01 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17606/14
адміністративне провадження № К/9901/32183/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року (у складі судді Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (у складі колегії суддів: головуючого судді: Коротких А.Ю., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,),
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на протиправність оскаржуваного наказу Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2500-ц про його звільнення з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України з огляду на порушення гарантованого Конституцією України права на працю, статей 58 та 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може відповідати за діяння, які станом на час їх вчинення не визнавалися як правопорушення, а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
3. Також позивач вказував на те, що його звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема, відповідно до яких люстрація повинна бути обмежена тільки тими посадами, стосовно яких існують підстави вважати, що особа, яка їх обіймає, може їх використати з метою створення суттєвих загроз правам людини або демократії і тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані; якщо держава застосовує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити дотримання всіх процесуальних гарантій у відповідності до Конвенції в тій частині, яка стосується проведення таких заходів.
4. Крім того, на думку позивача, посада заступника начальника Головного управління забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України, у зв'язку із зайняттям якої в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 його звільнили, передбачала виконання керівних функцій лише в рамках роботи управління, яке не є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури, що виключає звільнення позивача у зв'язку із зайняттям цієї посади.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 року №2500-ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в розмірі 1 176 037,50 грн. за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 03 квітня 2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
6. Суди попередніх інстанції, зокрема виходили з того, що в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17.10.2019 у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, № 59099/16, №23231/18 та №47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади», ЄСПЛ зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Президента Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики ЄСПЛ, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що ключовим у позиції ЄСПЛ в рішенні у справі «Полях та інші проти України» є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент Янукович.
8. Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у §324 даного рішення визнав порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.
9. Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби, без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Президента Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
10. В контексті викладеного, суди попередніх інстанцій звернули увагу, що в ході судового розгляду даної справи судом не здобуто доказів, які б у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України «Про очищення влади», а, відповідно, й про протиправність оскаржуваного наказу про його звільнення.
11. При цьому, на час початку роботи позивача не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаної ним посади, а відтак та в силу положень статті 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
12. А відтак, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказали, що в даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади», що зумовлює висновок суду про недоведеність відповідачем правомірності прийняття цього наказу із зазначених у ньому підстав, що є достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
13. Таким чином, суди попередніх інстанцій вважали оскаржуваний наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 року №2500-ц протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
14. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилається, на порушення судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної адміністративної справи, вказує, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та просить змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року в частині стягнення суми, яка підлягала сплаті позивачу за час вимушеного прогулу, збільшити розмір стягнення за час вимушеного прогулу пропорційно підвищенню тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства та наведеного розрахунку.
15. Касатор зазначає, що в даній адміністративній справі судами попередніх інстанцій допущено застосування норм п.10 Порядку обчислення середньої плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №826/15725/17 та постановах по справах №826/17601/14, №826/17807/14, №814/3445/14, №826/17827/14, 826/17605/14, 813/7563/14 тощо.
16. ОСОБА_1 зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року у даній справі позивач аргументовано вказав, що судом першої інстанції допущено помилку в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 не надана оцінка жодному аргументу викладеному у відзиві та не вжито заходів для усунення порушень застосування норм матеріального права, допущеного Окружним адміністративним судом міста Києва при винесенні рішення від 03.04.2020.
17. До Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
18. В обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначає, що оскільки всі підвищення посадових окладів відбулись з 01 грудня 2015 року та 06 вересня 2017 року, а відповідно до Порядку №100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто серпень-вересень 2014 року, то здійснити розрахунок середньої заробітної плати з вказаних дат не є можливим, тому коефіцієнт підвищення посадового окладу не належить до застосування під час обчислення середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, а відтак, розрахунок, наведений позивачем у касаційній скарзі не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
19. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 26 листопада 2020 року.
20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2020 призначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
21. Ухвалою Верховного Суду від 06.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №826/17606/14 на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.
22. Ухвалою судді Верховного Суду від 14.05.2021 дану справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні, на 14:15 01 червня 2021 року.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 21.05.2012 №1176ц позивач з 21 травня 2012 року обіймав посаду заступника начальника Головного управління забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України, а відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 16.07.2014 №1521ц з 16 липня 2014 року - посаду заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України.
24. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади» (далі - Закон).
25. 21 жовтня 2014 року позивачем подано на ім'я Генерального прокурора України заяву про відсутність підстав для застосування стосовно нього заборони, передбаченої частиною третьої статті 1 вищевказаного Закону.
26. Наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2500-ц відповідно до статті 15 Закону України «Про прокуратуру», пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та на підставі довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
27. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
27.1. Частини 1, 2 Статті 235 КЗпП України. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
27.2. Частина 7 статті 235 КЗпП України. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
28. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінет Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
28.1. Абзаци 1, 3 пункту 2 Порядку №100. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки
проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців
роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати
компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що
передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
28.2. Абзаци 7 - 8 пункту 2 Порядку №100. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
28.3. Пункт 5 Порядку №100. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
28.4. Пункт 8 Порядку №100. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
28.5. Пункт 10 Порядку №100. У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Оскільки касаційна скарга до суду касаційної інстанції надійшла 26 листопада 2020 року, то її розгляд здійснюється в порядку та за правилами КАС України в редакції Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ», що діє з 08 лютого 2020 року.
30. Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, встановлені фактичні обставини справи та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
32. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 06.01.2021 про відкриття касаційного провадження у цій справі слідує, що провадження відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
33. Даною нормою передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
34. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
35. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
36. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 по справі №826/7001/17.
37. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, зокрема у постанові від 15.04.2020 по справі №826/15725/17, в якій позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення.
38. У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду підтримала позицію суду апеляційної інстанції, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача необхідно здійснювати з урахуванням суми, на яку підвищувалась заробітна плата працівникам ГПУ з коригуванням на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до пункту 10 Порядку № 100, а саме:«…62. Суд апеляційної інстанції з'ясував, що у розрахунковий період (за який нараховано і стягнено середній заробіток) посадовий оклад працівників прокуратури (зокрема ГПУ) підвищився (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657). З огляду на наведене правове регулювання, за описаних вище обставин справи (зокрема, з урахуванням підстав звернення з цим позовом до суду) колегія суддів погоджується з підходом суду апеляційної інстанції до обчислення середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення…».
39. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини у справі №826/15725/17 та №826/17606/14 є подібними, а відтак зазначені висновки щодо застосування пункту 10 Порядку №100 та необхідності зараховувати коефіцієнт підвищення при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу мали враховуватись судами попередніх інстанцій при вирішенні даної адміністративної справи.
40. Окрім того, у постанові від 15.10.2020 по справі №826/17601/14, на яку додатково посилається касатор, Верховний Суд також висловився щодо застосування п. 10 Порядку №100 та необхідності враховувати коефіцієнт підвищення при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
41. Водночас, ОСОБА_1 просить змінити оскаржувані рішення в частині стягнення суми, яка підлягала сплаті позивачу за час вимушеного прогулу, збільшивши розмір стягнення за час вимушеного прогулу пропорційно підвищенню тарифних ставок і посадових окладів відповідно до самостійно наведеного розрахунку, посилаючись на обставини справи у подібних правовідносинах, а саме №826/17601/14.
42. Проте, судами попередніх інстанцій таких обставин при вирішенні даної адміністративної справи встановлено не було, а коефіцієнт підвищення залишається не встановленим.
43. Враховуючи те, що в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства Верховний Суд у межах своєї компетенції не може встановити необхідних для проведення відповідного розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням коефіцієнтів підвищення, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення суми, яка підлягала сплаті позивачу за час вимушеного прогулу та направлення в цій частині на новий розгляд.
44. Верховний Суд бере до уваги також той факт, що позивачем у відзиві на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора (а.с. 80-97, том 2) вказувалось на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо проведення розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу (п.10 Порядку №100), проте у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 вказаним аргументам оцінка надана не була.
45. Так, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
46. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308 КАС України).
47. Відповідно до частини 3 зазначеної статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
48. Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 322 КАС України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються: а) встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції тощо.
49. Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу із посиланнями на висновки Верховного Суду у справі №810/3246/16 колегією суддів відхиляються, оскільки такі не спростовують висновків, зазначеній у цій постанові, а правовідносини у вказаній справі не є подібними із даною адміністративною справою.
50. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
51. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
52. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
53. Підсумовуючи вищенаведене, оцінивши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та встановленні обставини справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині, зокрема щодо неправильного обчислення суми стягнення за час вимушеного прогулу без врахування коефіцієнтів підвищення згідно пункту 10 Порядку №100, а відтак оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення суми, яка підлягала сплаті позивачу за час вимушеного прогулу та направлення в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині судові рішення- залишенню без змін.
54. Під час нового розгляду цієї справи суду першої інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення, встановити коефіцієнт підвищення та в разі, якщо суд дійде висновку про необхідність його застосування, здійснити відповідний перерахунок суми стягнення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 із врахуванням таких коефіцієнтів у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зокрема п.10) у відповідній редакції.
55. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в розмірі 1 176 037,50 грн. (один мільйон сто сімдесят шість тисяч тридцять сім гривень 50 коп.) за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 03.04.2020 скасувати та в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.
3. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
В повному обсязі постанова виготовлена 04 червня 2021 року.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Мельник-Томенко Ж.М.,