04 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1549/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з дня звернення, тобто з 08.12.2020, пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ зі змінами від 12.07.2001, виходячи із розрахунку в розмірі 90% від суми щомісячного заробітку, обчисленого відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 02.11.2020 №21-1785зп, за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження максимального розміру пенсії;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до посадових осіб відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.19 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХП). Однак, листом від 23.12.2020 року № 2400-1706-8/36746 у задоволені такої вимоги останньому відмовлено, посилаючись на відсутність у позивача достатнього спеціального стажу для призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру", оскільки на день звернення стаж за вислугу років складав 20 років 5 місяців 8 днів (станом на 25.11.2020 року), в тому числі на посадах прокурора 18 років 9 днів, а відповідно до вимог зазначеного вище Закону, необхідним є стаж 25 років.
Вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ протиправним, виходячи з наступного.
Зверталась увагу на те, що загальний трудовий стаж позивача на день звернення для призначення пенсії за вислугу років (08.12.2020) становив 20 років 5 місяців 8 днів, та складається зі стажу роботи на прокурорських посадах (18 років 9 днів) половини строку навчання у вищому навчальному закладі (2 роки 5 місяців). Відтак, при наявності стажу за вислугу років 20 років 5 місяців 8 днів, у тому числі на посадах прокурора понад 18 років, останній вважає, що має право на отримання пенсії в розмірі 90% від суми місячного заробітку.
Окрім того зазначив, що впровадження в дію Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII, зокрема щодо збільшення стажу роботи, для призначення пенсії і зменшення розміру пенсії до 60% розміру місячної заробітної плати, порушує конституційні права позивача та звужує обсяг прав останнього.
2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Вважає, посилання позивача в позовній заяві на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися та є безпідставним, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції від 26.07.2001 року, що діяла до 30.09.2011, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VІІ не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Заперечуючи проти позову зауважив, що законодавством, чинним на час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугою років відповідно до Закону №1697-VІІ передбачено, що останній для призначення пенсії за вислугу років повинен мати стаж роботи не менше 25 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. Позивач звернувся до відповідача з заявою від 08.12.2020 року про призначення пенсії за вислугу років. (а.с.28)
2. Рішенням відповідача, яке оформлено листом від 23.12.2020 року за №2400-1706-8/36746 позивачеві відмовлено у призначені пенсії за вислугу років з тих підстав, що стажу роботи позивача недостатньо для призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
Повідомлено що стаж позивача, який дає право на призначення за вислугу років що наразі становить 20 років 5 місяців 8 днів (зарахований по 25.11.2020 рік). Стаж роботи на посадах прокурорів становить 18 років 9 днів.
Зокрема зазначено, що до спеціального стажу не враховано період роботи в УПМ ДПА в Чернівецькій області з 10.08.2001 року по 15.11.2002 року, в зв'язку із відсутністю документів про підтвердження зайняття позивачем посади начальницького складу за час служби в податковій поліції.
Відтак, позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку із відсутністю необхідної вислуги років. (а.с.29)
3. З матеріалів справи вбачається, що позивач працює в органах прокуратури на різних посадах починаючи з листопада 2002 року, зокрема на посадах: помічника прокурора м. Чернівці; прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури області; заступника прокурора Садгірського та Шевченківського районів м. Чернівці; прокурора Шевченківського району м. Чернівці; заступника прокурора Чернівецької області. З вересня 2016 року по квітень 2020 року обіймав посаду першого заступника прокурора Чернівецької області. З 02.04.2020 - заступник Генерального прокурора.
4. Згідно відомостей, які містяться у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії стаж позивача складає 20 років 5 місяців 8 днів, до якого зараховується стаж роботи на прокурорських посадах (18 років 9 днів), строк навчання у вищому юридичному навчальному закладі у Чернівецькому Національному університеті імені Юрія Федьковича (2 роки 5 місяців). (а.с.25,26,27)
5. Також, зазначені обставини підтверджуються відомостями архівної довідки від 06.11.2020 № 34/42-2330 та дипломами НОМЕР_2 , НОМЕР_3 Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича. (а.с. 18,19,20,21)
6. Крім того, судом дослідженні довідки про складові заробітної плати, видані Офісом Генерального прокурора № 21-1785 від 02.11.2020 року. (а.с.15, 16-17)
ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Згідно частини 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 р., у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ ( в редакції, яка була чинна на момент роботи позивача в органах прокуратури) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
3. На час звернення позивача за призначенням пенсії, набрав чинності Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, частиною 1 статті 86 якого визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Статтею 15 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); керівник обласної прокуратури; перший заступник керівника обласної прокуратури; заступник керівника обласної прокуратури; керівник підрозділу обласної прокуратури; заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; прокурор обласної прокуратури; керівник окружної прокуратури; перший заступник керівника окружної прокуратури; заступник керівника окружної прокуратури; керівник підрозділу окружної прокуратури; заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; прокурор окружної прокуратури.
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
4. Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття “вислуги років, що дає право на пенсію” і “стажу роботи на прокурорських посадах”. При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.
5. Отже, під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати також норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.
Суд звертає увагу на те, що під час роботи позивача на цих посадах чинними були положення Закону України “Про прокуратуру” № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року, статтею 56 якого роз'яснено, що під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
6. Так, статтею 47 Закону № 1789-ХІІ передбачалось, що прокурорам, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини, військовослужбовцям військової прокуратури - військові звання залежно до займаних посад і стажу роботи.
Судом встановлено, що позивач в органах прокуратури працює з 2002 року по теперішній час, сплачуючи внески до Пенсійного фонду, на посадах органів прокуратури, які відповідно до статті 56 Закону України “Про прокуратуру” охоплюються поняттям “прокурор”.
Водночас слід зазначити, що наразі діє Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII, частиною 1 статті 86 якого збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію, а ч.ч.2, 15 цієї статті встановлений розмір пенсії суттєво зменшено - до 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, а так само обмежено її максимальний розмір, що по своїй суті є звуженням прав позивача у розумінні норм прямої дії - Конституції України, через суттєве погіршення становища запровадженням зворотної дії закону в часі на вже існуючі правовідносини.
7. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007).
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право за забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
8. На початок проходження позивачем служби в органах прокуратури України діяв Закон України № 1789-ХП, статтею 50-1 якого було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальним поняттям змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість. Загальновизнаним є право, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
9. Відтак, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, слід зауважити, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які, зокрема підвищують необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадового окладу, то такі зміні звужують зміст і обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, незалежно від того, коли наступить можливість його реалізації.
10. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99 щодо права на пільги та від 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 визначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 у справі № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: “звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики”.
Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 у справі № 6-рп/2007 зазначив, що “невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави”. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є “складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права”.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 у справі № 4-рп/2007 встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99, 20.03.2002 у справі № 5-РП/2002, 17.03.2004 у справі № 7-рп/2004, 01.12.2004 у справі № 20-РП/2004).
10. Отже, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абз. 5 п. 6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005).
11. З огляду на вищевикладене суд зазначає, що гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
12. Положеннями статті 86 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року збільшено стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугою років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-ХП (в редакції 12 липня 2001 року), що є звуженням прав позивача в розумінні наведених вище норм Конституції України.
Підсумовуючи наведене вище в призмі вимог національного законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем набуто право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
13. Частинами 1-3 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Принцип правової визначеності є невід'ємним елементом верховенства права, який охоплює такі складові, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); законні очікування (legitimate) застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Ідея передбачуваності (очікуваності ) суб'єктом відносин правових наслідків, правового результату, відображена в практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ): статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, у справі Salumi Європейський суд наголосив, що дія (наслідки) співтовариства має бути чітко передбачуваною на тих, на кого воно розповсюджується. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справі Racke та HauptzollamtMainz (1979), HauptzollamtLandau (1979).
У п.п. 21, 24 рішення від 01.06.2006 у справі “Федоренко проти України”, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. V. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, c.21, n.31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
14. Отже, згідно з усталеною прецендентною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах “Реквеньї проти Угорщини”, “Санд Тайме проти Сполученого Королівства”, “Коккінакіс проти Греції”, “Бесарабська метрополія проти Молдови”, однією із вимог, що випливає зі слів “встановлений законом”, є вимога передбачуваності.
Поняття легітимності очікувань пов'язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення, результатом застосування якої є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття, одним з яких є поняття “майно” (ст.1 Першого протоколу до Конвенції), про що я також зазначала вище.
15. Аналіз практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, дає можливість зробити висновок, що поняття “майно” та “власність” має досить широке тлумачення й охоплює низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію.
При цьому, ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли ідеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв'язку із автономним поняттям майна і власності.
У справі “Пічкур проти України” від 07.11.2013 року ЄСПЛ зазначив, що якщо у договірній державі чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
У справі “Міллер проти Австрії” від 16.12.1974 року суд зазначив, що обов'язок сплачувати внески у фонд соціального забезпечення може створювати право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. У справі “Гайгузус проти Австрії” від 16.03.1996 вказано про те, що якщо особа робила внескі у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спілних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права; 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональних сподівань учасників суспільних відносин.
У матеріально-правовому сенсі легітимні очікування суб'єктів мають захищатися від непередбачуваних змін законодавства, яким встановлено відповідний правовий режим (власності, інвестиційної діяльності тощо). У процедурному сенсі легітимні очікування стосуються однакової та послідовної правозастосовної практики уникнення вибіркового правосуддя.
16. Отже, в розумінні Статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання для отримання права на пенсію за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які гуртувалися на нормах ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII (в редакції 12 липня 2001 року) та були звужені статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
Крім того суд зазначає, що Велика палата Конституційного Суду України 23.01.2020 року ухвалила рішення №1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) щодо відповідності Конституції України (конституційності)) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон №213).
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Зокрема, суд зазначив, що особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213.
Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
17.Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
18. Отже, розглянувши подані сторонами пояснення, документи/матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
1. Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 5 та 6 статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд (окрім іншого) враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
2. Звертаючись до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., як за дві позовні вимоги (квитанція 0.0.1997063830.1 від 29.01.2021 року). Разом з тим, по своїй суті заявлені дві позовні вимоги позивача випливають одна з іншої, і стосуються одних і тих же правовідносин щодо призначення пенсії.
3. Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач звертаючись до суду сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж того вимагає стаття 4 Закону України “Про судовий збір”, а тому надміру сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України (з розрахунку 1816 грн. : 2 = 908,00грн.).
4. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати - судовий збір в сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з дня звернення - 08.12.2020 року пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ зі змінами від 12.07.2001, виходячи із розрахунку в розмірі 90% від суми щомісячного заробітку, обчисленого відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 02.11.2020 №21-1785зп, за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження максимального розміру пенсії.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн.
5. Повернути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.В. Боднарюк