проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"03" червня 2021 р. Справа № 922/127/21
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А. , суддя Ільїн О.В.
за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
за участю представників учасників справи:
позивача - Карабак В.А.
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ДП "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", (вх.№1125Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/127/21, повний текст якого складено та підписано 15.03.2021 суддею Л.С. Лавровою у приміщенні господарського суду Харківської області
за позовом ТОВ "Промелектроніка"
до ДП "Чугуївський авіаційний ремонтний завод"
про стягнення заборгованості
В січні 2021 до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" (позивач) (ідентифікаційний код 24510970) та просить стягнути з Державного підприємства "ЧУГУЇВСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ ЗАВОД" (скорочена назва (ДП" ЧАРЗ") (ідентифікаційний код 08305644) 844 133,98 грн., з яких 670 659,79 грн. - сума основного боргу за поставлений товар, 36 466,07 грн. - сума інфляційних втрат, 30 226,23 грн. - сума 3 % річних, 10 6 781,80 грн. - сума пені. Позивач просить суд також стягнути всі судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки за № ПЕ 18/06-19 від 18.06.2019 в частині не здійснення оплати за поставлений товар за рахунком № СФ-0000826 від 19.06.2019 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/127/21 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (Україна, 63501, Харківська обл., місто Чугуїв, МІКРОРАЙОН АВІАТОР, ідентифікаційний код особи 08305644) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (Україна, 69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Грязнова, будинок 4-А, ідентифікаційний код особи 24510970) заборгованість в розмірі 670 659,79 грн, пеню - 106 781,80 грн, три відсотки річних - 30 226,23 грн, інфляційні втрати - 36 466,07 грн, витрати на правничу допомогу - 20 500,00 грн та 12 662,01 грн судового збору.
Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/127/21 в частині стягнення з відповідача пені у сумі 100 075,20 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вимог щодо стягнення 100 075,20 грн. пені відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно задоволено вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 106781,80 грн., оскільки, виходячи зі змісту п. 8.3 договору поставки № ПЕ 18/06-19, сторони договору обмежили загальний розмір пені одним відсотком від вартості товару (що складає 6706,60 грн.), не за один день прострочення, а за весь період прострочення зобов'язання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.04.21 у справі № 922/127/21, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 18.05.2021.
29.04.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що, виходячи зі змісту пункту 8.3 спірного договору, пеня нараховується за кожен день прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару, однак розмір такої пені, нарахованої за один день прострочення, не повинен перевищувати 1% від вартості товару. При цьому, даний пункт не містить жодних застережень, що розмір пені не може бути більше, ніж 1% від вартості товару, за весь період прострочення.
Також зазначає, що оскільки текст спірного договору був складений і розроблений виключно Державним підприємством “Чугуївський авіаційний ремонтний завод”, яке наполягало саме на такому варіанті змісту договору з огляду на його статус “державного” підприємства, враховуючи також місце укладення даного договору - м. Чугуїв, а також те, що ТОВ “Промелектроніка” жодної участі у складанні договору не приймало, слід дійти до висновку про те, що в будь-якому випадку умови спірного договору повинні трактуватися на користь позивача у справі за принципом Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 оголошено про перерву у розгляді справи до 03.06.2021.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2019 року між ТОВ “Промелектроніка” та ДП “Чугуївський авіаційний ремонтний завод” був укладений договір № ПЕ 18/06-19 (далі - договір поставки товару).
Згідно з п.п.1.1 договору постачання товару, постачальник зобов'язується поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
Пунктом 5.1. та пунктом 5.2. договору постачання товару передбачено, що покупець здійснює оплату наступним чином: 5.1.1. 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю. Розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника
Специфікацією до договору було погоджено поставку позивачем на адресу відповідача певного переліку товарів на загальну суму 670 659,79 грн. Після укладання вказаного договору та специфікації, позивач склав та надіслав боржнику рахунок фактуру №СФ-0000826 від 19.06.2019 на суму 670659,79 гривень з ПДВ.
Позивач поставив відповідачу товар на суму 670 659,79 грн:
- за видатковою накладною №РН-0000894 від 24.06.2019 було поставлено товар на загальну суму 258129,55 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0000899 від 25.06.2019 було поставлено товар на загальну суму 78614,40 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0000930 від 27.06.2019 було поставлено товар на загальну суму 15591,60 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0000947 від 02.07.2019 було поставлено товар на загальну суму 205357,20 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0000964 від 04.07.2019 було поставлено товар на загальну суму 9766,80 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0000979 від 09.07.2019 було поставлено товар на загальну суму 3870,00 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0001022 від 15.07.2019 було поставлено товар на загальну суму 720,00 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0001372 від 19.09.2019 було поставлено товар на загальну суму 2988,00 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0001440 від 09.10.2019 було поставлено товар на загальну суму 95040,00 грн. з ПДВ;
- за видатковою накладною №РН-0000161 від 25.02.2020 було поставлено товар на загальну суму 582,24 грн. з ПДВ.
Вказані видаткові накладні підписані сторонами договору поставки товару, без зауважень.
Відповідно до п. 4.3. договору поставки товару, передача - приймання товару за кількістю здійснюється в пункті поставки.
Згідно з п. 4.4. договору поставки товару, приймання товару за якістю здійснюється на підприємстві покупця.
Умовами п. 7.2. договору поставки товару, у випадку виявлення дефектів в поставленому товарі покупець має право заявити рекламацію, та надає постачальнику рекламаційний акт.
На адресу позивача від відповідача не надходили претензії чи акти рекламації щодо кількості, номенклатури, якості або невідповідності стандартам України, технічним умовам, відповідним ДСТУ діючим в Україні.
Позивач вказував, що станом на 12.01.2020 поставлений товар за рахунком № СФ-0000826 від 19.06.2019 не оплачений, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 670 659,79 гривень.
З огляду на те, що приймання товару за якістю здійснюється на підприємстві відповідача, а видаткові накладні підписані представником відповідача, позивач вважає, що у відповідача виникло зобов'язання з оплати товару за кожною видатковою накладною на наступний день, після отримання товару за кожною видатковою накладною.
Пунктом 8.3. договору поставки товару передбачено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.
Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення основного боргу (заборгованості за поставлений товар), 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України та пені на підставі п.8.3. договору. Сума боргу становить 670 659,79 грн., сума інфляційних втрат становить 36466,07 грн., сума 3% річних становить 30226,23 грн., сума пені становить 106781,80 грн.
Окрім того, позивач наголошував, що спірний договір № ПЕ 18/06-19 було укладено між позивачем та відповідачем саме в результаті оголошення позивача переможцем у тендерах № 4096135, 4085605, 4098939, 4094839, 4096049, які були розміщені за запитом відповідача. Після того, як відповідачем було оголошено позивача переможцем у тендерах, ДП “ЧАРЗ” направило на адресу позивача 2 примірника договору №ПЕ 18/06-19 для підпису та зворотнього направлення одного підписаного примірника даного договору на адресу відповідача. Позивач не приймав участь у розробці та складанні проекту договору № ПЕ 18/06-19, однак, будучи визнаний переможцем у тендері, зобов'язаний був підписати договір саме в тій редакції, яка була запропонована. У зв'язку із тим, що позивач не приймав участі у розробці і складанні договору №ПЕ 18/06-19, під час його укладання він розумів п. 8.3. договору таким чином, що пеня нараховується за кожен день прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару, однак розмір такої пені, нарахованої за один день прострочення, не повинен перевищувати 1% від вартості товару. Позивач тлумачить п.8.3. договору таким чином, що весь розмір пені, нарахованої за весь період прострочення, не обмежується 1% від вартості товару, так як таке обмеження 1% стосується періоду нарахування в 1 (один день). У зв'язку із цим, позивач просить застосувати тлумачення contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Таку позицію неодноразово висловлював Верховний суд, зокрема у Постановах від 20.05.2019 року по справі 911/1366/18, у Постанові від 15 травня 2019 року по справі 917/803/18.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що позивачем невірно розраховано розмір штрафних санкцій, а також заявлено до стягнення пеню поза межами строків позовної давності.
Відповідач просив суд застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 42382,75 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 24.06.2019р. № РН-0000894 від 24.06.2019 на суму 258129,55 грн. за період прострочення з 25.06.19 по 25.12.19; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 12890,61 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 25.06.2019 №РН-0000899 на суму 78614,40 грн. за період прострочення з 26.06.19 - 26.12.19; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 2549,76 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 27.06.2019р. №РН-0000930 на суму 15591,60 грн. за період прострочення з 28.06.19 - 28.12.19; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 33508,55 грн, нарахованої на заборгованість за накладною від 02.07.2019 №РН-0000947 па суму 205357,20 грн. за період прострочення з 03.07.19 - 03.01.20 в розмірі 33508,55 грн.; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 1589,35 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 04.07.2019 №РН-0000964 на суму 9766,80 грн. за період прострочення з 05.07.19 - 05.01.20; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 625,48 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 10.07.2019 №РН-0000979 на суму 3870,00 грн. за період прострочення з 10.07.19 - 10.01.20; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 112,76 грн,, нарахованої па заборгованість за накладною від 15.07.2019 №РН-0001022 на суму 720,00 грн. за період прострочення з 16.07.19 - 11.01.20; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 285,14 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 19.09.2019 №РН-0001372 на суму 2988,00 грн. за період прострочення з 20.09.19 - 11.01.20; застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 7351,12 грн., нарахованої на заборгованість за накладною від 09.10.2019 №РН-0001440 на суму 95040,00 грн. за період прострочення з 10.10.19 - 11.01.20.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що:
- в матеріалах справи наявні докази і відповідачем визнано факт існування заборгованості за поставлений товар, а тому відповідач вважається таким, що порушив зобов'язання за договором поставки № 18/06-19 від 18.06.2019, у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача 670659,79 грн. основної заборгованості є обґрунтованими;
- зі змісту умов пункту 8.3 договору вбачається, що розмір пені за порушення строків оплати товару за кожен день прострочення складає подвійну облікову ставку Національного банку України, але не більше 1% вартості товару. Тобто розмір пені за один день визначається виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та не може бути більшим 1% вартості товару;
- перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню пені, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягають до стягнення: пеня - 106781,80 грн.; 3% річних - 30226,23 грн.; інфляційні втрати - 36466,07 грн.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову а саме: стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 670 659,79 грн, пеню - 106 781,80 грн, три відсотки річних - 30 226,23 грн, інфляційні втрати - 36 466,07 грн, витрати на правничу допомогу - 20 500,00 грн.
Колегія суддів погоджується із даними висновком господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Колегією суддів встановлено, що за результатами господарських відносин між сторонами у відповідача виникла заборгованість з оплати вартості поставленого товару в розмірі 670 659,79 грн. Вказана заборгованість не заперечувалася відповідачем та доказів її сплати до суду не було надано.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно п. 8.3 договору при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% вартості товару.
З наведених умов договору вбачається, що розмір пені за порушення строків оплати товару за кожен день прострочення складає подвійну облікову ставку Національного банку України, але не більше 1% вартості товару. Тобто розмір пені за один день визначається виходячи подвійної облікової ставки НБУ та не може бути більшим 1% вартості товару.
Зі змісту даної умови договору випливає, що розмір пені за порушення строків оплати товару за кожен день прострочення складає подвійну облікову ставку Національного банку України, але не більше 1% вартості товару. При цьому, розмір пені за один день визначається, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та не може бути більшим 1% вартості товару.
Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції безпідставно задоволено вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 106781,80 грн., оскільки, виходячи зі змісту п. 8.3 спірного договору, сторони договору обмежили загальний розмір пені одним відсотком від вартості товару (що складає 6706,60 грн.), не за один день прострочення, а за весь період прострочення зобов'язання.
Проте колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки у пункті 8.3 договору, відсутні жодні застереження щодо того, що обмеження у 1% вартості товару стосується розміру пені, нарахованої не за один день прострочення, а за весь період нарахування.
Так, умова пункту 8.3 являє собою складносурядне речення, що складається із двох простих речень, які з'єднані між собою протиставним сполучником “але”. Даний сполучник за своєю функцією не лише з'єднує прості речення, але й виражає протиставний зв'язок між ними, тобто зміст одного речення протиставляється змісту іншого речення.
Разом з цим, оскільки зміст другого речення - “не більше 1% вартості товару” протиставляється всьому змісту першого речення - “при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення”, то обмеження розміру пені 1% вартості товару стосується розміру пені, нарахованої за кожний день прострочення.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що текст спірного договору був складений і розроблений виключно Державним підприємством “Чугуївський авіаційний ремонтний завод”, яке наполягало саме на такому варіанті змісту договору з огляду на статус “державного” підприємства, а тому при тлумаченні пункту 8.3 договору має бути застосовано принцип “Contra proferentem” (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Проте колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями, оскільки позивачем не надано доказів того, що умови договору складалися саме відповідачем, а позивач лише підписався під ними. Отже позивачем не доведено наявності підстав для застосування при тлумаченні пункту 8.3 договору принципу “Contra proferentem”.
Колегія суддів перевірила здійснений позивачем власний розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних, вважає його обґрунтованим, та таким, що відповідає нормам діючого законодавства і умовам укладеного сторонами договору.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до п. 1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності по нарахованій позивачем пені за прострочення виконання зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.1. Постанови ПВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних, колегія суддів вважає його обґрунтованим, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи встановлені обставини, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 670 659,79 грн, пені - 106 781,80 грн, трьох відсотків річних - 30 226,23 грн та інфляційних втрат - 36 466,07 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення, повністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Щодо судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи: судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 30000 грн. 00 коп. Позивач повідомляв, що в подальшому будуть подані заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у передбачений ГПК України строк.
Під час розгляду справи позивачем було подано:
- заяву про стягнення 7000 грн витрат на правничу допомогу (вх. 652 від 08.02.2021);
- заяву про стягнення 9000 грн витрат на правничу допомогу (вх. 3469 від 11.02.2021);
- заяву про стягнення 4500 грн витрат на правничу допомогу (вх. 5340 від 05.03.2021).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію рахунку - фактури № СФ-0000015 від 05.02.2021 року; копію платіжного доручення № 7823 від 05.02.2021 року; копію Акту-приймання передачі № ОУ-0000015 від 05.02.2021 року; копію розрахунку гонорару (Додаток до Акту-приймання - передачі № ОУ-0000015 від 05.02.2021 року); копію рахунку - фактури № Сф-0000016 від 05.02.2021 року; копію платіжного доручення № 7824 від 05.02.2021 року; копію Акту-приймання - передачі № ОУ-0000016 від 05.02.2021 року; копію розрахунку гонорару (Додаток до Акту-приймання - передачі № ОУ-0000016 від 05.02.2021 року); копію договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 року; копію додаткової угоди № 1 від 01.10.2019 року до Договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 року; копію додаткової угоди № 2 від 30.12.2020 року до Договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 року; копію договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року; копію додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 року до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року; копію рахунку фактури № СФ-000004З віл 02.03.2021 року; копію платіжною доручення № 7920 від 02 03.2021 року; копію Акту-приймання передачі № ОУ-0000043 від 02.03.2021 року; копію розрахунку гонорару (Додаток до Акту-приймання передачі № ОУ-0000043 від 02.03.2021 року).
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Доказів неспівмірності заявлених витрат до суду першої інстанції не було надано, тому судом першої інстанції було вірно прийнято докази позивача та покладено на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу.
Колегія суддів, розглянувши дану заяву позивача та дослідивши додані до неї документи, дійшла висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, дані витрати відповідають вимогам співмірності в розумінні статті 126 ГПК України, і оскільки апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статей 126, 129 ГПК України, витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 20500,00 грн. покладаються на відповідача.
Також, з урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу ДП "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" на рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/127/21 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/127/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний тест постанови апеляційного суду складено 04.06.2021.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя І.А. Шутенко
Суддя О.В. Ільїн