вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2021 р. Справа№ 910/16742/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
секретар судового засідання Макуха О.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енегрогенеруюча компанія «Енегроатом» в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.01.2021 (повний текст складено 01.02.2021)
у справі № 910/16742/20 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілтекс»
до Державного підприємства «Національна атомна
енегрогенеруюча компанія «Енегроатом»
про стягнення 1 118 318, 10 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пілтекс» (далі - ТОВ «Пілтекс», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енегрогенеруюча компанія «Енегроатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 1 118 318, 10 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки №53-123-01-20-06093 від 07.02.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, відтак просило стягнути з відповідача 748 862, 40 грн. заборгованості, 15 815, 61 грн. 3% річних, 2 466, 69 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).
Заперечуючи проти позовної заяви, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що несвоєчасна оплата за Договором виникла в зв'язку з тим, що в умовах функціонування нового ринку електричної енергії існує величезна заборгованість ДП «Гарантований покупець» перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за відпущену електричну енергію. За твердженнями відповідача, суттєво на фінансову ситуацію також вплинуло те, що в період терміну дії даного Договору з 12.03.2020 по 31.07.2020 на території України введено карантин, який суттєво обмежив можливість нормального здійснення господарської діяльності та продаж електричної енергії на ринку, що в свою чергу, породило кризу в частині сплати платежів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/16742/20 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілтекс» заборгованість у розмірі 748 862, 40 грн., 3% річних у розмірі 15 815, 61 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 466, 69 грн., судовий збір у розмірі 16 774, 77 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, ДП «НАЕК «Енегроатом» в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача 33 964, 80 грн. заборгованості, 2 466, 69 грн. інфляційних витрат, 8 179, 68 грн. 3% річних, 16 774,77 грн. судового збору та дослідити додаткові докази, які подано з матеріалами апеляційної скарги. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що судом першої інстанції невірно розраховано та стягнуто з відповідача 3% річних, як і не враховано, що на дату ухвалення оскаржуваного рішення заборгованість відповідача перед позивачем складала 33 964, 80 грн., що підтверджується долученими апелянтом до апеляційної скарги платіжними дорученнями, які він як додаткові докази просив долучити до матеріалів справи та надати їм правову оцінку в ході розгляду справи. При цьому, апелянт вказував, що ні ним, ні позивачем не було надано суду першої інстанції доказів часткового погашення заборгованості за Договором, яка мала місце під час розгляд справи місцевим господарським судом.
В надновому апеляційному суду клопотанні про долучення додаткових доказів апелянт (відповідач) повідомив, що станом на 19.02.2021 у нього відсутня заборгованість перед позивачем, відтак просив прийняти та дослідити додаткові докази, а саме, платіжні доручення про сплату заборгованості, які суттєво впливають на зміст рішення. На переконання відповідача (апелянта) з нього на користь позивача підлягають стягненню лише 2 466, 69 грн. інфляційних втрат та 8 179, 68 грн. 3% річних, а також 16 774, 77 грн. судового збору.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 01.06.2021, яке відбулось в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, брав участь представник відповідача (апелянта), представник позивача в судове засідання не з'явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про оголошення перерви, яку за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником позивача 28.04.2021.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 01.06.2021 представник позивача, явка якого в судове засідання обов'язковою не визнавалась, не з'явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи суду, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника відповідача (апелянта), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 07.02.2020 між ДП «НАЕК «Енергоатом» (відповідачем, покупцем за договором) та ТОВ «Пілтекс» (позивачем, постачальником за договором) укладено Договір на постачання товару № 53-123-01-20- 06093 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання сплатити за товар - Аксесуари для одягу (рукавички в асортименті) у кількості, асортименті і цінами, зазначеними у специфікації до Договору.
Загальна вартість товару є твердою та складає: разом: 945 000,50 грн. без ПДВ, крім цього ПДВ 20 % : 189 000,10 грн. Всього з ПДВ: 1 134 000,60 грн. (п. 2.1 Договору)
Відповідно до п. 2.2 Договору оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно специфікації № 1 (Додаток до Договору) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.11.2020 на умовах DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южиоукраїнське відділення ВП «Складське господарство» відповідно до Правил Інкотермс-2010 з обов'язковою присутністю представника постачальника.
Положеннями п. 3.2 Договору сторони погодили надання продавцем покупцю пакету документів, серед яких є і податкова накладна, зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, а п. 5.1 Договору - визначили приймання товару «управлінням закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС».
Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п. 3.3 Договору).
Договір згідно п. 12.1 вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та скріплення печаткою. Дія терміну Договору починає свій перебіг з моменту, визначеного п. 12.1 Договору, та закінчується 31.12.2021.
Додатковою угодою № 1/53-123-01-20-06093 від 23.07.2020 до Договору було внесено зміни та викладено п. 2.2. Договору в наступній редакції: «За даним договором оплата відбувається на протязі 45 робочих днів після постачання товару згідно специфікації № 1 (Додаток до Договору) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 Договору, але не пізніше 30.07.2020. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.»
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.
За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець (ст. 693 ЦК України) повинен здійснити оплату в строк, встановлений Договором, а якщо такий строк не встановлений Договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем відвантажено відповідачу товар згідно наступних видаткових накладних № 2 від 24.02.2020 на загальну суму 88 872,00 грн., у т.ч. ПДВ 14 812,00 грн., № 3 від 28.02.2020 на загальну суму 1 011 163,80 грн., в т.ч. ПДВ 168 527,30 грн. та № 18 від 20.08.2020 року на загальну суму 33 964,80 грн., у т.ч. ПДВ 5660,80 грн., які підписано уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень та заперечень, а також скріплено печаткою позивача та штампом відповідача.
За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені в момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.
Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 вищезгаданого Положення).
Таким чином, підписані відповідачем видаткові накладні, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та ЦК України, є первинними документами, які містить відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення й засвідчують факт поставки позивачем відповідачу товару, відтак є й підставою виникнення у останнього обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вище згадувалось, на підставі п. 2.2 Договору оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно специфікації № 1 (Додаток до Договору) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 Договору.
Як вище згадувалось, Додатковою угодою № 1/53-123-01-20-06093 від 23.07.2020 до Договору внесено зміни та викладено п. 2.2 Договору в наступній редакції: «За даним договором оплата відбувається на протязі 45 робочих днів після постачання товару згідно специфікації № 1 (Додаток до Договору) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 Договору, але не пізніше 30.07.2020. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.»
Таким чином, строк оплати згідно видаткової накладної № 2 від 24.02.2020 на загальну суму 88 872,00 грн. сплинув 29.04.2020, згідно видаткової накладної № 3 від 28.02.2020 на загальну суму 1 011 163,80 грн. - 04.05.2020, згідно видаткової накладної № 18 від 20.08.2020 на загальну суму 33 964,80 грн. - строк оплати 28.10.2020.
При цьому, оскільки за умовами п. 6 та в силу приписів чинного законодавства Додаткова угода № 1/53-123-01-20-06093 від 23.07.2020 набирає чинності з моменту її підписання, визначений нею строк оплати, а саме, до 30.07.2020 не може застосовуватись до видаткових накладних № 2 та № 3, строк оплати за якими сплинув ще до моменту ії укладення.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач частково оплатив отриманий товар, внаслідок чого непогашеною залишилась заборгованість в розмірі 748 862,40 грн., яку позивач й спросив стягнути в судовому порядку (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).
З приводу наданих відповідачем (апелянтом) платіжних доручень про оплату за період листопад-грудень 2020, справки № 45 від 15.02.2012 про взаємні розрахунки, платіжних доручень за лютий 2021 та справки № 49 від 22.02.2021 про взаємні розрахунки, які, за твердженнями відповідача, свідчать про сплату заборгованості в повному обсязі, слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких наведено в ст.ст. 13, 14, 74 ГПК України, збирання доказів у справі не є обов'язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву.
За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів.
З огляду на навелене, за змістом вищенаведених норм всі докази, які підтверджують заперечення відповідача мають бути ним подані одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена суду та належним чином обґрунтована.
За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Таким чином, системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, відзивом на позов та/або ухвалення відповідного рішення, і саме на відповідача покладено обов'язок подання таких доказів вчасно, саме з відповідним відзивом на позовну заяву.
Відсутність доказів як на момент подання позову, а тим більше на момент ухвалення судом оскаржуваного рішення, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів в порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/10002/19.
Оскільки вищезгадані платіжні доручення на підтвердження оплати заборгованості за період листопад-грудень 2020, які подані відповідачем (апелянтом) до апеляційного суду, не були ним або позивачем подані суду першої інстанції і суд не надав їм оцінки, апеляційний суд не приймає їх в якості додаткових доказів у даній справі.
При цьому, частина наданих відповідачем (апелянтом) додаткових доказів, а саме, справка № 45 від 15.02.2012 про взаємні розрахунки, платіжні доручення за лютий 2021 та справка № 49 від 22.02.2021 про взаємні розрахунки взагалі не снували на момент ухвалення судом оскаржуваного рішення, відтак не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості доказів відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення.
Як встановлено матеріалами справи, ні позивач, ні відповідач не надавали суду першої інстанції доказів часткового погашення заборгованості за Договором, яка мала місце під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідно суд не міг врахувати їх при ухваленні оскаржуваного рішення. Відповідно здійснені відповідачем оплати, про які не було відомо суду першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення в цій частині, ухваленого на підставі наявних на той час в матеріалах справи доказів.
З огляду на наведене та те, що станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення матеріали справи не містили доказів повної сплати відповідачем заборгованості, підтвердженої належними доказами, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 748 862,40 грн. заборгованості за Договором (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду) доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнена 15 815,61 грн. 3% річних та 2 466,69 грн. за порушення строків оплати, визначених Договором.
Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку щодо правомірності висновків місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме, в сумі 15 815,61 грн. та 2 466,69 грн. відповідно.
Твердження відповідача (апелянта) про те, що судом першої інстанції невірно розраховано та стягнуто з відповідача 3% річних відхиляються апеляційним судом, адже як вище загадувалось, Додаткова угода № 1/53-123-01-20-06093 від 23.07.2020 згідно п. 6 та в силу приписів чинного законодавства набрала чинності з моменту її підписання, відповідно визначений нею строк оплати - до 30.07.2020 не може застосовуватись до видаткових накладних № 2 та № 3, строк оплати за якими сплинув ще до моменту укладення цієї Додаткової угоди.
При цьому, навівши власний розрахунок 3% річних за період з 01.07.2020 по 26.10.2020 відповідач (апелянт) жодним чином не обґрунтував здійснених ним нарахувань.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енегрогенеруюча компанія «Енегроатом» в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/16742/20 - без змін.
Матеріали справи № 910/16742/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.06.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала