"24" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3067/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Пелехатій А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Трибельський О.В. (самопредставництво);
від третьої особи: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, місто Київ, вул.Теліги Олени, будинок 6 літ.В);
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 );
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).
про стягнення 9 943,19 грн.
Суть спору: 27.10.2020 року позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №3173/20) до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якій суд просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 9943,19 грн., а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016213/4640/0000035 від 25.01.2017 року, внаслідок страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило власнику автомобіля Nissan Primera, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 9 943,19 грн., а тому позивачем, відповідно до положень ст.993 Цивільного кодексу України, отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Як зазначає позивач, винною особою у скоєнні даного ДТП є військовослужбовець строкової служби солдат ОСОБА_1 , а оскільки останній під час скоєння ДТП виконував свої службові обов'язки у якості військовослужбовця відповідача, то відповідно до приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України, саме відповідач повинен нести відповідальність за завдану позивачу шкоду.
Ухвалою суду від 02.11.2020 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 30.11.2020 року о 11:30.
20.11.2020 року до суду від Військової частино НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО № 31104/20), відповідно до якого відповідач заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні, спираючись на те, що відсутні докази, що підтверджують виконання службових обов'язків ОСОБА_1 у день скоєння ДТП, відсутня оціночна експертиза авто після ДТП, тому заявлена сума в позовній заяві не підтверджується жодним документом, окрім ремонтною калькуляцією, яка не має юридичної сили, крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не було визнано судом винним у вчиненні ДТП, а також те, що Військова частина НОМЕР_1 не є власником, а тільки здійснює оперативне управління військовим майном, тому не є відповідним органом, який має нести відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду.
У судовому засіданні від 30.11.2020 року судом у протокольній формі було оголошено перерву для розгляду справи по суті на 21.12.2020 року о 11:40.
21.12.2020 року судом у протокольній формі було оголошено перерву для розгляду справи по суті на 04.01.2021 року о 10:00.
Ухвалою суду від 04.01.2021 року призначено справу №916/3067/20 до розгляду за правилами загального позовного провадження, змінивши засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, яке призначено на 27.01.2021 року о 14:00.
16.01.2021 року судом отримано відповідь на відзив за вх. ГСОО №1099/21, в якій позивач вважає твердження відповідача такими, що не відповідають дійсності та такими, що не підтверджені достатніми та допустимими доказами, з огляду на те, що за наявними доказами в матеріалах справи, наданими позивачем вбачається, що в день настання ДТП (18.11.2017 року) ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , станом на день зазначеного ДТП транспортний засіб «HYUNDAY Sonata» державний реєстраційний знак НОМЕР_3 перебував у відповідача на праві оперативного управління. Також позивач зазначає, що відповідачем не надано будь-якої інформації про те, що в день ДТП ОСОБА_1 незаконно заволодів транспортним засобом «HYUNDAY Sonata» державний реєстраційний знак НОМЕР_3 . Крім того, ПрАТ «СК «Уніка» наголошує, що відповідно до наказу № 50 від 07.02.2018 року командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України. Щодо розрахунку страхового відшкодування, позивач вказує, що таких розрахунок було проведено на підставі заяви ОСОБА_2 , акту огляду транспортного засобу, ремонтної калькуляції системи AUDATEX та узгодження розміру страхового відшкодування, внаслідок чого позивачем було здійснено виплату такого відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням.
Ухвалою суду від 27.12.2021 року в протокольній формі відкладено розгляд справи на 01.03.2021 року о 12:45.
27.01.2021 року судом ухвалою задоволено заяву ПрАТ «СК «Уніка» (вх. ГСОО № 1558/21) про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 на стороні відповідача.
У судовому засіданні від 01.03.2021 року судом у протокольній формі продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а також відкладено підготовче засідання на 24.03.2021 року о 14:30.
Між тим, судове засідання 24.03.2021 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Невінгловської Ю.М. на лікарняному.
Ухвалою від 07.04.2021 року судом призначено підготовче засідання на 26.04.2021 року о 10:30.
У судовому засіданні від 26.04.2021 року судом ухвалою у протокольній формі закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 24.05.2021 року о 11:00.
Позивач у судове засідання 24.05.2021 року не з'явився, проте 21.05.2021 направив суду клопотання за вх. ГСОО №13773/21, в якому позов підтримує повному обсязі та просить суд провести розгляд справи по суті за його відсутності. Відповідач у судовому засіданні 24.05.2021 року виклав заперечення щодо позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні.
24.05.2021 року у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст якого буде складено 03.06.2021 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, суд встановив:
25.01.2017 року укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016213/4640/0000035 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник), за яким було застраховано транспортний засіб Nissan Primera за реєстраційним номером НОМЕР_2 .
За умовами страхування до договору добровільного страхування наземного транспорту встановлено, що предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням ТЗ та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
За п.3.2 умов страхування, страховим випадком є факт понесення збитків Страхувальником внаслідок пошкодження або знищення ТЗ та/або додаткового обладнання, внаслідок ДТП або настання фінансових збитків Страхувальника, визначених договором та умовами страхування.
П.9.3 умов страхування визначено, що розмір страхового відшкодування визначається виходячи з фактичного розміру збитків, завданих ТЗ у результаті страхового випадку, та розрахованого відповідно до умов Договору та / або Умов. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, донесеного Страхувальником (Вигодонабувачем), та розміру страхової суми, зазначеної в Договорі та/або Умовах. Розрахунок суми страхового відшкодування визначається на день настання страхового випадку.
Відповідно до п. 10.1, виплата страхового відшкодування проводиться Страховиком згідно з умовами Договору та / або Умов на підставі заяви Страхувальника або Вигодо набувача (його спадкоємця/правонаступника або особи, яка має належним чином оформлене повноваження від Страхувальника/письмової згоди) і страхового акту, що складає Страховик після отримання всіх необхідних документів, визначених у п.10.2 Умов.
Згідно п. 10.5 умов страхування, у зв'язку з пошкодженням ТЗ Страхувальника, Страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням експлуатаційного зносу, розрахованого у порядку встановленому у Методиці або на підставі рахунку СТО, запропонованого та погодженого Страховиком, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання Страхувальника чи законного користувача ТЗ, який керував ним у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору страхування сторонами такого договору вчинено наступні дії: 20.11.2017 року ОСОБА_2 подано до ПрАТ «СК «Уніка» заяву №00243030 про подію, що має ознаки страхового випадку, Страховиком здійснено огляд транспортного засобу, в якому зафіксовано характер пошкоджень транспортного засобу та складено акт №00243030 20.11.2017 року, також 22.01.2018 року складено ремонтну калькуляцію №00243030 системою AUDATEX, згідно якої визначено вартість ремонту 15624,09 грн., 24.01.2018 року між Страховиком та Страхувальником складено акт узгодження розміру страхового відшкодування №00243030 та визначено розмір виплати в сумі 9943,19 грн. 29.01.2018 року затверджено страховий акт №00243030 та видано наказ №00243030 ЕК на виплату страхового відшкодування, за платіжним дорученням №004418 від 31.01.2018 року ПрАТ «СК «Уніка» здійснено оплату страхового відшкодування в розмірі 9943,19 грн.
На підтвердження факту ДТП, позивачем надано суду в якості доказів копію довідки про дорожньо-транспортну пригоду за №3017326584476630 виданої Управлінням патрульної поліції в Одеській області, згідно якої встановлено, що 18.11.2017 року о 17:01 в м. Одеса по вул. Рекордна, 16 було скоєно ДТП за участю транспортних засобів HYUNDAI SONATA №3001ВІ, водій ОСОБА_1 та NISSAN PRIMERA № НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 .
Крім того, постановою Малиновського районного суду м. Одеси по справі №521/20623/17 від 18.12.2017 року направлено справу про адміністративне правопорушення №521/20623/17 про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України до Південного територіального управління військової служби правопорядку Збройних сил України. Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 №50 від 07.02.2021 року накладено на солдата ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
На виконання ухвали про надання інформації та належним чином засвідчених копій документів від 01.03.2021 року, відповідачем 18.03.2021 року надано суду інформацію щодо проходження ОСОБА_1 строкової військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 06.07.2017 року по 16.10.2018 року на посадах солдат стрілець та солдат водій-електрик, що підтверджується алфавітним обліком особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; також відповідачем вказано, що у нього відсутні документи, які підтверджують виконання службових обов'язків солдатом ОСОБА_1 в день скоєння ДТП (відсутній наказ про склад добового наряду), проте відповідно до наряду на використання машин військової частини НОМЕР_1 №218 від 17.11.2017 року, солдат ОСОБА_1 керував службовим автомобілем «HYUNDAY Sonata» державний номерний знак НОМЕР_3 .
Також із матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність військової частини НОМЕР_1 не застрахована, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду Управління патрульної поліції Одеської області №3017326584476630 та витягом з Централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України станом на 26.10.2020 року.
В позовній заяві ПрАТ «СК «Уніка» зазначає, що в силу ст. 993 Цивільного кодексу України, до нього як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки ОСОБА_1 під час скоєння ДТП проходив строкову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , то, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» 26.06.2020 року звернулося до Військової частини НОМЕР_1 з претензією про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 9943,19 грн. Однак у відповіді на претензію Військова частина НОМЕР_1 від 08.07.2020 року зазначила, що не є власником військового майна, а тільки здійснює оперативне управління таким майном, а тому не є належним органом, який має нести відповідальність.
У відповіді 01.09.2020 року військовою частиною НОМЕР_1 на запит ПрАТ «СК «Уніка» від 28.07.2020 року повідомлено, що у військовій частині НОМЕР_1 відсутні документи, що підтверджують виконання службових обов'язків солдатом ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП, а також те, що транспортний засіб NYUNDAI SONATA №3001ВІ станом на 18.11.2017 дійсно перебував на праві оперативного управління у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується Нарядом на отримання автомобільної техніки військовою частиною НОМЕР_1 від 19.07.2016 року.
Відмова Військової частини НОМЕР_1 відшкодовувати матеріальну шкоду стала підставою для звернення ПрАТ «СК «Уніка» до суду з відповідним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
В ст. 1166 Цивільного кодексу України вказано, що, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Велика Палата ВС в постанові від 05.12.2018 у справі цивільної юрисдикції №426/16825/16-ц визнала, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає змогу стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові КГС у складі Верховного Суду від 16 липня 2018 року у справі №910/20412/16, суд дійшов висновку, що відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким названий вище громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 35 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) таке рішення є обов'язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди, а також те, що з урахуванням зазначених норм чинного Цивільного кодексу України, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Верховний Суд у справі № 923/43/19 в постанові від 13.03.2020 року дійшов висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками; вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
З огляду на вищезазначені позиції Верховного Суду, суд звертає увагу, що дійсно ОСОБА_1 не було визнано Малиновським судом винним у вчиненні адміністративного правопорушення та не притягнуто до відповідальності, проте з матеріалів справи вбачається, що справу про розгляд адміністративного правопорушення було передано на розгляд до Південного територіального управління військової служби правопорядку Збройних сил України та наказом № 50 командира військової частини НОМЕР_1 було накладено на солдата ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Дана обставина у сукупності з іншими доказами має переконливе значення у встановленні вини ОСОБА_1 та відповідно суд дійшов висновку, про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями останнього та збитками, які поніс ОСОБА_2 внаслідок ДТП.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося пошкодження майна, із володінням та користуванням яким пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним із страховиком договором. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела. Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/20622/17 від 19 вересня 2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Згідно ч.1, 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Ч.2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлює, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
В ч.1 ст. 137 Господарського кодексу України вказано, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
25 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 914/820/17 дійшов висновку, що Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (пункт 28). Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (пункт 29).
Як встановлено судом, в момент скоєння ДТП ОСОБА_1 проходив військову строкову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідачем 18.03.2021 року надано суду інформацію про те, що за нарядом №218 від 17.11.2017 року ОСОБА_1 керував службовим автомобілем «HYUNDAY Sonata» державний номерний знак НОМЕР_3 , також відповідачем не заявлено про незаконне заволодіння ОСОБА_1 вище зазначеним автомобілем в момент скоєння ДТП. Крім того, відповідач визнає, що транспортний засіб «HYUNDAY Sonata» державний номерний знак НОМЕР_3 знаходився станом на день ДТП на праві оперативного управління у Військовій частині НОМЕР_1 . Дані обставини, законодавчі положення та позиції ВСУ дають підстави суду дійти висновку про статус Військової частини як належного відповідача по справі.
Порядок визначення витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу визначає Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства Юстиції України та Фонду Державного Майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за №1074/8395.
Відповідно до п. 8.5.9. Методики кількість та вартість необхідних для ремонту матеріалів визначаються за інформацією довідкової літератури та комп'ютерних програм, розроблених за даними виробника КТЗ або за даними виробника лакофарбових (основних) і допоміжних матеріалів (додаток 8).
Згідно з п. 8.5.10. Методики дані про вартість складових частин КТЗ, які підлягають заміні, беруть відповідно до додатка 8, інформаційного забезпечення від виробника КТЗ, а також інших джерел, які містять у собі необхідну інформацію щодо оригінальних складників.
Відповідно до п. 59 додатку 8 до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів до переліку рекомендованих нормативно-правових актів, методичної, довідкової літератури та комп'ютерних баз даних з програмним забезпеченням для складання кошторису відновлювального ремонту включена комп'ютерна програма "Audatex".
На підставі наведених доказів позивачем, у суду не виникає сумнівів щодо існування фактів страхового випадку та належного виконання сторонами умов договору добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №016213/4640/0000035, а також у достовірності проведеного розрахунку за ремонтною калькуляцією, складеною комп'ютерною програмою «Audatex», яка є рекомендованою законодавцем у подібних правовідносинах.
За положеннями ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, так як ПрАТ «СК «Уніка» замість військової частини НОМЕР_1 відшкодувало завдану ОСОБА_1 збитки ОСОБА_2 , внаслідок скоєння ДТП, набувши право суброгаційної вимоги, а також те, що правильність визначення ціни позову підтверджується належними та допустимим доказами, господарський суд доходить висновку про задоволення позовної заяви у повному обсязі.
З урахуванням викладеного, враховуючи задоволення судом позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн., відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, місто Київ, вул.Теліги Олени, будинок 6 літ.В, код ЄДРПОУ 20033533) 9943/ дев'ять тисяч дев'ятсот сорок три/ грн. 19 коп. страхового відшкодування та 2102/ дві тисячі сто дві/ грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст складено 03 червня 2021 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська