ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 травня 2021 року Справа № 906/775/17
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Дужич С.П.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - Мороз А.С. (адвокат), Кока В.А. (адвокат);
відповідача - Нечипоренко І.П. (в режимі відеоконференції);
органу прокуратури - Немкович І.І.;
третьої особи - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року (повний текст складено 02.04.2021) у справі №906/775/17 та апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року (повний текст складено 21.04.2021) у справі №906/775/17 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит"
до Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області
за участю Прокуратури Житомирської області
про стягнення 997 269,56 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року у справі № 906/775/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, за участю Прокуратури Житомирської області про стягнення 997 269,56 грн - задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" 269 779,73 грн інфляційних втрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (вх. №5935 від 23.03.2021) про перерозподіл судових витрат задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит":
- 4 046,70 грн судового збору за розгляд позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат;
- 4 747,50 грн судового збору за перегляд в апеляційному порядку позовної вимоги про стягнення 211 000,00грн;
- 6 330,00 грн судового збору за перегляд в касаційному порядку позовної вимоги про стягнення 211 000,00грн.
- 9 863,34 грн судового збору за перегляд в апеляційному порядку позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат;
- 13 151,12 грн судового збору за перегляд в касаційному порядку позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат.
Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" 20 216,16 грн витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову щодо стягнення 269 779,73 грн інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у справі №906/775/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року у справі №906/775/17; розгляд справи призначено на 31.05.2021 об 10:30 год.
Також не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Лабрадорит" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 727 489,83 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі №906/775/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року у справі №906/775/17. Об'єднано апеляційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Призначено справу №906/775/17 до розгляду на 31 травня 2021 р. об 10:30год.
Крім того, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, ТОВ "Лабрадорит" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 в частині відмови у задоволенні клопотання про перерозподіл судових витрат скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Лабрадорит" 197 819,94 грн судового збору та 134 240,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі №906/775/17 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17. Об'єднано апеляційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Призначено справу №906/775/17 до розгляду на 31 травня 2021 р. об 10:30 год.
Крім того, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі №906/775/17 поновлено Головному територіальному управлінню юстиції у Житомирській області строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17. Об'єднано апеляційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року і апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі № 906/775/17 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Призначено справу №906/775/17 до розгляду на 31 травня 2021 р. об 10:30 год.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянти посилаються на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
ТОВ "Лабрадорит" у відзиві на апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року вважає останню безпідставною та просить залишити її без задоволення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГУ Державної казначейської служби України у Житомирській області в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Безпосередньо в судовому засіданні прокурор, представники ТОВ "Лабрадорит", представник відповідача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційних скаргах.
Представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року, та просить її задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року та додаткове рішення від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2004 у справі №26/142 стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Спіка" на користь Акціонерного комерційного банку "Росток банк" 7850703,75грн заборгованості за кредитними договорами шляхом звернення стягнення на заставлене майно - адміністративно-побутовий корпус, будівлю складу хлібокомбінату, цех для обробки граніту, блочно-модульну споруду для пилорами та модуль 102х24, що знаходиться в с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області, а також гірниче устаткування і обладнання щебіньзаводу.
На примусове виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано судовий наказ від 02.07.2004 №26/142.
19.08.2004 відділом державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 02.07.2004 у справі №26/142 про стягнення з ЗАТ "Спіка" заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
13.01.2005 відділом державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції (далі - ВДВС Житомирського обласного управління юстиції) та спеціалізованим державним підприємством "Укрспец'юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец'юст" були укладені договори №5060001 та №5060002 на реалізацію арештованого майна на прилюдних торгах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2005 порушено провадження у справі №23/167-б про банкрутство ЗАТ "Спіка" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ЗАТ "Спіка" відповідно до статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
11.03.2005 відбулися торги з реалізації будівель модульного типу та пилорами, оформлені протоколами від 11.03.2005 №5060001/363 та №5060002/364, переможцем яких визнано ТОВ "Лабрадорит".
Відділом державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції 12.04.2005 складено акти про проведення прилюдних торгів з реалізації будівлі модульного типу площею 2496 кв. м та будівлі пилорами площею 117,5 кв. м, що розташовані за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8.
Приватним нотаріусом Радомишльського району нотаріального округу Житомирської області на підставі названих документів видано свідоцтво від 15.04.2005 за №485, яким підтверджено право власності позивача на майно.
18.04.2005 бюро технічної інвентаризації зареєструвало за ТОВ "Лабрадорит" будівлю модульного типу та будівлю пилорами, що розташовані за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8, що підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.
27.01.2006 Господарським судом міста Києва видано наказ про поворот виконання рішення суду у справі № 26/142 (у ході нового розгляду даної справи присвоєно №26/142-22/296), яким зобов'язано АКБ "Росток банк" повернути ЗАТ "Спіка" заставлене майно, на яке було звернено стягнення рішенням місцевого господарського суду у справі №26/142.
21.06.2006 ухвалою Господарського суду міста Києва провадження у справі №23/167-б про визнання ЗАТ "Спіка" банкрутом припинено у зв'язку з відсутністю в товариства боргу перед АКБ "Росток банк".
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.09.2007 у справі №2/142"НМ", залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 13.12.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2008, в позові АКБ "Росток Банк" до Головного управління юстиції в Житомирській області, СДП "Укрспец'юст" в особі Житомирської філії, ТОВ "Лабрадорит", ЗАТ "Спіка" про визнання недійсними прилюдних торгів, актів про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним свідоцтва про придбання будівель на торгах та повернення майна реалізованого на торгах відмовлено.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.01.2011 у справі №2/870-НМ, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.04.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2011, визнано недійсними прилюдні торги від 11.03.2005, проведені Житомирською філією "Укрспец'юст" з продажу належних на праві власності ЗАТ "Спіка" будівлі модульного типу та будівлі пилорами, що розташовані за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.04.2014 у справі №4/5007/37/12, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2014, позов закритого акціонерного товариства "Спіка" до товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на користь Закритого акціонерного товариства "Спіка" об'єкти нерухомого майна, а саме:
- Будівля цеху по обробці граніту, літера А, площа - 117,5 кв.м. та Модуль 102х24, літера Б, площа - 2394,2 кв.м., які розташовані за адресою: Житомирська обл., Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8, що зареєстровані за ТОВ "Лабрадорит" з назвою будівля модульного типу площею 2394,2 кв.м. (літера Б) та будівля пилорами площею 117,5 кв.м. (літера А).
В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Закритого акціонерного товариства "Спіка" про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
В постанові від 08.09.2014 у справі №4/5007/37/12 суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у ТОВ "Лабрадорит" на користь ЗАТ "Спіка. При цьому суд зазначив, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тому висновок про витребування майна є правомірним та таким, що узгоджується з приписами статі 388 ЦК України. Визнання недійсними публічних торгів, які проведені у порядку, встановленому для виконання судового рішення, є самостійною підставою для витребування майна його власником у набувача такого майна у відповідності до частини першої статті 388 ЦК України.
Оскільки ТОВ "Лабрадорит", як переможцем прилюдних торгів, було сплачено спеціалізованій організації грошові кошти за придбане майно у розмірі 211 000 грн, які після визнання торгів недійсними та витребування даного майна за рішенням суду, йому повернуті не були, останній звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 211 000 грн збитків (загальна вартість майна), 869 742 грн збитків, завданих внаслідок інфляційного знецінення коштів, 775 004, 15 грн збитків у вигляді упущеної вигоди, яка полягає в неотриманні позивачем прибутку від зберігання коштів на банківському рахунку за період з квітня 2005р. по липень 2018р.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.11.2017 у справі №906/775/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017, в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, за участю прокуратури Житомирської області про стягнення 1 855 746, 15 грн збитків - відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018 у справі №906/775/17 касаційну скаргу ТОВ "Лабрадорит" задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі №906/775/17 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі №906/775/17 в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, за участю прокуратури Житомирської області про стягнення 1 855 746, 15 грн збитків - відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі №906/775/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 211 000 грн.
Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.
Стягнуто з Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (10014, м. Житомир, майдан Соборний, 1, код 34900660) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (12511, Житомирська обл., Коростишівський р-н., с. Кам'яний Брід, вул. Зарічна, 6, код 32356128) 211 000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (10014, м. Житомир, майдан Соборний, 1, код 34900660) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (12511, Житомирська обл., Коростишівський р-н., с. Кам'яний Брід, вул. Зарічна, 6, код 32356128) 3165 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та 4747, 46 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №906/775/17 касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та заступника прокурора Рівненської області задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі №906/775/17 скасовано в частині відмови у стягненні 869 742,00 грн інфляційних втрат. Справу №906/775/17 у частині вимоги про стягнення 869 742,00грн інфляційних втрат направлено на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 у справі №906/775/17 змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та абзац третій пункту 2 резолютивної частини в такій редакції:
"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (12511, Житомирська обл., Коростишівський р-н., с. Кам'яний Брід, вул. Зарічна, 6, код 32356128) 211 000 грн.".
При цьому, Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 зроблено висновок, що суди попередніх інстанцій під час розгляду заявлених позивачем вимог не досліджували та не надали належної правової оцінки розрахунку інфляційних нарахувань, наданого позивачем, зокрема, судами не встановлено з якої дати мають бути повернуті грошові кошти, з якої дати починається прострочення повернення грошових коштів та не перевірено обґрунтованості як розміру так і періоду розрахунку (обчислення) інфляційних нарахувань. Окрім того судами взагалі не надано оцінку наявній в справі вимозі позивача адресованій відповідачу про сплату коштів та відповіді відповідача на цю вимогу, їх вплив на визначення початку періоду прострочення повернення коштів.
Місцевий господарський суд, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 12.06.2020 у справі №906/775/17, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків завданих внаслідок інфляційного знецінення коштів в розмірі 869 742,00 грн, то Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 також зроблено висновок, що аналіз змісту заявлених позивачем вимог у цій частині свідчить, що останні фактично за своєю правовою природою є вимогами про стягнення інфляційних витрат, позаяк обґрунтовуються знеціненням грошових коштів в сумі 211 000,00 грн, сплачених за придбане на прилюдних торгах майно, внаслідок інфляційних процесів за період з 01.04.2005 по 31.07.2018.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 19.06.2018 у справі №646/14523/15-ц.
Тобто, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 01.10.2014 №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Зазначене, в свою чергу, спростовує доводи прокурора про те, що відсутні будь-які підстави для відшкодування ТОВ "Лабрадорит" збитків, завданих внаслідок інфляційного знезцінення коштів.
Як встановлено судами обох інстанцій, позивач, як переможець прилюдних торгів, сплатив спеціалізованій організації грошові кошти за придбане майно у розмірі 211 000 грн, тобто загальну вартість придбаного майна, яка після визнання торгів недійсними та вилучення у позивача даного майна, останньому повернута не була.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №906/775/17 зауважив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності ТОВ "Лабрадорит" на спірне майно було порушено в момент його витребування з власності у володіння ЗАТ "Спіка" на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2014 у справі №4/5007/37/12, залишеного без змін в цій частині постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2014.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право позивача порушено з моменту набрання законної сили рішення суду від 14.04.2014 у справі №4/5007/37/12, яким є 08.09.2014, оскільки з цього моменту позивач втратив право на це майно.
Відтак, саме з вказаної дати у позивача виникло право на звернення з позовом до суду з вимогами, які є предметом даного судового розгляду. До ухвалення постанови Вищого господарського суду від 08.09.2014 у справі №4/5007/37/12 придбане позивачем майно перебувало тривалий час у спірній площині, враховуючи неодноразові спори щодо цього майна, у яких ТОВ "Лабрадорит" брав участь в якості сторони спору, та з володіння позивача не вибувало.
Враховуючи викладене, саме з моменту набрання законної сили рішення суду від 14.04.2014 у справі №4/5007/37/12, яким є 08.09.2014, позивач мав право на повернення йому вартості придбаного майна у сумі 211 000 грн, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з вказаної дати у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу.
Разом з тим, вимога позивача про відшкодування збитків у сумі 1 990 398,17 грн (т.1, а.с.65-67), яка направлена до Головного управління юстиції у Житомирській області 21.11.2014, лише свідчить про те, що позивач вживав заходів для повернення йому вартості придбаного майна. Однак, дата направлення даної вимоги та дата відмови в її задоволенні (15.12.2014) (т.1, а.с.68) не може вважатися моментом, з якого у позивача виникло право на повернення йому вартості придбаного майна та нарахування інфляційних втрат через невиконання даного зобов'язання, а тому дана вимога та відповідь на неї не впливає на визначення початку періоду прострочення повернення коштів.
Вищевикладеним також спростовуються доводи скаржника (ТОВ "Лабрадорит"), що Держава Україна безпідставно користувалася грошовими коштами ТОВ "Лабрадорит" з 2005 року, а тому саме з цього періоду необхідно обраховувати інфляційні втрати позивача, оскільки з володіння позивача спірне майно вибуло 08.09.2014.
Також безпідставними є доводи прокурора про те, що майно вибуло з користування ТОВ "Лабрадорит" лише 29.04.2015 (з моменту його передачі ЗАТ "Спіка" відповідно до Акту про витребування майна від 29.04.2015, складеного Відділом державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції, на виконання рішення суду у справі №4/5007/37/12), оскільки як вже зазначалося вище, саме з моменту набрання законної сили рішення суду від 14.04.2014 у справі №4/5007/37/12 (08.09.2014), яке у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання, позивач мав право на повернення йому вартості придбаного майна у сумі 211 000,00 грн, а відтак і нарахування інфляційних втрат слід проводити саме з цієї дати.
Посилання прокурора на те, що позивач правом на звернення з даним позовом до суду, яке виникло у позивача з 08.09.2014, скористався лише 28.08.2017, а відтак, на його думку, датою з якої починається прострочення повернення грошових коштів є 28.08.2017, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки звернення особи до суду за захистом порушеного права є її правом.
При цьому, апеляційним судом береться до уваги те, що позивач вживав заходів для повернення йому вартості придбаного майна, а саме: після набрання законної сили судовим рішенням у справі №4/5007/37/12 за позовом ЗАТ "Спіка" до ТОВ "Лабрадорит" про витребування майна з чужого незаконного володіння, TOB "Лабрадорит" 20.11.2014 зверталось з вимогою до відповідача - Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про відшкодування збитків у сумі 1 990 398,17 гривень.
Головним територіальним управлінням юстиції у Житомирській області 15.12.2014 у відповіді на вимогу ТОВ "Лабрадорит" листом повідомлено про відсутність підстав для відшкодування таких збитків.
В подальшому, ТОВ "Лабрадорит" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду оскаржуючи відповідь (відмову) Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 15.12.2014 сплатити суму шкоди за їх вимогою.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.09.2015, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адмінстративного суду від 09.11.2015 у справі №806/127/15, позовні вимоги ТОВ "Лабрадорит" задоволено частково.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15.03.2016 у справі №806/127/15 рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.08.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, провадження у даній справі закрито, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо розрахунку інфляційних втрат, то колегія суддів зазначає наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. При цьому слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватися в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Тобто, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць.
Колегія суддів не погоджується з розрахунком інфляційних втрат (т.3, а.с.178), здійсненим позивачем на суму боргу у розмірі 211 000,00 грн за період з січня 2005 по липень 2018, оскільки як встановлено судами обох інстанцій, позивач мав право на повернення йому вартості придбаного майна саме з 08.09.2014, а відтак нарахування інфляційних втрат слід проводити з жовтня 2014 року, що відповідно до розрахунку суду становить 219 185,64 грн.
Крім того, разом із заявою про збільшення позовних вимог від 10.09.2020 позивачем подано розрахунок інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по липень 2020 року, згідно якого загальний розмір інфляційних втрат становить 997 269,56 грн (т.8, а.с.72).
При перевірці даного розрахунку колегія суддів враховує висновок, викладений Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, згідно якого якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Тобто, нарахування інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по липень 2020 року слід здійснювати на суму боргу у розмірі 430 185,64 грн (211 000,00 грн (сума основного боргу) + 219 185,64 грн (інфляційне збільшення боргу за попередній період)). Таким чином, розмір інфляційних втрат за даний період становить 50 594,09 грн.
Оскільки, як з'ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов'язання (повернення грошових коштів) з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що з врахуванням вищевикладених обставин щодо періоду нарахування, до стягнення підлягає лише 269 779,73 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2014 року по липень 2020 року, з яких: 219 185,64 грн - за період з жовтня 2014 року по липень 2018 року, 50594,09 грн - за період з серпня 2018 року по липень 2020 року. При цьому, у стягненні 727 489,83 грн інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржниками не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржників, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Щодо апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2021 позивач звернувся до Господарського суду Житомисрької області з клопотанням про перерозподіл судових витрат, згідно якого просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Лабрадорит" судовий збір у сумі 197 819,94 грн та 134 240,00 грн витрат на правову допомогу (т.8, а.с.195-221).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року у справі №906/775/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, за участю Прокуратури Житомирської області про стягнення 997 269,56 грн - задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" 269 779,73 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.
Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати ТОВ "Лабрадорит" на 05.04.2021. Зобов'язано ТОВ "Лабрадорит" до 26.03.2021 надіслати на адресу учасників провадження документи, що підтверджують розмір понесених судових витрат, докази чого надати суду.
05.04.2021 від Житомирської обласної прокуратури (т.8, а.с.241-247) та представника ГТУЮ у Житомирській області (т.8, а.с.248-254) до суду надійшли письмові заперечення на клопотання позивача про розподіл судових витрат.
Місцевий господарський суд, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (вх. №5935 від 23.03.2021) про перерозподіл судових витрат, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даного клопотання, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України. судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням касаційних скарг Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит", заступника прокурора Рівненської області та направленням справи в частині вимоги про стягнення 869 742,00 грн інфляційних втрат на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 не здійснювався.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На розгляді Господарського суду Житомирської області перебувала справа №906/775/17 у частині вимог про стягнення 997 269,56 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви від 10.09.2020 про збільшення позовних вимог).
Оскільки рішенням суду від 23.03.2021 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України 269 779,73грн інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача підлягає 4 046,70 грн судового збору, що є пропорційним від розміру задоволених позовних вимог в частині інфляційних втрат.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 здійснено розподіл судових витрат за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги (в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 211 000,00 грн).
Судовий збір, сплачений за позовні вимоги (в тому числі з урахуванням оскарження рішень суду в цій частині) про стягнення 775 004,15 грн упущеної вигоди, покладається на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.
Таким чином, розподілу підлягає судовий збір за звернення позивача з апеляційною скаргою від 16.11.2017 (т.2, а.с.159-175) та касаційною скаргою від 26.03.2018 (т.3, а.с.1-47) в частині вимоги про стягнення 211 000,00 грн, яка задоволена судом.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарсьим судом, що пропорційно до задоволених позовних вимог стягненню на користь позивача підлягає:
- 4 747,50 грн судового збору за перегляд в апеляційному порядку позовної вимоги про стягнення 211 000,00 грн;
- 6 330,00 грн судового збору за перегляд в касаційному порядку позовної вимоги про стягнення 211 000,00 грн.
Крім того, за звернення позивача з апеляційною скаргою від 16.11.2017 (т.2, а.с.159-175), касаційною скаргою від 26.03.2018 (т.3, а.с.1-47), апеляційною скаргою від 27.12.2018 (т.4, а.с.206-223) та касаційною скаргою від 13.06.2019 (т.6, а.с.63-82) в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат на користь позивача стягненню підлягає:
- 9 863,34 грн судового збору за перегляд в апеляційному порядку позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат;
- 13 151,12 грн судового збору за перегляд в касаційному порядку позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат.
При цьому, посилання скаржника (ТОВ "Лабрадорит") на те, що розподілу підлягає судовий збір за подання первісної позовної заяви у серпні 2007 року, за подання апеляційної скарги від 16.11.2017, за подання касаційної скарги від 26.03.2018 пропорційно до суми задоволених позовних вимог - 480 779,73 грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції здійнено розподіл судового збору окремо за позовні вимоги про стягнення 211 000,00 грн та про стягнення інфляційних втрат в розмірі 269 779,73 грн, що в сукупності становить суму 480 779,73 грн.
Також безпідставними є доводи скаржника (ТОВ "Лабрадорит"), що поза увагою суду першої інстанції залишився розподіл судового збору за першей етап судового розгляду у всіх ланках судової системи України, оскільки місцевим господарським судом здійнено розподіл судових витрат за звернення позивача з апеляційною скаргою від 16.11.2017 та касаційною скаргою від 26.03.2018, як за перегляд в апеляційному та касаційному порядку позовної вимоги про стягнення 211 000,00 грн, так і позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 269 779,73 грн.
Щодо розподілу судового збору за звернення позивача з касаційною скаргою від 13.06.2019 в частині вимоги про стягнення 211 000,00 грн збитків, то колегія суддів зазначає, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 у справі №906/775/17 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 - задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі №906/775/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 211 000 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" 211 000 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Також даною постановою здійснено розподіл судових витрат за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги (в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 211 000,00 грн).
При цьому слід зазначити, що рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 оскаржувалася ТОВ "Лабрадорит" лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1644746,15 грн, з яких: 869742,00 грн - збитки завдані внаслідок інфляційного знецінення коштів, 655233 грн - збитки пов'язані з упущеною вигодою; в частині стягнення основного боргу в розмірі 211 000,00 грн дана постанова ТОВ "Лабрадорит" не оскаржувалась.
Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України "Про судовий збір", якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат за звернення позивача з касаційною скаргою від 13.06.2019 в частині вимоги про стягнення 211 000,00 грн збитків.
Щодо вимоги позивача про стягнення 134 240,00 грн витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.2 ст.126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Додатково суд звертає увагу на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як вбачається, позивачем до справи додано детальний опис виконаних адвокатами робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом (акти приймання-передачі юридичних послуг від 10.02.2021 (т.8, а.с. 213-214) та акт виконаних робіт (наданих послуг) про надання правової допомоги від 22.03.2021 (т.8, а.с. 198-201).
Крім того, відповідно до ч.4 ст.60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
У зв'язку з вищевказаним колегією суддів не беруться до уваги заперечення представника ГТУЮ в Житомирській області відносно відсутності в матеріалах справи (на момент подачі клопотання про розподіл судових виитрат), договорів, на які наявне посилання в актах приймання-передачі наданих адвокатами послуг, оскільки повноваження представників позивача підтверджено іншими документами, зокрема ордерами та довіреностями, які наявні в матеріалах справи.
При цьому, в акті виконаних робіт (наданих послуг) з додатком №1 та в акті приймання-передачі юридичних послуг зазначено зміст роботи, перераховано послуги, які були надані адвокатами, визначено кількість годин та вартість наданих послуг.
Слід зазначити, що згідно п.1 ч.2 ст.126 ГПК України розподілу підлягає сума витрат на правову допомогу, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Підтвердженням прийняття правової допомоги позивачем суд вважає акти приймання - передачі, які містять необхідну інформацію про розмір та вартість виконаних адвокатами робіт та наданих послуг. Вказані акти є підставою для їх оплати позивачем.
В матеріалах справи також наявні наступні документи, подані на підтвердження повноважень адвокатів Мороза А.С. та Коки В.А.:
- копія довіреності від 29.11.2013, видана Морозу А.С. (т.1, а.с.120);
- довіреність від 12.02.2015, видана Морозу А.С. та Левкович Л.А. (т.4, а.с.187);
- копія договору про надання правової допомоги від 03.01.2017, укладеного між позивачем та адвокатом Кока В.А. (т.5, а.с.39);
- копія ордеру на надання правової допомоги серії ЖТ №38176 від 12.07.2017 адвокатом Кока В.А. (т.5, а.с.40);
- копія договору про надання правової допомоги (витяг) від 02.01.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Мороза" (т.5, а.с.41-42);
- копія ордеру на надання правової допомоги серії КВ №265569 від 19.02.2019 адвокатом Морозом А.С. (т.5, а.с.43);
- ордер на надання правової допомоги серії АМ №1004821 від 10.09.2020 адвокатом Кока В.А. (т.8, а.с.82).
До клопотання про розподіл судових витрат позивачем додано копію акту виконаних робіт (наданих послуг) про надання правової допомоги від 22.03.2021 з додатком №1, згідно якого АБ "Адвокатське бюро Мороза" надало правову допомогу, а ТОВ "Лабрадорит" прийняло ці послуги в повному обсязі. Гонорар згідно звіту складає 77 240,00 грн, які позивач зобов'язаний оплатити на рахунок адвокатського бюро (т.8, а.с.198-201).
Апеляційним судом досліджено звіт по справі №906/775/17 та встановлено, що за підготовку письмових заяв по справі №906/775/17 позивач зобов'язаний сплатити АБ "Адвокатське бюро Мороза" 55 324,50 грн, які суд вважає обґрунтованими та підтвердженими належними доказами у справі.
Щодо гонорару адвоката Мороза А.М. за участь в судових засіданнях, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказаний у звіті час, витрачений на участь в судових засіданнях, не відповідає реальній тривалості судових засідань у справі, в яких брав участь представник позивача Мороз А.С. При цьому, судом враховано до реальної тривалості судового засідання також час очікування його початку (від часу, на який судове засідання призначено, до часу його початку).
Крім того судом встановлено, що безпідставно включено до звіту по справі участь в судових засіданнях 02.11.2017 (п.10 звіту), 06.11.2017 (п.11 звіту), 06.09.2018 (п.18 звіту), 19.09.2018 (п.19 звіту), оскільки в даних судових засіданнях брали участь представники позивача Шпитко М.М. (довіреність від 01.02.2016 (т.2, а.с.129)) та Наконечна Я.С. (довіреність від 20.12.2017 (т.3, а.с.198)); участь в судовому засіданні 28.03.2019 двічі відображено у звіті (п.25 та п.26).
Зважаючи на вартість години роботи адвоката та реальну тривалість судових засідань, в яких брав участь адвокат Мороз А.С., колегія суддів погоджується місцевим господарським судом щодо обґрунтованості вартості витрат на правову допомогу в цій частині у розмірі 14 619,57 грн, з яких за участь у судових засіданнях: 20.09.2017 - 170,67 грн, 10.10.2017 - 512,00 грн, 24.10.2017 - 245,33 грн, 23.05.2018 - 543,28 грн, 30.05.2018 - 881 грн, 09.10.2018 - 513,92 грн, 22.10.2018 - 587,33 грн, 03.12.2018 - 1762 грн, 28.03.2019 - 960,50 грн, 27.05.2019 - 960,50 грн, 12.09.2019 - 960,50 грн, 17.09.2019 - 800,42 грн, 30.09.2019 - 960,50 грн, 17.10.201 - 960,50 грн, 07.05.2020 - 648,12 грн, 04.06.2020 - 1 051,00 грн, 12.06.2020 - 1 051,00 грн, 06.10.2020 - 1 051,00 грн.
Дослідивши акт приймання-передачі юридичних послуг від 10.02.2021, наданих Адвокатським бюро "Кока енд партнерс" Товариству з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (т.8, а.с.213-214), апеляційний суд вважає обґрунтованою вартість підготовки адвокатом додаткових пояснень від 10.09.2020, що складає 2 500,00 грн.
Щодо вказаного в акті часу, витраченого на участь в судовому засіданні, апеляційний суд вважає його безпідставно завищеним, а відтак, враховуючи реальну тривалість судових засідань, в яких брала участь адвокат Кока В.А., з урахуванням часу, на який призначено судове засідання, та реальний час його початку, обґрунтованою є вартість витрат на правову допомогу позивача в цій частині у розмірі 10 949,99 грн, з яких за участь в судових засіданнях: 28.03.2019 - 1 350,00 грн, 27.05.2019 - 1 233,33 грн (участь в с/з в режимі відеоконференції із Господарського суду Житомирської області), 01.08.2019 - 5 583,33 грн, 17.09.2019 - 800,00 грн, 30.09.2019 - 1 166,67 грн, 10.09.2020 - 283,33 грн, 10.02.2021 - 533,33 грн.
Таким чином, обґрунтованою є сума витрат позивача на правову допомогу у розмірі 83 394,06 грн (55 324,50грн+14 619,57грн+2 500,00грн+10 949,99грн).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги заперечення Житомирської обласної прокуратури та ГТУЮ у Житомирській області на клопотання позивача про розподіл судових витрат, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування ТОВ "Лабрадорит" понесених ним на професійну правничу допомогу витрат частково в розмірі 20 216,16 грн, що є пропорційним до суми задоволених позовних вимог (480779,73х83 394,06/1 983 273,71).
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржниками не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржників, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року та апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 23 березня 2021 року у справі №906/775/17 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №906/775/17 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
5. Справу №906/775/17 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "02" червня 2021 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Дужич С.П.