Справа № 363/1690/19 Головуючий 1 інстанція - Баличева М.Б.
Провадження № 22-ц/824/3182/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
26 травня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Сержанюка А.С., Сушко Л.П.,
за участю секретаря: Карпенка В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року про відмову у забезпеченні позову по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання угоди недійсною та виділ спільно набутого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання угоди недійсною та виділ спільно набутого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В подальшому у вересні 2020 року представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - адвокатом Козіною Г.В. подано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити зустрічні позовні вимоги шляхом накладенням арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року у задоволенні заяви представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - адвоката Козіної Г.В. про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, апелянт позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 , в особі адвоката Козіної Г.В., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлену з порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не вжив заходів забезпечення позову про які просила позивач за зустрічним позовом у заяві, оскільки не врахував, що спір у даній справі стосується квартири, яка є об'єктом спірного майна подружжя та основна сума її вартості була виплачена спільно сторонами під час шлюбу.
Вказує на те, що у заяві про забезпечення позову було достатнім чином обґрунтовано необхідність вжиття такого заходу забезпечення як накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв.м.,оскільки єдиним власником спірного майна наразі є ОСОБА_2 та має можливість вчинити дії, направлені на відчуження спірної квартири.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно з частиною першою статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» роз'яснено судам, що при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
З наведених вищевказаних положень закону вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні заяви представнику позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - адвокату Козіній Г.В. про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування забезпечення позову, позивачем за зустрічним позовом не подано, зокрема, доказів, що можуть свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження спірного об'єкту нерухомості чи доказів вчинення підготовчих дії до його реалізації.
Натомість, з такою процесуальною позицією суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, бо вона зроблена без урахування дійсних обставин справи.
Так, із наданих заявником доказів вбачається, що сторонами під час перебування у шлюбі було сплачено вартість майнових прав на об'єкт нерухомості у розмірі 947 196, 00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу в подальшому новобудова разом із спірною квартирою була здана в експлуатацію та одноособово ОСОБА_2 оформлено право власності на спірну квартиру,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв.м., підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 26-27).
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є спів мірними з обраними заходами забезпечення позову.
Колегія суддів, бере до уваги те, що предметом зустрічного позову ОСОБА_4 , зокрема є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв.м., майнові права на яку були придбані ОСОБА_2 10.08.2018 року, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності.
Дійсно, вищевказана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є предметом розгляду вказаної цивільної справи.
Так, відповідно до ст. ст.177, 178 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Оскільки належне відповідачу нерухоме майно як об'єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є помітним.
Отже, припущення заявника про те, що незастосування заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, є обґрунтованим.
Враховуючи характер позовних вимог, відповідач має об'єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
За таких обставин не можна вважати, що судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування забезпечення позову, не ґрунтуються на оцінці доказів, наявних в матеріалах справи.
Одночасно із зазначеним колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами є наявний спір щодо нерухомого майна, яке є предметом правочину, а саме квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом розгляду за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, яка належить останньому на праві власності, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача за зустрічним позовом.
З огляду на вищевикладене, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв.м., майнові права на яку були придбані ОСОБА_2 10.08.2018 року, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, ухвала суду першої інстанції не може вважатись такою, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року скасувати та постановити нову.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання угоди недійсною та виділ спільно набутого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладенням арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: А.С. Сержанюк
Л.П. Сушко