11 травня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6885/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №280/6885/20
за позовом:ОСОБА_1
до: третя особа: про:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області Державної судової адміністрації України Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
28.09.2020р. ОСОБА_1 звернувся за допомогою поштового зв'язку до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА в Запорізькій області), Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії /а.с. 1-6/.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2020р. у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відмовлено за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито загальне провадження у справі №280/6885/20 та справу призначено до судового розгляду /а.с. 16/.
Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що він працює на посаді судді Запорізького районного суду Запорізької області , однак, ТУ ДСА в Запорізькій області за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. йому нараховано та виплачено суддівську винагороду на підставі ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру та, відповідно, порушення його прав та гарантій, тому просив суд: - визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов'язати ТУ ДСА України в Запорізькій області провести йому перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №280/6885/20 позовну заяву задоволено частково; стягнуто з ТУ ДСА України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у сумі 145996,39 грн. за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р.; зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 145996,39грн. за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р.; в іншій частині позовної заяви відмовлено; в частині стягнення з ТУ ДСА України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць рішення допущено до негайного виконання / а.с. 97-100/.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу / а.с. 115-125/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції від 28.12.2020р. скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.
Адміністративна справа №280/6885/20, разом з матеріалами вищезазначеної апеляційної скарги відповідача, надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду 05.02.2021р. / а.с. 114/.
Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 05.02.2021р. у справі №280/6885/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №280/6885/20 /а.с. 128/ та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 23.03.2021р. /а.с. 129/, про що судом апеляційної інстанції було належним чином повідомлено учасників справи.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021р. у справі №280/6885/20 у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи, про день та місце розгляду цієї справи - апеляційний розгляд справи №280/6885/20 перенесено в порядку письмового провадження на 11.05.2021р. /а.с. 135/ та судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством порядок та спосіб повідомлено учасників справи про день та місце розгляду справи судом.
01.04.2021р. судом апеляційної інстанції зареєстровано клопотання третьої особи у цій справі, у якій вона просить суд розглянути справу у свою відсутність.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Запорізького районного суду Запорізької області, що підтверджується Указами Президента України №336/2012 від 18.05.2012р. та №272/2018 від 07.09.2018р. та записами у його трудовій книжці /а.с. 7-9/
Також судом під час розгляду справи встановлено, що у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. позивачу виплачена суддівська винагорода в обмеженому розмірі, згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , а саме у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020р. і відповідно до довідки ТУ ДСА України в Запорізькій області №08-02/3200 від 20.10.2020р. /а.с. 48/ суддівська винагорода позивача за період з 01.04.2020 року по 28.08.2020 року склала:
- у квітні : 154562,32 грн., з яких сума оплати за час перебування у щорічній оплачуваній відпустці з нарахуванням допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу становила 80356,46грн., суддівська винагорода за фактично відпрацьований час - 74205,86 грн. обмеження - ( 19483,28грн.);
- у травні: 162683,93 грн., з яких сума оплати за час щорічної оплачуваної відпустки становила 140311,82 грн., суддівська винагорода за фактично відпрацьований час -22372,11грн., обмеження - (24225,91грн.);
- у червні 2020р.: 4723грн. - суддівська винагорода за фактично відпрацьований час, обмеження - (5114,36 грн.);
- у липні 2020 р.: 47230 грн., обмеження - (51143,60грн.);
- у серпні 2020 р.: 47230 грн., обмеження - (51143,60грн.).
Загальний розмір суддівської винагороди, який було обмежено на підставі ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020рік», становить 145996,39 грн.
І саме ці обмеження у виплаті суддівської винагороди, позивач вважає необґрунтованими та такими, що порушують її права та охоронювані законом інтереси, обумовили її звернення до суду з цим позовом.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №553-ІХ, набрав чинності з 18.04.2020р.), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: - установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами.
Так у п. 4 мотивувальної частини вищезазначеного рішення суд наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Зокрема, 11.03.2020р. Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 року №1798-VIII ( рішення №4-р/2020 від 11.03.2020р. ).
У пункті 4.1. рішення №4-р/2020 від 11.03.2020р. зазначається, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України):
- від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002;
- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005;
- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008;
- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018;
- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Та Конституційний Суд України, після аналізу юридичних позиції щодо незалежності суддів, зробив висновок про те, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення №4-р/2020 від 11.03.2020р.).
Тому обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів, і Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України, при цьому таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже Конституційний Суд України у рішенні №10-р/2020 від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001р. №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія за демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.20219р. №969/2019 (далі Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст. 124 Конституції України).
Сукупний аналіз наведених положень Конституції України та юридичних позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, при цьому також необхідно враховувати, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо зупинення положеннями законів про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України та зазначав, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України, яким є Конституція України , у статті 64 якого визначено такі випадки, які є вичерпними, і передбачено що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 6-рп/20 від 09.07.2007р.); і таке зупинення неможливе оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, і цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р.); а Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р); законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р.); при цьому словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання.
Аналіз термінів «баланс», «збалансувати», «збалансований бюджет» дає можливість зробити висновок що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами i навпаки (з дефіцитом або профіцитом), у той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою з огляду на те, що бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
У рішенні Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008р. зазначено, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами, і саме у виконані цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення).
З урахуванням вищенаведеного Закон України №553-ІХ від 13.04.2020р. про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особі, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми, колегія суддів вважає, що відповідач, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, діяв всупереч приписів ст. ст. 19, 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України, що призвело до виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі меншому ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», через безпідставне застосування відповідачем під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020р..
Приймаючи до уваги положення Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р., та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, положення Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів вважає, що норми Закону України № 553-ІХ від 13.04.2020р. в аспекті з'ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному Європейським Судом з прав людини принципу якості закону.
Так, Законом України №553-ІХ від 13.04.2020р. про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни в норми права:
- ст.130 Конституції України, яка визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій;
- ч.2 ст.135 Закону №1402, яка встановлю, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;
При цьому положення ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Тому колегія суддів вважає, що положення Закону України №553-ІХ від 13.04.2020р. про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» неможливо розглядати, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача, таким чином враховуючи, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України, і право позивача у справі на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Щодо доводів відповідача, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету є безпідставними, оскільки, по-перше, ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя Законом № 553-ІХ були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача в частині зобов'язання ДСА здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 145996,39 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 148 Закону № 1402-VIII встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша).
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста).
Відповідно до ст.149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною 3 ст. 148 Закону № 1402-VIII визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Відповідно до ч.4 ст. 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Таким чином, саме на ДСА як головного розпорядника коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов'язок із фінансування діяльності місцевих загальних судів, тому судом першої інстанції обґрунтовано зобов'язано здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 145996,39 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р.
Щодо доводів апелянта стосовно не застосування судом першої інстанції Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, оскільки виконання судових рішень здійснюється не шляхом фінансування ДСА коштів з програми, а шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідних коштів з рахунку такої бюджетної програми, суд визнає необґрунтованими та зазначає, що при обранні такого способу захисту порушеного права позивача судом першої інстанції обґрунтовано застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 р. в справі № 280/788/19, який полягає у наступному: «Виходячи з положень частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII, за якою Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, а також враховуючи правила статті 2 Бюджетного кодексу України, пунктів 1, 2, 3, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2010 року № 50), Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи. За цих обставин наявні правові підстави для зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Запорізького окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.».
Стосовно, того, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначено фіксовану суму суддівської винагороди без можливості утримання із вказаної суми обов'язкових платежів і зборів, а також не установлено остаточну суму, яка підлягає стягненню з урахуванням обов'язкових податків, зборів та платежів, суд зазначає, що саме відповідач виконує функції податкового агента відносно позивача, тому при нарахуванні та виплаті недоотриманої суддівської винагороди зобов'язаний утримати та перерахувати.
Щодо негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, то відповідно п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому необхідно рішення суду першої інстанції від 28.12.2020р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №280/6885/20 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.
Повний текст виготовлено та підписано 11.05.2021р.
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко