04 червня 2021 року
Київ
справа №360/4448/19
адміністративне провадження №К/9901/21469/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 (головуючий суддя - К.Є. Петросян)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 (головуючий суддя - І.Д. Компанієць, судді - А.В. Гайдар, Е.Г. Казначеєв)
у справі № 360/4448/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Луганській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Луганській області від 16.09.2019 № 2427 в частині звільнення зі служби в поліції сержанта поліції ОСОБА_1 ;
-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Луганській області від 19.09.2019 № 877 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції сержанта поліції ОСОБА_1 ;
- поновити сержанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області з 20.09.2019;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту фактичного звільнення з 20.09.2019 по час прийняття судового рішення про поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії службових осіб Головного управління Національної поліції в Луганській області по проведенню службового розслідування, наданню висновків та накази відповідача в частині звільнення позивача зі служби в поліції суперечать положенням Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2018 № 893 та порушують його права. Вказує про порушення порядку проведення службового розслідування по збиранню, перевірці та оцінці матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Також позивач зазначає, що він не порушив службової дисципліни, не скоїв невиконання чи неналежного виконання обов'язків поліцейського або виходу за їх межі, не скоїв порушень, обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також не вчинив дій, що підривають авторитет поліції.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27.12.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем повно, об'єктивно, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законами України, з додержанням принципу пропорційності, застосовано до позивача крайній захід дисциплінарного впливу - звільнення з Національної поліції України, у зв'язку із вчиненням позивачем дисциплінарного проступку, який принижує та дискредитує як самого працівника поліції, так і органи поліції в цілому в частині поваги прав, честі і гідності людини та наданні допомоги.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Підстави, на яких подається касаційна скарга, позивач вказує пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує щодо змісту і вимог касаційної скарги, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2021 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що аналіз положень пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), за якою відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування такої норм права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач вказує про неправильне застосування судами норм матеріального права при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, якими встановлено порядок проведення службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських за наявної невідповідності пояснень свідків стосовно подій, які стали підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності, що були надані останніми в рамках службового розслідування та під час перевірки заяви щодо вчинення поліцейським кримінального або адміністративного правопорушення.
Так, підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення слугував висновок щодо можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому, за результатами службового розслідування, комісія вважала би за систематичне порушення службової дисципліни, Присяги працівника поліції, повторне порушення норм ділового мовлення, а саме порушення вимог пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у використанні ненормативної лексики під час спілкування з громадянами, не реагуванні на зауваження громадян щодо належної поведінки, підбурювання поліцейського сектору реагування патрульної поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області сержанта поліції ОСОБА_2 щодо вчинення неправомірних дій відносно громадян, порушення вимоги підпункту 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», що виразилося у не наданні невідкладної домедичної та медичної допомоги, не виклику на місце події швидкої медичної допомоги, не виконання вимоги підпункту 3, підпункту 7 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, в частині поваги прав, честі і гідності людини, наданні допомоги та запобіганні вчиненню правопорушення, утриманні від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини та ігноруванні вимог посадової інструкції в частині партнерських стосунків з населенням та підвищення рівня довіри громадян до поліції поліцейського сектору реагування патрульної поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області сержанта поліції ОСОБА_1 звільнити із служби в поліції.
З огляду на встановлені службовим розслідуванням обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку.
Також, судами на підставі наявних у справі доказів встановлено, що службове розслідування проведено відповідачем відповідно до вимог нормативно-правових актів, з врахуванням обставин, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність поліцейського.
Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.03.2019 у справі № 819/736/18, від 22.10.2019 у справі № 480/3950/18, від 28.02.2020 у справі № 807/160/18 неодноразово наголошувалось, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Згідно з усталеною судовою практикою застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Аналогічні правові висновки викладені Верховний Суд у постановах від 04.03.2020 у справі № 120/2732/19-а, від 17.12.2020 у справі № 160/5581/19.
Повертаючись до обґрунтувань вимог касаційної скарги, позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, та Порядку проведення службових розслідувань у Національній гвардії України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893, дисциплінарною комісією не було проведено опитування та відібрання пояснень інших осіб, що були безпосередніми та неупередженими свідками подій, які стали підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що положення статей 8, 18 Закону України «Про Національну поліцію», а також приписів Правил етичної поведінки поліцейських покладають на поліцейського обов'язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських.
Відтак, Верховний Суд вважає помилковим посилання позивача на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій переглянули справу у відповідності до вказаних висновків Верховного Суду.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач посилається на необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання представника позивача щодо виклику свідків та ігнорування клопотання про продовження строку підготовчого судового засідання.
Суд зауважує, що про вказані порушення позивачем наголошувалось в апеляційній скарзі і суд апеляційної інстанції надав оцінку вказаним доводам позивача та дійшов висновку, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин обмеження судом першої інстанції процесуальних прав позивача та його представника, а матеріали справи свідчать, що позивач та його представник належним чином повідомлялися про час, дату та місце проведення попереднього розгляду справи, яке неодноразового відкладалося судом першої інстанції, позивач та його представник були обізнані про можливість надання доказів до розгляду справи по суті. Крім того, судом апеляційної інстанції відхилено доводи позивача про безпідставність залишення судом першої інстанції без задоволення клопотання представника позивача про допит свідків, оскільки підставою для прийняття висновку за результатами службового розслідування про звільнення позивача зі служби в поліції стали не показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Такою підставою в спірних правовідносинах слугував висновок за результатами проведеного службового розслідування, яким встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку. При цьому порушення позивачем службової дисципліни мали ознаки систематичності.
А відтак підстав для скасування судових рішень на підставі частин другої та третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено.
За правилами пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 327, 341, 343, 339, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ухвалив:
Закрити касаційне провадження № К/9901/21469/20 у справі № 360/4448/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі № 360/4448/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н. М. Мартинюк