ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 червня 2021 року м. Київ № 640/17351/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва про визнання протиправним та скасування рішення від 09.07.2019 №151.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2019 з урахуванням ухвали суду від 20.11.2019 про виправлення описки, та ухвалою суду від 11.03.2020 залучено до участі у справі третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 і Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
В подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020, позов залишено без розгляду, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.04.2021 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
31 травня 2021 року позивачем подано заяву про відвід судді Каракашьяна С.К. від розгляду адміністративної справи №640/17351/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2021 (суддя Каракашьян С.К.) визнано заявлений позивачем відвід судді необґрунтованим та передано заяву про відвід на розгляд складу суду, який не входить до складу суду, який розглядає справу.
Вирішення питання про відвід судді Каракашьяна С.К. здійснено суддею Амельохіним В.В., який не входить до складу суду, що розглядає справу №640/17351/19, і визначена у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2021р. в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Каракашьяна С.К. від розгляду адміністративної справи №640/17351/19 відмовлено.
31 травня 2021 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного акта - рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва від 09.07.2019 №151.
Зазначену заяву мотивовано очевидною, на думку позивача, протиправністю оскаржуваного рішення.
Розглянувши дану заяву суд зазначає, що, вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
На думку суду такими випадками можуть бути прийняття рішення не уповноваженим на те органом, або негайне виконання рішення, яке згідно із законом підлягає виконанню після процедури оскарження.
Натомість твердження про інші ознаки протиправності оскаржуваного рішення мають бути розглянуті в процесі судового розгляду.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня та 30 вересня 2019 року у справах № 826/10936/18, № 420/5553/18 відповідно.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що, на даному етапі розгляду справи, відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність винесеного щодо позивача рішення.
Суд зауважує, що така протиправність може бути встановлена за результатами розгляду справи по суті позовних вимог.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем вже було подано заяву про забезпечення даного позову ідентичну за змістом наведеного обґрунтування, яку ухвалою від 21 травня 2021 року було відхилено.
Враховуючи зазначене, виходячи із змісту поданого клопотання та доводів наведених позивачем на його обґрунтування, суд дійшов висновку про його необґрунтованість та не вбачає підстав для задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Відповідно до частини 8 статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя С.К. Каракашьян