Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"04" червня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/373/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Полісся"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство"
про стягнення 126223,10 грн.
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Полісся" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" 126223,10 грн., з яких: 72651,10 грн. основного боргу, 53571,00 грн. пені.
Ухвалою суду від 12.04.2021р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
05.05.2021р. від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 68-77).
За відсутності клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
В ході розгляду справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, сторонам було створено всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторонами 30.03.2018р. був укладений договір про надання послуг із переробки давальницької сировини №30/02/18-1-п, за яким відповідач надав позивачу послуги з переробки сировини в продукцію на загальну суму 256828,56 грн.
26.04.2018р. сторонами було укладено договір поставки №26/04/18-01, за яким позивач поставив відповідачу товар (соя нестандартна) на суму 329480,66 грн.
Позивач направляв відповідачу вимогу від 14.12.2019р., в якій провів зарахування однорідних вимог за договорами №30/02/18-1-п від 30.03.2018р. та №26/04/18-01 від 26.04.2018р.
За даними позивача, кінцева заборгованість відповідача за отриманий товар становить 72652,10 грн.
Також, на підставі п.6.3 договору поставки позивач нарахував до стягнення з відповідача 53571,00 грн. пені.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що надані позивачем специфікація №1 до договору №30/02/18-1-п від 30.03.2018р., акти здачі-приймання сировини та готової продукції, товарно-транспортна накладна, договір №26/04/18-01 від 26.04.2018р., специфікація, видаткова накладна №58 від 26.04.2018р. не є належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача, а акт звіряння розрахунків не містить жодних підписів та печаток.
Вказує, що позивач безпідставно вважає, що сторонами був здійснений залік зустрічних однорідних вимог, оскільки доказів такого зарахування він не надав.
Просить застосувати до вимог про стягнення пені в сумі 53571,00 грн. наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
30.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Полісся" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (переробник) було укладено договір про надання послуг із переробки давальницької сировини №30/02/18-1-п, згідно п.2.1 якого переробник виконує роботи та надає послуги, метою яких є переробка сировини в продукцію, а замовник сплачує роботи та послуги переробника, відповідно до умов цього договору (а.с.15-22).
Відповідно до актів здачі-приймання сировини (а.с.24-29), позивач передав відповідачу на переробку 164,74 тонн сировини.
Надання відповідачем послуг з переробки сировини на загальну суму 256828,56грн. підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття готової продукції, здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортною накладною №030518-1 від 03.05.2018р. (а.с.30-37, 38-39, 40).
26.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Полісся" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (покупець) було укладено договір поставки №26/04/18-01, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену договором грошову суму (а.с.41-42).
Відповідно до п.2.1 договору загальна кількість товару, купівля-продаж якого здійснюється у відповідності з даним договором, складає загальну кількість специфікацій, підписаних на виконання умов даного договору.
Ціна за 1 тонну товару, і умови поставки будуть додатково визначатися сторонами, що буде оформлено специфікаціями, які являються невід'ємними частинами даного договору (п.3.1 договору).
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, якщо інше не вказано в специфікації покупець проводить оплату товару по факту загрузки на автотранспорт.
Відповідно до п.6.3 договору у випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки виконання зобов'язання.
Специфікацією №1 до договору №26/04/18-01 від 26.04.2018р. сторони погодили, що поставці підлягає 16,474 тон олії соєвої, вартість за одиницю з ПДВ - 20000,04 грн., загальна вартість товару - 329480,66 грн. (а.с.43).
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 329480,66 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №58 від 26.04.2018р. (а.с.44).
19.01.2021р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості в розмірі 72652,10 грн. (а.с.7, 48-49).
Вказаною вимогою позивач провів зарахування зустрічних однорідних вимог згідно укладених сторонами договорів №30/02/18-1-п від 30.03.2018р. та №26/04/18-01 від 26.04.2018р.
Визначена ним сума заборгованості в розмірі 72652,10 грн. складає різницю між вартістю поставленого позивачем товару в сумі 329480,66 грн. та заборгованістю позивача перед відповідачем за надані послуги з переробки сировини в розмірі 256828,56грн.
Відповідач вимоги позивача не виконав. Розрахунки за отриманий товар не провів. Зарахування зустрічних однорідних вимог не оспорив.
За вказаних обставин, ТОВ "Виробниче підприємство "Полісся" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" 126223,10 грн., з яких: 72651,10 грн. основного боргу за договором №26/04/18-01 від 26.04.18 та 53571,00 грн. пені за неналежне виконання зобов'язань щодо оплати вартості товару.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли правовідносини з поставки товару на підставі договору поставки №26/04/18-01 від 26.04.2018р.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Аналогічні норми щодо припинення господарського зобов'язання виконанням або зарахуванням передбачено частинами 3 та 4 статті 203 ГК України.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Заявою в розумінні даної норми є односторонній правочин, вчинений у письмовій або усній формі, в якому одна особа доводить до контрагента своє чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Позивачем фактично здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме грошової заборгованості проти грошової заборгованості, про що відповідача було повідомлено вимогою від 14.12.2020р. (а.с.48-49).
Вимоги є зустрічними, оскільки обумовлені наявністю зобов'язань між сторонами у справі, а саме за договором №30/02/18-1-п від 30.03.2018р., за яким боржником є ТОВ "ВП "Полісся", та договором №26/04/18-01 від 26.04.2018р., за яким боржником є ТОВ "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство".
Вказана вимога від 14.12.2020р., згідно даних офіційного сайту Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення за трекінгом 1110200900271, була отримана відповідачем 21.01.2021р.
Відповіді на вимогу позивача відповідач не надав, свої заперечення проти проведення зарахування зустрічних однорідних вимог не висловив.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вимога позивач від 14.12.2020р. є одностороннім правочином про зарахування зустрічних вимог, що вчинений останнім у відповідності до статей 601, 602 Цивільного кодексу України.
Заборгованість, яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача в сумі 72651,10 грн. є різницею між боргом відповідача перед позивачем в сумі 329480,66грн. та боргом позивача перед відповідачем в сумі 256828,56 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день звернення до суду існує прострочення в оплаті поставленого товару на загальну суму 72651,10 грн.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в частині оплати коштів за отриманий товар в даному випадку покладено на відповідача, і останній не спростував доводів позивача, не надав суду доказів погашення боргу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 72651,10 грн. заборгованості та задовольняє їх в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Сторони в п.6.3 договору обумовили, що у випадку невиконання (неналежного виконання) покупцем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки виконання зобов'язання.
З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені здійснено ним на суму боргу 72652,10 грн. за період з 27.04.2018р. по 30.12.2020р. (а.с.4-5).
Поставка товару була здійснена позивачем 26.04.2018р., а тому, з врахуванням приписів п.5.1 договору та ч.1 ст.692 ЦК України, відповідач повинен був оплатити товар в момент його прийняття, тобто позивачем вірно визначено дату виникнення прострочення зобов'язання з 27.04.2018р.
Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем, в порушення приписів ч.6 ст.232 ГК України, нарахована пеня за період, який перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
З огляду на викладене, правомірним буде нарахування пені за період з 27.04.2018р. по 27.10.2018р.
Судом також встановлено, що погоджений сторонами розмір пені (0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки виконання зобов'язання) перевищує подвійну облікову ставку НБУ.
За таких обставин, здійснивши власний розрахунок пені за період з 27.04.2018р. по 27.10.2018р. на суму боргу 72652,10 грн., застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, суд встановив, що її розмір складатиме 12766,86 грн.
З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог про стягнення 40804,14 грн. (53571,00 грн. - 12766,86 грн.) пені слід відмовити як безпідставно нарахованої.
Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.
За змістом п.1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За наведеного суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.
Позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15).
У даному висновку щодо застосування норм права (ст. 258 ЦК України), Верховний Суд України визначив, що право на стягнення пені хоч і виникає щодня на відповідну суму, але позовна давність для подання позову про її стягнення починається саме з першого дня, коли позивачу стало відомо про порушення його прав.
Як було зазначено, днем виникнення прострочення зобов'язання є 27.04.2018р., правомірним для нарахування пені є період з 27.04.2018р. по 27.10.2018р., тому остаточно строк позовної давності для вимог про стягнення пені сплинув 27.10.2019р.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Обставин які б зупиняли або переривали строк позовної давності, а також поважність причин його пропуску, судом встановлено не було.
З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення 12766,86 грн. пені, нарахованої за період з 27.04.2018р. по 27.10.2018р., заявлені з пропуском строку позовної давності, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.81 ГПК України сторонами доказів.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині суми основного боргу в розмірі 72651,10 грн. частині суми основного боргу в розмірі 72651,10 грн.
В стягненні 40804,14 грн. пені судом відмовлено у зв'язку з безпідставністю її нарахування, в стягненні 12766,86 грн. пені відмовлено у зв'язку за пропуском строку позовної давності.
Судові витрати за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, в порядку п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір в сумі 1306,56 грн. за розгляд вимог про стягнення 72651,10 грн., які задоволені судом, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (11250, Житомирська обл., Ємільчинський рн., смт.Яблунець, вул.Героїв України, 81, код ЄДРПОУ 00954030)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Полісся" (11101, Житомирська обл., Овруцький рн., с.Радчиці, вул.Шевченка, 39, код ЄДРПОУ 41102844):
- 72652,10 грн. боргу;
- 1306,56 грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1 - до справи
2,3 - сторонам (рек. з повідомл)