18 травня 2021 року Справа № 160/3527/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.03.2021 ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.10.2020 року №0400-0305-8/102442 про відмову в призначенні пенсії за віком за Списком №2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період з 13.07.1992р. по 19.01.1995р. (2р. 6 м. 8 дн.) період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до 3-х років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22 жовтня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з у рахуванням рішення Конституційного Суду України №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 №1-р/2020.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 22.10.2020 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Листом від 30.10.2020 відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що позивач не досягла пенсійного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки має всі необхідні документи на підтвердження пільгового трудового стажу, а також з тих підстав, що відповідач застосував положення закону, які рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України. У зв'язку з цим позивач звернулась до суду з цим позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні. Цією ж ухвалою судом було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідачем копію ухвали суду від 16.03.2021 та позовну заяву з додатками отримано 23.04.2021, що підтверджується розпискою про отримання документу.
18.05.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 з моменту набрання законної сили Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 11.10.2017, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на осіб у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах, виникло до 11.10.2017. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VІІІ на час звернення за призначенням пенсії 09.03.2021 є діючим та не визнаний неконституційним повністю або в його окремій частині. Станом на 11.10.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 49 років та не досягла пенсійного віку, встановленого абз. «б» ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» (50 років). На час звернення за призначенням пенсії 22.10.2020 позивач досягла повних 52 років та не досягла віку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років). З огляду на вищевикладене позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умовах при досягненні 55 років.
Щодо зарахування до загального стажу роботи період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 з 13.07.1992 року по 19.01.1995 року зазначено наступне.
Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 Розділу ІІ постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", період перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами у період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно підтверджується свідоцтвом про народження дитини, наказом про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, довідкою з реєстру застрахованих осіб. Якщо за відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку жінка не зверталась (у тому числі у разі смерті дитини до закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами або мертвонародження, про що додатково надається свідоцтво про смерть дитини), надається свідоцтво про народження дитини.
Згідно п. 2, 13 Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Для підтвердження періоду догляду за дитиною з 13.07.1992 року по 19.01.1995 року, позивачем надано свідоцтво про народження від 21.10.2020 року серії НОМЕР_1 , відповідно до якого, донька ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 наказу Міністерства праці України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства юстиції України від 29.07.1993 року № 58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників", записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Записи № 6, 7 в трудовій книжці Заявниці серії НОМЕР_2 зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме, не зазначено дата та номер наказу про вихід у декретну відпустку.
Отже, для підтвердження, що ОСОБА_1 дійсно перебувала у декретній відпустці необхідно надати паспорт дитини, оскільки відповідно до свідоцтва про народження від 21.10.2020 року серії НОМЕР_1 , дитина досягла повноліття, про що позивача попереджено у листі про відмову у призначенні пенсії.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
22.10.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
30.10.2020 відділом з призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення «Про відмову в призначенні пенсії» №0400-0305-8/102442, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж складає 26 років 6 місяців 22 дні, пільговий стаж по Списку №2 -7 років 2 місяці, але оскільки позивач не досягла необхідного пенсійного віку 57 років, їй відмовлено у призначенні пенсії згідно п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також, повідомлено, що згідно наданої довідки від 23.09.2020 №380 стаж роботи по Списку №2 складає 7 років 2 місяці. Для зарахування до загального стажу періоду з 14.03.2002 по 08.08.2003 необхідно надати довідку з Центру зайнятості про період та вид матеріальної допомоги, оскільки в трудовій книжці відсутня печатка. Для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до 3-х років необхідно надати паспорт дитини.
Для усунення вказаних в рішенні про відмову в призначенні пільгової пенсії №0400-0305-8/102442 від 30.10.2020 - недоліків, в строки передбачені чинним законодавством (в продовж З-х місяців, від дати подання заяви про призначення пенсії) - 16 грудня 2020 позивач надала: довідку з Центру зайнятості про періоди та вид матеріальної допомоги та в трудовій книжці Центром зайнятості - поставлена печатка; свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , Серії НОМЕР_4 видане 10.09.1992 року.
Листом від 18.12.2020 №0400-010303-8/122411 відповідач повідомив позивач про наступне.
«До досягнення віку, встановленого абзацом першим пунктом два статті 114 Закону 1058, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року.
Страховий стаж складає 27 років 4 місяці 27 днів, в тому числі пільговий стаж 7 років 2 місяці. Період з 10.02.2003 по 08.08.2003, отримання матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про зайнятість населення» не зараховується до загального страхового стажу, відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для зарахування до страхового стажу період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до 3-х років необхідно надати паспорт дитини».
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок та умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 53 роки - з жовтня 1967 по 31 березня 1968 року.
Згідно з статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Відповідно до ч.2 ст. 19 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З 01.01.2004 року принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулювали одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження (Закон в редакції станом на 22.10.2020, яка діяла на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії) і старші після досягнення ними такого віку 53 роки - з 1 жовтня 1967 по 31 березня 1968.
Позивач посилається на п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавча актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), де зазначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливими шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професії посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції, яка регламентує права позивача на призначення пенсії, за наявності стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Проте відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону №1058-IV: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині пенсійного віку, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 53 роки за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, зробив помилковий висновок про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Ураховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала необхідний страховий стаж роботи, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Відповідна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 360/3611/20.
Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.10.2020 року №0400-0305-8/102442 про відмову в призначенні пенсії за віком за Списком №2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зарахування до загального стажу роботи період з 13.07.1992р. по 19.01.1995р. (2р. 6 м. 8 дн.) період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до 3-х років, суд зазначає наступне.
У рішенні про відмову в призначенні пенсії від 30.10.2020 №0400-0305-8/102442, яке є предметом оскарження у даній справі, відповідачем зазначено, що для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до 3-х років необхідно надати паспорт дитини.
З 13.07.1992 до трьох років позивач доглядала за дитиною - донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_4 .
За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).
Відповідно до п. п. 1.6, 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини.
Позивачем було надано свідоцтво про народження дитини № НОМЕР_4 , яке видане 10.09.1992 на усунення вказаних у рішенні про відмову в призначенні пенсії №0400-0305-8/102442 від 30.10.2020, однак відповідач листом повідомленням від 18.12.2020 повторно зазначив , що для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною 13.07.1992 до 3-х років необхідно надати паспорт дитини.
Суд вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки ним не аргументовано необхідність надання паспорту дитини з посиланням на відповідні вимоги законодавства. Відсутні і докази письмового повідомлення позивача про необхідність подання додаткових документів.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що відмовляючи у зарахуванні до загального стажу позивача періоду догляду за дитиною до трьох років, згідно із свідоцтвом про народження№ НОМЕР_4 , яке видане 10.09.1992, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Так, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейським судом з прав людини неодноразово у рішеннях наголошувалось, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (п.31 рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України», заява № 68385/10 та 71378/10).
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22 жовтня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з у рахуванням рішення Конституційного Суду України №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 №1-р/2020.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 15.02.2021 №0.0.2015013484.1, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.10.2020 року №0400-0305-8/102442 про відмову в призначенні пенсії за віком за Списком №2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період з 13.07.1992р. по 19.01.1995р. (2р. 6 м. 8 дн.) період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до 3-х років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22 жовтня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з у рахуванням рішення Конституційного Суду України №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 №1-р/2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати з оплати судового збору у сумі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 15.02.2021 №0.0.2015013484.1, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко