ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 травня 2021 року м. Київ № 640/6403/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання дій протиправними, стягнення інфляційних сум та трьох відсотків річних
за участю представників сторін:
від позивача - Бура А.А.
від відповідача -Дворніченка Л.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, в якій позивач просить
- визнати протиправною дію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо несвоєчасної виплати відшкодування коштів у національній валюті України у сумі 120 000,00 грн ОСОБА_1 ;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 68 765,60 грн, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 19262,47 грн та пеню в розмірі 1 321 200,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/706/20, її позовні вимоги задоволено, а саме, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо не включення відомостей, щодо ОСОБА_1 до переліку рахунків за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» внести зміни та доповнення до переліку рахунків за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 на суму 120000 грн.
У зв'язку з набранням законної сили зазначеним рішенням суду, позивач звернулась до ФГВФО з листом щодо повернення коштів на відшкодування за вкладом у Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» та лише 12 лютого 2021 року позивач отримала суму гарантованого відшкодування коштів від відповідача.
Разом з тим, позивач зазначає, що виплата гарантованої суми розпочалась 08 жовтня 2015 року, а отримати свої кошти позивач вона мала можливість лише у лютому 2021 року, у зв'язку з чим вважає, що вона має право на отримання збитків, з яких: пеня - 1321200,00 грн; 3 % річних - 19262,47 грн; інфляційні збитки - 68765,60 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення грошових коштів порушує порядок здійснення процедури виведення банку з ринку, суперечить положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до яких стягнення неустойки (штрафів, пені) та інших фінансових санкцій на період тимчасової адміністрації, яка запроваджена в банку, не здійснюється.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві, представником позивача 18 травня 2021 року було подано відповідь на відзив.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
В судовому засіданні 18 травня 2021 року представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити, пославшись на аналогічні обставини тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/706/20, судом були встановлені наступні обставини:
«З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" укладено договір № 003-28562-240215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях.
Відповідно до платіжного доручення від 24.02.2015 року № 46393552 на рахунок позивача № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти у розмірі 120 000,00 гривень.
Також судом встановлено, що постановою правління Національного банку України "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" № 150 від 02 березня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
В подальшому, до рішення виконавчої дирекції Фонду № 51 від 02 березня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" було внесено зміни, відповідно до яких пункт 2 цього рішення викладений у такій редакції: "Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" № 147 від 03 серпня 2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України №664 від 02 жовтня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення №181 від 02 жовтня 2015 року "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ ""Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадировим В.В. 16 вересня 2015 року видано наказ № 813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями", відповідно до п. 1 якого, застосовано наслідки нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та перелік яких наведено у додатку № 1 до цього Наказу.
Листом від 22.07.2019 року № 3240 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович повідомив представника позивача, що договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 24.02.2015 року № 003-28562-240215, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", є нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".»
Відповідно до резолютивної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/706/20 апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - задоволена. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо не включення відомостей, щодо ОСОБА_1 до переліку рахунків за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" внести зміни та доповнення до переліку рахунків за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 на суму 120000 грн.
У відповідності до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не підлягає доказуванню при розгляді даної адміністративної справи, що позивач є вкладником Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та мала право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 120 000,00 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2021 року, на виконання вищезазначеної постанови суду, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб повідомлено представника позивача про можливість отримати суму гарантованого відшкодування з 09 лютого 2021 року.
Позивач, після отримання суми гарантованого відшкодування, вважаючи, що відповідно до вимог статей 525,526,625 Цивільного кодексу України відповідач, через затримку виплати коштів на відшкодування за вкладом за період з 08 жовтня 2015 року по 12 лютого 2021 року, повинен виплатити їй заподіяні збитки на загальну суму, з яких: з яких: пеня - 1321200,00 грн; 3 % річних - 19262,47 грн; інфляційні збитки - 68765,60 грн, у зв'язку з чим звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пункту 16 частини 1 статті 2 Закону тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина 1 статті 26 Закону).
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Згідно зі статтею 28 Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.
Частиною 7 статті 26 Закону встановлено, що Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Фонд виконує свої зобов'язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.
В даному випадку рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» було прийнято 02 жовтня 2015 року, відповідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року.
08 жовтня 2015 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам банку, для чого останнім запропоновано звернутись до банків-агентів Фонду для отримання гарантованого відшкодування, що свідчить про дотримання строків початку здійснення відповідних виплат.
В свою чергу, граничні строки виплати гарантованих коштів обмежуються днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Отже, відповідач, розмістивши оголошення, повідомив про початок здійснення відповідних виплат вкладникам банку з 08 жовтня 2015 року, що не обмежується одним днем, а є триваючою процедурою, граничний строк якої закінчується днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини 5 статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
У пункті 1 частини 6 статті 36 Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Вказану правову позицію висловив Верховний Суд України у справі за № 6-1123 цс16, постанова від 13 червня 2016 року.
Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача сум заподіяних збитків, з яких: пеня - 1321200,00 грн; 3 % річних - 19262,47 грн; інфляційні збитки - 68765,60 грн, суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом та вбачається зі змісту позовної заяви, відповідні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач своїми діями щодо несвоєчасного повернення коштів за спірним договорами порушує застереження визначені Цивільним кодексом, зокрема статті 525,526 Цивільного кодексу України, щодо належного та добросовісного виконання грошового зобов'язання, адже, чинним законодавством передбачено, що у разі невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України за весь час прострочення.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання, а саме:
1) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
2) виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведене в сукупності свідчить, що вказаними нормами законодавства врегульовано підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої у договірних зобов'язаннях в результаті їх невиконання або неналежного виконання.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11, за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові .
В свою чергу, судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Згідно статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Суд наголошує, що нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
В даному випадку у спірних правовідносинах Фонд є суб'єктом владних повноважень, і майнові відносини між сторонами засновані на адміністративному підпорядкуванні, тому положення статті 625 Цивільного кодексу України на ці відносини не поширюється.
При цьому, суд звертає увагу, що боржником за договором банківського вкладу з позивачем є саме Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», а не Фонд чи його уповноважена особа.
При цьому, слід також зазначити, що підставою застосування передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Водночас, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначається у процедурі запровадження тимчасової адміністрації та/або ліквідації банків як процедур виведення неплатоспроможних банків з ринку у порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
За змістом даного Закону на Фонд та уповноважену особу Фонду не покладається відповідальність за невиконання банками, які були стороною у договірних відносинах із вкладниками, їх грошових зобов'язань поза межами дії договорів вкладів.
Крім того, суд, при вирішенні даного спору враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, відповідно до змісту якої у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
З огляду на вищевикладені обставини, у суду відсутні підстави для стягнення на користь позивача з Фонду гарантування вкладів трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов'язання, інфляційних втрат та пені.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваних постанов з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст рішення виготовлено 04 червня 2021 року.