання вказаних рахунків, позивач надав до матеріалів справи копії реєстрів про вручення/направлення поштою рахунків.
Відповідач заперечує проти отримання вказаних рахунків.
З наданих позивачем реєстрів, судом вбачається, що навпроти прізвища відповідача у вказаного реєстрі не міститься прізвище відповідача, а містяться прізвища інших осіб.
Разом з тим, позивач у відповіді на відзив зазначає про те, що рахунки за період з січня 2017 по квітень 2018 відповідачем оплачені. На підтвердження сплати відповідачем рахунків за 2017-2018 роки, позивачем до матеріалів справи додані виписки з банківського рахунку від 16.03.2018, від 02.05.2018, від 14.05.2018, з яких вбачається, що ОСОБА_1 є платником, призначення платежу - плата за теплову енергію.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи банківської виписки, відповідачем 17.01.2017 здійснено часткову оплату за жовтень, листопад 2016 року на суму 1886,28 грн.
Вказану оплату позивачем на підставі п. 4.13 договору було віднесено в погашення заборгованості попередні періодів, а саме: за жовтень 2015 року на суму 943,34 грн (повне погашення рахунку №10-262318/01 від 30.10.2015 на суму 943,34 грн за надані послуги в жовтні 2015 року) та на суму 942,94 грн в рахунок часткової оплати за листопад 2015 року (залишок по рахунку №11-262318/01 від 30.11.2015 на суму 1915,74 грн становить 972,80 грн (1915,74 грн - 942,94 грн).
В результаті часткової сплати заборгованості, період утворення заборгованості, за розрахунком позивача становить з листопада 2015 року по грудень 2016 року, заборгованість складає 14902,74 грн.
18.12.2015, позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. №42/04 від 15.12.2015, в якій повідомив останнього про наявність заборгованості станом на 14.12.2015 у розмірі 2859,08 грн.
21.06.2016, позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 262318-311/04 від 09.06.2016, в якій повідомив останнього про наявність заборгованості у розмірі 12814,75 грн.
23.02.2018, відповідачем рекомендованим листом направлено копію заяви про видачу судового наказу, якою повідомлялося про наявність заборгованості, та попереджалося, що у випадку несплати боргу заява буде передана до суду.
Претензії залишені відповідачем без відповіді та виконання.
Відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження виконання грошових зобов'язань за договором № 185 від 04.12.2008 про постачання теплової енергії не надав, заборгованість у розмірі 14902,74 грн за договором не спростував.
Отже, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано відсутність оплати за договором № 185 про постачання теплової енергії від 04.12.2008 у сумі 14902,74 грн.
Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду
Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання норм параграфу 5 глави 54 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про постачання енергетичних ресурсів.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Як встановлено судом вище, сторонами у п. 5.1 договору погоджено, що договір від 04.12.2008 укладений строком на 2 роки. Сторони також передбачили продовження строку дії договору у разі, якщо за місяць до закінчення строку договору не надійде заява про відмову від договору.
Відповідач вказує на те, що ним подана заява від 01.06.20015 про припинення дії договору з 01.06.2015. Разом з тим, до відзиву вказану заяву не надає та докази її надіслання позивачу відповідач також не надає.
Позивач заперечує проти отримання вказаної заяви.
Також відповідач надає до матеріалів справи лист від 20.08.2018, проте не надає докази надіслання його на адресу позивача.
За таких обставин, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження відмови відповідача від договору.
Разом з тим, як зазначає позивач, у вересні 2018 року на підставі заяви ФОП Долгань Р.В., було укладено новий договір на відпуск теплової енергії щодо спірного нежитлового приміщення.
Отже, з жовтня 2018 року нарахування за теплову енергію здійснюється іншому споживачу.
Додані відповідачем до відзиву копії договору дарування частини нежитлового приміщення, договору оренди нежитлового приміщення від 07.08.2015, договору оренди нежитлового приміщення №47 від 23.11.2016 не приймаються судом як належні та допустимі докази припинення дії договору, оскільки в договорі №182 сторони чітко передбачали порядок його припинення.
Відповідачем також не надано інших належних та допустимих доказів на підтвердження розірвання, припинення договору №182.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір у завлений до стягнення період був чинним.
Спір у справі виник у зв'язку неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті за теплову енергію у період з період з жовтня 2015 по грудень 2016 року за договором №182 від 04.12.2008 про відпуск теплової енергії.
При цьому, як зазначають сторони по справі та як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльності як фізичної особи-підприємця згідно запису про державну реєстрацію такого припинення №1605810707784 від 15.11.2016.
За змістом ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.
Так, за ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції, дійсно визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також ст.ст. 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Так, відповідач, укладаючи спірний договір, мав статус Фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (дата проведення державної реєстрації -26.12.2006 за №22740000000014017) та зобов'язався приймати та сплачувати за послуги з теплопостачання кожного місця на об'єкти теплопостачання та в період його дії.
Отже, досліджуючи правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію за період з жовтня 2015 року по грудень 2017 року, необхідно встановити обставини користування ним послугами та правові підстави такого користування в зазначений період.
Оскільки відповідач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності, починаючи з 15.11.2016 року, обставини користування ним послугами теплопостачання після зазначеної дати та виникнення через це обов'язку зі сплати за відпущену теплову енергію не можуть бути досліджені в межах господарської справи, оскільки за змістом ст. 20 Господарського процесуального кодексу України він не може бути її стороною за правовідносинами, що виникли після припинення статусу фізичної особи-підприємця.
Таким чином, спір в цій частині віднесений до цивільної юрисдикції.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Отже за змістом вимог ст.ст. 20, 45, 231 Господарського процесуального кодексу України провадженню у справі №905/422/21 в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 основної заборгованості за теплову енергію за період з 15.11.2016 по 31.12.2016 у розмірі 2987,98 грн (846,99 грн розмір основного боргу за теплову енергію згідно рахунку №11-262318/01 від 30.11.2016 за 15 днів надання теплової енергії (1588,10 грн (розмір основного боргу за теплову енергію згідно рахунку №12-262318/01 від 30.12.2016) - 741,11 грн (1588,10 грн / 30 (кількість днів в листопаді 2016 року) х 14 днів (з 01.01.2016 по 14.11.2016) + (2087,99 грн розмір основного боргу за теплову енергію згідно рахунку №12-262318/01 від 30.12.2016) - підлягає закриттю, оскільки спір в цій частині не належить до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
З огляду на зазначене, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості згідно договору за період з 01.10.2015 по 14.11.2016.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, у п. 4.1 договору сторонами було передбачено, що оплата проводиться згідно з виставленими рахунками в термін, який не перевищує 5 банківських днів з моменту отримання рахунку. Рахунок вручається постачальником під розпис уповноваженій особі або працівникам організації (установи, підприємства та ін.) споживача. У разі неотримання рахунка до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач зобов'язаний самостійно отримати рахунок у постачальника.
Надані позивачем до матеріалів справи копії реєстрів про вручення/направлення поштою рахунків судом не приймаються до уваги в якості належних доказів вручення відповідачеві, оскільки останні містять прізвища інших осіб та їх підписи, а фіскальні чеки поштової установи містять лише ПІБ відповідача. Належних доказів надсилання рахунків-фактур на адресу відповідача позивачем не представлено.
Судом відхиляються заперечення відповідача щодо відсутності його підпису на актах на включення централізованого опалення, оскільки на актах міститься прізвище відповідача та навпроти прізвище міститься підпис, відповідач не надає жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний підпис не належить відповідачу, не заявив клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи, не навів інших доказів, які б підтверджували доводи відповідача.
В той же час, зі змісту п. 4.1 договору вбачається, що в разі неотримання рахунку відповідач зобов'язаний був самостійно отримати рахунки у відповідача на оплату протягом 10 днів наступним за розрахунковим.
Таким чином, не отримання рахунку не звільняє відповідача від зобов'язання здійснити оплату вартості отриманої теплової енергії. Окрім того, відповідач підписував акти на підключення приміщення до центрального опалення.
За таких обставин, відповідач повинен був сплати вартість отриманої теплової енергії протягом 5-ти банківських днів з 10-го числа наступного за розрахунком, а саме
- за жовтень 2015 року згідно рахунком-фактурою №10-262318/01 від 30.10.2015 на суму 943,34 грн в строк до 17.11.2015 включно;
- за листопад 2015 року згідно рахунком-фактурою №11-262318/01 від 30.11.2015 на суму 1915,74 грн в строк до 17.12.2015 включно;
- за грудень 2015 року згідно рахунком-фактурою №12-262318/01 від 30.12.2015 на суму 1988,33 грн в строк до 16.01.2016 включно (з урахуванням того, що 10-й день (10.01.202016) припадає на неділю - вихідний день);
- за січень 2016 року згідно рахунком-фактурою №01-262318/01 від 29.01.2016 на суму 2935,68 грн в строк до 17.02.2016 включно;
- за лютий 2016 згідно рахунком-фактурою №02-262318/01 від 29.02.2016 на суму 2547,33 грн в строк до 16.03.2016 включно;
за березень 2016 року згідно рахунком-фактурою №03-262318/01 від 31.03.2016 на суму 1729,86 грн в строк до 18.04.2016 включно(з урахуванням того, що 10-й день (10.04.2016) припадає на неділю - вихідний день);
- за квітень 2016 року згідно рахунком-фактурою №04-262318/01 від 25.04.2016 згідно рахунком-фактурою на суму 754,47 грн в строк до 17.05.2016 включно;
- за жовтень 2016 року №10-262318/01 від 31.10.2016 на суму 298,18 грн в строк до 17.11.2016 включно;
- за листопад 2016 року згідно рахунком-фактурою №11-262318/01 від 30.11.2016 на суму 741,11 грн (з 01.11.2016 по 14.11.2016) в строк до 19.12.2016 включно (з урахуванням того, що 10-й день (10.11.2016) припадає на неділю та наступний день 11.11.2016 субота - вихідні дні).
Відповідач частково сплати кошти за поставлену теплову енергію у сумі 1886,28 грн.
Разом з тим, оплати які проведені позивачем за період з 03.03.2017 по 14.05.2018 суд не приймає до уваги, оскільки останні містять посилання на інші рахунки, які не є предметом розгляду справи, а платіж 03.03.2017 взагалі та не містять ідентифікуючих ознак, як-то: посилання на місяця, рахунок, договір.
Як свідчать матеріали справи, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, за поставлену теплову енергію не розрахувався, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за період з 01.10.2015 по 14.11.2016 у розмірі 11967,76 грн.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.10.2015 по 14.11.2016 у розмірі 11967,76 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача: 3% річних у розмірі 2177,60 грн за період з 11.11.2015 по 01.02.2021; інфляційні втрати у розмірі 6140,94 грн за період з листопада 2015 по грудень 2020; пеню у розмірі 14902,74 грн за період з 11.02.2016 по 10.07.2017.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем не вірно визначено строк настання платежу за поставлену теплову енергію. Крім того, у зв'язку зі сплатою відповідачем 17.01.2017 заборгованості в сумі 1886,28 грн, 3 % річних за зобов'язання з оплати жовтня 2015 року необхідно було проводити по 16.01.2017, а за зобов'язання листопада 2015 року на зменшену суму заборгованості - 972,80 грн з 17.01.2017 по 01.02.2021.
За здійсненим судом перерахунком розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача (за зобов'язаннями за поставлену теплову енергію з 01.10.2015 по 14.11.2016) становить 1681,80 грн.
Провадження в частині вимог про стягнення 3% річних нарахованих за поставлену теплову енергію за період з 15.11.2016 по 31.12.2016 у розмірі 256,45 грн підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, від 08.05.2019 у справі №904/2156/18, від 20.09.2019 у справі №904/4342/18, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 01.10.2020 у справі №910/11820/18.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за поставлену теплову енергію, внаслідок чого безпідставно враховано відповідний місяць інфляції, оскільки по кожному рахунку строк оплати припадав з 16 по 19 день відповідного місяця. Крім того, оскільки прострочення з оплати за поставлену теплову енергію у жовтні 2015 року виникло з 18.11.2015 застосування індексу інфляції за листопад 2015 року є неправомірним.
За здійсненим судом перерахунком з урахуванням вищенаведеного (за зобов'язаннями за поставлену теплову енергію з 01.10.2015 по 14.11.2016) розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, становить 5603,81 грн.
Провадження в частині вимог про стягнення інфляційних втрат за отриману теплову енергію за період з 15.11.2016 по 31.12.2016 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовою п.4.4 договору у випадку несплати рахунку в указаний строк споживачу нараховується пеня згідно Закону України №543/96 ВР від 22.11.1996 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня. Підприємцю - суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується відповідно до Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
На підставі вказаного пункту позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 14902,52 грн за період з 11.02.2016 по 10.07.2017 за зобов'язаннями січня 2016 року по грудень 2016 року, що складає 100 відсотків загальної суми боргу.
Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем не вірно визначено строк настання платежу за поставлену теплову енергію. При цьому, позивачем в розрахунку здійснює нарахування за зобов'язаннями з січня 2016 року грудень 2016 року, що за разом становить 11941,61 грн (100 вартість за кожним рахунком), а не 14902,74 грн як зазначає позивач. Крім того, при розрахунку пені за листопад позивачем не враховано, що 100 відсотковий розмір заборгованості за жовтень 2016 року та за листопад 2016 року (за 14 днів з 01.11.2016 по 14.11.2016) є більшим ніж пеня в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (з урахуванням кінцевого строку нарахування визначеного позивачем).
За здійсненим судом перерахунком з урахуванням вищенаведеного розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача (за зобов'язаннями за поставлену теплову енергію з 01.10.2015 по 14.11.2016) становить 8353,76 грн.
Провадження в частині вимог про стягнення пені нарахованої за поставлену теплову енергію за період з 15.11.2016 по 31.12.2016 у розмірі 2934,98 грн підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.
З огляду на наведене всі інші доводи та міркування відповідача відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст.ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судові витрати
Оскільки спір винник у зв'язку з неправомірними діями відповідача щодо несвоєчасної оплати за поставлену теплову енергію, а також частковим задоволенням позовних вимог, суд відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладає на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір у зв'язку із закриттям провадження в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2934,98 грн за період з 15.11.2016 по 31.12.2016 та нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрати та пені не повертається, оскільки позивачем сплачено мінімальний розмір судового збору за подання майнового позову.
Керуючись статтями 129, 130, 191, 231, 234, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (вул. Гризодубової, 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87534, код ЄДРПОУ 33760279) заборгованість у розмірі 11967 (одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 76 коп.; пеню у розмірі 8353 (вісім тисяч триста п'ятдесят три) грн 76 коп.; 3 % річних у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 80 коп.; інфляційні втрати у розмірі 5603 (п'ять тисяч шістсот три) грн 81 коп. та судовий збір у розмірі 2008 (дві тисячі вісім) грн 58 коп.
3. Провадження у справі №905/422/21 в частині вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2934,98 грн за період з 15.11.2016 по 31.12.2016 та нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрати та пені закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
6. Рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
7. Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи у строки передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 04.06.2021.
Суддя Діна Миколаївна Огороднік
(Д.М. Огороднік)