ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 квітня 2021 року м. Київ № 640/23217/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (Військова прокуратура Західного регіону)
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку
за участю представників сторін:
позивача - Козлова І.М.
від відповідача - Рапіта О.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (Військова прокуратура Західного регіону) (далі по тексту - відповідач), адреса: 79007, місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ військового прокурора Західного регіону України від 14 серпня 2020 року №535-к;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону або на іншій рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 01 вересня 2020 року;
- стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 вересня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на посаді.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що з серпня 1991 року по лютий 2008 року він безперервно працював в органах прокуратури України, послідовно обіймаючи рівні посади. У лютому 2008 року він був звільнений з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Як вказує позивач, наказом Генерального прокурора України № 1392ц від 09 липня 2014 року його в порядку переводу з попереднього місця роботи, призначено на посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника відділу захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату та нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Генеральної прокуратури України. В подальшому, наказом Генерального прокурора України № 1933ц від 28 серпня 2014 року призначено заступником Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України.
Крім того, позивач зазначає, що внаслідок внесення змін до законодавства, викликаних збройною агресією на Сході держави, його наказом Міністра оборони України № 289 від 29 квітня 2015 року прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора № 10/5-10 вих-15 від 20 січня 2015 року цим же наказом відряджений до Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України Шокіна В.М. № 134-вк від 30 квітня 2015 року позивача призначено на посаду заступника Головного військового прокурора - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (далі- ГВП ГПУ).
У подальшому, наказом Генерального прокурора України Луценка Ю.В. № 224-вк від 14 травня 2018 року позивача з 16 травня 2018 року призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України.
Проте, як зазначає позивач, після проходження військово-лікарської комісії, яка визнала його непридатним для військової служби, 25 травня 2020 року він рапортом звернувся до Генерального прокурора Венедиктової І.В., яким просив порушити клопотання перед Міністерством оборони України про звільнення мене з військової служби відповідно до вимог підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до подання військового прокурора Західного регіону України від 01 червня 2020 року та службової характеристики позивача від 25 травня 2020 року перед Генеральним прокурором України порушено питання про внесення клопотання в Міністерство оборони України про звільнення мене з військової служби відповідно до вимог підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми, проте, інших питань та пропозицій в поданні прокурора не зазначено.
Наказом Міністра оборони України № 267 від 19 червня 2020 року відповідно пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я), а наказом Генерального прокурора № 180-к від 20 липня 2020 року позивача, як вказано у позові, як звільненого з військової служби у відставку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зараховано у розпорядження військового прокурора Західного регіону України для вирішення питання щодо проведення остаточного розрахунку та виключення зі списків особового складу.
Вказаний наказ Генерального прокурора позивач оскаржив до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Більш того, як зазначає позивач, наказом військового прокурора Західного регіону України № 535-к від 14 серпня 2020 року, його з 31 серпня 2020 року «виключено із списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України», у зв'язку із звільненням з військової служби у відставку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), проведено розрахунок, тобто, як стверджує позивач, фактично звільнено з органів прокуратури, чим порушено його права.
Позивач наголошує, що в самому наказі військового прокурора Західного регіону України, єдиною підставою для його винесення вказано наказ Міністра оборони України № 267 від 19 червня 2020 року про звільнення позивача з військової служби у запас.
При цьому, у наказу зазначено, що військовий прокурор Західного регіону України, при його винесенні, керувався Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та статті 11 Закону України «Про прокуратуру».
У відділі кадрів Військової прокуратури Західного регіону України 31 серпня 2020 року на запитання позивача щодо наявності наказу про звільнення з органів прокуратури, повідомлено, що оскаржуваний наказ і є наказом про його звільнення з органів прокуратури.
На переконання позивача наказ №535-к від 14 серпня 2020 року є незаконним, оскільки його видано без належних законних підстав, у ньому відсутня правова визначеність щодо підстав звільнення позивача з посади прокурора, порушено вимоги Закону України «Про прокуратуру» щодо звільнення прокурорів, а також інші законодавчі акти, що стало підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 30 квітня 2015 року між Міністром оборони України та позивачем укладено контракт.
Наказом Міністра оборони України від 29 квітня 2015 року № 289 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі статті 6 Закону № 2232-ХІІ, пункту 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22 вересня 2014 року № 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».
Впродовж 2015-2020 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, а у подальшому наказом Генерального прокурора від 14 травня 2018 року № 224-вк його призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України.
25 травня 2020 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров'я. Оскільки, відповідно до свідоцтва про хворобу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 11 листопада 2019 року № 4572 останнього визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
У зв'язку з цим, військовим прокурором Західного регіону України до Міністерства оборони України скеровано подання про звільнення позивача із військової служби за підпунктом «б» пунктом 2 частиною п'ятою статті 26 (за станом здоров'я) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»
Наказом Міністра оборони України від 19 червня 2020 року № 267 ОСОБА_1 звільнено із військової служби, а тому, як вказує представник відповідача, подальше проходження військової служби на посадах в органах прокуратури стало не можливим, у зв'язку з чим, наказом військового прокурора Західного регіону України від 14 серпня 2020 року № 535-к ОСОБА_1 з 31 серпня 2020 року виключено зі списків особового складу цієї військової прокуратури.
Крім того, представник відповідача також послався на те, що доводи позивача про те, що його звільнення з адміністративної посади повинно було відбуватися виключно з підстав та в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не працював у військовій прокуратурі Західного регіону України в розумінні Кодексу законів про працю України, а проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він її проходив мало відбуватись відповідно до вимог вищевказаного Закону №2232-ХІІ.
З урахуванням викладеного ,представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з твердженнями представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивачем подано суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року витребувано від Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2021 року постановлено провести судове засідання за участю представника відповідача в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 13 квітня 2021 року позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити, пославшись на аналогічні обставини тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, позивача - генерал-майор юстиції ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури з 1991 року по лютий 2008 року.
З 09 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року позивач займав посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника відділу праві свобод громадян та інтересів держави Головного управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату та нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Генеральної прокуратури.
З 27 серпня 2014 року по 12 грудня 2014 року позивач перебував на посаді заступника Головного військового прокурора - начальника управління нагляду за додержанням законів та представництва інтересів громадян і держави в судах Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
З 13 грудня 2014 року по 29 квітня 2015 року позивач займав посаду заступника Головного військового прокурора - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
На підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 29 квітня 2015 року з позивачем укладено 30 квітня 2015 року Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду. 01 березня 2016 року позивач прийняв військову присягу.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 30 квітня 2015 року по 20 липня 2015 року позивач займав посаду заступника Головного військового прокурора - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
З 21 липня 2015 року по 15 червня 2017 року позивач займав посаду заступника Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 16 червня 2017 року №313-вк позивача з 20 червня 2017 року призначено заступником військового прокурора Західного регіону, увільнивши його з посади заступника Головного військового прокурора.
Наказом Генерального прокурора України від 14 травня 2018 року №224-вк позивача з 16 травня 2018 року призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України, увільнивши з посади заступника військового прокурора Західного регіону України.
Більш того, матеріалами справи підтверджується, що 25 травня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора з рапортом, в якому просив порушити клопотання перед Міністерством оборони України про звільнення його з військової служби відповідно до вимог підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
01 червня 2020 року військовим прокурором складено подання, відповідно до висновків якого позивач підлягає звільненню з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу, яке разом з рапортом, характеристикою на позивача, копією аркушу бесіди з ОСОБА_1 , копією розрахунку вислуги років військової служби, копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, свідоцтвом про хворобу та біографічною довідкою скеровано до Генерального прокурора.
Наказом Міністра оборони України від 19 червня 2020 року №267 генерал-майора юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі підпункту “б” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII (за станом здоров'я).
Наказом Генерального прокурора від 20 липня 2020 року №180к, з урахуванням вимог частини третьої статті 24 Закону №2232-XII та пункту 245 Положення, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зараховано у розпорядження військового прокурора Західного регіону України для вирішення питання щодо проведення остаточного розрахунку та виключення зі списків особового складу.
Наказом військового прокурора Західного регіону України від 14 серпня 2020 року №535к ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України з 31 серпня 2020 року.
Вважаючи, що відповідачем при прийнятті наказу №535-к від 14 серпня 2020 року порушено вимоги статей 11,51 Закону України «Про прокуратуру», положення Конституції України та статтей 42,49-2 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), Законами України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі по тексту - Закон № 1697-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, (далі по тексту - Закон № 113-ІХ), Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон № 2232-ХІІ), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі по тексту - Порядок № 221)
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтями 2, 5-1 КЗпП України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом № 1697-VII.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У частині третій статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з пунктом 9 частин першої, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року (як вже зазначалось - Закон №113) Х, згідно з яким передбачено припинення діяльності військових прокуратур.
Згідно з пункту 18, 21 розділу ІІ Закону №113-ІХ прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.
Так, загальні засади проходження в Україні військової служби передбачено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частина 7 статті 6 Закону № 2232-ХІІ).
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі-Положення).
Згідно з приписами частини 3 статті 2 Закону № 2232-ХІІ та пункту 5 Положення громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
У відповідності до частини 10 статті 6 Закону України №2232-ХІІ Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України.
Аналогічні норми зазначені й у пункті 9 Положення.
Згідно частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, що набрав чинності 25 вересня 2019 року, військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Як вже було зазначено судом, з позивачем 30 квітня 2015 року було укладено відповідний контракт. Наказом Міністра оборони України від 29 квітня 2015 року № 289 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі статті 6 Закону України № 2232-ХІІ, пункту 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено частину 4 статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур. Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.
Підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Суд звертає особливу увагу на той факт, що 25 травня 2020 року позивач самостійно подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров'я, оскільки, відповідно до свідоцтва про хворобу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 11 листопада 2019 № 4572 останнього визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
У зв'язку з цим, військовим прокурором Західного регіону України до Міністерства оборони України проведено з позивачем бесіду, з аркушем якої позивач був ознайомлений, тобто, знав про те, що військовим прокурором буде скеровано подання про звільнення позивача із військової служби за підпунктом «б» пунктом 2 частиною п'ятою статті 26 (за станом здоров'я) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом Міністра оборони України від 19 червня 2020 року № 267, як було встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено із військової служби.
Суд звертає особливу увагу на той факт, що чинним законодавством передбачалось проходження служби на посадах в органах військової прокуратури виключно військовослужбовцями.
Так, відповідно до частини статті 24 Закону України № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.
Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.
Наведене в сукупності свідчить, що звільнення військовослужбовців з військової служби є підставою для прийняття рішення про їх звільнення з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені на засадах проходження військової служби.
У зв'язку з чим, наказом військового прокурора Західного регіону України від 14 серпня 2020 року № 535к позивача з 31 серпня 2020 року виключено зі списків особового складу цієї військової прокуратури.
При цьому, суд наголошує, що погоджується з позицією відповідача в тій частині, що доводи позивача щодо його звільнення з адміністративної посади мало було відбуватися виключно з підстав та в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки позивач був відряджений до Генеральної прокуратури України саме для проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу №535-к від 14 серпня 2020 року є необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Інші позовні вимоги є похідними, а тому також задоволенню не підлягають.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваних постанов з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст рішення суду виготовлений 04 червня 2021 року.