Справа № 697/108/21
Провадження № 2/697/224/2021
26 травня 2021 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області
в складі: головуючого судді Євтушенко Б.В.,
за участі секретаря судового засідання Дашковської Н.І.,
представника позивача - адвоката Буцан О.В.,
представника відповідача - адвоката Хорошун О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду, з уточненим в подальшому позовом до Комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування позову позивач зазначила наступне:
позивач перебувала у трудових відносинах з Комунальною установою "Інклюзивно-ресурсний центр" Канівської районної ради Черкаської області з 27.05.2019, на посаді вчителя - реабілітолога, що підтверджується укладеним між ними строковим трудовим договором № 1 від 27.05.2019, який в подальшому було пролонговано. 15.12.2020 керівником відповідача - директором комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області Арсеєнко Ю.С., під впливом психологічного та морального примусу, позивача було змушено написати заяву про звільнення з вищезазначеної посади з 16.12.2020 за угодою сторін, яку в подальшому змусили виправити на 18.12.2020. Наказом від 15.12.2020 № 15-К позивача було звільнено з посади вчителя-реабілітолога комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради з 18.12.2020 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. З наказом про звільнення позивача було ознайомлено 28.12.2020 під підпис, проте відсутнє підтвердження того, що у день звільнення була видана копія наказу про звільнення, видано трудову книжку та проведення остаточного розрахунку у день звільнення, як того вимагає ст. 47 КЗпП України;
після написання заяви про звільнення, 17.12.2020 позивач подала пояснюючу на ім'я директора та заяву про відкликання заяви про звільнення. Оскільки вищевказану заяву про відкликання відповідач відмовився прийняти, вона була надіслана засобами поштового зв'язку;
підстави про визнання Наказу відповідача від 15.12.2020 № 15-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 з посади вчителя реабілітолога КУ «Інклюзівно-ресурсний центр» КРР" незаконним є такі: 1) під час написання заяви про звільнення за угодою сторін, позивач дала згоду виключно під впливом тиску, а не за власним бажанням, реального волевиявлення з її боку не було, заява була написана внаслідок психічного та морального тиску, який полягав у постійних загрозах звільнення за статтею, у випадку відмови від її підписання, це було в період хворобливого стану позивача та після втрати батька; 2) позивач не мала жодного наміру звільнитися з місця роботи, оскільки вона є одинокою матір'ю, самостійно виховує і забезпечує 2-х неповнолітніх дітей; 3) звільнення позивача з посади було під час її офіційного лікарняного,
який керівник відповідача відмовився прийняти, згідно цього листка непрацездатності вона мала вийти на роботу 29.12.2020. За період з 04.12.2020 по 14.12.2020 позивач була на амбулаторному лікуванні у лора Канівської ЦРЛ, що підтверджується довідкою від грудня 2020 року № 626 , копія листка непрацездатності від 16.12.2020. Лікарняний не взяла одразу, оскільки була вимога відповідача працювати, незважаючи на стан здоров'я. Оскільки згода позивача на звільнення була під впливом тиску, в силу ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті); 4) позивача було повідомлено про зміни істотних умов праці та можливе звільнення з посади вчителя-реабілітолога Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області. Таким чином, позивач мала б бути звільнена за ч. 6 ст. 36 КЗпП України, проте щоб не виплачувати вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідач вирішив примусити позивача до звільнення за угодою сторін; 5) при звільненні відповідач не надав повну компенсацію соціальної відпустки у розмірі 17 календарних днів; 6) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить їй від підприємства, установи, організації, проводиться у день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений орган повинен письмово повідомити працівника перед випалатою зазначених сум (ст. 116 КЗпП). Проте відповідач письмово не повідомив позивача перед виплатою зазначених сум, чим порушив передбачений Законом порядок її звільнення; 7) порушена певна послідовність при звільненні з займаної посади. Згідно ст. 47 КЗпП вбачається, що спочатку оформляється наказ про звільнення, проводиться розрахунок і видається трудова книжка. Лист відповідача про необхідність отримання трудової книжки був направлений позивачу 18.12.2020, тоді як неповний розрахунок перерахований 19.12.2020, а ознайомлена з наказом про звільнення позивач 28.12.2020, копію якого вручено позивачу не було; 8) у період звільнення, як і після складення наказу про звільнення, між позивачем і відповідачем не було дотримано вимоги ст. 654 ЦК України в частині укладення додаткової угоди про розірвання строкового трудового договору з позивачем, що додатково підтверджує відсутність згоди позивача на її звільнення; 9) всупереч п. 7 розділу 9 Правил №1000/5 в тексті Наказу про звільнення позивача зазначено лише її прізвище та ініціали, тобі як відповідач повинен був повністю прописати прізвище, ім'я та по батькові позивача; 10) за час роботи сумлінно виконувала обов'язки, ця вакансія у відповідача наразі вільна, позивач є інвалідом 1 категорії, має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач також отримує пенсію по інвалідності (2 група інвалідності потерпілої від аварії на ЧАЕС);
крім того за період з 19 грудня 2020 року по 16 лютого 2021 відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16556,28 грн. (424,52 грн.*39 роб. днів), при цьому, відповідач має нарахувати і утримати із зазначеної суми податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.02.2021, у якій збільшила розмір позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку зі збільшенням періоду, та вказала відповідача-правонаступника, просить суд:
1. визнати незаконним та скасувати наказ №15-к від 15.12.2020 про звільнення позивача;
2. поновити позивача на посаді вчителя-реабілітолога Комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Бобрицької сільської ради Черкаської області, яка є правонаступником Комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Канівської районної ради Черкаської області;
3. стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2020 по 16.02.2021 в розмірі 16556,28, з подальшим відрахуванням з вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому, посилаючись на норми законодавства, просив у позові відмовити повністю, пояснив, що ОСОБА_1 не з'явилась на роботу 02.12.2020, повідомила, що погано себе почуває. 07.12.2020 на ім'я директора відповідача надійшла доповідна про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 07.12.2020. Директором відповідача разом з працівниками було відвідано помешкання ОСОБА_1 , проте останньої за місцем проживання не виявилось, про що складені акти. ОСОБА_1 з'явилась на роботі 15.12.2020, їй було запропоновано надати документи поважності відсутності на роботі в період з 02.12. по 14.12.2020. ОСОБА_1 було надано для ознайомлення акти про відсутність її на робочому місці та відсутність за місцем реєстрації, від підписання яких вона відмовилась, про що складено акти. В ході спілльної розмови директора відповідача та ОСОБА_1 , враховуючи, що остання має двох дітей та є інвалідом 2 групи, було досягнуто домовленості про звільнення останньої за угодою сторін. ОСОБА_1 добровільно написала заяву від 15.12.2020 про її звільнення за згодою сторін з 18.12.2020 (відзив на позов - а.с. 64-68).
У відповіді на відзив позивач зазначила, що у відзиві вказано про наявність прогулів, проте за порушення трудової дисципілни може бути застосовано тільке одне з таких заходів стягнення: догана або звільнення, проте відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства в частині порядку застосування дисциплінарного стягнення, оскільки доповідна записка складена не безпосереднім керівником, а лікарем-психологом, акт про відсутність на роботі від 14.12.2020, хоча відповідач стверджує про відсутність 07.12.2020 на роботі позивача, у доповідній записці, складеній директором, вказано, що позивач грубо порушила трудову дисципліну та графік установи, проте дане не відповідає дійсності, позивач не була проінформовано під розписку про правила внутрішнього трудового розпорядку та наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності не видавався (відповідь на відзив - а.с. 126-129 т. 1).
В ході розгляду справи проведено наступні процесуальні дії:
ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено розгляд справи по суті;
26.02.2021 ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, замінено відповідача у справі, Комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області, на його правонаступника - Комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради Черкаської області;
17.03.2021 ухвалою суду задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, відкладено судовий розгляд на 29.03.2021.
Ухвалою суду від 29.03.2021 задоволено клопотання представника відповідача, витребувано докази по справі.
У судовому засіданні з 06.05. по 26.05.2021 була оголошена перерва.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позов з підстав, викладених у позовній заяві та додатково зазначила, що позивачу відповідач не здійснив усі належні виплати, що додатково свідчить про незаконний порядок звільнення, про що надала документи.
Представник відповідача заперечила проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов, і вказала, що доводи про невиплату зазначених платежів не є предметом розгляду.
За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з Комунальною установою «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області, починаючи з 27.05.2019, на посаді вчителя- реабілітолога, що підтверджується укладеними строковими договорами № 1 від 27.05.2019, та строковим трудовим договором № 2 від 27.05.2020 ( а.с. 13-14 т. 1, а.с. 100-101 т. 1).
З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.07.2004 вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 27.05.2019 прийнято на посаду вчителя-реабілітолога Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області на підставі Наказу від 24.05.2019 № 14-к та звільнено 18.12.2020 з посади вчителя-реабілітолога за ст. 36 п. 1 КЗпП України, на підставі наказу від 15.12.2020 № 15-К ( а.с. 15-17 т. 1).
15.12.2020 ОСОБА_1 написано заяву на ім'я Директора КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Арсеєнко Ю.С., в якій вона просить звільнити її з посади реабілітолога КУ "Інклюзивно-ресурсний центр" КРР за угодою двох сторін з 18.12.2020 ( заява ОСОБА_1 - а.с. 18 т.1 ).
Як вбачається з наказу Комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Канівської районної ради від 15.12.2020 № 15-К "Про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя реабілітоолога КУ "Інклюзивно-ресурсний центр" КРР", ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя реабілітолога комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Канівської районної ради з 18.12.2020 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпАП України, вказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 29 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, 10 календарних днів невикористаної додаткової відпустки на дітей за 2019 рік, 10 календарних днів невикористаної додаткової відпустки на дітей за 2020 рік, підстава: заява ОСОБА_1 від 15.12.2020 (а.с. 19 т. 1).
17.12.2020 ОСОБА_1 надіслала поштою Комунальній установі «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради пояснюючу та заяву від 17.12.2020 про відкликання заяви від 15.12.2020 про звільнення її з 18.12.2020 з займаної посади, яка отримана відповідачем 23.01.2021 (а.с. 22 т. 1, а.с. 122 т. 1 - доказ отримання).
28.12.2020 ОСОБА_1 ознайомилася з наказом про звільнення від 15.12.2020 за № 15-к, що підтверджується її підписом на цьому наказі (а.с. 19 т. 1).
Відповідно до довідки лікаря КНП "Канівська центральна районнна лікарня", ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні з 04.12.2020 по 14.12.2020 (а.с. 45 т. 1).
Відповідно до листа Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 перетнула державний кордон України 05.12.2020 (виїзд) до ОСОБА_3 (а.с. 57 т. 3).
Згідно з табелем обліку робочого часу КУ "Інклюзивно-ресурсний центр" КРР за грудень 2020 року, ОСОБА_1 проставлені прогули з 07 грудня 2020 року по 11 грудня 2020, та 14 грудня 2020 року (а.с. 113 т. 1).
Відповідно до доповідної записки від 07.12.2020 № 1 "Про відсутність на роботі ОСОБА_1 " , складеної директором відповідача, 07.12.2020 ОСОБА_1 не з'явилась на роботі (а.с. 76 т. 1).
Згідно з Актом № 2 від 14.12.2020 КУ "Інклюзивно-ресурсний центр" КРР, ОСОБА_1 була відсутня на роботі без попередження відсутності протягом 5 днів з 07.12.2020 по 14.12.2020 (а.с. 78 т. 1 ).
У доповідній записці директора відповідача від 15.12.2020 № 2 "Про відсутність на роботі ОСОБА_1 ", вказано, що з 07.12.2020 до 15.12.2020 ОСОБА_1 не було на роботі, 15.12.2020 ОСОБА_1 з'явилась, документів про поважну причину не надала, сказала, що погано почувалась, від письмових пояснень відмовилась. ОСОБА_1 грубо порушила трудову дисципліну та графік установи, директором установи вирішено: визнати прогулом дні відсутності ОСОБА_1 на роботі (а.с. 80 т. 1).
У пояснюючій від 17.12.2020 ОСОБА_1 вказала, що з 04.12.2020 захворіла, проте керівництво попросило її лікарняний не брати (а.с. 20).
Відповідно до листка непрацездатності серії АДЯ №692064, ОСОБА_1 була на лікарняному з 16.12.2020 по 28.12.2020 (а.с. 26 т. 1) .
Рішенням 24 сесії VII скликання Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області від 23.10.2020 № 24-2 «Про безоплатне прийняття юридичної особи Комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області та закріпленого за ним майна із спільної власності територіальних громад Канівського району Черкаської області у комунальну власність територіальної громади Бобрицької сілсьької ради", п. 5, встановлено, що Комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради є правонаступником Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області, про що є відомості в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 72-73 т. 1).
Оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Пропозиція про припинення трудового договору за угодою сторін позивачем була викладена у відповідній письмові заяві, а погодження відповідача на таку пропозицію виразилось у видачі наказу про звільнення та не потребувало окремого єдиного документа - договору про припинення трудового договору. Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.05.2020 справа №404/6236/19.
Судом встановлено, що відповідач не надавав згоди на заяву позивача про відкликання заяви про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, що свідчить про відсутність взаємної згоди на анулювання домовленості про звільнення, а лише виявом одностороннього бажання позивача. Відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою обох сторін, не може бути безумовною підставою для скасування відповідачем наказу про звільнення, оскільки має бути взаємне погодження обох сторін, яке не виявив відповідач. Отже, анулювату домоленість про припинення трудового договору за угодою сторін можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Приписами КЗпП України для власника вбо уповноваженого ним органу не передбачено обов'язок прийняття відкликання працівником своєї заявим про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Дана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 27.05.2020 №404/6236/19.
Щодо тверджень позивача, що її звільнено в період непрацездатності, необхідно зазначити наступне.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні в Канівській ЦРЛ з 04.12.2020 по 14.12.2020 без надання їй листка непрацезтаності. Листок непрацездатності отримала з 16.12.2020, лікарняний відповідно з 16.12.2020 по 28.12.2020.
Як уже зазначалося, наказ про звільнення ОСОБА_1 був виданий роботодавцем 15.12.2020, в якому було вказано звільнити за угодою сторін з 18.12.2020.
Відповідно до абзаца другого пункту 10 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема в період його тимчасової непрацездатності.
В той же час, звільнення працівника за угодою сторін в період тимчасової непрацездатності чинним законодавством не заборонено.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.04.2019 справа № 759/11508/16-ц.
Що стосується посилань позивача ОСОБА_1 щодо відсутності наміру щодо розірвання трудового договору за угодою сторін, в зв'язку з отриманням нею персонального попередження про зміни істотних умов праці та можливе звільнення, то це попередження датоване 30.10.2019 року (а.с. 42 т. 1), отже вичерпало себе і втратило своє значення станом на грудень 2020 року.
Стосовно того, що позивач є одинокою матір'ю двох дітей до 14 років та інвалідом 2 групи, то законодавством заборонено звільнення цієї категорії осіб (за певним виключенням) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, проте трудовий договір припинений з позивачем за угодою сторін.
Що доводів та доказів позивача про непроведення з нею відповідачем усіх необхідних платежів, передбачених КЗУпП, при звільненні, суд вважає, що дані обставини не впливають на законність чи незаконність наказу про звільнення та на необхідність поновлення на роботі з цих причин, оскільки не відносяться до предмета спору.
Проставлення ініціалів у наказі замість повного ім'я та по батькові особи не впливає на суть наказу і не підводить під висновок його незаконності.
Що стосується посилань позивача на те, що заява про звільнення за угодою сторін була написана нею під тиском відповідача, за відсутності її бажання, то дані посилання не підтверджені відповідними доказами, а навпаки спростовуються встановленими обставинами по справі, а саме наявністю доказів про відсутність позивача на роботі в певний період днів та подальшим написанням позивачем заяви про звільнення за угодою сторін, що свідчить про наявність причин для написання позивачем такої заяви, яка на той момент вважалась прийнятною для обох сторін, проте в подальшому оцінена позивачем, як незаконна та небажана. Незнання законів (положень про заборону звільнення за інціативою власника або уповноваженого органу певних категорій осіб) не звільняє від відповідальності за свої дії - написання заяви про звільнення за угодою сторін.
Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), суд повинен з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника про припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільненння; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Суд встановив на підставі оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивача було звільнено з дотриманням положень трудового законодавства, незаконного впливу на позивача при написанні заяви про звільнення за угодою сторін судом не встановлено, взаємної згоди працівника і роботодавця на анулювання домовленності про звільнення за угодою сторін не було, лише заява працівника про відкликання своєї заяви, звільнення працівника за угодою сторін в період тимчасової непрацездатності законодаством не заборонено.
У зв'язку із законністю наказу про звільнення за угодою сторін, суд відмовляє і у інших вимогах позивача: про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, у позові слід відмовити повністю.
Зважаючи на те, що позивач при поданні позову до суду судовий збір не сплачувала, оскільки звільнена від його сплати на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", сплату судового збору слід віднести за рахунок держави.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст.4, 12, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Сплату судового збору віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 04.06.2021.
Суддя Б . В . Євтушенко