01.06.2021 року м.Дніпро Справа № 908/2283/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2021 (повне рішення складено 15.02.2021, суддя Корсун В.Л.) у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ”, м. Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ”, м. Запоріжжя
про стягнення 10 476 147,41 грн.
І. Короткий зміст і підстави позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” (надалі ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ”) заборгованості у розмірі 10 476 147,41 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 19.11.2018 № 191118 щодо своєчасної оплати поставленого 03.05.2019 позивачем товару.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.2021 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” - 7 534 240,00 грн основного боргу, 301 115,34 грн, 3 % річних, 81 939,27 грн інфляційних втрат та 118 752,38 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням місцевого господарського суду мотивовано посиланням на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав у повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 2 000 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 15.05.2019 та не оспорювалось відповідачем. Прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання є підставою для стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Умови договору, зокрема п. 6.1 та 6.4., не містять в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені за порушення грошового зобов'язання, а частина шоста ст. 231 Господарського кодексу України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію. За таких обставин, відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як договірна санкція - пеня, в наслідок чого позовні вимоги позивача в цій частині судом визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ”, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Аргументуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що у даній справі спір виник на підставі неукладеної сторонами специфікації №6 від 01.04.2019 за якою позивач намагається стягнути з відповідача заборгованість та штрафні санкції за договором. Відповідач вважає безпідставними доводи позивача про погодження сторонами вказаної специфікації, оскільки на ній відсутній будь-який підпис та печатка ТОВ "ІПВК "Спецзахист", а також відсутнє будь-яке листування з приводу досягнення таких умов.
За твердженням скаржника, оскільки специфікація №6 від 01.04.2019 між сторонами погоджена та підписана не була, у відповідача не виникло обов'язку її виконання.
Позивачем до матеріалів справи не надано доказів направлення специфікації №6 від 01.04.2019 на адресу відповідача, які б давали підстави встановити факт того, що ТОВ "ІПВК "Спецзахист" було обізнано про неї взагалі.
Відповідач вважає, що видаткові накладні від 03.05.2019 №17 на суму 5 569 440,00 грн та від 03.05.2019 №28 на суму 3 964 800,00 грн, за своїм змістом не містять в собі положень про узгодження дати оплати товару та не можуть замінювати собою специфікацію до договору, як таку, в якій ці положення (найменування товару строк поставки, ціна, строк оплати, тощо) мали визначатися. Тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором №191118 від 19.11.2018.
На думку скаржника, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивачем претензію вих.8/11 від 25.11.2019 було надіслано засобами поштового зв'язку, однак вказана претензія не була отримана відповідачем, що підтверджується відсутністю повідомлення про вручення поштового відправлення. Про існування такої претензії відповідач дізнався лише тоді, коли йому надійшла позовна заява по даній справі з додатками, серед яких і містилася така претензія.
Судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду клопотання відповідача щодо приєднання до матеріалів справи в якості доказу копії роздруківки з електронної системи АТ "Укрпошта", копії відповіді з АТ "Укрпошта" від 16.01.2021 №8-20-14. При цьому, роздруківка з електронної системи АТ "Укрпошта", в якій було зазначено, що відправлення за номером, який вказаний у квитанції про надсилання претензії не зареєстровано в системі.
Претензія позивачем була надіслана відповідачу на іншу адресу (м.Запоріжжя, вул.Заводська,3), ніж та, що є його офіційною адресою (м.Запоріжжя, вул.Запорізька, буд.9, кв.69).
3.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції, позивач зазначає, що відповідач не оспорює факт отримання товару від позивача, оскільки цей факт підтверджений відповідними первинними доказами. Відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткові накладні від 03.05.2019 № 17 на суму 5 569 440,00 грн та від 03.05.2019 №28 на суму 3 964 800,00 грн є первинними документами, що підтверджують факт постачання товарів та є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий за ними товар.
Обов'язок відповідача щодо оплати за отриманий на підставі видаткових накладних товар, виник з моменту підписання цих видаткових накладних та не пов'язаний із направлення ТОВ "Сіті Соул" претензії.
ІV. Апеляційне провадження
4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.03.2021 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання доказів сплати судового збору в розмірі 178 128,57 грн, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 29.03.2021, скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 19.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2021; призначено до розгляду на 01.06.2021.
01.06.2021 у судове засідання з'явилися представники сторін, які надали відповідні пояснення.
01.06.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судам
19.11.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” (покупець) укладено договір поставки № 19118 (далі договір), за умовами якого (п.1.1.) постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити вогнезахисні матеріали виробництва svtBrandschuts (Німеччина), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Пунктом 1.2. договору визначено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціни, строк поставки зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.2.1. договору, ціни на продукцію договірні, вказані у специфікації до договору та включають вартість упаковки, тари і маркування.
Порядок проведення платежів сторонами визначено у розділі 3 договору, відповідно до якого:
- п. 3.1. валюта договору і платежів - українська гривня (UАН);
- п.3.2. покупець зобов'язується здійснити оплату продукції за договором відповідно до специфікації;
- п.3.3. покупець здійснює всі платежі за договором банківськими переказами грошових коштів в гривнях на поточний рахунок постачальника, вказаний в ст.11 договору;
- п.3.4. датою платежу (завершення переказу) за договором вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника;
- п. 3.5. оплата послуг банківських установ з переказу коштів покладається на покупця.
Згідно з п. 4.3 договору, датою поставки вважається дата відвантаження продукції.
За умовами п.4.7. договору, приймання продукції здійснюється покупцем у відповідності до супровідних документів, що надає постачальник при відвантаженні продукції: сертифікату якості (копії, завіреної постачальником); рахунка-фактури (оригіналу); накладної на продукцію в двох примірниках (оригіналу).
Відповідно до п.4.8. договору, право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами накладної на продукцію, яка підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції.
Розділом 5 договору визначено права та обов'язки Сторін.
Зокрема, обов'язку покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції, який передбачено у пп. 5.1.1. п.5.1. договору, кореспондує право постачальника, закріплене у пп.5.3.1. п.5.3. договору, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє один рік з дати підписання договору, а в частині оплати за поставлену продукцію, - до повного розрахунку (п.9.1 договору).
Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього договору, та виконання діючих зобов'язань (п.9.3 договору).
У п.10.9 договору зазначено, що представники сторін підтверджують, що мають усі дійсні і необхідні повноваження для підписання цього договору, і надалі не можуть посилатися на відсутність у них таких повноважень на момент підписання цього договору (у т.ч., специфікацій, доповнень, додаткових угод до цього договору).
Відповідно до п.10.10 договору, повідомлення, що адресовані покупцю або постачальнику, вважаються направленими належним чином якщо вони: направлені за реквізитами, вказаними в цьому договорі рекомендованим листом або кур'єрською службою із повідомленням про вручення адресату. Сторони визнають копії документів, отриманих за допомогою електронного зв'язку, але подальше отримання оригіналів обов'язкове.
Позивачем на виконання умов договору, 03.05.2019 поставлено ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ” товар на загальну суму 9 543 240,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними від 03.05.2019 № 27 на суму 5 569 440,00 грн. (т.1, арк. с. 36) та від 03.05.2019 № 28 на суму 3 964 800,00 грн (т.1, арк. с. 37), які підписані уповноваженою особою відповідача та засвідчені печаткою ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ”.
Згідно з випискою по особовому рахунку ТОВ “СІТІ СОУЛ” за 15.05.2019 (т.1, арк. с. 44), 15.05.2019 ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ” на розрахунковий рахунок позивача перераховано плату за вогнезахисний матеріал згідно договору від 19.11.2018 № 191118 у сумі 2 000 000,00 грн.
27.11.2019 ТОВ “СІТІ СОУЛ” на адресу відповідача (69037, м.Запоріжжя, вул.Заводська, 3), яка зазначена у розділі 11 договору, цінним листом з описом вкладення (т.1, арк. с. 38-43) надіслано претензію за вих. від 25.11.2019 № 8/11 про оплату боргу та штрафних санкції за договором поставки від 19.11.2018 № 191118, а саме: 7 534 240,00 грн основного боргу, 807 812,46 грн пені та 80 691,52 грн 3 % річних.
Нездійснення відповідачем повного та своєчасного розрахунку з позивачем за товар поставлений за видатковими накладними від 03.05.2019 № 27 та від 03.05.2019 № 28 за договором від 19.11.2018 № 191118 стало підставою для звернення ТОВ “СІТІ СОУЛ” до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ” суми заборгованості: 7 534 240,00 грн основного боргу, 1 090 751,99 грн пені, 171 121,83 грн. 3 % річних та 90 217,97 грн індексу інфляції.
З урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог, предметом спору у цій справі, є вимоги ТОВ “СІТІ СОУЛ” про стягнення з ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ” 10 476 147,41 грн заборгованості за договором від 19.11.2018 № 191118, з якої: 7 534 240,00 грн основного боргу, 2 558 069,17 грн пені, 301 898,97 грн 3 % річних та 81 939,27 грн індексу інфляції.
4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Предметом апеляційного перегляду є рішення господарського суду від 01.02.2021 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 534 240,00 грн основного боргу, 301115,34 грн, 3 % річних, 81 939,27 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити
на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірні правовідносини сторін виникли за договором від 19.11.2018 №19118, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Як свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні від 03.05.2019 № 27 на суму 5569 440,00 грн (т.1, арк.с.36) та від 03.05.2019 № 28 на суму 3 964 800,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені печатками юридичної особи позивача та відповідача, за договором від 09.11.2018 № 191118 ТОВ “СІТІ СОУЛ” 03.05.2019 передало, а ТОВ “ІПВК “СПЕЦЗАХИСТ” прийняло без зауважень та заперечень товар (відповідне найменування товару, його кількість, одиниці виміру, ціна вказана у видатковій накладній) на загальну суму 9 534 240,00 грн.
Факт отримання товару за вищевказаними видатковими накладними відповідачем не заперечується.
Умовами спірного договору та видатковими накладними від 03.05.2019 № 27 та від 03.05.2019 № 28 не передбачено строк оплати (отриманого) товару.
Учасниками справи підтверджено, що сторони за договором від 09.11.2018 № 191118, ані до передачі товару за видатковими накладними від 03.05.2019 № 27 та від 03.05.2019 № 28, ані під час передачі товару за видатковими накладними відповідну специфікацію до цього договору не підписали (не уклали).
За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.04.2019 у справі №904/2164/18).
Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із положеннями частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні від 03.05.2019 № 27 та від 03.05.2019 №28 містять всі необхідні складові передбачені чинним законодавством, а тому є первинними бухгалтерськими документами в розумінні частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Таким чином, вказані видаткові накладні підтверджують факт поставки товару за спірним договором та є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п.4.8 договору право власності переходить від постачальника до покупця з момент підписання сторонами накладної на продукцію, яка підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції.
Приймаючи до уваги, що сторони не узгодили строк оплати продукції оставленої позивачем відповідачу за видатковими накладними від 03.05.2019 №27 та від 03.05.2019 № 28, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що узгоджується із приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.
Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару виконав частково, сплативши 2 000 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 15.05.2019 (т.1 а.с. 44) та не заперечується відповідачем, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 7 534 240,00 грн.
Враховуючи, що відповідач спірну суму основного боргу у розмірі 7 534 240,00 грн не сплатив, місцевий господарський суд дійшов вмотивованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної заборгованості.
Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України щодо виконання боржником обов'язку у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, оскільки строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою ст.692 Цивільного кодексу України та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неотримання ним претензії вих.8/11 від 25.11.2019, з огляду на те, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, які складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.
Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз'яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 301 898,97 грн 3 % річних та 81 939,27 грн індексу інфляції, колегія суддів враховує таке.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, вважає, що господарським судом аргументовано зазначено, що останній правомірно здійснює нарахування 3% річних з 04.05.2019, оскільки відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов'язання з оплати поставленого 03.05.2019 товару на загальну суму 9 534 240,00 грн підлягає застосуванню в даному випадку починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, тобто з 04.05.19.
Разом з тим, кількість днів прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої 03.05.19 продукції на загальну суму 9 534 240,00 грн за спірним договором становить 11 днів, а не 12 днів, як вказує позивач, оскільки день сплати 2 000 000,00 грн основного боргу - 15.05.19 не включається в період часу, за який здійснюється стягнення нарахувань передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку є правомірним нарахування відповідачу: 8 620,00 грн 3 % річних за період з 04.05.2019 до 15.04.2019 включно за порушення грошового зобов'язання у сумі 9 534 240,00 грн; 292 495,34 грн 3 % річних за період з 16.05.2019 до 30.08.2020 включно за порушення грошового зобов'язання у сумі 7 534 240,00 грн.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню у сумі 301 115,34 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, вважає його арифметично правильним та нарахованим відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
В решті рішення місцевого господарського суду не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.
4.5 Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” відмовити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2021 у справі №908/2283/20 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку
Постанова складена у повному обсязі 04.06.2021.
Головуючий В.О.Кузнецов
А.Є.Чередко
Л.А.Коваль