46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
01 червня 2021 року м.Тернопіль Справа № 921/273/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ “ЛІГА”, м.Дніпро
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Каліновського Романа Романовича, м.Тернопіль
про стягнення 19157,43грн,
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився.
В порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами у зв'язку з відсутністю учасників справи.
Зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ “ЛІГА”, м.Дніпро звернулося 04.05.2021 (згідно накладної на поштове відправлення №4912500938050) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Каліновського Романа Романовича, м.Тернопіль, про стягнення 15799,90грн основного боргу, 788,41грн інфляційних нарахувань, 192,89грн - 3% річних, 796,24грн пені, 1579,99грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання договору купівлі-продажу №633 від 01.08.2019 в частині проведення розрахунків за товар, отриманий на підставі видаткових накладних №2753 від 16.10.2020 та №2770 від 20.10.2020.
Заперечення відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався. 28.05.2021 через канцелярію Господарського суду Тернопільської області від нього надійшло клопотання без номеру від 28.05.2021 (вх.№4474) про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, посилаючись на сплату боргу повністю. Водночас, відповідач просив суд повернути з Державного бюджету України позивачу сплачений судовий збір на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою суду від 12.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а судове засідання призначено на 01.06.2021.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки та їх поважність суду не повідомив; будь яких заяв по суті позову не заявив, додаткових доказів не подав. Згідно наявного у справі рекомендованого повідомлення 35-го відділення поштового зв'язку м.Дніпро №4903502213614 від 21.05.2021 позивач повідомлений про судове засідання належним чином.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву на позов не подав; про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення 27-го та 5-го відділень поштового зв'язку м.Тернополя №№4602702627413, 4600500928567 про вручення ухвали від 12.05.2021.
Оскільки неявка учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, не є перешкодою для розгляду справи, тому судом розглянуто спір у даному судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі наявних у справі доказів та зміст спірних правовідносин.
01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ “ЛІГА” як Продавцем та Фізичною особою-підприємцем Каліновським Романом Романовичем як Покупцем укладено договір купівлі-продажу №633 (далі - договір) , відповідно до якого Продавець зобов'язався на підставі отриманих заявок передати, а Покупець - прийняти та сплатити на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках/специфікаціях або накладних, які підтверджують факт прийому-передачі товару від Продавця до Покупця та є невід'ємними частинами цього договору (п.п.1.1, 2.1, 4.1, 5.1 договору).
Пунктами 1.2, 7.5 договору передбачено, що перехід права власності на товар від Продавця до Покупця відбувається у момент отримання товару та підписання видаткових накладних або акту прийому-передачі; після підписання накладної обома сторонами претензії щодо кількості товару неможливі.
У розділі 6 договору сторонами визначено ціну товару та порядок здійснення розрахунків. Так, відповідно до п.6.1 договору договірна ціна товару вказується у видаткових накладних на товар, що є невід'ємними частинами договору та складаються на підставі замовлень Покупця; заявка оформляється у формі, яка дозволяє зафіксувати замовлення (лист, факс, e-mail). Сума договору складається із суми вартості партій товарів за видатковими накладними (п.6.2 договору).
Відповідно до п.6.3 договору Покупець зобов'язався сплатити вартість отриманого у власність товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця не пізніше тридцяти календарних днів з моменту поставки товару.
У пунктах 8.2, 8.8.2.1 договору невиконання чи неналежне виконання Покупцем обов'язку по сплаті вартості отриманого ним товару забезпечено пенею у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу з урахуванням індексу інфляції та штрафом у розмірі 10% від вартості товару, строк оплати якого настав, які Покупець повинен сплатити Продавцю. Сплата пені не звільняє Покупця від виконання зобов'язань за договором (п.8.3 договору).
Договір набрав чинності з 01.08.2019 та діяв до 31.12.2019. При цьому обумовлено, що у разі, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на той же строк, на тих же умовах (п.11.1 договору).
На виконання взятих на себе договірних зобов'язань ТОВ “КОМПАНІЯ “ЛІГА” передано, а ФОП Каліновським Р.Р. отримано товар на загальну суму 19799,90грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №2753 від 16.10.2020 на суму 17687,65грн та №2770 від 20.10.2020 на суму 2112,25грн, котрі підписані обома сторонами, а підписи повноважних осіб скріплені відтисками печаток; зауважень чи інших застережень щодо якості, кількості, найменування, ціни товару матеріали справи не містять; факт передачі товару на вказані суми додатково підтверджується відомостями товарно-транспортних накладних №2753 від 16.10.2020 та №2770 від 20.10.2020. Отже, факт отримання відповідачем товару підтверджено належним чином первинними документами.
В свою чергу, відповідач свій обов'язок по оплаті переданого йому товару виконав частково, перерахувавши позивачу 2000грн згідно платіжного доручення №1266 від 23.11.2020 та 2000грн згідно платіжного доручення №1271 від 27.11.2020, тим самим допустивши заборгованість по оплаті переданого товару в розмірі 15799,90грн, що додатково підтверджено в Акті звірки розрахунків від 25.01.2021 з відображенням кінцевого сальдо на користь позивача в розмірі 15799,90грн, котрий підписано обома сторонами та скріплено їхніми печатками.
Оскільки відповідачем обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий у власність товар не виконано, тому позивач звернувся 04.05.2021 з позовом до суду, нарахувавши окремо на суму заборгованості за кожною видатковою накладною 788,41грн інфляційних втрат, 192,89грн - 3% річних, 796,24грн пені та 1579,99грн штрафу, які просить стягнути в примусовому порядку.
Водночас, долучені відповідачем платіжні документи свідчать, що 29.04.2021 ФОП Каліновським Р.Р. на підставі платіжного доручення №1369 перераховано позивачу грошові кошти в сумі 2112,25грн.
Після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 добровільно сплачено суму заборгованості, а саме 17045,18грн, що вбачається з платіжного доручення №1392 від 26.05.2021.
Мотиви та норми закону, з яких суд виходить при ухваленні рішення.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором купівлі-продажу, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Сторони у справі досягли всіх істотних умов відносно даного правочину, а тому відповідно до вимог ст.ст.638, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 180, 265 Господарського кодексу України такий правочин є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст.ст.173, 174, 175 ГК України, ст.ст.11, 202, 509 ЦК України.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Матеріалами справи, а саме первинними документами, котрі оформлені належним чином та складені на виконання господарських операцій, підтверджується, що на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 19799,90грн.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору сторони погодили, що оплату отриманого у власність товару Покупець здійснює протягом тридцяти днів з моменту поставки товару (п.6.3 договору).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме долучених позивачем платіжних доручень, відповідачем 23.11.2020 частково оплачено вартість отриманого товару на загальну суму 4000грн, відповідно заборгованість станом на 25.01.2021 склала 15799,90грн, що сторонами підтверджено в Акті звірки розрахунків.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Оскільки обов'язок відповідача оплатити товар виник на 31-й день з моменту поставки товару, то передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару підлягає застосуванню починаючи з 31-го дня після прийняття товару, що вбачається з умов договору.
Правовий аналіз статей 524, 533-535, 625 ЦК України свідчить, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу у відповідності до ст.625 ЦК України.
Приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання, здійснено нарахування на суму основного боргу інфляційні втрати в розмірі 788,41грн та 3% річних в розмірі 192,89грн за період з 20.11.2020 по 20.04.2021 по видатковій накладній №2770 та з 24.11.2020 по 20.04.2021 за видатковою накладною №2753.
Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи із системного аналізу положень ст.549 ЦК України, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, проте є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов'язання понад встановлений сторонами зобов'язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов'язання.
Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки та відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - не залежить.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить також і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Сторони у п.п.8.2, 8.2.1 договору передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Зокрема, за порушення терміну розрахунку за отриманий товар, Покупець сплачує на користь Продавця пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Нормою частини 4 ст.231 ГК України надано право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст.3 зазначеного Закону.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем правомірно нараховано пеню за несвоєчасну сплату вартості переданого відповідачу товару по видатковій накладній №2753 від 16.10.2020 на борг в розмірі 13687,65грн з 24.11.2020 по 20.04.2021 (148 днів) в розмірі 687,38грн та по видатковій накладній №2772 від 20.10.2020 на борг в розмірі 2112,25грн з 20.11.2020 по 20.04.2021 (152 дні) в розмірі 108,86грн, що судом визнається правомірним.
Окрім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати отриманого ним товару на суму 15799,90грн, відповідно є підстави для застосування відповідальності, передбаченої п.8.2.1 договору, а тому суд вважає вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1579,99грн (15799,90х10%) обґрунтованими та правомірними.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що згідно платіжного доручення №1369 від 29.04.2021 відповідачем здійснено розрахунок за товар, отриманий на підставі видаткової накладної №2770 від 20.10.2020, а на підставі платіжного доручення №1392 від 26.05.2021 відповідачем здійснено остаточний розрахунок за товар, отриманий по видатковій накладній №2753 від 16.10.2020 на суму 13687,65грн, а також сплачено нараховані позивачем санкції (788,41грн інфляційних нарахувань, 192,89грн - 3% річних, 796,24грн пені та 1579,99грн штрафу), відтак, предмет позову станом на день розгляду спору між сторонами відсутній.
Висновки господарського суду.
Згідно ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 вищевказаної норми закону передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У даному випадку за товар, переданий відповідачу на підставі видаткової накладної №2770 від 20.10.2020 на суму 2112,25грн, останнім здійснено розрахунок 29.04.2021, тобто до дати звернення позивача з даним позовом до господарського суду (04.05.2021).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Одночасно слід зазначити, що під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Слід зауважити, що закриття провадження у справі на підставі Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина може зумовлювати відмову в позові, а не закриття провадження у справі (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04).
Оскільки спір щодо стягнення 2112,25грн боргу був відсутній на момент звернення товариства до суду, дана обставина є підставою для відмови у позові в цій частині, оскільки такі вимоги заявлені безпідставно.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 13687,65грн основного боргу по оплаті товару за видатковою накладною №2753 від 16.10.2020, 788,41грн інфляційних нарахувань, 192,89грн - 3% річних, 796,24грн пені та 1579,99грн штрафу, то враховуючи, що відповідачем було сплачено дану суму позову у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1392 від 26.05.2021 на суму 17045,18грн, суд дійшов висновку, що у даній справі в цій частині вимог дійсно відсутній предмет спору, в зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.
Розподіл судових витрат.
Зважаючи на докази, подані на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача у справі, оскільки саме через його поведінку спір доведено до судового розгляду.
З приводу клопотання відповідача про повернення позивачу суми судового збору з Державного бюджету України у зв'язку із закриттям провадження у справі суд зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», на яку посилається підприємець, вирішення питання про повернення судового збору з Державного бюджету України можливо виключно за клопотанням особи, яка його сплатила; в даному випадку відповідач не є платником судового збору; натомість, позивачем відповідне клопотання не було заявлено, відповідно суд вважає подане клопотання безпідставним та необґрунтованим.
Керуючись ст.ст.4, 11, 42, 46, 47, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 130, 219, 220, 222, п.2 ч.1 ст.231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. В частині позовних вимог про стягнення 2112,25грн основного боргу - відмовити.
2. В частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Каліновського Романа Романовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ “ЛІГА” (проспект Металургів, 105, м.Дніпро, ідентифікаційний код 37807226) 13687,65грн основного боргу, 192,89грн - 3% річних, 796,24грн пені та 1579,99грн штрафу, - провадження у справі закрити.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Каліновського Романа Романовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ “ЛІГА” (проспект Металургів, 105, м.Дніпро, ідентифікаційний код 37807226) - 2232,32грн судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено та підписано 04.06.2021.
Суддя Н.О. Андрусик