вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" червня 2021 р. Справа № 911/155/21
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до Комунального підприємства “Києво-Святошинська тепломережа” Київської обласної ради, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка
про стягнення 11691088,84 грн.
за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Києво-Святошинська тепломережа” Київської обласної ради (відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 03.10.2018 р. № 2534/18-ТЕ-41.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.02.2021 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2021 р. продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні суду відкладено на 24.03.2021 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2021 р. закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 02.06.2021 р.
В судове засідання з'явився лише уповноважений представник позивача, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином ухвалою суду від 24.03.2021 р.
Крім того, відповідач не скористався правом, наданим ст. 165 ГПК України, та відзив на позовну заяву не надав, як і не надав жодних доказів у справі.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неподання відзиву на позов та неявка відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої ст. 178 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
03.10.2018 р. між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Києво-Святошинська тепломережа” Київської обласної ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 2534/18-ТЕ-41, відповідно до умов якого, з урахуванням змін, постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Згідно з п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 3.1. договору погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.8. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб зазначених в пункті 1.2. цього договору (пп. 3.8.1. п. 3.8. договору).
Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягу газу, які було використано споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу (пп. 3.8.2. п. 3.8. договору).
Згідно із п. 3.11. договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов'язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 4.3. договору сторони визначили, що загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 5.1. договору).
Відповідно до пп. 6 п. 6.2. договору споживач зобов'язаний прийняти газ у кількості, зазначеній в п. 2.1. даного договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Згідно із п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Пунктом 7.2. договору погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.
Згідно із п. 7.8. договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Пунктом 12.1. договору погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Вказаний договір та додаткові угоди до нього підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів приймання-передачі природного газу: від 30.11.2018 р. на суму 1628485,74 грн., в тому числі ПДВ; від 31.12.2018 р. на суму 2248502,46 грн., в тому числі ПДВ; від 31.01.2019 р. на суму 2598958,07 грн., в тому числі ПДВ; від 28.02.2019 р. на суму 1817810,80 грн., в тому числі ПДВ; від 31.03.2019 р. на суму 1591618,92 грн., в тому числі ПДВ; від 30.04.2019 р. на суму 146090,52 грн., в тому числі ПДВ.
Разом з тим, оплату за отриманий на підставі вищевказаного договору постачання природного газу від 03.10.2018 р. № 2534/18-ТЕ-41 природний газ на загальну суму 10031466,51 грн. відповідач (споживач) у встановлені договором строки не здійснив, чим порушив свої зобов'язання за договором, у зв'язку із чим, позивач (постачальник) звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача (споживача) заборгованості в загальному розмірі 11691088,84 грн., в тому числі 10031466,51 грн. основного боргу, 765586,37 грн. пені, 480968,02 грн. 3% річних та 413067,94 грн. інфляційних втрат.
Матеріали справи містять докази отримання відповідачем 18.02.2021 р. примірнику ухвали господарського суду у даній справі від 10.02.2021 р. (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення), однак відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, пояснень щодо причин неподання відзиву у встановлені судом строки не надав.
В даному випадку, судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі-ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами частини другої ст. 712 ЦК України.
Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін. Спрямована на встановлення. Зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини першої ст. 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першої ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
З урахуванням наведеного, судом встановлено, що на виконання умов договору постачання природного газу від 03.10.2018 р. № 2534/18-ТЕ-41 позивачем (постачальником) було надано відповідачу (споживачу) послуги з постачання природного газу на загальну суму 10031466,51 грн., що підтверджується належним чином завіреними копіями актів приймання-передачі природного газу, які долучено до матеріалів справи.
Разом з тим, відповідачем не було здійснено оплату поставленого позивачем природного газу, у зв'язку із чим, з урахуванням відсутності доказів протилежного, у відповідача станом на дату судового засідання наявна заборгованість за договором постачання природного газу від 03.10.2018 р. № 2534/18-ТЕ-41 на суму 10031466,51 грн.
Таким чином, позивачем правомірно заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за вказаним договором на суму 10031466,51 грн.
Відносно позовних вимог щодо стягнення із відповідача пені у розмірі 765586,37 грн., суд зазначає таке:
Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої ст. 231 цього ж Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною шостою ст. 232 цього ж Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перевірку розрахунку пені, здійсненого позивачем, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до визначених сторонами на власний розсуд умов договору постачання природного газу від 03.10.2018 р. № 2534/18-ТЕ-41, а також положень чинного законодавства, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 765586,37 грн. пені є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Окрім наведеного, позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення із відповідача 480968,02 грн. 3% річних та 413067,94 грн. інфляційних втрат, розглянувши позов в даній частині, суд зазначає таке:
Згідно із п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно.
Відповідно до розрахунку суду інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов'язання (в межах періоду, за який здійснено розрахунок позивачем), становлять 412445,33 грн., а відтак, позов у зазначеній частині підлягає задоволенню частково.
Разом з тим, згідно із розрахунком суду, 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання (в межах періоду, за який здійснено розрахунок позивачем) становить більшу суму, а ніж заявлено позивачем, у зв'язку із чим, суд, з урахуванням положень статті 14 ГПК України, дійшов висновку про можливість задоволення позову в цій частині в межах заявлених позивачем вимог.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд задовольняє позов частково, стягує з відповідача на користь позивача 10031466,51 грн. основного боргу, 765586,37 грн. пені, 480968,02 грн. 3% річних та 412445,33 грн. інфляційних втрат, а в іншій частині в задоволенні позову відмовляє.
Крім того, відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, в даному випадку, також має бути покладено судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Києво-Святошинська тепломережа” Київської обласної ради (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Незалежності, буд. 9; код ЄДРПОУ 23576122) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 10031466 (десять мільйонів тридцять одну тисячу чотириста шістдесят шість) гривень 51 копійок основного боргу, 765586 (сімсот шістдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість) гривень 37 копійок пені, 480968 (чотириста вісімдесят тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 02 копійки 3% річних, 412445 (чотириста дванадцять тисяч чотириста сорок п'ять) гривень 33 копійок інфляційних втрат та 175356 (сто сімдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят шість) гривень 99 копійок судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 04.06.2021 р.
Суддя А.В. Лопатін