м. Вінниця
03 червня 2021 р. Справа № 120/3646/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
20.04.2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 згідно статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак відповідач листом від 09.04.2021 року повідомив, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач набуде після досягнення 55 - річного віку за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Позивач не погоджується із такою позицією відповідача та вважає, що її право на призначення пільгової пенсії виникло після досягнення нею 50 річного віку, у зв'язку із чим, звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18.05.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому остання заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказала, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде, згідно чинного законодавства, після досягнення віку 54 роки 6 місяців за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Враховуючи вищевикладене, просила у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні фактичні обставини.
Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 23.12.1997 року Ладижинським МВМ УМВС України у Вінницькій області, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03.03.2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, згідно статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
За результатом розгляду її заяви, відповідач листом від 15.03.2021 року повідомив, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде, згідно чинного законодавства, після досягнення віку 54 роки 6 місяців за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Позивач не погоджується із такою позицією відповідача та вважає, що її право на призначення пільгової пенсії виникло після досягнення нею 50 річного віку, у зв'язку із чим, звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулювали одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Позивач посилається на п. «б» ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавча актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII) та вважає, що має право на призначення пільгової пенсії, оскільки досягла 50 років.
Згідно п. «б» ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавча актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливими шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професії посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункт «б-г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції, яка регламентує права позивача на призначення пенсії, після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Проте відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині пенсійного віку, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 54 роки 6 місяців років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норм статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви застосування Закону №1058-IV не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Тобто, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, зробив висновок про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку не досягненням пенсійного віку (54 роки 6 місяців).
В той же час, слід вказати, що Верховний суд за наслідками розгляду зразкової справи № 360/3611/20, зазначив, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
При цьому, суд в межах розгляду даної адміністративної справи позбавлений можливості встановити ті обставини, які є необхідні для віднесення позивача до тієї категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, оскільки оскаржуваний позивачем лист не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді цього питання, а саме щодо наявності у позивача стажу роботи, визначеного статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015.
В той же час, суд зауважує, що пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно частини 5 статті 45 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Отже, заява та документи про призначення пенсії підлягають розгляду територіальним органом Пенсійного фонду, який не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.
В той же час, як свідчать матеріали справи, відповідач розглянув заяву позивача у порядку Закону України "Про звернення громадян" та не прийняв відповідного рішення про призначення/відмову у призначенні пенсії. При цьому, наданий лист не може оцінюватись як належна правова відмова у призначенні пенсії, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку та без повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, Головне управління ПФУ у Вінницькій області не розглянуло належним чином заяву про призначення пенсії у спосіб, що визначений законом, а тому суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом №1058-ІV та Порядком №22-1, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви.
Висновки суду щодо допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви відповідають правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 27.11.2019 у справі №748/696/17, від 18 червня 2020 року у справі №265/4170/17.
Надаючи правову оцінку, обраному позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуваний позивачем лист не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про віднесення позивача до тієї категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, за відсутності висновків відповідача про наявність чи відсутність усіх умов, визначених у п. "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме щодо наявності обрахунку загального та пільгового стажу роботи позивача.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.03.2021 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, згідно пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.03.2021 року про призначення пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2021 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, згідно пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та прийняти мотивоване рішення.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 23.12.1997 року Ладижинським МВМ УМВС України у Вінницькій області) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,33 грн. (шістсот п'ять гривень тридцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 23.12.1997 року Ладижинським МВМ УМВС України у Вінницькій області);
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович