Справа № 359/4084/19 Головуючий в суді І інстанції Чирка С.С.
Провадження № 22-ц/824/5615/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
27 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю.О.
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Первинна профспілкова організація авіапрацівників РСП «Київцентраеро» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з займаної посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтував тим, що він з 1992 року є співробітником Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та з червня 2016 року він займав посаду начальника служби ЗНС апарату управління Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, однак був звільнений 09 квітня 2019 року на підставі наказу № 357/о про звільнення його з займаної посади на підставі п.3.ч.1.ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, виконавчої дисципліни та своїх посадових обов'язків.
Вважає, що цей наказ є незаконним, оскільки однією з підстав для його винесення став наказ № 267У/о від 29 березня 2018 року про накладення дисциплінарного стягнення, з моменту якого і до прийняття наказу про його звільнення пройшло більше року, а наказ № 1027/о від 30 жовтня 2019 року, який також став однією з підстав для прийняття наказу про звільнення, був скасований у судовому порядку, через що, на його думку, відсутнє будь-яке систематичне невиконання ним без поважних причин внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, виконавчої дисципліни та своїх посадових обов'язків, а тому у роботодавця не було достатніх правових підстав для його звільнення.
За таких обставин, просив суд визнати незаконним і скасувати наказ №357/о від 09 квітня 2019 року Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2019 року по день ухвалення рішення та 100 000, 00 грн. моральної шкоди.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 року позов задоволено частково, визнано незаконним і скасовано наказ №357/о від 09 квітня 2019 року Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, поновлено позивача на посаді начальника служби експлуатації засобів зв'язку, навігації та спостереження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2019 року по 14 січня 2021 року у розмірі 1 470 073, 50 грн., 5000, 00 грн. моральної шкоди, 30 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 96 грн. 05 коп. судового збору. Стягнуто з відповідача на користь держави 1536, 80 грн. судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ДП Украерорух подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування судом норм матеріального права і неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема про те, що судом не було надано належної оцінки доказам, наданих відповідачем, на підтвердження законності застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, також не взято до уваги доказів щодо недбалого ставлення позивача до його посадових обов'язків, що і призвело у подальшому до застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а потім у вигляді звільнення, крім того, ухвалюючи рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, місцевий суд, всупереч вимогам ст. 235 КЗпП України, стягнув ці кошти за період з 09 квітня 2019 року по 14 січня 2021 року, тобто більше ніж за 1 рік і 9 місяців. Також посилається на те, що позивачем не було належним чином доведено заподіяння йому будь-якими діями відповідача моральної шкоди, крім того не надано належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, через що вважає оскаржуване рішення необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за ч.3. ст.40 КЗпП України було проведене із порушеннями трудового законодавства, оскільки відповідачем не дотримані строки застосування дисциплінарного стягнення як підстави для звільнення, не враховано фактичне виконання позивачем розпорядження № 72, відсутня систематичність порушення позивачем трудової дисципліни, а також не враховано відсутності шкоди у зв'язку із вчиненням дисциплінарного правопорушення ОСОБА_1 , оскільки застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення з займаної посади не відповідає тяжкості вчиненого проступку, тому права ОСОБА_1 мають бути захищені шляхом його поновлення на займаній посаді із відповідним стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 470 073, 50 грн., та оскільки судом встановлено порушення трудових прав позивача, що призвело до втрати ним роботи та моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 5 000, 00 грн. моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 357 /о від 09.04.2019 року Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби експлуатації засобів зв'язку, навігації та спостереження (ЗНС) Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за систематичне невиконання без поважних причин внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, виконавчої дисципліни та своїх посадових обов'язків. Підстава: наказ № 267/о від 29.03.2018 року «Про застосування дисциплінарного стягнення», № 1027/о від 30.10.2018 року «Про застосування дисциплінарного стягнення», розпорядження заступника директора з експлуатації та розвитку Украероруху від 26.12.2018 року № 72, пояснювальні записки ОСОБА_1 від 21.01.2019 року № 8.1.-10-178, від 22.01.2019 року № 2Л.-\0-\96, наказ про відпустку від 24.01.2019 року № 11 З/в, листки непрацездатності серія АДО № 753879, серія АДТ № 092341 та серія АДТ № 092965 (т.1, а.с.49).
Наказ № 267У/о було винесено 29.03.2018 року, таким чином з моменту його винесення до прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 пройшло більше одного року.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2019 року в справі №359/1901/19 наказ №1027/о від 30.10.2018 року було визнано незаконним та скасовано в частині оголошення догани ОСОБА_1 (т.2, а.с.105-106).
25.02.2019 року листом №225 первинною профспілковою організацією авіапрацівників РСП «Київцентраеро» було відмовлено роботодавцю у наданні згоди на звільнення позивача, з підстав неможливості розгляду подання про звільнення без присутності ОСОБА_1 на засіданні профспілки, а також через його відсутність на засіданні з поважних причин (т.1., а.с.210).
Виходячи зі змісту п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 757/14922/17-ц).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22, постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4, 7, 8 ч.1 ст.40 КЗпП України. Зокрема, у справі про звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Як роз'яснено у пункті 23 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, за передбаченими п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст.151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.
Відповідно до ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до положень ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Ч.1 ст.235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодуванню власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до роз'яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог Закону, оскільки відповідачем не було дотримано строків застосування дисциплінарного стягнення як підстави для звільнення, не доведено наявності систематичного порушення позивачем трудової дисципліни, а також не враховано відсутності значної шкоди, завданої діями ОСОБА_1 , що давало б підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади, через що дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн. моральної шкоди, при цьому судом першої інстанції дотримано вимоги статті 237-1 КЗпП України щодо розумності та справедливості, а також врахованотконкретні обставини справи: характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, та правильно визначив розмір моральної шкоди, який відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням морально-правових імперативів справедливості, розумності та добросовісності.
Доводи апелянта про невиконання розпорядження № 72 від 26 грудня 2018 року про надання звітів щодо виконання річного плану Украероруху як на обґрунтування систематичності порушення трудових обов'язків, колегія суддів відхиляє, оскільки це розпорядження формально позивачем було виконане, річний звіт за 2018 року було виконано і подано, а наявність зауважень з боку керівництва щодо повноти і правильності виконання розпорядження № 72 не свідчить про наявність систематичного порушення трудових обов'язків, і не є співмірним із застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з урахуванням спливу річного строку після застосування до позивача дисциплінарного стягнення наказом № 267/о від 29 березня 2018 року та скасування судом наказу Украероруху № 1027/о від 30 жовтня 2018 року.
Посилання апелянта на те, що судом безпідставно стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу більше ніж за один рік, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спір про поновлення позивача на роботі розглядався більше одного року не з вини ОСОБА_1 , тому суд дійшов висновку про стягнення відповідного розміру середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України з дня звільнення ОСОБА_1 по день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постанові № 501/2316/15-ц від 26 серпня 2020 року.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до частини 5, 6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що розмір судових витрат на правничу допомогу, які були стягнуті з відповідача на користь позивача, є необґрунтованими і такими, що не відповідають принципу розумності, колегія суддів також відхиляє, оскільки понесений розмір судових витрат на правничу допомогу підтверджено належними і допустимими доказами, зокрема договором про надання правової допомоги, квитанцією про сплату адвокату гонорару (т.1, а.с.16-20, 126), і розмір цих витрат є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає принципам розумності і справедливості.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального чи процесуального права, та були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: