02 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скарги захисника ОСОБА_10 з доповненнями в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_11 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.05.2021 задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_12 , погоджене начальником першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за доодержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_13 , та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а саме до 18.07.2021 року, без права внесення застави.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_10 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо підозрюваного більш м'який запобіжний захід, у виді цілодобового домашнього арешту.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, захисник зазначав, що в матеріалах клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою наявні докази, які лише формально вказують на вчинення саме ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України. Фактично, слідчий та прокурор кваліфікували дії ОСОБА_7 за вказаною статтею лише на підставі протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб та протоколу затримання ОСОБА_7 від 20.05.2021, інформація в яких не підтверджує наявності обґрунтованої підозри.
Слідчим суддею не взято до уваги те, що матеріальна шкода відсутня, підозрюваний ОСОБА_7 раніше не судимий, одружений, має зареєстроване місце проживання.
Жодний передбачений статтею 177 КПК України ризик, слідчим та прокурором не доведений.
Апелянт зазначав, що ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.
Враховуючи, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має на утриманні дружину, матеріальна шкода кримінальним правопорушенням не завдана, винуватість не доведена, а пред'явлена підозра не обґрунтована та не підтверджена доказами, на переконання апелянта, утримання ОСОБА_7 під вартою є незаконним.
27.05.2021 від захисника ОСОБА_10 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу.
У доповненнях апелянт посилався на необгрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри за ч. 3 ст. 255-1 КК України, мотивуючи це тим, що стаття 255-1 КК діє в редакції Закону України № 671-IX від 04.06.2020 «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою», який чинний з 27.06.2020.
Вказаним законом законодавець ввів з 27.06.2020 у законодавчій обіг поняття «особа, яка здійснює злочинний вплив або є особою, яка перебуває в статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу, в тому числі, в статусі «вора у законі». Однак використані у законі терміни мають невизначений та оціночний характер.
Жодні офіційні акти та/або документи, які б могли підтверджувати факт наявності такого статусу у особи, не існують.
На переконання апелянта, виникають обґрунтовані сумніви, що законодавче закріплення термінології, яка використовується виключно на рівні та у міжособистісному спілкуванні членів закритої соціальної групи і значення якої не має формального визначення та документального чи будь-якого іншого об'єктивного підтвердження, здатне яким-небудь чином сприяти доказуванню наявності у конкретної особи такого статусу.
Сттаею 255-1 КК України пропонується притягати особу до кримінальної відповідальності лише за те, що її буде визнано «злодієм в законі» незалежно від того, вчинила чи не вчинила ця особа будь-який злочин. Із вказаної редакції статті не зрозуміло, що є суб'єктивною та об'єктивною сторонами вказаного злочину.
Крім того, за версією органу досудового розслідування, факт набуття підозрюваним статусу "вора в законі" відбувся в Російській Федерації у 2014 році, та підозрюваному інкриміновано вчинення окремого епізоду кримінального правопорушення у березні-квітні 2020 року, у той час як ст. 255-1 КК введена в дію 27.06.2020, що на переконання апелянта, не узгоджується із дією закону в часі, визначеною КК України.
Посилаючись на недоведеність органом досудового розслідування існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апелянт зазначав, що слідчим суддею не встановлювались мотиви підозрюваного щодо його виїзду за кордон, які були викликані необхідністю проходженням лікування в одному з медичних закладів, а не метою зміни свого місця проживання чи переховування від слідства.
У кримінальному провадженні відсутні підстави вважати про доведеність існування ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як сама підозра ґрунтується на тому, що підозрюваний набув статусу злодія в законі та вирішував значущі проблеми.
На думку захисника, ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, грунтується лише на нібито спробі ОСОБА_7 із сім'єю покинути територію України в зв'язку з проінформованістю останнього про час та хід проведення слідчих дій, однак даний ризик має лише формальний характер і базується фактично на припущеннях сторони обвинувачення, оскільки переліт в іншу державу був пов'язаний виключно з лікуванням ОСОБА_7 .
Також, захисник посилався на необгрунтованість ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Органом досудового розслідування зазначено, що нібито «стиль життя» ОСОБА_7 передбачає отримання основного доходу від злочинної діяльності, у зв'язку з чим він може контактувати за допомогою засобів зв'язку, вчиняти незаконний вплив на потерпілих, свідків. Однак, як зазначав апелянт, слідчим суддею під час розгляду клопотання не
встановлено та не витребувано даних щодо офіційних доходів ОСОБА_7 , які у період з 2019-2020 рр. склали майже 34,5 млн. грн., що на думку апелянта, спростовує ствердження сторони обвинувачення.
Слідчим суддею не надано належної правової уваги тим обставинам, що у справі відсутні потерпілі та матеріальна шкода, та не взято до уваги, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, одружений, має зареєстроване місце проживання
З огляду на викладене, на переконання апелянта, на
даному етапі кримінального провадження запобіжний захід у виді тримання під вартою є надмірним заходом забезпечення кримінального провадження.
Крім того, апелянт зазначав, що слідчий суддя, не визначаючи заставу ОСОБА_7 , виходив тільки з самого факту того, що підозрюваному повідомлено про підозру за ст. 255-1 КК, однак не визначив та не навів конкретних фактичних даних, котрі указували б на те, що запобіжний захід у виді застави, у разі її внесення, не дасть змоги досягнути мету застосування запобіжного заходу.
На думку захисника, застава в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, здатна буде забезпечити виконання покладених на підозрюваного обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
Захисник у доповненнях посилався також на незаконність затримання ОСОБА_7 , обумовлену відсутністю на момент затримання обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 208 КПК України.
Крім того, захисник посилався на порушення права на захист підозрюваного, з тих підстав, що під час розгляду заяви про відвід в суді першої інстанції, захисники не були проінформовані про судове засідання у порядку, визначеному ст.ст. 135-138 КПК України.
Після розгляду заяви про відвід слідчий суддя продовжив розгляд клопотання, та не повідомивши про це захисників, призначив підозрюваному захисника з Центру надання вторинної допомоги.
На переконання захисника, оскільки ОСОБА_7 самостійно залучив до участі у справі 3 адвокатів за договором, не заявляв будь-яких клопотань про залучення захисника в зв'язку з відсутністю коштів чи інших об'єктивних
причин, а його захисники не були належним чином повідомлені про розгляд клопотання, то захисник з Центру надання безоплатної вторинної допомоги був залучений всупереч чинному законодавству та всупереч волі підозрюваного.
Захисник ОСОБА_11 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Відповідно до викладених захисником в апеляційній скарзі доводів, під час розгляду клопотання в суді першої інстанції було заявлено відвід слідчому судді, про час та місце розгляду якого захисника було повідомлено шляхом направлення смс-повідомлення за 7 хвилин до початку судового засідання, у зв'язку з чим у судовому засіданні по розгляду заяви про відвід він не був присутній. Повідомлень про продовження розгляду клопотання після розгляду заяви про відвід, захиснику не надходило.
Через деякий час захиснику стало відомо, що приблизно о 22-00 год. 21.05.2021 слідчим суддею було розглянуте клопотання про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без повідомлення про такий розгляд захисників підозрюваного, які здійснювали його захист на підставі договору.
При цьому, слідчим в особливо важливих справах ГСУ НГІ України ОСОБА_12 було залучено іншого адвоката з Регіонального центру БВПД для проведення окремої процесуальної дії, що на думку апелянта, є грубим порушенням Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Апелянт зазначав, що захисник, який прибув до Печерського районного суду для участі в окремій процесуальній дії, не виконав вимог стандартів з надання безоплатної вторинної правової допомоги в кримінальному провадженні. Ним не було проведено конфіденційну зустріч з клієнтом, захисник не ознайомився з матеріалами клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та насамперед, коли захисник дізнався про те, що в справі наявні повноваження інших захисників, ним не було повідомлено останніх про те, що його призначено для проведення окремої процесуальної дії та не узгоджено спільну правову позицію
На переконання захисника, ні слідчий ОСОБА_12 , ні слідчий суддя не вжили всіх необхідних заходів для забезпечення явки в судове засідання інших захисників, а всупереч вимогам КПК, вчинили всі дії, щоб перешкодити їх явці.
Крім того, від захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 надійшла апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді, в якій він просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, захисник зазначав, що у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, які дії повинна вчинити особа та у який спосіб, щоб стати «вором в законі», так як і відсутні докази, яким саме чином ОСОБА_7 встановлював та поширював в суспільстві злочинний вплив як в місцях позбавлення волі, так і через яких довірених осіб поза місцями позбавлення волі, яким чином сприяв та координував злочинну діяльність, яким чином здійснював контроль та розподіл матеріальних благ серед засуджених та осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності.
Долучені до матеріалів даного клопотання докази є штучно створеними та містять лише припущення, які грунтуються на публікаціях представників преси.
Апелянт зазначав про порушення органом досудового розслідування вимог п. З Розділу 4. Положення «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», затвердженого Наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298, оскільки згідно наявного у матеріалах провадження витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000693 від 16.07 2020 року, заявником є матеріали правоохоронних органів та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення.
Долучені до матеріалів клопотання на підтвердження обгрунтованості підозри матеріали проведення негласних слідчих (розшукових) дій не були належним чином досліджені слідчим суддею. Роздруківки таких негласних (слідчих) розшукових дій базуються лише на припущеннях, оскільки, в ході даних розмов ніхто зі сторін не обговорював, чи є саме ОСОБА_7 «вором в законі», та не обговорювалось питання жодних грошових коштів, які були отримані чи передані підозрюваним нібито злочинним шляхом чи у незаконний спосіб.
Крім того, до даного клопотання органом досудового розслідування не долучено рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, прийнятого слідчим, прокурором, а також ухвалу слідчого судді, які б давали законні підстави для проведення відносно ОСОБА_7 негласних слідчих (розшукових) дій у даному кримінальному провадженні.
Захисник також посилався на те, що затримання ОСОБА_7 та повідомлення йому про підозру відбувалось у м. Дніпро з порушенням загальних засад кримінального провадження. Зокрема, затримання, проведення особистого обшуку та складання протоколу затримання здійснював слідчий ОСОБА_12 , у той час як підписано даний протокол заступником начальника управління ГСУ Національної поліції України ОСОБА_14 , що на думку апелянта, свідчить про фальсифікацію матеріалів з боку посадових осіб ГСУ НПУ.
Посилаючись на порушення порядку розгляду слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу, захисник зазначав, що в порушення вимог КПК України, захиснику не було надано не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання копію клопотання та матеріалів, якими обгрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Слідчим суддею не було з'ясовано, чи усіма учасниками справи отримано дане клопотання, не з'ясовано наявність чи відсутність заперечень щодо клопотання
Крім того, судом не вжито необхідних заходів для забезпечення виклику для участі захисника підозрюваного для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки сторона захисту не отримувала жодних повісток про виклик чи здійснення виклику по телефону або телеграмою щодо розгляду даного клопотання.
Слідчий суддя, в порушення вимог ст. 345 КПК України, намагався вручити ОСОБА_7 пам'ятку про процесуальні права і обов'язки у спосіб, не визначений Законом, та відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про обмеження доступу представників преси "Детектив Інфо" у судовому засіданні під час розгляду клопотання.
Слідчим суддею безпідставно було відмовлено у задоволенні усіх заявлених стороною захисту клопотань про витребування доказів та допит свідків.
Крім того, апелянт зазначав, що розгляд клопотання відбувався у незаконний спосіб з порушенням Правил внутрішнього трудового розпорядку Печерського районного суду міста Києва.
Під час розгляду клопотання, слідчий суддя оголосив перерву у судовому засіданні, та через деякий час, без повідомлення захисників, продовжив розгляд клопотання сторони обвинувачення, та на підставі постанови старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_12 від 21.05.2021 залучив захисника для окремої процесуальної дії.
Суд першої інстанції не дослідив та не оцінив наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий в клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, слідчим суддею не оцінено вагомість наданих доказів слідчим щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, оскільки слідчим не надано жодного доказу того, що з моменту настання події та внесення відповідних відомостей до ЄРДР підозрюваний не з'являвся до органів досудового розслідування або іншим чином намагався переховуватися від них.
Твердження слідчого про те, що ОСОБА_7 бажає змінити своє місце проживання або вибути на тимчасово непідконтрольну територію є безпідставними, оскільки, відповідно до медичної програми LIV Hospital м. Стамбул від 18.05.2021 року підозрюваний 20.05.2021 мав бути госпіталізований до даної клініки для проходження обстеження та лікування.
Всі речі та документи, що мають істотне значення для кримінального провадження, знаходяться у сторони обвинувачення, а тому, на переконання апелянта, відсутня будь-яка фізична можливість здійснити підозрюваним приховування або знищення речей та документів.
ОСОБА_7 не має жодного відношення до «злодійського общака», не є його утримувачем, та не має жодного відношення до чорнових записів стосовно розподілу зазначеного «злодійського общака», інших речей і документів, які можуть мати значення речового доказу у кримінальному провадженні.
Твердження слідчого про можливість перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином є помилковим, та базується лише на припущеннях слідчого, які не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Слідчий суддя не дослідив та не оцінив недоведеність органом досудового розслідування даних про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним в клопотанні.
Судом не взято до уваги відзнаки ОСОБА_7 з Української Православної Церкви, а також те, що він має постійне місце проживання, працює, позитивно характеризується за місцем проживання, має постійні міцні соціальні зв'язки, а тому відсутні підставі для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, слідчий суддя не дослідив та не оцінив жоден доказ у відповідності до вимог ст.ст. 94, 372 КПК України, а лише на підставі змісту клопотання слідчого дійшов висновку про нібито наявність підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судове засідання захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причин своєї неявки суду не повідомили.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши думку присутніх учасників судового провадження, у тому числі підозрюваного ОСОБА_7 , які не заперечували проти апеляційного розгляду у відсутності захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, думку прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційних скарг та просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000693 від 16.07.2020 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України, та ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України.
Згідно даних клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що в лютому 2014 року, перебуваючи на території м. Санкт-Петербурга Російської Федерації, ОСОБА_7 , протиставляючи себе нормам законності та бажаючи продовжувати свою діяльність в противагу загальновизнаним етичним правилам існування в правовому суспільстві, у ході злочинного зібрання (сходки) за протекторату загальновизнаних у кримінальному світі суб'єктів підвищеного злочинного впливу - «ворів в законі» ОСОБА_16 (кримінальне прізвисько « ОСОБА_17 ») та ОСОБА_18 (кримінальне прізвисько « ОСОБА_19 »), пройшов процедуру ініціації (був «коронований») та отримав статус вищого суб'єкта злочинної ієрархії - «вор в законі».
Так, ОСОБА_7 протягом лютого 2014 року протиставляючи себе поняттям законності, ігноруючи дотримання вимог самокерованої правослухняної поведінки, маючи певний життєвий досвід та розуміння принципів діяльності криміногенних елементів, отримав статус «вора в законі» та розпочав свою злочинну діяльність.
Постійно проживаючи та перебуваючи на території України, ОСОБА_7 , діючи умисно, дотримуючись зазначених вище «воровських понять» та користуючись власним авторитетом серед засуджених та інших криміногенних елементів у період з лютого 2020 року по січень 2021 року встановив та поширив свій злочинний вплив шляхом виконання взятих на себе вищезазначених функцій зі спрямування та координації діяльності криміногенних елементів, організації уникнення від кримінального переслідування з боку правоохоронних органів інших суб'єктів підвищеного злочинного впливу та інших криміногенних елементів; коригування та спрямування (так зване «курсування») злочинної діяльності інших криміногенних елементів, матеріального та фінансового забезпечення інших суб'єктів підвищеного злочинного впливу, в тому числі осіб у статусі «ворів в законі», та членів їх сімей.
Зокрема, протягом березня - квітня 2020 року, шляхом налагодження координації інших суб'єктів підвищеного злочинного впливу, в тому числі осіб у статусі «ворів в законі», з розподілу злодійської каси (так званого «злодійського общака») взяв участь в організації уникнення від кримінальної відповідальності особи, яка перебуває у статусі «вора в законі» ОСОБА_20 (кримінальне прізвисько « ОСОБА_21 »).
Протягом грудня 2020 року, спільно з іншою особою, яка перебуває в статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу, а саме «вора в законі» - ОСОБА_15 , (кримінальне прізвисько « ОСОБА_22 »), шляхом налагодження координації інших суб'єктів підвищеного злочинного впливу, в тому числі осіб у статусі «ворів в законі», з розподілу злодійської каси (так званого «злодійського общака») ОСОБА_7 взяв участь в організації уникнення від кримінальної відповідальності особи, яка перебуває у статусі «вора в законі» ОСОБА_23 (кримінальні прізвиська « ОСОБА_24 », « ОСОБА_25 »).
Протягом вересня - жовтня 2020 року, шляхом налагодження координації інших суб'єктів підвищеного злочинного впливу, в тому числі осіб у статусі «ворів в законі», з розподілу злодійської каси (так званого «злодійського общака») взяв участь в розподілі грошових коштів («злодійського общака») з метою забезпечення фінансової підтримки рідних та близьких померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 особи, яка перебуває у статусі «вора в законі» - ОСОБА_26 (кримінальне прізвисько « ОСОБА_27 »).
Протягом грудня 2020 року - січня 2021 року на основі так званих «воровських понять» вирішив спір між криміногенними елементами - ОСОБА_28 , (кримінальне прізвисько « ОСОБА_29 ») та ОСОБА_30 , (кримінальне прізвисько « ОСОБА_31 »), який відбувся на території м. Іллічівськ; підтвердив так зване «призначення» ОСОБА_28 , «смотрящим» за м. Чорноморськ, Одеської області.
Протягом грудня 2020 року організував забезпечення побуту засуджених Державної установи Софіївської виправної колонії № 45 на території Дніпропетровської області шляхом надходження до вказаного виправного закладу продуктів харчування, сигарет та заборонених визначеними інструкціями речей (мобільні телефони) (тобто організація так званого «гріву»).
23.01.2021, перебуваючи на території ресторанного комплексу «Гурія», розташованого за адресою: вул. Старокозацька, 12, м. Дніпро, Дніпропетровська область, спільно з особою, яка перебуває у статусі «вора в законі» ОСОБА_15 (кримінальне прізвисько « ОСОБА_22 ») та іншими криміногенними елементами: ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , та ОСОБА_34 , здійснив координацію (так зване «курсування») злочинної діяльності зазначених осіб з приводу територіального розташування місць здійснення злочинної діяльності та направлення шахрайських дій з обману потерпілих шляхом створення так званих «call - центрів».
Згідно даних протоколу затримання від 20.05.2020, складеного заступником начальника управління ГСУ ННП України ОСОБА_14 , 20.05.2021 о 01 год. 10 хв. затримано ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255 - 1 КК України.
20.05.2020 о 01 год. 10 хв. ОСОБА_7 повідомлено про підозру в умисному встановленні та поширенні в суспільстві злочинного впливу, вчиненому особою, яка перебуває у статусі "вора в законі", за відсутності ознак, зазначених у частині п'ятій статті 255 цього Кодексу, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 255 - 1 КК України.
21.05.2021 старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_12 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду із клопотанням, погодженим начальником першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за доодержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_13 , в якому просив застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.05.2021 задоволено клопотання слідчого, та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а саме до 18.07.2021 року, без права внесення застави.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як убачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Обгрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України, підтверджується наявними у матеріалах судового провадження доказами у їх сукупності, зокрема даними протоколів про хід і результати негласних слідчих (розшукових) дій, якими зафіксовано поширення злочинного впливу у виді розподілу злодійської каси; протоколамиоглядів інтернет сайтів, під час яких встановлено приналежність ОСОБА_7 до суб'єкта підвищеного злочинного впливу в статусі «вора в законі».
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення, наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри
Крім того, слідчим доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , яке віднесене до категорії особливо тяжкого злочину,характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи дані, які характеризують особу підозрюваного, у сукупності із тяжкістю та конкретними обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При цьому, застосувавши до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до положень п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначив йому розмір застави, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-1 КК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини кримінального провадження в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення, є обґрунтованим, та підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого, або для застосування щодо ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає.
Викладені в апеляційних скаргах доводи про необґрунтованість та невмотивованість ухвали слідчого судді, є безпідставними, оскільки ухвала слідчого судді відповідає вимогам ст.ст. 196, 372 КПК України, та містить обгрунтування і мотиви, з яких виходив слідчий суддя при її постановленні.
Доводи про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів вважає безпідставними є безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах, зокрема даних протоколів про хід і результати негласних слідчих (розшукових) дій, якими зафіксовано поширення злочинного впливу у виді розподілу злодійської каси; протоколами оглядів інтернет-сайтів, під час яких встановлено приналежність ОСОБА_7 до суб'єкта підвищеного злочинного впливу в статусі «вора в законі», та іншими матеріалами в їх сукупності, які на даній стадії досудового розслідування є достатніми для підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у слідчого судді наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 255-1 КК України, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, та винуватості особи в його вчиненні, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження, а тому доводи апеляційних скарг щодо відсутності у кримінальному провадженні доказів на підтвердження наявності суб'єктивної та об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 255-1 КК України, недоведеності наявності у підозрюваного статусу "вора в законі", та непричетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів вважає передчасними.
Крім того, дослідження та оцінка доказів у кримінальному провадженні відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування, а тому посилання апелянтів на те, що наявні у матеріалах провадження докази є неналежними та недопустимими, грунтуються на припущеннях, та не підтверджують викладені у клопотанні фактичні обставини інкримінованого кримінального правопорушення, а також доводи про те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання не надав оцінки доказами з точки зору належності та допустимості, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 193 КПК України, за клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
У розумінні вищенаведеної норми, допит свідків та дослідження доказів під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, є правом, а не обов'язком слідчого судді, а тому посилання захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на те, що слідчий суддя відмовив у задоволенні усіх клопотань сторони захисту про допит свідків та витребування доказів, не може свідчити про недотримання слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону при розгляді клопотання.
Посилання захисників в апеляційних скаргах на те, що органом досудового розслідування у клопотанні не доведено, а слідчим суддею не встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також не оцінено відомості про особу підозрюваного, є безпідставними, оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Наявність у кримінальному провадженні ризиків можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення підтверджуються матеріалами справи, які були предметом дослідження судом першої інстанції.
В контексті Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з захисту прав людини, на початкових етапах розслідування можливість перешкоджати правосуддю обвинуваченим обґрунтовує перебування такої особи під вартою. Для належного оцінювання ризику знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, що є суттєвими в контексті встановлення обставин кримінального правопорушення, також мають значення обставини, які характеризують особу обвинуваченого. Якщо у зв'язку з власною професійною діяльністю або за наявності ділових чи інших зв'язків особа має доступ до відповідних документів чи речей, існує ймовірність, що вона скористається нагодою та вчинить зазначені дії.
Встановлені органом досудового розслідування конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 255-1 КК України, у випадку визнання особи винуватою у його вчиненні, дані про особу підозрюваного у їх сукупності, його соціальний статус, а також та обставина, що підозрюваного ОСОБА_7 20.05.2021 затримано на території аеропорту при спробі виїзду за кордон, свідчать про обгрунтованість ризику зміни місця проживання ОСОБА_7 , його переховування від органу досудового розслідування та/або суд.
При цьому, посилання захисників в апеляційних скаргах на те, ОСОБА_7 мав намір 20.05.2021 покинути територію України лише з метою лікування, не спростовують правильність висновків слідчого судді про наявність у підозрюваного можливості переховуватися від органу досудового розслідування та суду, у тому числі за межами території України, та не забезпечують впевненості у подальшій належній процесуальній поведінці підозрюваного, у випадку застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Матеріали судового провадження містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки, зокрема можливості ОСОБА_7 перебуваючи на волі, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення, вірогідність настання яких, поряд із ризиком можливості переховуватися від органів досудового розслідування, є досить високою.
Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, одружений, має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, були враховані слідчим суддею під час застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та не свідчать про зменшення ступеню існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Стороною захисту не надано належних даних на підтвердження відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Недотримання органом досудового розслідування вимог п. 3 Розділу 4. Положення «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», під час внесення відомостей про кримінальне правопорушення № 12020000000000693 від 16.07 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань колегією суддів не встановлено, а тому доводи апелянтів у цій частині є необгрунтованими.
Доводи апеляційних скарг про істотне порушення слідчим суддею вимог кримінального-процесуального закону, недотримання встановленої законом процедури судового розгляду та порушення права підозрюваного на захист, ретельно перевірялися під час апеляційного розгляду, однак не знайшли свого підтвердження.
Як убачається із даних журналу судового засідання від 21.05.2021, після звернення захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 із заявою про відвід слідчого судді, у судовому засіданні по розгляду клопотання о 16 год. 38 хв. оголошено перерву /том 2, а.с. 211-216/.
Згідно даних протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2021, заяву про відвід судді передано для розгляду судді ОСОБА_35 /том 2, а.с. 217/.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.05.2021 заяву захисника ОСОБА_9 про відвід слідчому судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_36 залишено без задоволення /том 2, а.с. 223/.
Відповідно до наявної у матеріалах судового провадження телефонограми № 757/26748/21-к від 21.05.2021, складеної секретарем судового засідання ОСОБА_37 , останньою 21.05.2021 здійснено спроби виклику захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 засобами телефонного зв'язку у судове засідання по розгляду клопотання прокурора про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу на 21.05.2021 на 19 год. 30 хв., однак вказані особи не відповіли на телефонні виклики /том 2, а.с. 226/.
Згідно даних журналу судового засідання від 21.05.2021, о 20 год. 14 хв. слідчим суддею продовжено судовий розгляд клопотання прокурора про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу, за участю захисника ОСОБА_38 , залученого до для участі в судовому засіданні під час розгляду клопотання, на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 21.05.2021 №026-0003821, виданого на підставі постанови слідчого ГСУ НП України ОСОБА_12 від 21.05.2021 /том 2, а.с. 227-230/.
При цьому, дані журналу та технічного аудіозапису судового засідання від 21.05.2021 не містять відомостей про наявність у підозрюваного ОСОБА_7 заперечень щодо участі в судовому засіданні захисника ОСОБА_39 . Із заявами про відвід захисника ОСОБА_38 від участі у розгляді клопотання, відмову від захисника або про його заміну у порядку ст. 49 КПК України, підозрюваний не звертався.
З наведеного убачається, що слідчим суддею при розгляді клопотання дотримано вимоги ст. 52, 53, ч. 3 ст. 193 КПК України, та за обставин неприбуття в судове засідання захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , які представляли інтереси ОСОБА_7 , вжито всіх необхідних заходів для забезпечення підозрюваного захисником, участь якого є обов'язковою у даному кримінальному провадженні.
Посилання захисника ОСОБА_10 у доповненнях до апеляційної скарги на те, що залучений з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги захисник ОСОБА_40 не виконав вимог стандартів з надання безоплатної вторинної правової допомоги в кримінальному провадженні, фактично зведені до оскарження дій адвоката, однак розгляд таких питань не віднесено до повноважень суду апеляційної інстанції.
Доводи захисників про те, що розгляд клопотання здійснено слідчим суддею поза межами робочого часу, встановленими Правилами внутрішнього трудового розпорядку, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, враховуючи стислі строки розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, визначені ст. 186 КПК України.
Відмова слідчого судді у задоволенні клопотання сторони захисту про обмеження доступу представників преси, а також та обставина, що вимоги ст. 345 КПК України щодо вручення підозрюваному пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, та вимоги ч. 2 ст. 342 КПК України щодо доповіді про прибуття в судове засідання учасників провадження, виконано слідчим суддею, а не секретарем судового засідання та судовим розпорядником, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не є підставою скасування ухвали слідчого судді.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не скасовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 з доповненнями в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_11 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року стосовно підозрюваного ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3