Справа № 461/4532/21
Провадження № 1-кс/461/3133/21
02.06.2021 року слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , скаржників - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на бездіяльність прокуратури,
встановив:
скаржники звернулись до слідчого судді зі скаргою, в якій просить зобов'язати прокурора Львівської обласної прокуратури внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за їх заявою від 26.05.2021 року.
Обґрунтовуючи скаргу, покликаються на те, що 26.05.2021 року вони подали до Львівської обласної прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення. При цьому, відомості про злочин уповноваженими особами Львівської обласної прокуратури не внесені до ЄРДР. Вважають, що така бездіяльність суперечить ст.214 КПК України та порушує їх права, визначені КПК України. Просять скаргу задовольнити.
Скаржники в судовому засіданні скаргу підтримали з мотивів наведених у ній.
Представник суб'єкта оскарження в судове засідання не з'явився. Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України, неявка слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою у розгляді скарги.
Дослідивши матеріали скарги, заслухавши доводи скаржників, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Встановлено, що 26.05.2021 року ОСОБА_4 подав до Львівської обласної прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Станом на день розгляду скарги доказів розгляду заяви не здобуто та слідчому судді не надано.
Згідно ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.214 КПК України та пп.4 п.2.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Відповідно до п.22 Перехідних положень КПК України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88), рекомендовано Генеральній прокуратурі України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу: 1) створити Єдиний реєстр досудових розслідувань, розробити та затвердити за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, положення про порядок його ведення; 2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом.
Прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (ст.25 КПК України).
З аналізу зазначених норм випливає, що законом передбачено обов'язок слідчого, прокурора, іншої службової особи, уповноваженої на прийняття заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення, прийняти і зареєструвати їх, у разі якщо ці заяви чи повідомлення відповідають тим критеріям, які встановлені для них КПК України.
При цьому, як встановлено в ході розгляду справи, вищенаведених дій уповноваженими посадовими особами Львівської обласної прокуратури вчинено не було, заява з дотриманням положень КПК України розглянута не була, заявники не повідомлені про прийняте рішення.
Водночас, оцінюючи доводи скаржників щодо змісту поданої заяви, слід відзначити наступне.
В Україні принцип незалежності суддів і судів закріплено на конституційному рівні (статті 126, 127, 129 Конституції України) і законодавчо унормовано (статті 6, 48, 126 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“).
Зокрема, статтею 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України вказує, що положення частини другої статті 126 Конституції України „вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється“ треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (пункт 2 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).
Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Основного Закону України; будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституція України визначає засадничі підходи до забезпечення незалежності і недоторканності суддів, а отже, ставить їх на найвищий щабель захисту - конституційний рівень; законами України може бути розширений обсяг гарантій незалежності і недоторканності суддів, який має бути достатнім для здійснення ними своєї діяльності неупереджено, об'єктивно, безсторонньо та незалежно; закріплення на конституційному рівні положення, відповідно до якого правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, та положення щодо незалежності суддів створює найважливішу гарантію додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина; таке закріплення спрямоване на створення ефективного механізму виконання покладених на судову владу завдань, які полягають, насамперед, у захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні верховенства права та конституційного ладу в державі; отже, захищеність суддів на рівні Конституції України є найважливішою гарантією незалежності судової влади, неупередженого, об'єктивного, безстороннього та незалежного виконання суддями своїх обов'язків щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права та конституційного ладу в державі (абзаци третій, четвертий, шостий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, а конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист.
Незалежність суддів є основною передумовою функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об'єктивне та безстороннє правосуддя, ефективно захистити права і свободи людини і громадянина. Принцип незалежності суддів означає процесуальну діяльність під час здійснення правосуддя в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Гарантії незалежності суддів - це передбачені належні засоби мінімізації та усунення негативних впливів на суддів під час відправлення ними правосуддя, спрямовані на ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Наведені доводи також відповідають доводам висловленим у рішенні Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 1-24/2020(393/20 (№ 13-р/2020).
Незалежність судової влади, безсумнівно, є суттєвою частиною принципу верховенства права та покликана забезпечувати кожній людині право на справедливий суд, а отже, це не є привілеєм для суддів, а є гарантією поваги до прав та основних свобод людини, що забезпечує довіру до системи правосуддя (абзац сьомий преамбули Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 (далі - Рекомендація).
У свою чергу, незалежність судової влади забезпечує незалежність кожного окремого судді, що є фундаментальним аспектом верховенства права (пункт 4 додатка до Рекомендації).
Зовнішня незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм, що надається для власних інтересів суддів, а в інтересах верховенства права та осіб, які прагнуть та очікують неупередженого правосуддя; незалежність суддів слід розглядати як гарантію свободи, поваги прав людини та неупередженого застосування закону; безсторонність та незалежність суддів є важливими для гарантування рівності сторін перед судами (пункт 11 додатка до Рекомендації).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.
Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.
Відповідно до п.46 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», яке набуло статусу остаточного 27.05.2013 року, рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.
Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги те, що заява про вчинення кримінального правопорушення (злочину) від 26.05.2021 року не розглянута належним чином, з дотриманням вищенаведених положень КПК України, а заявники не повідомлені про прийняте за результатами розгляду заяви рішення, доводи скаржників в процесі розгляду скарги суб'єктом оскарження спростовані не були, приходжу до переконання, що посадовими особами Львівській обласної прокуратури не було вжито належних заходів щодо дотримання вимог, передбачених ч.1 ст.214 КПК України, а тому скарга підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст.303, 304,306,307 КПК України,
постановив:
Скаргу задовольнити частково.
Зобов'язати уповноважену на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення (злочину) посадову особу Львівської обласної прокуратури розглянути заяву ОСОБА_4 від 26.05.2021 року про вчинення злочину та повідомити заявника про результати розгляду у встановлені законом строки та спосіб.
У решті вимог скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя В.Стрельбицький