Рішення від 27.05.2021 по справі 924/268/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2021 р. Справа № 924/268/21

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Сарело Р.О., розглянувши матеріали справи

за позовом акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради, м. Дунаївці Хмельницької області

про стягнення 1217197,40 грн, з яких 343871,78 грн пені, 179861,81 грн 3% річних, 693463,81 грн інфляційних втрат

за участю представників:

позивача: Безпалюк О.Л. - згідно з довіреністю

відповідача: не з'явився

Рішення ухвалюється 27.05.2021, оскільки у судовому засіданні 20.05.2021 оголошувалась перерва.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ звернулося до суду з позовом про стягнення з комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради, м. Дунаївці Хмельницької області 1217197,40 грн, з яких 343871,78 грн пені, 179861,81 грн 3% річних, 693463,81 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 23.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.04.2021, яке відкладено на 11.05.2021.

Ухвалою суду від 11.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради (від 07.05.2021) про призначення судової економічної експертизи; підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 20.05.2021.

У судовому засіданні 20.05.2021 оголошено перерву до 27.05.2021.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язку зі своєчасної оплати природного газу, отриманого за договором постачання природного газу від 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612, 655 ЦК України, ст. ст. 30, 173-175, 193, 316, 230-232 ГК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. від 22.04.2021) зазначив, що повністю розрахувався за спожитий природний газ. Зауважив, зокрема, що нарахування проведені позивачем за період, в якому заборонено нарахування штрафних санкцій Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", та позивачем не підтверджено початку періоду нарахування.

У доповненні до відзиву (вх. від 20.05.2021) відповідач звернув увагу, зокрема на відсутність первинних бухгалтерських документів, неправильно вибраний позивачем період початку прострочення, відсутність методики проведених нарахувань, відсутність документального підтвердження погашення заборгованості тощо. Зазначив про звільнення виробників теплової енергії від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій згідно із п. 15 р. ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020рік" від 13.04.2020, а також про перебування на розгляді урядових комітетів законопроектів, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств.

Представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові.

Відповідач представника у засідання не направив. У засіданні 20.05.2021 представником відповідача позовні вимоги заперечено з підстав, зазначених у відзиві та доповненні до відзиву.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

30.09.2016 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та комунальним підприємством теплових мереж Дунаєвецької міської ради (споживач) на підставі, зокрема Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758 (далі - Положення), укладено договір постачання природного газу №2503/1617-ТЕ-34 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).

У п. 2.1 договору зазначено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 1370 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.): жовтень - 100 тис. куб. метрів, листопад - 170 тис. куб. метрів, грудень - 250 тис. куб. метрів, січень - 310 тис. куб. метрів, лютий - 310 тис. куб. метрів, березень - 230 тис. куб. метрів.

Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (планований обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2 цього договору. Плановий обсяг за цим договором протягом місяця поставки може змінюватися за домовленістю сторін. Допускається відхилення місячного обсягу переданого природного газу в розмірі плюс/мінус 5 відсотків, підтвердженого постачальником планового обсягу без узгодження сторін.

Згідно з п. 3.1 договору, зокрема право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.4 договору).

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758. Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 гривень.

У п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій і компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до п. 6.2 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширювалась дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

У п. 6.3 договору зазначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Розділом 7 договору визначені права та обов'язки сторін, де в п. 7.1 вказано, що споживач має право, зокрема отримувати природний газ відповідно до умов цього договору. У свою чергу, споживач зобов'язаний, зокрема своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором (п. 7.2 договору). Постачальник зобов'язаний, з-поміж іншого, забезпечувати постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договору; забезпечувати споживача прозорими та простими способами досудового вирішення спорів (п. 7.4 договору).

У п. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (п. 8.3 договору).

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п. 10.3 договору).

У п. 11.3 договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому п. 2.3, п. п. 11.4 та 11.5 цього договору (пп. 1); сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін за цим договором (пп. 2); договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп. 3); будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп. 4).

Відповідно до п. 12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток.

23.01.2017 сторонами до договору підписано та скріплено відтисками печаток додаткову угоду №1, якою, зокрема доповнили р. 1 «Предмет договору» після п. 1.2 пунктом 1.3 в редакції: « 1.3. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно»; відповідно вирішили вважати п. 1.3 розділу «Предмет договору» пунктом 1.4; виклали підпункт 1) пункту 11.3 розділу 11 «Інші умови» в редакції: « 1) усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.5, пунктах 11.5 та 11.6 цього договору».

У додаткових угодах від 28.05.2019 №2 та від 13.12.2019 №2 сторони доповнили відповідні банківські реквізити.

Позивачем поставлено відповідачу відповідно до договору від 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34 природний газ, про що складено підписані сторонами та скріплені відтисками печаток акти приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2016 за жовтень 2016 року на суму 41560,25 грн, від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 885705,24 грн, від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 1551179,15 грн, від 31.01.2017 за січень 2017 року на суму 1638278,93 грн, від 31.03.2017 за березень 2017 року на суму 205992,44 гривень, всього на суму 4322716,01 гривень.

Розрахунки відповідача за газ відображені у наданій в матеріали справи сформованій позивачем виписці по операціях за договором №2503/1617-ТЕ-34 за період 01.10.2016 - 31.12.2020, в якій зазначено про надходження від відповідача коштів за договором від 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34 з посиланням, зокрема на постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217, від 04.03.2002 №256, від 11.01.2005 №20 та спільні протокольні рішення, ст. 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (платіж 15.11.2017 на суму 317522,09 грн), згідно з якою (випискою) відповідачем сплачено всього 4322716,01 грн і заборгованість за відповідачем відсутня (перше зарахування коштів - 20.06.2017, останнє зарахування коштів - 18.12.2019).

Між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, департаментом фінансів Хмельницької облдержадміністрації, відповідачем та позивачем складено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а саме: від 18.07.2017№3054 на суму 11547,50 грн, від 17.08.2017 №3266 на суму 95879,73 грн, від 19.09.2017 №3509 на суму102445,25 грн, від 13.10.2017 №3645 на суму 96516,90 грн, від 07.11.2017 №3824 на суму 118343,32 грн, від 14.12.2017 №4318 на суму 282085,69 гривень.

Предметом вищенаведених рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій і компенсацій». Рішеннями визначено, що вони набирають чинності з моменту підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобов'язань за цими спільними протокольними рішеннями. Ці спільні протокольні рішення є чинними лише у разі проведення відповідного фінансування (п. п. 5.2, 5.3 рішень).

Відповідачем у матеріали справи надано лист Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.02.2018, відповідно до якого відповідача повідомлено про включення його до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії; копію листа Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Верховної Ради України від 26.04.2021 про розгляд листа відповідача щодо стабілізації фінансово-господарського стану підприємства.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості поставленого та отриманого природного газу за договором від 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 343871,78 грн пені, 179861,81 грн 3% річних, 693463,81 грн інфляційних втрат.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як убачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2016-2017 роках природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачання природного газу 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34 позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їхніх печаток актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 за жовтень 2016 року на суму 41560,25 грн, від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 885705,24 грн, від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 1551179,15 грн, від 31.01.2017 за січень 2017 року на суму 1638278,93 грн, від 31.03.2017 за березень 2017 року на суму 205992,44 грн, всього на суму 4322716,01 гривень.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ.

Згідно зі статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідачем здійснювались розрахунки за отриманий згідно з договором природний газ, що підтверджується випискою по операціях за договором №2503/1617-ТЕ-34 за період 01.10.2016 - 31.12.2020, в якій відображено надходження від відповідача коштів на загальну суму 4322716,01 грн (перше зарахування коштів - 20.06.2017, останнє зарахування коштів - 18.12.2019).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається зокрема на п. п. 6.1, 8.3, 11.3 договору щодо проведення розрахунків за поставлений газ та у зв'язку із несвоєчасним їх здійсненням просить стягнути з відповідача 179861,81 грн 3% річних, 693463,81 грн інфляційних втрат, 343871,78 грн пені, нараховані за зобов'язаннями жовтня 2016 року - березня 2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 8.2 договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Судом враховується, що оплата заборгованості за договором (4322716,01 грн) проведена відповідачем частково за рахунок власних коштів (всього 1159263,96 грн), за рахунок коштів, сплачених на підставі постанов Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 (всього 562323,12 грн), від 11.01.2005 №20 та укладених відповідно до неї спільних протокольних рішень (всього 706818,39 грн), від 04.03.2002 №256 (всього 1576788,45 грн), а також відповідно до ст. 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (платіж 15.11.2017 на суму 317522,09 грн), що відображено позивачем у виписці по операціях за відповідний період.

Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Тобто законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку.

Частинами четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" унормовано, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

З наведеного вбачається, що стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки".

Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217, є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Тобто положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №921/12/19 та від 21.02.2018 у справі №910/16072/16.

Окрім того, судом враховуються позиція, викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19, відповідно до якої аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу , а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Водночас, слід зауважити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" .

Статтею 19 зазначеного Закону встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з положеннями частин 1- 3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 і втратив чинність з 01.01.2018.

Зі змісту Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, на оплату послуг тепло-, водопостачання та водовідведення.

У пункті 6 Порядку №20 визначено, що органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку №20).

Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (далі - Порядок №493), визначено взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №20.

Згідно з пунктом 1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені у пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.

За сталою практикою Верховного Суду підписання спільних протокольних рішень трактується як фактичне погодження сторонами іншого (не той, що був передбачений у договорі) порядку розрахунків, зміна порядку і строку проведення розрахунків (аналогічний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №908/885/18).

Отже, зазначеними нормативно-правовими актами держава безпосередньо регулює (змінює) строки проведення розрахунків та визначає механізм перерахування коштів за постачання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) певним категоріям населення, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету.

Правові висновки щодо імперативного регулювання державою розрахунків між суб'єктами паливно-енергетичного комплексу шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначаються порядок, строки та механізми виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №917/536/19, які в силу приписів частини 4 статті 236, частини 1 статті 281 ГПК України є обов'язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку, на заборгованість, оплачену згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 та ст. 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з пропуском встановленого договором строку, позивачем нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат не здійснено, чим спростовуються відповідні доводи відповідача, зокрема, щодо неврахування позивачем спільних протокольних рішень, підписаних на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Разом з тим, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат також на заборгованість, яка сплачена відповідачем із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, а саме: за зобов'язаннями грудня 2016 року - в сумі 856751,27 грн, за зобов'язаннями січня 2017 року - в сумі 720037,18 грн, з приводу чого судом, з огляду на вищенаведені положення Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", враховується таке.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 цього Кодексу).

Згідно з підпунктом б) пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 №114 у Порядок №256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.

Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.

Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.

Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.

Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов'язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.

Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку №256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов'язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюється відповідними нормативно-правовими актами законодавства (висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 , від 16.10.2020 у справі №903/918/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 24.09.2019 у справі №927/894/18).

Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.

З огляду на вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №917/2118/19 від 29.09.2020 у справі №904/2732/18, від 14.07.2020 у справі №923/1064/18, від 05.03.2020 у справі №926/19/19).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та процентів річних, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення 179669,79 грн пені, 100880,67 грн 3% річних та 369558,44 грн інфляційних втрат, які нараховані виключно на прострочену суму заборгованості, що погашалось власними коштами відповідача та на підставі порядку №217, а позовні вимоги на суму 164201,99 грн пені, 78981,14 грн 3% річних та 323905,37 грн інфляційних втрат є необґрунтованими, оскільки нараховані на суми заборгованості, що погашалась шляхом виділення виробнику теплової енергії державної субвенцій згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018, на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов також Північно-західний апеляційний господарський суд у постановах від 27.04.2021 у справі №906/981/19, від 05.04.2021 у справі №903/918/19.

Зокрема, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за зобов'язаннями жовтня та листопада 2016 року, а також пені та 3% річних на заборгованість за зобов'язаннями березня 2017 року позивачем проведено правомірно.

Натомість, за зобов'язаннями грудня 2016 року відповідні нарахування повинні здійснюватися на заборгованість в сумі 290564,93 грн, тобто за вирахуванням оплат, проведених згідно з постановою №256 (856751,27 грн). Виходячи з наведеного, обґрунтований розмір пені за зобов'язаннями грудня 2016 року становить 30258,56 грн, 3% річних - 10523,15 грн, інфляційних втрат - 47149,29 гривень.

Зокрема, 3% за зобов'язаннями грудня 2016 року становлять: на заборгованість в сумі 290564,93 грн за період 26.01.2017-25.07.2017 - 4322,65 грн; на заборгованість в сумі 290564,93 грн за період 26.07.2017 - 20.11.2017 - 2818,08 грн; в сумі 288869,73 грн за 21.11.2017 - 23,74 грн; в сумі 288630,93 грн за 22.11.2017 - 23,72 грн; в сумі 286982,70 грн за 23.11.2017 - 23,59 грн; в сумі 285207,22 грн за період 24.11.2017-26.11.2017 - 70,33 грн; в сумі 282779,90 грн за 27.11.2017 - 23,44 грн; в сумі 279474,77 грн за 28.11.2017 - 22,97 грн; в сумі 279156,27 грн за 29.11.2017 - 22,94 грн; в сумі 278507,17 грн за 30.11.2017 - 22,89 грн; в сумі 277511,96 грн за період 01.12.2017 - 04.12.2017 - 91,24 грн; в сумі 277398,99 грн за період 05.12.2017- 26.12.2017 - 501,60 грн; в сумі 267419,89 грн за 27.12.2017 - 21,98 грн; в сумі 263078,07 грн за 28.12.2017 - 21,62 грн; в сумі 261760,63 грн за період 29.12.2017-02.01.2018 - 107,57 грн; в сумі 261362,63 грн за період 03.01.2018 - 15.01.2018 - 279,26 грн; в сумі 260998,63 грн за 16.01.2018 - 21,45 грн; в сумі 260997,64 грн за 17.01.2018 - 21,45 грн; в сумі 259494,21 грн за 18.01.2018 - 21,33 грн; в сумі 256971,44 грн за період 19.01.2018 - 21.01.2018 - 63,36 грн; в сумі 255509,667 грн за 22.01.2018 - 21,00 грн; в сумі 253524,66 грн за 23.01.2018 - 20,84 грн; в сумі 250731,95 грн за 24.01.2018 - 20,61 грн; в сумі 248856,67 грн за 25.01.2018 - 20,45 грн; в сумі 245059,11 грн за період 26.01.2018 - 28.01.2018 - 60,43 грн; в сумі 243629,76 грн за 29.01.2018 - 20,02 грн; в сумі 240885,70 грн за 30.01.2018 - 19,80 грн; в сумі 240233,03 грн за 31.01.2018 - 19,75 грн; в сумі 167314,09 грн за період 01.02.2018 - 26.02.2018 - 357,55 грн; в сумі 167314,09 грн за період 27.02.2018 - 12.03.2018 - 192,53 грн; в сумі 167314,09 грн за період 13.03.2018 - 25.03.2018 - 178,77 грн; в сумі 167314,09 грн за період 26.03.2018 - 28.03.2018 - 41,26 грн; в сумі 167314,09 грн за період 29.03.2018 - 23.04.2018 - 357,55 грн; в сумі 101724,92 грн за 24.04.2018 - 8,36 грн; в сумі 100052,48 грн за 25.04.2018 - 8,22 грн; в сумі 85758,30 грн за 26.04.2018 - в сумі 7,05 грн; в сумі 85071,15 грн за період 27.04.2018 - 01.05.2018 - 34,96 грн; в сумі 80721,05 грн за період 02.05.2018 - 04.05.2018 - 19,90 грн; в сумі 80153,90 грн за період 05.05.2018 - 06.05.2018 - 13,18 грн; в сумі 79829,93 грн за період 07.05.2018 - 09.05.2018 - 19,68 грн; в сумі 78635,93 грн за період 10.05.2018 - 14.05.2018 - 32,32 грн; в сумі 78035,34 грн за період 15.05.2018 - 16.05.2018 - 12,83 грн; в сумі 77058,34 грн за 17.05.2018 - 6,33 грн; в сумі 76008,32 грн за період 18.05.2018 - 20.05.2018 - 18,74 грн; в сумі 70975,57 грн за 21.05.2018 - 5,83 грн; в сумі 70384,05 грн за період 22.05.2018 - 23.05.2018 - 11,60 грн; в сумі 69923,67 грн за 24.05.2018 - 5,75 грн; в сумі 68669,82 грн за період 25.05.2018 - 28.05.2018 - 22,58 грн; в сумі 67687,32 грн за 29.05.2018 - 5,56 грн; в сумі 66520,93 грн за 30.05.2018 - 5,47 грн; в сумі 66029,57 грн за період 31.05.2018 - 18.06.2018 - 93,74 грн; в сумі 59905,63 грн за 19.06.2018 - 4,92 грн; в сумі 59408,13 грн за 20.06.2018 - 4,78 грн; в сумі 58193,24 грн за 21.06.2018 - 4,78 грн; в сумі 57958,63 грн за 22.06.2018 - 4,76 грн; в сумі 57060,08 грн за період 23.06.2018 - 25.06.2018 - 14,07 грн; в сумі 53852,70 грн за 26.06.2018 - 4,43 грн; в сумі 50613,23 грн за період 27.06.2018 - 01.07.2018 - 20,80 грн; в сумі 49788,36 грн за 02.07.2018 - 4,09 грн; в сумі 49390,36 грн за 03.07.2018 - 4,06 грн; в сумі 48464,70 грн за період 04.07.2018 - 05.07.2018 - 7,97 грн; в сумі 45635,00 грн за період 06.07.2018 - 10.07.2018 - 18,75 грн; в сумі 43116,90 грн за період 11.07.2018 - 12.07.2018 - 7,09 грн; в сумі 43009,44 грн за період 13.07.2018 - 18.07.2018 0 21,21 грн; в сумі 41453,41 грн за період 19.07.2018 - 23.07.2018 - 17,04 грн; в сумі 39556,62 грн за 24.07.2018 - 3,25 грн; в сумі 38307,98 грн за 25.07.2018 - 3,15 грн; в сумі 35621,48 грн за 26.07.2018 - 2,93 грн; в сумі 33796,73 грн за період 27.07.2018 - 29.07.2018 - 8,33 грн; в сумі 32396,36 грн за 30.07.2018 - 2,66 грн; в сумі 32396,36 грн за 31.07.2018 - 2,66 грн; в сумі 31372,59 грн за період 01.08.2018 - 05.08.2018 - 12,89 грн; в сумі 31304,93 грн за період 06.08.2018 - 212.08.2018 - 41,17 грн; в сумі 30583,32 грн за 22.08.2018 - 2,15 грн; в сумі 30127,62 грн за період 23.08.2018 - 26.08.2018 - 9,91 грн; в сумі 26413,1 грн за 27.08.2018 - 2,17 грн; в сумі 24875,37 грн за 28.08.2018 - 2,05 грн; в сумі 23967,53 грн за 29.08.2018 - 1,97 грн; в сумі 23768,53 грн за період 30.08.2018 - 02.09.2018 - 7,81 грн; в сумі 23562,12 грн за період 03.09.2018 - 19.09.2018 - 32,92 грн; в сумі 22643,58 грн за період 20.09.2018 - 23.09.2018 - 7,44 грн; в сумі 20562,99 грн за період 24.09.2018 - 25.09.2018 - 3,38 грн; в сумі 17626,44 грн за 26.09.2018 - 1,45 грн; в сумі 17427,44 грн за 27.09.2018 - 1,43 грн; в сумі 13476,92 грн за період 28.09.2018 - 24.10.2018 - 29,91 грн; в сумі 12250,66 грн за період 25.10.2018 - 28.10.2018 - 4,03 грн; в сумі 8152,16 грн за 29.10.2018 - 0,67 грн; в сумі 6934,28 грн за період 30.10.2018 - 01.11.2018 - 1,71 грн; в сумі 6016,10 грн за період 02.11.2018 - 13.11.2018 - 5,93 грн; в сумі 4602,23 грн за період 14.11.2018 - 19.11.2018 - 2,27 грн; в сумі 3607,23 грн за 20.11.2018 - 0,30 грн; в сумі 3003,66 грн за період 21.11.2018 - 22.11.2018 - 0,49 грн; в сумі 2207,01 грн за період 23.11.2018 - 26.11.2018 - 0,73 грн; в сумі 997,01 грн за 27.11.2018 - 17,04 грн; в сумі 772,79 грн за 28.11.2018 - 0,06 грн; в сумі 375,29 грн за 29.11.2018 - 0,03 грн; в сумі 255,89 грн за період 30.11.2018 - 02.12.2018 - 0,06 грн; в сумі 133,51 грн за період 03.12.2018 - 09.12.2018 - 0,08 гривень.

Інфляційні нарахування за зобов'язаннями грудня 2016 року становлять: на заборгованість в сумі 290564,93 грн за лютий 2017 року - жовтень 2017 року - 30003,36 грн; в сумі 308510,53 грн за листопад 2017 року - 2776,60 грн; в сумі 294540,53 грн за грудень 2017 рок у- 2945,41 грн; в сумі 275958,42 грн за січень 2018 рок у- 4139,38 грн; в сумі 207178,84 грн за лютий 2018 рок у- 1864,61 грн; в сумі 209043,45 грн за березень 2018 року - 2278,97 грн; в сумі 127214,87 грн за квітень 2018 року - 1017,72 грн; в сумі 109191,01 грн за травень 2018 року - 0 грн; в сумі 93774,67 грн за червень 2018 року - 0 грн; в сумі 75557,80 грн за липень 2018 року - -528,91 грн; в сумі 664401,07 грн за серпень 2018 року - 0 грн; в сумі 56109,46 грн за вересень 2018 року - 1066,08 грн; в сумі 49566,82 грн за жовтень 2018 року - 842,64 грн; в сумі 43731,07 грн за листопад 2018 року - 743,43 гривень.

Також за зобов'язаннями січня 2017 року нарахування повинні здійснюватися на заборгованість в сумі 918241,75 грн, тобто за вирахуванням оплат, проведених згідно з постановою №256 (720037,18 грн). Виходячи з наведеного, обґрунтований розмір пені за зобов'язаннями січня 2017 року становить 95622,93 грн, 3% річних - 66845,08 грн, інфляційних втрат - 242455,29 гривень.

При цьому 3% за зобов'язаннями січня 2017 року становлять: на заборгованість в сумі 918241,75 грн за період 28.02.2017 - 27.08.2017 - 13660,42 грн; в сумі 918241,75 грн за період 28.08.2017 - 20.12.2018 - 36226,52 грн; в сумі 917531,75 грн за 21.12.2018 - 75,41 грн; в сумі 912608,58 грн за період 22.12.2018 - 25.12.2018 - 300,04 грн; в сумі 909370,87 грн за 26.12.2018 - 74,74 грн; в сумі 906793,92 грн за 27.12.2018 - 74,53 грн; в сумі 904673,51 грн за 28.12.2018 - 74,36 грн; в сумі 901859,42 грн за період 29.12.2018 - 02.01.2019 - 370,63 грн; в сумі 901156,60 грн за період 03.01.2019 - 07.01.2019 - 370,34 грн; в сумі 900141,52 грн за період 08.01.2019 - 13.01.2019 - 443,91 грн; в сумі 899407,78 грн за 14.01.2019 - 73,92 грн; в сумі 896664,31 грн за 15.01.2019 - 73,70 грн.; в сумі 896080,70 грн за 16.01.2019 - 73,65 грн; в сумі 895284,70 грн за 17.01.2019 - 73,59 грн; в сумі 872416,93 грн за період 18.01.2019 - 20.01.2019 - 215,12 грн; в сумі 871447,10 грн за 21.01.2019 - 71,63 грн; в сумі 870296,72 грн за 22.01.2019 - 71,53 грн; в сумі 869991,85 грн за 23.01.2019 - 71,51 грн; в сумі 866838,11 грн за 24.01.2019 - 71,25 грн; в сумі 864783,18 грн за період 25.012019 - 27.01.2019 - 213,97 грн; в сумі 862539,86 грн за 28.01.2019 - 70,89 грн; в сумі 858630,57 грн за 29.01.2019 - 70,57 грн; в сумі 857653,77 грн за 30.01.2019 - 70,49 грн; в сумі 857430,12 грн за період 31.01.2019 - 04.02.2019 - 352,37 грн; в сумі 857027,84 грн за період 05.02.2019 - 07.02.2019 - 211,32 грн; в сумі 856418,75 грн за період 08.02.2019 - 10.02.2019 - 211,17 грн; в сумі 853890,15 грн за період 11.02.2019 - 17.02.2019 - 491,28 грн; в сумі 851707,54 грн за 18.02.2019 - 70,00 грн; в сумі 851021,86 за період 19.02.2019 - 20.02.2019 - 139,89 грн; в сумі 849092,76 грн за 21.02.2019 - 69,79 грн; в сумі 847359,52 грн за період 22.02.2019 - 24.02.2019 - 208,94 грн; в сумі 846941,332 грн за 25.02.2019 - 69,61 грн; в сумі 842155,1 грн за 26.02.2019 - 62,2 грн; в сумі 840699,68 грн за 27.02.2019 - 69,10 грн; в сумі 840041,58 грн за 28.02.2019 - 69,05 грн; в сумі 835627,51 грн за період 01.03.2019 - 03.03.2019 - 206,05 грн; в сумі 831148,78 грн за 04.03.2019 - 68,31 грн; в сумі 831028,33 грн за період 05.03.2019 - 18.03.2019 - 956,25 грн; в сумі 830940,77 грн за період 19.03.2019 - 20.03.2019 - 136,59 грн; в сумі 828366,40 грн за 21.03.2019 - 68,09 грн; в сумі 827816,01 грн за період 22.03.2019 - 24.03.2019 - 204,12 грн; в сумі 827159,61 грн за 25.03.2019 - 67,99 грн; в сумі 825174,64 грн за 2603.2019 - 67,82 грн; в сумі 818960,22 грн за 27.03.2019 - 67,31 грн; в сумі 818436,09 грн за 28.03.2019 - 67,27 грн; в сумі 816349,70 грн за період 29.03.2019 - 31.03.2019 - 201,29 грн; в сумі 814888,88 грн за 01.04.2019 - 66,98 грн; в сумі 812898,88 грн за період 02.04.2019 - 09.04.2019 - 534,51 грн; в сумі 811308,56 грн за 10.04.2019 - 66,68 грн; в сумі 810813,54 грн за період 11.04.2019 - 21.04.2019 - 733,06 грн; в сумі 809162,91 грн за 22.04.2019 - 66,51 грн; в сумі 805723,56 грн за 23.04.2019 - 66,22 грн; в сумі 799855,30 грн за 24.04.2019 - 65,74 грн; в сумі 797621,25 грн за 25.04.2019 - 65,56 грн; в сумі 744987,24 грн за період 26.04.2019 - 01.05.2019 - 367,39 грн; в сумі 742372,70 грн за 02.05.2019 - 61,02 грн; в сумі 741477,20 грн за період 03.05.2019 - 09.05.2019 - 426,60 грн; в сумі 739069,23 грн за період 10.05.2019 - 15.05.2019 - 364,47 грн; в сумі 738913,02 грн за 16.05.2019 - 60,73 грн; в сумі 638913,02 грн за період 17.05.2019 - 19.05.2019 - 157,54 грн; в сумі 636532,64 грн за 20.05.2019 - 52,32 грн; в сумі 635481,02 грн за 21.05.2109 - 52,23 грн; в сумі 634859,14 грн за 22.05.2019 - 52,18 грн; в сумі 630017,72 за 23.05.2019 - 51,78 грн; в сумі 629225,57 грн за період 24.05.2019 - 26.05.2019 - 155,15 грн; в сумі 627120,34 грн за 27.05.2019 - 51,54 грн; в сумі 625974,71 грн за 28.05.2019 - 51,45 грн; в сумі 625813,23 грн за період 29.05.2019 - 02.06.2019 - 257,18 грн; в сумі 572923,83 грн за 03.06.2019 - 47,09 грн; в сумі 570787,27 грн за 04.06.2019 - 46,91 грн; в сумі 570786,28 грн за період 05.06.2019 - 19.06.2019 703,71 грн; в сумі 569795,25 грн за 20.06.2019 - 46,83 грн; в сумі 567298,45 грн за період 21.06.2019 - 24.06.2019 - 187,51 грн; в сумі 562851,09 грн за 25.06.2019 - 46,26 грн; в сумі 559752,21 грн за 26.06.2019 - 46,01 грн; в сумі 515459,97 грн за період 27.06.2019 - 07.07.2019 - 466,03 грн; в сумі 515083,00 грн за період 08.07.2019 - 17.07.2019 - 429,36 гн; в сумі 513093,00 грн за період 18.07.2019 - 22.07.2019 - 210,86 грн; в сумі 509260,62 грн за 23.07.2019 - 41,86 грн; в сумі 507594,22 грн за 24.07.2019 - 41,72 грн; в сумі 507249,40 грн за 25.07.2019 - 41,69 грн; в сумі 501616,87 грн за період 26.07.2019 - 28.07.2019 - 123,69 грн; в сумі 412819,88 грн за пеірожд 29.07.2019 - 30.07.2019 - 67,86 грн; в сумі 410839,83 грн за 31.07.2109 - 33,77 грн; в сумі 409460,59 грн за період 01.08.2019 - 08.08.2019 - 269,23 грн; в сумі 408465,59 грн за період 09.08.2019 - 15.08.2019 - 235,01 грн; в сумі 408352,87 грн за період 16.08.2019 - 20.08.2019 - 167,82 грн; в сумі 406934,18 грн за 21.08.2019 - 33,45 грн; в сумі 400723,09 грн за 22.08.2019 - 32,93 грн; в сумі 399056,69 грн за період 23.08.2019 - 26.08.2019 - 131,20 грн; в сумі 397550,74 грн за 27.08.2019 - 32,68 грн; в сумі 397205,92 грн за період 28.08.2019 - 29.08.2019 - 65,29 грн; в сумі 397205,92 грн за період 30.08.2019 - 02.09.2019 - 130,59 грн; в сумі 396907,42 грн за період 03.09.2019 - 19.09.2019 - 554,58 грн; в сумі 395941,28 грн за період 20.09.2019 - 30.09.2019 - 357,97 грн; в сумі 394928,34 грн за 01.10.2019 - 32,46 грн; в сумі 394928,34 грн за період 02.10.2019 - 22.10.2019 - 681,66 грн; в сумі 394461,89 грн за період 23.10.2019 - 27.10.2019 - 162,11 грн; в сумі 393447,99 грн за період 28.10.2019 - 30.10.2019 - 97,02 грн; в сумі 129447,99 грн за період 31.10.2019 - 06.11.2019 - 74,48 грн; в сумі 128946,92 грн за період 07.11.2019 - 20.11.2019 - 148,8 грн; в сумі 128816,31 грн за 21.11.2019 - 10,59 грн; в сумі 128423,45 грн за період 22.11.2019 - 24.11.2019 - 31,67 грн; в сумі 85127,50 грн за період 25.11.2019 - 26.11.2019 - 13,99 грн; в сумі 84971,09 грн за 27.11.2019 - 6,98 грн; в сумі 84839,47 грн за 28.11.2019 - 6,97 грн; в сумі 84839,47 грн за період 29.11.2019 - 17.12.2019 - 132,49 гривень.

Інфляційні втрати нараховані на заборгованість відповідача за зобов'язаннями січня в таких розмірах: на заборгованість в сумі 918241,75 грн за березень 2017 року - листопад 2018 року - 194967,49 грн; в сумі 1096826,91 грн за грудень 2018 року - 8774,90 грн; в сумі 1061208,51 грн за січень 2019 року - 10612,09 грн; в сумі 1054432,06 грн за лютий 2019 року - 5272,16 грн; в сумі 1036012,34 грн за березень 2019 року - 9324,11 грн; в сумі 973973,99 грн за квітень 2019 року - 9739,74 грн; в сумі 864539,72 грн за травень 2019 року - 6051,78 грн; в сумі 760238,24 грн за червень 2019 року - -3801,19 грн; в сумі 651816,91 грн за липень 2019 року - -3910,90 грн; в сумі 634272,10 грн за серпень 2019 року - -1902,82 грн; в сумі 631104,64 грн за вересень 2019 року - 4417,73 грн; в сумі 369029,08 грн за жовтень 2019 року - 2583,20 грн; в сумі 327003,99 грн за листопад 2019 року - 327,00 гривень.

Крім того, судом враховуються висновки щодо порядку нарахування інфляційних втрат, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”).

Як убачається з поданого позивачем розрахунку, нарахування інфляційних втрат на заборгованість за зобов'язаннями березня 2017 року в сумі 205992,44 грн проведені позивачем за період травень 2017 року - листопад 2019 року з урахуванням сукупного індексу інфляції за цей період в розмірі 124,1.

Натомість, виходячи з даних Державної служби статистики України, сукупний індекс інфляції за відповідний період становив 124,04 (1,240419) (у 2017 році: травень - 101,3, червень - 101,6, липень - 100,2, серпень - 99,9, вересень - 102,0, жовтень - 101,2, листопад - 100,9, грудень - 101,0; у 2018 році: січень - 101,5, лютий - 100,9, березень - 101,1, квітень - 100,8, травень - 100,0, червень - 100,0, липень - 99,3, серпень - 100,0, вересень - 101,9, жовтень - 101,7, листопад - 101,4, грудень - 100,8; у 2019 році: січень - 101,0, лютий - 100,5, березень - 100,9, квітень - 101,0, травень - 100,7, червень - 99,5, липень - 99,4, серпень - 99,7, вересень - 100,7, жовтень - 100,7, листопад - 101,1).

З огляду на зазначене, судом із використанням ІПС «Законодавство» здійснено власний розрахунок інфляційних втрат на заборгованість за зобов'язаннями березня 2017 року в сумі 205992,44 грн за період травень 2017 року - листопад 2019 року та встановлено, що правомірним є нарахування інфляційних втрат за цей період в сумі 49524,52 гривень.

Разом з тим відповідач стверджує, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість відповідача, яка виникла за укладеним між сторонами договором, не повинні нараховуватись штрафні санкції, інфляційні втрати та відсотки річних, а нараховані - повинні бути списані, оскільки відповідач включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

З приводу зазначеного судом враховується, що дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон) поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).

З приписами ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів (ст. 4 Закону).

Частиною 3 ст. 7 цього Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Вищезазначений Закон набрав чинності 30.11.2016.

З матеріалів справи слідує, що виникнення заборгованості відповідача за договором від 30.09.2016 №2503/1617-ТЕ-34 мало місце з 26.11.2016, погашення заборгованості розпочато відповідачем лише 20.06.2017. За таких обставин підстава для застосування положень ст. 7 вказаного Закону (погашення заборгованості до набрання чинності Законом) у спірних правовідносинах відсутня.

Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин п. 15 р. ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020, якими передбачено, що тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності, суд теж оцінює критично, оскільки нарахування позивачем пені проведено за період до набрання вказаним Законом чинності (18.04.2020).

Крім того, спростовуються посилання відповідача на непідтвердження позивачем початку періоду нарахування штрафних санкцій та відсутність підтверджуючих заборгованість та розрахунки документів. Так, згідно з розрахунком позивача відповідні нарахування ним проведені з урахуванням терміну, передбаченого п. 6.1 договору, а у матеріали справи надано копії договору, актів приймання-передачі природного газу, відомостей про здійснені відповідачем оплати.

При цьому звертається увага на відсутність будь-яких доказів, наданих відповідачем, які би спростовували обставини, зазначені у наданих позивачем документах, та ненадання відповідачем контррозрахунку позовних вимог із визначенням сум заборгованості, строків нарахувань тощо згідно з його позицією.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 179669,79 грн пені, 100880,67 грн 3% річних та 369558,44 грн інфляційних втрат. У позові в частині стягнення 164201,99 грн пені, 78981,14 грн 3% річних та 323905,37 грн інфляційних втрат належить відмовити з вищенаведених підстав.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради, м. Дунаївці Хмельницької області про стягнення 1217197,40 грн, з яких 343871,78 грн пені, 179861,81 грн 3% річних, 693463,81 грн інфляційних втрат, задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради, Хмельницька область, м. Дунаївці, вул. Франца Лендера, буд. 53 (код 14151748) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 (код 20077720) 179669,79 грн пені (сто сімдесят дев'ять тисяч шістсот шістдесят дев'ять гривень 79 коп.), 100880,67 грн (сто тисяч вісімсот вісімдесят гривень 67 коп.) 3% річних, 369558,44 грн (триста шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім гривень 44 коп.) інфляційних втрат, 9751,63 грн (дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят одну гривню 63 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 04.06.2021.

Суддя В.В. Виноградова

Видрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6), 3 - відповідачу (32400, Хмельницька область, м. Дунаївці, вул. Франца Лендера, 53). Всім рек. з пов. про вруч.