03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2026/2021
27 травня 2021 року м. Київ
Справа № 757/42929/20-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року про забезпечення позову, постановлену у складі судді Литвинової І.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Карточка плюс», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Харківського нотаріального міського округу Куксін Станіслав Юрійович про визнання недійсними договорів,
встановив:
У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова Компанія «Карточка плюс», треті особи: ТОВ «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Харківського нотаріального міського округу Куксін С.Ю., у якому просить:
- визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги (цесії) від 09 квітня 2020 року, предметом якого є права вимоги за кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PML-701/1104/2007, посвідченим 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О., зареєстрованим в реєстрі № 2238, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_1 , посвідчений 09 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., зареєстрований в реєстрі № 1200.
Ухвалою від 03 листопада 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду справи у загальному провадженні.
Одночасно із позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 та заборону здійснювати будь-які дії із вказаною квартирою, у тому числі здійснювати її продаж, дарування, міну, реалізацію, внесення до статутних капіталів підприємств та організацій, лізинг та вчиняти інші дії з переданням права власності іншим особам, заборони будь-яким державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаної квартири, у тому числі реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які угоди щодо цього майна та інші будь-які права, а також заборони на час розгляду справи будь-яким способом відступати та передавати права вимоги за кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 pоку, забезпеченим договором іпотеки № PML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, постановою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року у справі № 638/18253/14-ц, стягувати з ОСОБА_2 борг у сумі 2 272 695, 90 грн. на свою користь, а також звертати стягнення на вищевказану трикімнатну квартиру кожним на свою користь, а також вчиняти інші будь-які дії, що призводять до стягнення боргу у розмірі більш, ніж зазначений у кредитному договорі № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року та постанові апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року у справі № 638/18253/14-ц.
В обґрунтування заяви посилається на те, що 27 грудня 2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-701/1104/2007, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000 доларів США на придбання нерухомості, а також договір іпотеки № PML-701/1104/2007 на забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем ОСОБА_2 боргових зобов'язань за кредитним договором № ML-701/1104/2007. Предметом іпотеки визначено нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом.
09 квітня 2020 року (12:36:50 год.) приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51929799 ОСОБА_1 як іпотекодержателя предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , яка звернулася до іпотекодавця ОСОБА_2 через приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Літвінову Я. М. із вимогою про погашення кредитної заборгованості та про намір звернути стягнення на іпотечне майно у разі невиконання вимоги.
Також позивач отримала повідомлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням на користь ТОВ «ФК «Карточка плюс» від 09 квітня 2020 року № 700/14-4-3/1250/2 та копії аналогічного за змістом повідомлення ТОВ «ФК «Карточка плюс» від 09 квітня 2020 року № 09/04/20-2. Інших документів щодо зміни кредитора та іпотекодержателя позивач не отримувала і на її вимогу про надання таких надано не було. Як вказує позивач, відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» уклали договір, зареєстрований в реєстрі за № 1200, про відступлення прав вимоги (цесії) від 09 квітня 2020 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року заяву задоволено частково.
Накладено арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17173066), та заборонити їй та іншим будь-яким особам здійснювати будь-які дії з зазначеною квартирою, в тому числі здійснювати її продаж, дарування, міну, реалізацію, внесення до статутних капіталів підприємств та організацій, лізинг та вчиняти інші дії з переданням права власності іншим особам.
Заборонено державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 70, 8 кв м, житловою площею 40, АДРЕСА_5 , у тому числі реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які угоди щодо цього майна та інші будь-які права.
Відмовлено у решті вимог заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову, посилаючись на її необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.01.2016 року по справі №638/18253/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором ML-701/1104/2007 від 21.12.2007 за тілом кредиту у розмірі 92 543,25 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1081830,59 гривень, процентами у розмірі 4 663,59 доларів США, що еквівалентно 54517,36 грн. та пені у розмірі 4 149 886,92 гривень за кредитним договором.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08.06.2018 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 змінено в частині суми стягнення, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором ML-701/1104/2007 від 27.12.2007 року в розмірі за тілом кредиту - 1081 830, 59 грн., за процентами - 54 517, 36 грн., за пенею - 1 136 347, 95 грн.
Постановою Верховного Суду від 04.12.2019 року у задоволені касаційної скарги ОСОБА_2 було відмовлено та поновлено виконання заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2016 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанови Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року. Після поновлення виконання Приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. було передано для продажу з аукціону квартиру АДРЕСА_3 , за лотом N 412449 у виконавчому провадженні №61404051. 21.04.2020 року мав відбутись аукціон.
Однак, аукціон не відбувся, оскільки ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.04.2020 року у справі №646/12215/16-ц було забезпечено зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним шляхом зупинення реалізації арештованого майна за лотом N 412449 у виконавчому провадженні №61404051. 06.07.2020 року було відкрито апеляційне провадження №22ц/818/3346/20 за її апеляційною скаргою. Наразі вказана ухвала скасована постановою Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року (по справі №646/12215/16-ц).
Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24.06.2020 року у справі №646/12215/16-ц було знову забезпечено зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним шляхом заборони реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна - 17173066). На зазначену ухвалу ОСОБА_1 також подано апеляційну скаргу, яку призначено до розгляду на 17 грудня 2020 року, апеляційне провадження №22ц/818/4191/20. Тобто на час подання заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову її квартира вже була під забороною реєстраційних дій.
Зазначає, що арештована квартира не є предметом договорів, що оскаржуються позивачем. Квартира не належить відповідачам і не підлягає передачі відповідачам. У відповідачів не має обов'язку повертати позивачу квартиру, яка знаходиться у її власності та під її контролем. Про відсутність спору щодо квартири свідчить зокрема подання позову не за місцезнаходженням нерухомого майна. Таким чином, застосування судом першої інстанції такого виду забезпечення позову як арешт суперечить п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, оскільки арештована квартира є власністю позивача та знаходиться у її володінні та користуванні. Отже, арештована квартира не є предметом спору.
Наголошує на тому, що забороняючи будь-яким особам будь-які дії з квартирою в тому числі продаж, реалізацію, передачу права власності, реєстраційні дії, будь-які угоди щодо цієї квартири, суд першої інстанції заборонив приватному виконавцю Кудряшову Д.В. та ДП «СЕТАМ» здійснювати виконання рішення суду по справі №638/18253/14-ц. Наявність арешту, накладеного приватним виконавцем, перешкоджає будь-якій перереєстрації майна поза меж виконавчого провадження.
Звертає увагу на те, що квартира ОСОБА_2 , яка є предметом прилюдних торгів, не є предметом спору у справі № 757/42929/20-ц, тому продаж цієї квартири з торгів на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.01.2016 року по справі №638/18253/14-ц ніяким чином не впливає на можливості суду визнати або не визнати договір недійсним. Продаж предмету іпотеки не впливає на дійсність або недійсність договору уступки права вимоги, а також на можливості суду задовольнити або не задовольнити позов ОСОБА_2 . З зазначених фактів вбачається, що в дійсності суд першої інстанції подбав не про можливість виконання рішення суду, а про забезпечення безстрокового збереження за ОСОБА_2 її квартири, оскільки навіть задоволення її позову не звільнить її від виконання рішення суду. Тому вважає, що оскаржувана ухвала є подальшим потуранням ОСОБА_2 щодо створення перешкод виконанню рішення суду по справі №638/18253/14-ц.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.
Вважає подану апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, яка не підлягає задоволенню, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм матеріального або процесуального права судом першої інстанції та не спростовують висновків суду.
Стверджує, що ОСОБА_1 має намір, що посвідчила нотаріально, заволодіти правами на належну ОСОБА_2 квартиру, що підтверджується вимогою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про намір звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , передану приватним нотаріусом Літвіновою Я.М. При цьому ОСОБА_1 , протиправно зареєструвавши себе іпотекодержателем, дійсно має намір та можливість задовольнити не підтверджені належним чином вимоги, шляхом застосування позасудового врегулювання, як способу звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому обравши підстави, передбачені ст. 36 Законом України «Про іпотеку» та застосовуючи порядок, передбачений ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідачі, уклавши між собою протиправні правочини, які навіть без аналізу їх тексту мають наявні ознаки недійсності, фіктивності та удаваності, приховують інші правовідносини, метою яких є протиправне позбавлення ОСОБА_2 права власності на належне їй майно.
Заявник вважає за необхідне забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів унеможливить виконання рішення суду, ефективний захист і поновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів заявника ОСОБА_2 , за захистом яких вона звертається до суду, оскільки одночасне задоволення кредиторами однакових вимог кожним на свою користь та одночасне та різними способами звернення ними стягнення на один належний їй предмет іпотеки, переданий у забезпечення призведе до потрійного стягнення з позивачки боргу та протиправну втрату власності на предмет іпотеки, але майже після продажу цього майна буде неможливо поновити порушені права ОСОБА_2 , що грубо порушує право власності ОСОБА_2 , яке гарантується Конституцією України та яке просить суд захистити. Проте сам борг, на забезпечення якого був наданий предмет іпотеки, залишиться та буде стягуватися за рахунок іншого майна, яке є та буде набутим у майбутньому.
Вказує, що якщо не вжити заходів забезпечення позову, то належне на праві власності ОСОБА_2 майно - квартира за адресою: АДРЕСА_2 може бути протиправно реалізована за необґрунтованою ціною, яка є значно нижчою ціною, ніж є на ринку, повернення майна буде майже неможливо та утруднено, оскільки можливий реальний покупець буде добросовісним набувачем, який не є обізнаним щодо протиправних дій відповідачів та подальше витребування в нього майна буде протиправним, а тому є реальний ризик порушення прав невстановленого кола третіх осіб, що додатково спричинить матеріальну та моральну шкоду. При цьому є очевидними ознаки протиправності дій відповідачів та укладених ними договорів, а також порушення прав, свобод або інтересів власника майна, що звертається до суду за вищенаведеними підставами.
Зазначає, що обрання судом саме такого способу забезпечення позову, як арешт та заборона вчинення певних дій повністю узгоджується з приписами цього Кодексу, є співмірним із заявленими вимогами ОСОБА_2 та відповідає меті інституту забезпечення цивільного позову. При цьому вжиття таких заходів не зумовило фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі, попередження можливому виникненню правової невизначеності між учасниками правовідносин.
Наголошує на тому, що ОСОБА_1 незважаючи на існування судового спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, спору щодо недійсності кредитного і іпотечного договорів, та судового спору про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, здійснює реальні, направлені на звернення стягнення на предмет спору у позасудовому порядку шляхом продажу спірного майна будь-якій особі.
Також вказує, що на підтвердження свого права іпотекодержателя ОСОБА_1 у апеляційній скарзі у додатках зазначила інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 95516662 від 27.08.2017, але фактично додала копію витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно від 09.04.2020 № 206463542.
В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon», представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.
Позивач та/або її представник двічі не з'явились в судові засідання, призначені на 13.05.2021 та 27.05.2021 року, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку.
27 травня 2021 року засобами електронного зв'язку представник позивача ОСОБА_5 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи , у зв'язку залученням його у статусі захисника у кримінальному провадженні до проведення слідчих дій, проте доказів, що підтверджують зазначену обставину, до клопотання не додав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні обставини, на які посилається сторона позивача, підтверджуються інформацією з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 208983510 від 14 травня 2020 року, згідно з якою іпотекодержателем предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_3 вказано відповідача ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М. заяви вих. № 23/02-24 від 24 квітня 2020 року з вимогами іпотекодержателя ОСОБА_1 до іпотекодавця ОСОБА_2 , зареєстрованого у реєстрі за № 693, та заяви вих. № 25/02-24 з відповіддю останньої ОСОБА_1 на вимогу, зареєстрованої за № 732, свідоцтва про передачу приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 , зареєстрованого за № 922, копії повідомлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням на користь ТОВ «ФК «Карточка плюс» від 09 квітня 2020 року № 700/14-4-3/1250/2 та копії аналогічного за змістом повідомлення ТОВ «ФК «Карточка плюс» від 09 квітня 2020 року № 09/04/20-2.
У зв'язку чим, суд дійшов висновку про доцільність задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, який є предметом іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , та заборони державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , у тому числі реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які угоди щодо цього майна та інші будь-які права до набрання судовим рішенням законної сили у даній справі, як достатній на даній стадії розгляду справи для забезпечення позову.
Крім того, судом зазначено, що станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною третьою статті 154 ЦПК України.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З виділених матеріалів справи вбачаться, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» укладений договір про відступлення прав вимоги (цесії) від 09.04.2020 року за кредитним договором №МL-701/1104/2007 від 27.12.2007 року, укладеним між позивачем ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк». За повідомленням відповідачів ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» набуло право вимоги до ОСОБА_2 за зазначеним вище кредитним договором від 27.12.2007 на підставі договору факторингу від 08.04.2020 року, укладеного між ним та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Крім цього, між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія Карточка плюс» був укладений договір від 09.04.2020 року про відступлення прав вимоги за договором іпотеки №РМL-701/1104/2007 від 27.12.2007 року, укладеним між позивачем ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», предметом якого є 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 .
Із вищезазначеними договорами про відступлення прав вимоги відповідачі позивача ОСОБА_2 , як боржника, не ознайомили, про зміну кредитора у зобов'язанні належним чином не повідомили, а вимоги ОСОБА_2 про надання документів, які підтверджують їх права кредиторів, залишили без задоволення. Протягом тривалого часу позивач намагається отримати від відповідачів інформацію та підтвердження, хто на даний час є дійсним кредитором, просить надати всі відповідні документи на підтвердження існування у них прав кредитора, але ці вимоги ігноруються та не задовольняються, незважаючи на те, що кожен кредитор не тільки зацікавлений, а й зобов'язаний надати документи та докази, на підтвердження права вимоги, та того, що є діючим кредитором, якщо він хоче стягнути борг саме на свою користь.
Проте, на вимоги ОСОБА_2 відповідачами не були надані належні докази переходу прав у зобов'язанні від первісного до наступних кредиторів, а саме: засвідчених копій договорів, актів приймання-передачі, платіжних документів, інших відповідних документів, що підтверджують перехід прав у зобов'язанні між кредиторами.
Посилаючись на вищевикладені обставини позивач просить суд:
- визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги (цесії) від 09 квітня 2020 року, предметом якого є права вимоги за кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладений ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PML-701/1104/2007, посвідченим 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж. О., зареєстрованим в реєстрі № 2238, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» та ОСОБА_1 , посвідчений 09 квітня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., зареєстрований в реєстрі № 1200.
Отже, предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивач посилалась на те, що відповідно до повідомлення вих.09/04/20-2 від 09 квітня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс», товариство як новий кредитор, вимагає від ОСОБА_2 виконувати зобов'язання за кредитним договором №МL-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне ПАТ «ОТБ Банк», на свою користь. Разом з тим, ТОВ «Фінансова компанія Карточка плюс» будь-яких доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні та документального підтвердження прав вимоги та стягнення з ОСОБА_2 зазначеної заборгованості не надала. ОСОБА_2 звернулась до ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» із вимогою про надання документів, які підтверджують перехід прав кредитора до товариства, та повідомила про своє право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Однак, доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» не надало, а тому обов'язок ОСОБА_2 перед новим кредитором не наступив.
Відповідно до вимоги від 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 , як новий кредитор, вимагає від ОСОБА_2 сплатити заборгованість за кредитним договором №МL- 701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником кого є ПАТ «ОТП Банк», у розмірі 2272695,90 грн. 90 коп.
При цьому ОСОБА_1 повідомила, що у разі непогашення заборгованості протягом 30 днів, з моменту отримання вимоги, вона має право та намір відповідно до положень договору іпотеки задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням будь-яким передбаченим законодавством шляхом.
Стверджує, що ОСОБА_1 має намір, що посвідчила нотаріально, заволодіти правами на належну ОСОБА_2 квартиру, що підтверджується вимогою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про намір звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , передану приватним нотаріусом Літвіновою Я.М.
При цьому ОСОБА_1 , протиправно зареєструвавши себе іпотекодержателем, дійсно має намір та можливість задовольнити не підтверджені належним чином вимоги, шляхом застосування позасудового врегулювання, як способу звернення стягнення на предмет іпотеки, обравши підстави, передбачені ст. 36 Законом України «Про іпотеку» та застосовуючи порядок, передбачений ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Як вбачається з виділених матеріалів справи, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 208983510 від 14 травня 2020 року, іпотекодержателем предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_3 є відповідач ОСОБА_1 (а.с. 50-53).
Враховуючи те, предметом даного позову є вимоги про визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 , іпотекодержателем якої є відповідач ОСОБА_1 , яка може бути відчужена до вирішення справи по суті, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тому судом зроблено обґрунтований висновок про необхідність накладення арешту на це нерухоме майно.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
За таких обставин, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу унеможливить ефективний захист прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, що в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що арештована квартира не є предметом договорів, що оскаржуються позивачем, квартира не належить відповідачам і не підлягає передачі відповідачам, колегія суддів відхиляє, оскільки арештована квартира є предметом договору іпотеки, тоді як предметом спору у даній справі є вимоги про визнання відсутності прав іпотекодержателя, визнання недійсними договорів про передачу прав за іпотечним договором. Якщо нерухоме майно, що належить позивачу та є предметом іпотеки, буде відчужене іншим особам, існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Водночас накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Зазначений правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19).
Доводи апеляційної скарги про те, що зазначене нерухоме майно не є власністю відповідача, тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, на таке майно не може бути накладено арешт, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач ОСОБА_1 зареєстрована у Державному реєстрі іпотек як іпотекодержатель нерухомого майна та відповідно до умов договору іпотеки вправі звернути стягнення на заставлене майно, тоді як позивачем оспорюється договір відступлення права вимоги (цесії) від 09.04.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» за кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року, що укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 .
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявником обґрунтована, оскільки повідомлені ним обставини дають підстави вважати, що застосований судом вид забезпечення позову є ефективним захистом прав позивача у разі задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність постановленої ухвали не впливають.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 04 червня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.