ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.06.2021Справа № 910/19742/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Поліпласт" вул. Польова 56, с. Сурсько-Литовське, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, 52064
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" провулок Новопечерський, будинок 9/3 корпус 2, м. Київ, 01042
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" 03680, місто Київ, вул. Заболотного Академіка, будинок 150, прим.17
про стягнення 122 429,28 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з додатковою відповідальністю "Поліпласт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про стягнення заборгованості в сумі 122 429,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару за Договором поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014, право вимоги за яким набуто позивачем на підставі Договору про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014) та про внесення змін від 31.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19742/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/19742/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.
Так, через відділ діловодства суду 16.01.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 17.12.2020 надійшли письмові пояснення від 12.01.2021 щодо настання у Відповідача обов'язку по оплаті за поставлений товар, які були долучені до матеріалів справи.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача та третьої особи про розгляд справи судом та про право подати відзив на позовну заяву та письмові пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 17.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача та третьої особи, а саме: 01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33, та 03680, місто Київ, вул. Заболотного Академіка, будинок 150, прим.17, які співпадають з місцезнаходженням відповідача та третьої особи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 0105475121453 та № 0105475121488 була отримана відповідачем 24.12.2020 та третьою особою 29.12.2020.
Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 17.12.2020 відповідачем (24.12.2020) та третьою особою (29.12.2020), з урахуванням строків, встановлених частинами 1, 3 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 17.12.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву та третя особа - пояснення щодо позову.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, та третя особа - правом, передбаченим ч. 1 ст. 179 Господарського процесуального кодексу України, відповідно.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача та третьої особи на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача та третьої особи станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву і пояснень та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 165, 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальність "Гіппо" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем та третьою особою не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 січня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Поліпласт" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" (покупець за договором, третя особа у справі) було укладено Договір поставки № 030114-21/1п із Протоколом розбіжностей (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.
Відповідно до статті 1.3 Статуту Товариства з додатковою відповідальністю "Поліпласт", затвердженого Загальними зборами учасників Товариства з додатковою відповідальністю "Поліпласт" протокол № 12/07/2018 від 12.07.2018, Товариство з додатковою відповідальністю "Поліпласт" є повним правонаступником Приватного акціонерного товариства "Поліпласт", ідентифікаційний код юридичної особи 24424934, внаслідок передачі йому всього майна, всіх прав та зобов'язань.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили порядок погодження замовлення на товар, асортимент, якість та кількість товару, строки та порядок поставки і передачі товару, ціну товару та порядок розрахунків, тару, маркування та етикетування, зобов'язання та відповідальність сторін, термін дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 9.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, але в будь - якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія Договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії Договору.
Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі накладної (-их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід'ємною частиною договору.
Згідно пункту 2.1 Договору зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає постачальнику замовлення, в якому зазначає асортимент товару та його кількість, а також строк поставки.
Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення замовлення, електронною поштою, факсимільним, телефонним зв'язком, усно тощо). Погоджене сторонами замовлення в односторонньому порядку зміні не підлягає. Зміни в замовлення вносяться за згодою сторін і підтверджуються ними письмово. У випадку постачання товару на умовах пункту 4.1.1, покупець має право оформити замовлення з використанням програмного забезпечення, що забезпечує електронний обмін даними - EDI та uCAT (пункт 2.2 Договору).
У відповідності до пункту 3.1. Договору асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення. Постачальник зобов'язується дотримуватися відповідності позицій товару у накладній позиціям у замовленні. Кожне замовлення повинно бути оформлено окремою накладною.
Постачальник зобов'язаний протягом одного дня з моменту отримання замовлення надати відповідь (у формі в якій було одержано замовлення), щодо можливості поставки товару у асортименті, кількості та в строки згідно отриманого замовлення. Сторони погодили, що у випадку ненадання постачальником відповіді, вважається, що постачальник погодив замовлення та зобов'язується поставити товар в асортименті та у повній кількості згідно наданого покупцем замовлення, а також в зазначені в замовлені строки (пункт 2.3 Договору).
Пунктом 4.1. Договору передбачені умови поставки товару, згідно з якими постачальник зобов'язується здійснити доставку на умовах визначених нижче і передати товар покупцю протягом 7 (семи) календарних днів з моменту погодження замовлення та/або у відповідності підписаного сторонами графіку, домовленостей та замовлення, якщо інший строк не вказаний в погодженому замовленні покупця. Сторони погодили, що місце доставки товару - рампа Логістичного центру або торгівельного закладу покупця.
Поставка за цим договором можлива на умовах:
4.1.1. DDP (Інкотермс 2010) Логістичний центр покупця м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А або м. Луцьк вул. Вахтангова, 10.
4.1.2. DDP (Інкотермс 2010) Торгівельний заклад покупця (адреса конкретного торгівельного закладу визначається в замовленні на постачання).
Відповідно до пункту 4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем за назвою, асортиментом, кількістю і ціною здійснюється на підставі відповідної накладної й тільки за замовленням покупця.
У відповідності до умов пункту 4.10. Договору обов'язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного та відповідного пакету документів покупцю на товар.
Як встановлено судом та зазначено позивачем в поданій суду позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" прийнято товар на загальну суму 146 429,28 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № ПКС6-01273 від 12.06.2018 на суму 8 140,62 грн., № ПКС6-01416 від 09.07.2018 на суму 15 128,08 грн., № ПКС6-01500 від 23.07.2018 на суму 16 681,92 грн., № ПКС6-01612 від 06.08.2018 на суму 15 402,36 грн., № ПКС6-01712 від 21.08.2018 на суму 17 288,63 грн., № ПКС6-01772 від 29.08.2018 на суму 15 572,82 грн., № ПКС6-01885 від 12.09.2018 на суму 17 749,91 грн., № ПКС6-01987 від 27.09.2018 на суму 10 453,32 грн., № ПКС6-02084 від 16.10.2018 на суму 15 139,73 грн., № ПКС6-02455 від 04.12.2018 на суму 5 106,67 грн. та № ПКС6-02506 від 11.12.2018 на суму 9 794,93 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на видаткових накладних представників постачальника Товариства з додатковою відповідальністю та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг"
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Якість товару, що поставляється згідно даного договору, повинна бути підтверджена сертифікатами якості, відповідності та іншими документами, необхідними для даного виду товару (якісні посвідчення, ветеринарні свідоцтва, карантинний дозвіл тощо)…. Якісні показники товару повинні відповідати вимогам ГОСТів, ДСТУ, а також всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам і правилам, які встановлені в Україні для даної групи товару, а також не мати дефектів товарного вигляду (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з додатковою відповідальністю умов Договору з боку покупця відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару покупцю - Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг", а покупцем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін, або засвідчені шляхом накладення електронного цифрового підпису.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 5.1 Договору постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами зазначеними у Специфікації, затвердженій сторонами (додаток № 1). Ціна товару в Специфікації повинна вказуватися як з ПДВ, так і без ПДВ, а також у гривнях, та включати не більше 2-ох знаків після коми. В накладних ціна товару повинна вказуватися з округленням копійок, та при кожній наступній поставці не може перевищувати цін, узгоджених у Специфікації. Підвищення цін на продовольчі товари може здійснюватися не частіше одного разу в місяць, а на товари не продовольчої групи - не частіше одного разу в квартал.
Відповідно до пункту 10.7 Договору у випадку не підписання сторонами специфікації до даного Договору у формі окремого документу, специфікацією у розумінні статті 266 Господарського кодексу України, будуть вважатися накладні, підписані сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Пунктом 7.2.2. Договору на покупця покладено обов'язок оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені даним Договором.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
Крім того, 31 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" (покупець, сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (новий покупець, сторона-2) та Товариством з додатковою відповідальністю "Поліпласт" (постачальник, сторона-3) укладено Договір про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014) та внесення змін, за умовами якого сторони погодили замінити в Договорі поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014 сторону 1 (покупця) на сторону 2 (нового покупця). Новий покупець прийняв на себе права та виконання всіх обов'язків, що будуть виникати перед постачальником за договором поставки з дати підписання даного договору. Постачальник зобов'язався виконувати всі обов'язки, що будуть виникати за договором поставки з дати підписання даного договору на користь нового покупця.
За приписами статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 521 Цивільного кодексу України визначено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, якою визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Вимогами статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 4 Договору про заміну сторони у зобов'язанні шляхом підписання договору про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки 3 030114-21/1п від 03.01.2014) та внесення змін від 31.07.2019 сторонами погоджено, що на момент підписання вказаного договору Товариством з додатковою відповідальністю "Поліпласт" було здійснено поставки товару для Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" на загальну суму 146 429,28 грн., строк оплати якого на момент підписання даного договору ще не настав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіппо" приймає на себе виконання обов'язків по оплаті поставленого до дати підписання даного договору Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" товару, на користь Товариства з додатковою відповідальністю "ПОЛІПЛАСТ" у встановлені договором поставки строки (по мірі реалізації товару).
Отже, уклавши Договір про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014) та внесення змін Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (відповідач) прийнято на себе зобов'язання в сумі 146 429,28 грн. за Договором № 030114-21/1п від 03.01.2014, укладеним між позивачем - Товариством з додатковою відповідальністю "Поліпласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг".
При цьому оскільки заміна боржника у зобов'язанні не впливає на зміст зобов'язання, приймаючи до уваги, що Договір про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014) підписано уповноваженими особами ТОВ "ГІППО", ТДВ «Поліпласт» та ТОВ «ПАККО Холдінг», що підтверджує факт відсутності заперечень з боку кредитора (ТОВ "Поліпласт") щодо заміни боржника, до нового боржника перейшли всі обов'язки первісного боржника, а також всі його права щодо кредитора.
Згідно приписів ст. 522 Цивільного кодексу України новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.
Як свідчать матеріали справи, з боку ТОВ «ГІППО» будь - які заперечення, які виникли з підстав, що існували до заміни боржника, зокрема, стосовно прострочення кредитора, недійсності правочину, пропуску строку позовної давності тощо, відсутні.
Як визначено сторонами в пункті 5.4 Договору поставки оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад встановлений пунктом 5.5 даного Договору ліміт (нуль гривень) здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника кожні 21 (двадцять один) календарних днів після його реалізації.
При цьому як встановлено судом за змістом наявної в матеріалах справи копії спірного Договору, пунктом 5.5 останнього ліміту заборгованості сторонами не встановлено.
В свою чергу доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Поряд з цим, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Здійснивши аналіз змісту укладеного між сторонами Договору поставки судом встановлено, що в спірному правочині строк виконання зобов'язання з повної оплати поставленого за Договором товару визначений вказівкою на події - «з дати реалізації товару», тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, що свідчить про вчинення правочину під відкладальною умовою (частина 1 статті 212 Цивільного кодексу України).
При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України).
В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Суд зазначає, що загальні умови виконання господарського зобов'язання з оплати товару встановлені статтею 692 Цивільного кодексу України.
Отже, враховуючи приписи вказаної статті Цивільного кодексу України, предмет спору у даній справі та правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення себе від обов'язку оплатити вартість товару, має довести належними та допустимими доказами, що отриманий ним товар ще не реалізований.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/4846/17.
Окрім цього, як встановлено судом згідно Протоколу розбіжностей до Договору, останній доповнено пунктом 5.7, згідно якого сторони підписують кожного місяця після 15 числа наступного за звітним акти звірки взаєморозрахунків, в яких зазначаються суми дебіторської заборгованості покупця, суми реалізованого товару та суми товарних залишків.
Також пунктом 7.3 Договору визначено, що для забезпечення інтересів постачальника у належній господарській діяльності, у випадку поганої реалізації товару, покупець зобов'язаний повідомити про це постачальника, а постачальник зобов'язується на протязі 7 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця за власний рахунок забрати такі товари, документально оформити даний факт та повернути покупцю сплачені за такий товар кошти. Крім того, постачальник зобов'язується не пізніше ніж через 5 календарних днів після вивезення товару, надати покупцю коригуючи податкову накладну. Покупець не здійснює оплату за товар, який не забрав постачальник згідно умов даного пункту договору.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, в матеріалах справи відсутні як будь-які адресовані позивачеві повідомлення покупця щодо поганої реалізації поставленого йому товару згідно п. 7.3 Договору, а також щомісячні акти звірки взаєморозрахунків щодо сум товарних залишків згідно п.5.7 Договору, так і жодні докази на підтвердження того, що поставлений Товариством з додатковою відповідальністю "Поліпласт" товар, є таким, що нереалізований.
З урахуванням вище веденого, оскільки відповідачем також не надано суду доказів на підтвердження кількості та вартості нереалізованого товару за Договором, а також доказів повернення товару (його частини) постачальнику, суд приходить до висновку, що станом на дату звернення позивача до суду в силу ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України, погоджена сторонами в пункті 5.4 Договору відкладальна обставина - щодо оплати товару через 21 (двадцять один) календарний день після його реалізації відповідачем, є такою, що настала.
При цьому згідно наявного в матеріалах справи підписаного сторонами акту звірки розрахунків між Товариством з додатковою відповідальністю "Поліпласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" за період травень - липень 2019 року станом на 31.07.2019 погоджений розмір заборгованості відповідача складав 146 429,28 грн.
Як зазначено в позовній заяві позивачем та підтверджується матеріалами справи, відповідачем здійснено часткову оплату поставленого за Договором товару в загальній сумі 24 000,00 грн., на підтвердження факту здійснення якої надано відповідні виписки банку.
Отже, з урахуванням часткової оплати сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" за Договором становить 122 429,28 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки відповідачем не було здійснено повну оплату поставленого за Договором товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 113 від 01.07.2020 та № 123 від 17.08.2020 з вимогами сплатити суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 122 429,28 грн. або здійснити повернення нереалізованого товару у випадку його поганої реалізації, факт надсилання яких відповідачеві та отримання останнім 09.07.2020 та 20.08.2020 відповідно підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінні листи від 02.07.2020 і 20.08.2020 та рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.
Проте, вказані вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення, погашення заборгованості за поставлений за Договором товар та/або повернення нереалізованого товару постачальнику відповідачем здійснені не були.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 122 429,28 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам та внесення змін від 31.07.2019 відповідач не виконав.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з додатковою відповідальністю "Поліпласт" грошових коштів в сумі 122 429,28 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Договору про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки № 030114-21/1п від 03.01.2014) відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки 3 030114-21/1п від 03.01.2014 чи Договору про заміну сторони у зобов'язаннях (в Договорі поставки 3 030114-21/1п від 03.01.2014) та внесення змін від 31.07.2019 та/або їх окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 122 429,28 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33, код ЄДРПОУ 32650231) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Поліпласт" (Україна, 52064, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, село Сурсько-Литовське, вулиця Польова, будинок 56, код ЄДРПОУ 24424934) 122 429 (сто двадцять дві тисячі чотириста двадцять дев'ять) грн. 28 грн. основного боргу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03 червня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон