вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2021 р. Справа№ 910/15207/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тарасенко К.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 (повний текст рішення складено 11.12.2020)
у справі №910/15207/20 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 49 379,00 грн
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) про стягнення 49 379,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач - ТДВ СК «Альфа-Гарант», на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави № 06-PR/01-024-03066 від 30.05.2018, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплатив страхове відшкодування, а тому відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст.ст. 993, 1188 Цивільного кодексу України набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, як стверджує позивач, цивільно-правова відповідальність особи, з вини якої трапилась ДТП, застрахована не була, і така особа є пільговиком, позивач звернувся до відповідача МТСБУ на підставі п. 13.1 ст. 13 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з вимогою відшкодувати сплачену позивачем страхову виплату. Враховуючи, що відповідачем не відшкодована заявлена сума, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 49 379,00 грн у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судом встановлено, що ТДВ СК «Альфа-Гарант», як страховик потерпілого ОСОБА_1 , виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави № 06-PR/01-024-03066 від 30.05.2018 у зв'язку з пошкодженням його автомобіля у ДТП, яка трапилась з вини водія, відповідальність якого не була застрахована, та який не є пільговиком (не належить до категорії осіб, вказаних у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки документ серії НОМЕР_1, визначений позивачем як пільгове посвідчення, не є таким посвідченням, а є постановою про накладення адміністративного стягнення), а тому ТДВ СК «Альфа-Гарант» не набуло права вимоги до МТСБУ.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» 23.12.2020 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 у справі №910/15207/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На переконання позивача, висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не ґрунтуються на повному та всебічному з'ясуванні господарським судом фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Скаржник в апеляційній скарзі наполягає, що винна в ДТП особа є пільговиком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , а суд першої інстанції не звернув увагу на таку підставу позову як відсутність страхового полісу цивільно - правової відповідальності винної в ДТП особи.
Також апелянт посилається на висновки колегії Північного апеляційного господарського суду у постанові від 05.12.2019 у справі №910/8691/19.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/15207/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/15207/20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз'яснено сторонам, що апеляційна скарга розглядатиметься в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи.
22.02.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення, у якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги.
Моторно (транспортне) страхове бюро України вважає помилковим твердженням позивача про те, що документ серії НОМЕР_1 є посвідченням пільговика, натомість у матеріалах справи міститься лист НПУ, яким підтверджується, що серії НОМЕР_1 є постановою про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП.
Щодо посилань апелянта на судову практику у справі №910/8691/19 відповідач заперечує, оскільки правовідносини у справі №910/8691/19 стосувались регламенту виплати по «зеленій картці», яку мала винна особа.
Також відповідач зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до винної особи на загальних підставах.
Тому відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
02.03.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких апелянт наполягає на тому, що він після здійснення виплати страхового відшкодування набув статусу потерпілої особи внаслідок настання ДТП, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу.
У зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, враховуючи, що Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, який продовжено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 30.05.2018 між ТДВ СК «Альфа-Гарант» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави № 06-PR/01-024-03066 (далі - договір добровільного страхування), згідно з умовами якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки Фольксваген Пассат СС, державний номерний знак НОМЕР_2 .
18.12.2018 по вул. Г. Хоткевича у м. Києві трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Фольксваген Пассат СС, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля марки Рено Кенго, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки ЗАЗ Сенс, державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок вказаної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Судом встановлено, що страхувальник - ОСОБА_1 повідомив ТДВ СК «Альфа-Гарант» про ДТП, про що свідчить заява про настання події від 18.12.2018, прийнята страховиком у той же день.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 14.02.2019 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців.
При цьому, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідальність винного водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки Рено Кенго, державний номерний знак НОМЕР_3 , застрахована будь-якою страховою компанією.
Згідно зі звітом № 80-D/51/0 від 06.05.2019 розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Фольксваген Пассат СС, державний номерний знак НОМЕР_2 , склав 50 844,85 грн.
Відповідно до рахунку на оплату по замовленню № 1096 віл 15.05.2019, складеного СТО - ФОП Сайко Т.П., вартість відновлювального ремонту вищевказаного автомобілю склала 49 379,00 грн.
На підставі вищевказаного рахунку ТДВ СК «Альфа-Гарант» був здійснений розрахунок страхового відшкодування та складений страховий акт № СТ/18/0350 від 20.05.2019, згідно з якими загальна сума страхового відшкодування, що підлягала виплаті, склала 49 379,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що ТДВ СК «Альфа-Гарант», сплатило суму страхового відшкодування в загальному розмірі 49 379,00 грн на користь СТО - ФОП Сайко Т.П., що підтверджується платіжним дорученням № 1022 від 21.05.2019.
У подальшому ТДВ СК «Альфа-Гарант» звернулось до МТСБУ з заявою № 03/3843 від 17.10.2019 про виплату страхового відшкодування у розмірі 49 379,00 грн, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції МТСБУ на вказаній заяві. Проте, таке відшкодування МТСБУ здійснено не було.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТДВ СК «Альфа-Гарант» просило суд стягнути з МТСБУ вищевказане страхове відшкодування в розмірі 49 379,00 грн, та обґрунтовувало свої вимоги тим, що особа, винна у скоєнні ДТП, є пільговиком, має пільгове посвідчення серії НОМЕР_1 та не застрахувала свою відповідальність, а відтак шкода заподіяна нею відшкодовується саме МТСБУ на підставі ст. 41 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У свою чергу, МТСБУ заперечуючи проти обґрунтованості позовних вимог вказало, що документ серії НОМЕР_1 не є пільговим посвідченням, адже згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994, якою були затверджені зразки таких посвідчень, серія пільгового посвідчення має одну літеру, у той час як документ вказаний позивачем, як пільгове посвідчення, містить серію з трьох літер. З урахуванням викладеного відповідач зробив припущення, що документ серії НОМЕР_1 є протоколом про адміністративне правопорушення, оскільки його серія і номер відповідають затвердженому зразку такого протоколу, а у Схемі ДТП вказаний документ зазначений саме в графі «Відомості про відсутність посвідчення водія».
Суд першої інстанції, оцінивши правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 25 Закону України «Про страхування»).
Пунктом 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, у тому числі, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Як встановлено статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Приписами статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачений порядок виплати страхового відшкодування.
Зокрема, п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Частиною 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла особа) може бути замінений його страховиком внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди з відшкодування останньої.
За змістом статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Як вбачається з вищенаведеного, правовідносини, що виникли між ТДВ СК «Альфа-Гарант» і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до ТДВ СК «Альфа-Гарант» права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні особи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц та постанові Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 916/686/18.
Отже, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Положення цього пункту не поширюється на осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону.
Згідно з п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Пунктом п. 39.1 ст. 39 вказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
МТСБУ має ряд важливих завдань, до яких належить, у тому числі, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом (п. 39.2.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
При цьому, вказаним Законом чітко визначено умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів.
Відповідно до п. 40.1 ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Суд першої інстанції вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що винний у скоєнні ДТП водій ОСОБА_2 належить до категорії осіб, названих у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та як вбачається з Схеми місця ДТП від 18.12.2018, документ серії НОМЕР_1 зазначений у графі «Постанова», а не у графі «Пільговий документ».
Судом апеляційної інстанції перевірено, що у довідці-відповіді від НПУ про ДТП, що мала місце 18.12.2018 (а.с.17-20), документ серії НОМЕР_1 вказаний у графах «Серія пільгового посвідчення чи складеного адміністративного протоколу за ст. 126 щодо учасника ДТП», «Номер пільгового посвідчення чи складеного адміністративного протоколу за ст. 126 щодо учасника ДТП».
МТСБУ у своєму відзиві на апеляційну скаргу вказало, що документ серії НОМЕР_1 не є пільговим посвідченням, адже згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994, якою були затверджені зразки таких посвідчень, серія пільгового посвідчення має одну літеру, у той час як документ вказаний позивачем, як пільгове посвідчення, містить серію з трьох літер.
Статтею 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Водночас, у листі Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві Національної поліції України від 17.11.2020, наданому у відповідь на адвокатський запит представника відповідача, зазначено, що 18.12.2018 стосовно громадянина ОСОБА_2 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НОМЕР_1 від 18.12.2018.
Скаржник в апеляційній скарзі наполягає, що винна в ДТП особа є пільговиком, що на його думку підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять підтвердження доводів позивача, що документ серії НОМЕР_1 є саме пільговим посвідченням.
Відтак, судова колегія дійшла до переконання, що доводи позивача про те, що документ серії НОМЕР_1 є пільговим посвідченням, є виключно припущеннями, натомість як матеріалами справи підтверджується, що такий документ є протоколом про адміністративне правопорушення, оскільки його серія і номер відповідають затвердженому зразку такого протоколу, у Схемі ДТП вказаний документ зазначений саме в графі «Відомості про відсутність посвідчення водія», а листом Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві Національної поліції України від 17.11.2020 повідомлено, що 18.12.2018 стосовно громадянина ОСОБА_2 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НОМЕР_1 від 18.12.2018.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що документ серії НОМЕР_1, визначений позивачем як пільгове посвідчення, не є таким посвідченням, а є постановою про накладення адміністративного стягнення є обґрунтованим та підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність підстав для покладення на МТСБУ обов'язку відшкодувати позивачу сплачену останнім страхову виплату.
Разом з цим, суд звертає увагу на наступне.
За приписами п. 41.3 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Тобто, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ, за наявності передбачених Законом підстав, відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування.
З матеріалів справи вбачається, що Фольксваген Пассат СС, державний номерний знак НОМЕР_2 , був застрахований на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави № 06-PR/01-024-03066 від 30.05.2018, укладеного з ТДВ СК «Альфа-Гарант», що є іншим видом страхування, який також надає можливість потерпілому - ОСОБА_1 , як страхувальнику, отримати страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля від ТДВ СК «Альфа-Гарант».
При цьому, заподіяння потерпілому ( ОСОБА_1 ) шкоди внаслідок винних дій водія автомобіля марки Рено Кенго, державний номерний знак НОМЕР_3 , під час ДТП породило деліктне зобов'язання, у якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов'язок особи, яка завдала шкоди, відшкодувати заподіяну шкоду.
Водночас, така ДТП є підставою для виникнення зобов'язання згідно з договором добровільного страхування, в якому потерпілий має право вимоги до страховика - ТДВ СК «Альфа-Гарант». Вказані зобов'язання не виключали одне одного. Потерпілому належало право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він на власний розсуд обрав спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги до страховика (ТДВ СК «Альфа-Гарант»), від якого отримав страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля.
За змістом ст. 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов'язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ).
Отже, за умови, що винуватець ДТП належить до категорії осіб, названих у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 3-1115гс15/17/16 (№ 910/1439/16).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ТДВ СК «Альфа-Гарант», як страховик потерпілого ОСОБА_1 , виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, що не є предметом застави № 06-PR/01-024-03066 від 30.05.2018 у зв'язку з пошкодженням його автомобіля у ДТП, яка трапилась з вини водія, відповідальність якого не була застрахована, та який не є пільговиком (не належить до категорії осіб, вказаних у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), а тому ТДВ СК «Альфа-Гарант» не набуло права вимоги до МТСБУ, відтак заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання апелянта на висновки колегії Північного апеляційного господарського суду у постанові від 05.12.2019 у справі №910/8691/19 суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі висновки зроблені за інших встановлених судом обставин, так як правовідносини у справі №910/8691/19 стосувались регламенту виплати по «зеленій картці», яку мала винна особа, тобто є відмінними від правовідносин у даній справі, крім того за приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення за повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, у той час як позивачем висновки суду першої інстанції в апеляційній скарзі не спростовано.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, виходячи з вищевикладеного, скаржником у суді апеляційної інстанції не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 у справі №910/15207/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 у справі №910/15207/20 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з додатковою відповідальністю Страхову компанію «Альфа-Гарант».
4. Матеріали справи №910/15207/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Є.Ю. Шаптала
К.В. Тарасенко