03.06.2021 Справа № 920/388/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/388/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумигаз Збут” (40000, м. Суми, вул.. О.Береста, 21, код ЄДРПОУ 39586236)
до відповідача Головного управління Національного поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23, код ЄДРПОУ 40108777)
про стягнення 737333 грн 60 коп.,
За участю представників сторін:
від позивача - Коробейник А.В. адвокат,
від відповідача - Давиденко О.В.
при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М.
16.04.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача852686 грн 89 коп., в т.ч. 815185 грн 58 коп. основна заборгованість, 19129 грн 00 коп. інфляційні втрати, 3504 грн 07 коп. 3% річних, 14867 грн 77 коп. пеня, за неналежне виконання зобов'язань за Договором на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41АB407-43-20 від 14.04.2020; а також просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 12790 грн 31 коп.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.04.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/388/21 та призначено підготовче засідання на 13.05.2021, 11:30.
07.05.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає про сплату ним31.03.2021 114599 грн 75 коп, в зв'язку з чим заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 114599 грн 75 коп. основного боргу, стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені які нараховані на суму основного боргу 114599 грн 75 коп. Також просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.
13.05.2021 позивачем подано заяву від 12.05.2021 № 407007-Ск-6615-0521 про зменшення позовних вимог. Відповідно до зазначеної заяви позивач просить суду стягнути з відповідача737333 грн 60 коп., з яких: 700585 грн 71 коп. основна заборгованість, 19129 грн 47 коп. інфляційні втрати, 3362 грн 78 коп. 3% річних, 14225 грн 52 коп. пеня
13.05.2021 розгляд справи № 920/388/21 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці 13.05.2021.
Ухвалою суду від 14.05.2021 призначено підготовче засідання у даній справі на 26.05.2021.
Протокольною ухвалою від 26.05.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та оголошено перерву в судовому засіданні до 03.06.2021.
В судовому засіданні 03.06.2021 представник відповідача заявив усне клопотання про визнання суми боргу, а також клопотання про зменшення суми пені на 50%.
Представник позивача в судовому засіданні 03.06.2021 проти задоволення клопотання відповідача про зменшення пені заперечував.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з визнанням позову відповідачем, суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне:
14.04.2020 між позивачем ТОВ «Сумигаз Збут» (постачальником) та Головним управлінням Національної поліції в Сумській області (споживачем) був укладений договір № 41АВ407-43-20 на постачання природного газу.
Відповідно до п.2.1. Договору сторони домовились, що постачальник зобов'язався поставити споживачу у 2020 році природний газ, в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
Пунктом 1.2. Договору сторони погодили річний плановий обсяг газу, а також пунктом 3.1. Договору сторони узгодили, що обсяги є плановими та можуть зменшуватися або збільшуватися залежно від реального фінансування видатків для потреб споживача.
Відповідно до п.11.1 Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковими угодами № 5/1326 від 30.12.2020 та № 12/64 від 17.02.21 сторони продовжили строк дії договору до 28.02.2021, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу у період з грудня 2020 по лютий 2021 року включно природний газ на загальну суму 1140709 грн. 12 коп.
Факт отримання газу Відповідачем підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.12.2020 № СМ380008755, від 31.01.2021 № СМ381000897 та від 28.02.2021 № СМ381002028, належним чином підписаний сторонами та скріплений печатками (а.с. 31-33).
Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунковим періодом є один календарний місяць.
Відповідно до п. 4.2.1. Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником природний газ здійснюється споживачем до 10 числа, наступного за звітним місяцем.
В обґрунтування позовних вимог відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та не оплатив за поставлений газ у строк встановлений п. 4.2.1 Договору чим допустив утворення заборгованості станом на 14.04.2021 у сумі 700585 грн. 71 коп.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ станом на 14.04.2021 у сумі 700585 грн. 71 коп. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 19129 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 3362 грн. 78 коп. 3% річних.
Відповідач контр розрахунку нарахувань суду не надав.
Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, суд дійшов висновку про їх правомірність та задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 19129 грн. 47 коп. інфляційних втрат та 3362 грн. 78 коп. 3% річних.
Згідно з п. 3 ч.1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодекс України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п. 6.2.1 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 14255 грн. 52 коп. пені.
Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, розміри пені за кожен день, суд дійшов висновку, що вимоги по стягненню пені у зазначеній сумі є арифметично вірними та правомірними.
Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 50 %, враховуючи факти погашення більшої частини основної заборгованості. Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором спричинене не його зловживанням, а об'єктивними обставинами, що унеможливлюють своєчасну оплату за поставлений природний газ.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Суд бере до уваги наступне: 1) позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору; 2) відповідачем майже у повному обсязі сплачено основний борг; 3) стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат, в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем;
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 30 % від заявленої до стягнення суми (14255,52 грн) - до 9978 грн. 86 коп. (70% від заявленої до стягнення суми пені).
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
З урахуванням п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:
З матеріалів справи вбачається, що позивачем зменшено позовні вимоги з 852686 грн 89 коп. до 737333 грн 60 коп., при цьому відповідно до платіжного доручення № 1294 від 15.04.2021 сплачено судовий збір в сумі 12790 грн 31 коп. Проте, враховуючи заяви про зменшення позовних вимог належним до сплати є судовий збір в розмірі 11060 грн 00 коп.
Враховуючи вищезазначене, у відповідності до положень ч. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сума судового збору у розмірі 1730 грн 30 коп., виходячи з суми на яку зменшено позовні вимоги.
Окрім цього, відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав позов повністю, слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як встановлено судом, виходячи з заявленої до стягнення суми (після зменшення позовних вимог), належний до сплати судовий сбір становить суму 11060 грн 00 коп.
Отже, сплачена сума судового збору в розмірі 5530 грн. 00 коп. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету на підставі ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, а залишок судового збору у сумі 5530 грн. 00 коп. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2.Усне клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій задовольнити частково.
3. Зменшити суму пені на 30 %
4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, Сумська область, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23, код ЄДРПОУ 40108777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. Олексія Береста, 21; код ЄДРПОУ 39586236) 700585 (сімсот тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 71 коп. основного боргу, 19129 (дев'ятнадцять тисяч сто двадцять дев'ять) гривень 47 коп. інфляційних втрат, 3362 (три тисячі триста шістдесят дві) гривні 78 коп. 3% річних, 9978 (дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 86 коп. пені; 5530 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять) гривень 00 коп. 50% витрат зі сплати судового збору.
5.В інший частині позовних вимог відмовити.
6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. Олексія Береста, 21; код ЄДРПОУ 39586236) з державного бюджету (Сумська міська отг22030101, код ЄДРПОУ 37970593, МФО - 899998, р/р UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) 5530 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять) гривень 00 коп. 50% судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення від 15.04.2021 № 1294.
7. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. Олексія Береста, 21; код ЄДРПОУ 39586236) з державного бюджету (Сумська міська отг22030101, код ЄДРПОУ 37970593, МФО - 899998, р/р UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) гривень 30 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення від 15.04.2021 № 1294.
8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 04.06.2021.
Суддя С.В. Заєць