04 червня 2021 р. Справа № 480/8946/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 р. (ухвалене суддею Прилипчуком О.А.) по справі № 480/8946/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки; стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 49524,99 грн.; стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 року по 2020 рік у розмірі 25162,86 грн.; стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені з 14.11.2020 р. по день прийняття рішення судом у справі з урахуванням середньоденного розміру грошового забезпечення у сумі 480,93 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2020 рік, станом на день звільнення зі служби 13.11.2020 р.; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 49524,99 грн.; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р. пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702 із врахуванням висновків суду по даній справі; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 р. у справі № 480/8946/20 в частині, визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2020 рік, станом на день звільнення з військової служби 13.11.2020 р., про покладення зобов'язання на Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України стосовно нарахування та виплату на його користь грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 231 від 13.11.2020 р. ОСОБА_1 (старшого інструктора кінологічного взводу 2-го стрілецького батальйону), якого звільнено наказом № 218 о/с від 30.10.2020 р. (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаціних заходів - у разі неможливості їх використання у службі), виключено зі списків особового складу військової частини (а.с.20).
19.10.2020 р. та 19.11.2020 р. (повторно із заявою) позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом, в якому просив вирішити питання щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовцям за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2019 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702 (а.с. 23, 28).
12.11.2020 р. та 19.11.2020 р. (повторно із заявою) позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом, в якому просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (а.с. 21, 26).
Листом № 2/22/13-1955 від 25.11.2020 р. відповідач повідомив, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби буде проведена після надходження додаткових коштів (а.с. 27).
Листом № 2/22/7-2070 від 07.12.2019 р. відповідач повідомив, що за 2014-2020 роки позивачем дійсно не використано 54 дні додаткової відпустки (а.с. 29).
Позивач вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2020 рік, у зв'язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а саме: про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2020 рік, станом на день звільнення з військової служби 13.11.2020 р. та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України стосовно нарахування та виплату на його користь грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду саме вказаним позовним вимогам.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 р. № 876-VII (в подальшому - Закон № 876-VII) визначає правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження.
Частиною 3 статті 9 Закону № 876-VII унормовано, що комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.
Згідно із ч. 6 ст.9 Закону №876-VII, трудові відносини працівників Національної гвардії України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону № 876-VII, військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, цього Закону, інших актів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 р. № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, передбачає військові посади, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вищевказаного Переліку визначено, що посади військовослужбовців Національної гвардії України, які здійснюють охорону державних підприємств, окрім інших, Шосткинського казенного заводу “Зірка” та Шосткинського казенного заводу “Імпульс”, серед яких інструктор, старший інструктор (п. 92 Переліку в додатку 3) дає право на щорічну додаткову відпустку. Тривалість щорічної додаткової відпустки складає 8 (вісім) календарних днів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді старшого інструктора кінологічного взводу 2-го стрілецького батальйону. При цьому, доказів на спростування факту перебування позивача на посаді старшого інструктора кінологічного взводу 2-го стрілецького батальйону у період з 2014 року по 2020 рік відповідачем не надано.
Отже, позивач, будучи військовослужбовцем Національної гвардії України, займаючи посаду, визначену у Переліку № 702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Матеріалами справи не спростовується та обставина, що щорічна додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я не надавалась позивачу до моменту звільнення з військової служби в особливий період.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII та Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XII.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України", визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в рішенні від 16.05.2019 р. у зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує аналогічні правові висновки, щодо застосування норм права, які були висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у зразковій справі № 620/4218/18.
Так, у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, проте суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду по справі № 1.380.2019.006595.
Отже, з огляду на вищевказане, на час прийняття наказу про припинення (розірвання) контракту з позивачем про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключення останнього зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідачем протиправно не було проведено з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 року по 2020 рік, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Пунктом 11 Порядку № 702 передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Згідно із пунктом 1 Порядку № 702 такі щорічні додаткові відпустки надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Водночас вказаний Порядок не містить вимоги про використання відпустки виключно в тому році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку, та навпаки надає право використовувати право на таку відпустку окремо у будь-який час після такого календарного року.
Отже, з урахуванням вищевказаного, доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що з урахуванням ст. 10-1 Закону № 2011-ХІ, Наказу № 200 передбачено компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки за поточний рік за кожен місяць служби (фактичний час) в рік звільнення та відповідно не передбачено права на отримання компенсації за нереалізацію пільг, у тому числі такої як додаткова відпустка за всі роки, в яких така відпустка не використовувалася, колегія суддів вважає необґрунтованими.
В ході судового розгляду встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем додаткова відпустка не була використана, грошова компенсація за неї не була виплачена при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що нормою ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІ не передбачено та не регламентовано нарахування грошової компенсації особам, які вже звільнені з військової служби, а також доводи апеляційної скарги про те, що Переліком № 702 не передбачено виплату компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки, суд апеляційної інстанції вважає помилковими.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2020 рік, станом на день звільнення з військової служби 13.11.2020 р., про покладення зобов'язання на Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України стосовно нарахування та виплату на його користь грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702, за період з 01.01.2014 р. по 13.11.2020 р.
Доводи апеляційної скарги про те, що Військова частина НОМЕР_1 не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя та здоров'я, діяла відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень є помилковими.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 р. по справі № 480/8946/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Я.В. П'янова