ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2021Справа № 910/2520/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТОЛОКА»
про стягнення 3 882 239, 31грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Репецька Б.В.
Представники учасників справи:
від позивача: Кривобок В.В.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТОЛОКА» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 882 239, 31 грн, з яких: 2 189 678, 12 грн основний борг, 1 043 126, 66 грн 36% річних, 511 484, 81 грн пеня та 137 949, 72 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.536, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.175, 193, 216, 217, 230, 231, 262 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки №СО/2019/ВД/29 від 20.02.2019, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 відкрито провадження в справі №910/2520/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.03.2021.
17.03.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки банку від 05.03.2021 про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 20.02.2019 по 04.03.2021.
Засідання призначене на 23.03.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 підготовче судове засідання призначено на 20.04.2021.
У підготовче засідання 20.04.2021 з'явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 11.05.2021.
У підготовче засідання 11.05.2021 з'явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився, про день та час розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою від 11.05.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.06.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання 02.06.2021 не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 02.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
20.02.2019 між позивачем, як постачальником та відповідачем, як покупцем укладено договір поставки №СО/2019/ВД/29, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язався передати (поставити) в зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), маркування, ціна, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до п.2.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 30.12.2019, а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності - до повного їх виконання.
Строки й порядок та умови поставки, вибірки (отримання) товару встановлюється сторонами в специфікації (п. 2.2. договору).
Згідно із п. 4.1. договору погодили, що ціна товару вказується в специфікації.
Пунктом 4.6. договору передбачено, що строк оплати зазначається в специфікації.
Факт приймання-передачі товару оформляється видатковою накладною (п. 6.3. договору).
Умовами п.п. 8.3.1., 8.3.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті товару та заборгованості по індексації, покупець сплачує на користь постачальника пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. За порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару та заборгованості по індексації, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 36% річних від суми боргу.
Згідно із п.п. 8.5., 8.6. договору пеня за цим договором нараховується на весь строк прострочення. Сторони дійшли взаємної згоди на підставі ст.259 Цивільного кодексу України при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до цього договору, не застосовувати ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а здійснювати нарахування штрафних санкцій за період неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором до 3-х років.
Згідно із погодженою сторонами специфікацією №1 від 20.02.2019 до договору (надалі - специфікація №1), позивач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку відповідачу товару на суму 3 133 428, 60 грн. Загальна кількість товару за даною накладною складає 1 000 одиниць (мішків).
Відповідно до п.4. специфікації №1 оплата здійснюється в національній валюті - гривні у наступному порядку:
4.1. попередня оплата в розмірі 20% від загальної вартості товару за даною специфікацією до 01.03.2019;
4.2. решта оплати в розмірі 80% від загальної вартості товару за даною специфікацією до 15.10.2019.
Згідно із п.5. специфікації №1 строк поставки товару до 15.03.2019 за умови здійснення покупцем 20% попередньої оплати відповідно до п.4.1. цієї специфікації.
Також, відповідно до погодженої сторонами специфікації №2 від 20.02.2019 до договору (надалі - специфікація №2), позивач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку відповідачу товару на суму 2 948 929, 20 грн. Загальна кількість товару за даною накладною складає 950 одиниць (мішків).
Відповідно до п.4. специфікації №2 оплата здійснюється в національній валюті - гривні у наступному порядку:
4.1. попередня оплата в розмірі 20% від загальної вартості товару за даною специфікацією до 01.03.2019;
4.2. решта оплати в розмірі 80% від загальної вартості товару за даною специфікацією до 15.10.2019.
Згідно із п.5. специфікації №2 строк поставки товару до 25.10.2019 за умови здійснення покупцем 20% попередньої оплати відповідно до п.4.1. цієї специфікації
Так, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 241 053, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками підприємств, а саме: від 23.03.2019 за №48 на суму 2 546 871, 30 грн, від 23.03.2019 за №49 на суму 461 250, 00 грн та від 27.03.2019 за №57 на суму 232 931, 70 грн.
У свою чергу, відповідачем частково сплачено позивачу за отриманий товар у загальному розмірі 1 051 374, 88 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 12.03.2019 за №761 на суму 20 955, 48 грн, від 15.03.2019 за №771 на суму 24 600, 00 грн, від 21.03.2019 за №786 на суму 86 592, 16 грн, від 22.03.2019 за №816 на суму 9 225, 00 грн, від 28.03.2019 за №828 на суму 15 375, 00 грн, від 28.03.2019 за №826 на суму 24 600, 00 грн, від 28.03.2019 за №827 на суму 30 750, 00 грн, від 03.04.2019 за №856 на суму 46 586, 40 грн, від 04.04.2019 за №857 на суму 54 240, 00 грн, від 05.04.2019 за №862 на суму 180 134, 08 грн, від 22.04.2019 за №916 на суму 70 725, 00 грн, від 04.07.2019 за №1062 на суму 80 749, 76 грн, від 10.07.2019 за №1087 на суму 25 092, 00 грн, від 24.07.2019 за №1113 на суму 87 300, 00 грн, від 02.09.2019 за №1177 на суму 58 425, 00 грн, від 16.03.2019 за №1193 на суму 153 000, 00 грн, від 08.10.2019 за №1263 на суму 83 025, 00 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором у частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач, звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 2 189 678, 12 грн основного боргу, 1 043 126, 66 грн 36% річних, 511 484, 81 грн пені та 137 949, 72 грн інфляційних втрат.
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 3 241 053, 00 грн (т.1., а.с. 12-14).
Відповідачем, у свою чергу, вказаний товар оплачено частково на загальну суму 1 051 374, 88 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.1., а.с.16-32). Залишився несплаченим товар на загальну суму 2 189 678, 12 грн (3 241 053, 00 - 1 051 374, 88).
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктами 4.1. та 4.2. специфікацій №№1, 2 сторонами погоджено попередня оплата в розмірі 20% від загальної вартості товару до 01.03.2019 та решта оплати в розмірі 80% від загальної вартості товару до 15.10.2019.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 2 189 678, 12 грн за переданий на підставі договору товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Окрім того, закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем та підписання актів звірки взаєморозрахунків (т.1. а.с.33, 34), як визнання ним основного боргу.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 2 189 678, 12 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, позивач просив суд стягнути 511 484, 81 грн пені, нарахованої за загальний період з 16.10.2019 по 16.02.2021.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.3.1. договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті товару та заборгованості по індексації, покупець сплачує на користь постачальника пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Згідно із п.п. 8.5., 8.6. договору пеня за цим договором нараховується на весь строк прострочення. Сторони дійшли взаємної згоди на підставі ст.259 Цивільного кодексу України при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до цього договору, не застосовувати ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а здійснювати нарахування штрафних санкцій за період неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором до 3-х років.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 511 484, 81 грн, суд встановив, що останній є арифметично вірним, відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню.
Також, позивачем, у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язанн, заявлено до стягнення з останнього 36% річних у сумі 1 043 126, 66 грн розрахованих за загальний період з 16.10.2019 по 16.02.2021 та 137 949, 72 грн інфляційних втрат за загальний період з листопада 2019 року по січень 2021 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно з п. 8.3.2. договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару та заборгованості по індексації, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 36% річних від суми боргу.
Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 8.3.2. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок 36% річних вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 043 126, 66 грн 36% річних підлягають задоволенню.
Також, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період та встановлено, що він є арифметично невірним. У зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат відповідно до якого, сума яка підлягає стягненню з відповідача складає 136 869, 33 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 189 678, 12 грн основного боргу, 511 484, 81 грн пені, 1 043 126, 66 грн 36% річних та 136 869, 33 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТОЛОКА» (03143, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 152, ідентифікаційний код 39196467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» (02098, місто Київ, вулиця Юрія Шумського, будинок 1, офіс 115, ідентифікаційний код 36300896) 2 189 678 (два мільйони сто вісімдесят дев'ять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн 12 коп. основного боргу, 511 484 (п'ятсот одинадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 81 коп. пені, 1 043 126 (один мільйон сорок три тисячі сто двадцять шість) грн 66 коп. 36% річних, 136 869 (сто тридцять шість тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 33 коп. інфляційних втрат та 58 217 (п'ятдесят вісім тисяч двісті сімнадцять) грн 38 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 04.06.2021.
Суддя Я.А.Карабань