Справа №333/3215/21
Провадження 2/333/2575/21
Ухвала
Іменем України
02 червня 2021 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: судді Тучкова С.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав, -
До Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав.
Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2021 року позовну заяву залишено без руху і надано строк для усунення недоліків.
31.05.2021 року до Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшли заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків і про уточнення позовних вимог.
Позов ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог обґрунтований тим, що ухвалою Верховного суду від 15.02.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2020 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 28.12.2020 року в цивільній справі №333/6551/19 на підставі п.1 ч.2 ст.394 ЦПК України, у зв'язку з тим, що ці рішення не підлягають касаційному оскарженню. Спроба уникнути Верховним Судом виконання обов'язків, а то й більш додаткового навантаження незаконними вимогами безпосереднього учасника справи, має ознаки упередженості та грубого нехтування обов'язками. Висновок Верховного Суду, з посиланням на відсутність логічного обґрунтування пп. «а», «в» п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, є незаконним, а ухвала Верховного Суду від 15.02.2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження в цивільній справі №333/6551/19 є такою, яка позбавляє конституційного права ОСОБА_1 на касаційне оскарження судового рішення. Порушення Конституції України Верховним Судом водночас визначає ставлення Верховного Суду до ОСОБА_1 як людини другого сорту, що принижує честь і гідність, завдає непереборних душевних страждань, пригнічує свідомість, руйнує витончену душевну організацію, спричиняє неймовірний негативний вплив на емоційно психологічний стан ОСОБА_1 , призводить до нервового напруження та зрештою решт нищіть віру в неупередженість та справедливість судочинства України. Позивач змушений прикладати додаткових зусиль для захисту своїх конституційних прав та свобод, а саме звертатися з окремими позовними заявами до Держави Україна, втрачати особистий час, задіяти відповідний інтелектуальний ресурс у виконанні незвичної юридичної праці. З огляду на об'єктивну вимогу справедливості та розумності у визначенні заподіяної Верховним Судом моральної шкоди, ОСОБА_1 враховує, що порушення Конституції України відбулось завдяки незаконним діям найвищої ланки судової гілки України та є найвищим ступенем зневаги до конституційних прав і свобод звичайних громадян України, є суттєвою перешкодою на шляху до досягнення Україною стандартів системи цінностей ЄС та НАТО. Компенсація заподіяної моральної шкоди у розмірі 15000000 гривень дієво зупинить уповноважених державою осіб в намірах перешкоджати демократичному розвитку України, певною мірою зможе згладити завдані ОСОБА_1 душевні страждання, позбавить відчуття безпорадності, надасть необхідної наснаги суддям Верховного Суду у суворому дотриманні законодавства України і припинить подібні прояви свавілля та упередженості в майбутньому. На підставі викладеного, позивач просить визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині недотримання приписів ч.2 ст.6 Конституції України при розгляді касаційної скарги, визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині порушення конституційного права ОСОБА_1 на касаційне оскарження відповідно до ст.129 Конституції України, визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині порушення ст.55 Конституції України та позбавлення ОСОБА_1 права на справедливий суд і судовий захист, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну (немайнову) шкоду в розмірі 15000000 гривень.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частинами першою і третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Також слід звернути увагу, що Конституцією встановлено, що судді та суд при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст.ст.126, 129).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст.129 Конституції і законодавством про судочинство. Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 62 Конституції матеріальна й моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава. Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Також згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади», звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.
У пункті 10 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України наголошується на тому, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя, у спосіб визначений Законом.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Зі змісту заяви про усунення недоліків позовної заяви і заяви про уточнення позовних вимог, поданих на виконання ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2021 року, і первісних позовних вимог позивача чітко вбачається, що їх предметом є виключно процесуальні дії суддів при здійсненні ними правосуддя, тому суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав в порядку цивільного судочинства, так як позивач шляхом звернення до суду із даним позовом у непроцесуальний спосіб оскаржує дії колегії суддів Верховного Суду під час розгляду цивільної справи, в якій він є учасником процесу.
Керуючись ст.ст.186, 260-261 ЦПК України, суд -
У відкритті провадження у цивільній справі №333/1634/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав - відмовити.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з її проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Комунарського районного суду
м.Запоріжжя С.С. Тучков