вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2021 р. Справа№ 920/19/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання Макуха О.А.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Сумської області
від 09.02.2021 (повний текст складено 15.02.2021)
у справі № 920/19/21 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія
«Нафтогаз України»
до Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод
«Імпульс»
про стягнення 109 233, 56 грн.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (далі - КП «ШКЗ «Імпульс», відповідача) про стягнення 109 233, 56 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 6510/18-БО-29 постачання природного газу від 08.10.2018 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, відтак просило стягнути з відповідача 72 689, 60 грн. пені, 16 864, 06 грн. 3% річних, 17 332, 13 грн. інфляційних втрат та 2 347, 77 грн. збитків.
Заперечуючи проти позову відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що за фактично отриманий природний газ розрахувався в повному обсязі, водночас з порушенням строків визначених умовами Договору. З пояснень відповідача вбачається, що він не заперечував проти порушення умов Договору в частині оплати за поставлений природний газ, проте наголошував, що прострочення платежів виникло не з його вини, а внаслідок несвоєчасної оплати споживачами наданих послуг, отже, враховуючи тривале тяжке фінансово-економічне становище на підприємстві в зв'язку із зменшенням обсягів виробництва із-за відсутності замовлень, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій.
В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.02.2021 у справі № 920/19/21 позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» про стягнення 109 233, 56 грн. задоволено частково. Стягнуто з Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 36 344, 80 грн. пені, 16 864,06 грн. 3% річних, 17 332, 13 грн. інфляційних втрат, 2 347, 77 грн. збитків, 2 102, 00 грн. витрат по сплаті судового збору. Клопотання Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» про зменшення розміру штрафних санкцій - задоволено частково. Зменшено розмір заявленої Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пені на 50%.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 36 344, 80 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 36 344, 80 грн. задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права. Доводи апелянта зводяться до незгоди з рішенням суду в частині зменшення розміру пені з посиланням на те, що сторони є вільними в укладенні Договору, яким, зокрема, визначено обов'язок відповідача сплатити пеню у випадку несвоєчасної оплати поставленого природного газу. За твердженнями апелянта, вирішуючи питання про зменшення пені, суд першої інстанції повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язань, невідповідності розміру пені наслідкам такого порушення, а також інтересів позивача. Апелянт (позивач) наголошував, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з постачання газу для інших споживачів, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду тощо.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені, суд першої інстанції врахував збитковість діяльності підприємства відповідача, внаслідок чого він не мав змоги вчасно сплачувати кошти за отриманий газ, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме, повне погашення відповідачем заборгованості за спірним Договором, а також спів розмірність розміру неустойки наслідкам такого порушення.
Враховуючи ціну позову у даній справі (109 233, 56 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 08.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яке перейменовано в Акціонерне товариство «Національна Акціонерна Компанія «Нафтогаз України» (позивачем, постачальником за договором) та Казенним підприємством «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (відповідачем, споживачем за договором) укладено Договір № 6510/18-БО-29 постачання природного газу (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'яався передати у власність споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах Договору.
Природний газ, що постачається за Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Необхідний споживачу плановий обсяг газу (п. 2.1 Договору) споживач визначає самостійно (п. п. 1.2, 1.3 Договору).
В розділі 2 Договору сторони погодили обсяги газу, який підлягає передачі.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 5 тис. куб. метрів. Обсяги природного газу, які планується поставити згідно Договору, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, визначених п. 1.2 Договору. Споживач самостійно визначає планові обсяги (п. 2.1 Договору) і несе відповідальність за правильність їх визначення.
За умовами п. 3.7 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Положеннями п. 5.1 Договору сторони погодили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який поставляється за Договором встановлюється положенням. На дату укладення Договору ціна на природний газ становила 4 942, 00 грн. за 1000 куб.м. (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, які включаються до вартості природного газу, відповідно до податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6. У разі зміни ціни за газ відповідно до умов чинного законодавства. Вона є обов'язковою для сторін за Договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Ціна за 1000 куб.м. газу за Договором на дату його укладення становила 7 907,20 грн., крім цього податок на додатну вартість (ПДВ)- 20% усього до сплати з податком на додану вартість - 9 488, 64 грн.(п. 5.2 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору загальна сума вартості природного газу складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
За умовами п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа включно місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. п. 8.1, 8.2 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і Договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Договір згідно п. 12.1 набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
В подальшому між сторонами було укладено ряд Додаткових угод, якими вносились зміни до Договору, зокрема, в частині обсягів природного газу, який підлягає постачанню, його ціни та інших умов.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 957 287, 56 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу. Цей факт також підтверджується відсутністю скарг або заперечень відповідача щодо строків, якості тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вище згадувалось, умовами п. 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа включно місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Матеріалами справи встановлено, що поставлений позивачем природний газ повністю оплачений відповідачем.
Проте, як зазначав позивач, відповідач своїх обов'язків за Договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також збитків.
Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, при цьому судом першої інстанції встановлено наявність підстав для зменшення пені на 50%, зокрема, судом враховано, що відповідач знаходився у тяжкому фінансовому становищі, його віднесено до об'єктів державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави в сфері оборони, це єдине підприємство в Україні, яке виробляє засоби ініціювання вибуху для підприємств гірничорудної промисловості. Судом також взято до уваги, що відповідач не є підприємством теплоенергетики, промислова котельня підприємства є виробничою, яка в першу чергу призначена для вироблення теплової енергії, що забезпечує технологічні процеси виробництва вибухових речовин і знаходиться на режимній території стратегічного об'єкту.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду.
Розмір неустойки згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків й за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення цієї норми свідчить, що нею не передбачено вимог щодо одночасної обов'язкової наявності двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути лише одна з них.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність в кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму такого зменшення, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
У разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 згаданої статті).
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно це питання віршується господарським судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,які ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом зазначених приписів закону вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом господарського суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність в кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Проте, в даній справі при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій судом першої інстанції не враховано, що укладаючи Договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі й порядок здійснення відповідачем розрахунків за поставлений природний газ, відтак прийнявши на себе зобов'язання по сплаті отриманого природного газу у визначений Договором строк відповідач погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань. Тобто, умовами Договору відповідач взяв на себе зобов'язання не лише вчасно оплатити поставлений природний газ, а й сплатити штрафні санкції у разі несвоєчасного виконання ним зобов'язань.
Крім цього, місцевий суд не оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін та причин неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати, не врахував, що останнім не надано жодних доказів на підтвердження свого фінансового (майнового) стану, що в свою чергу, позбавляло його можливості вчасно виконати свої зобов'язання з оплати поставленого природного газу.
Таким чином, розглянувши доводи, якими відповідач обґрунтував необхідність зменшення пені, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом належним чином не перевірено доведення відповідачем, по-перше, винятковості наведених ним обставин, по-друге, надмірності розміру заявленої до стягнення пені, адже згадані відповідачем обставини не є виключними та не можуть бути підставою для зменшення правомірно нарахованої позивачем пені. Відповідно не врахував, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань порушує майнові права позивача, інтереси якого суд також повинен враховувати при вирішенні справи, отже апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені й необхідність задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі.
Ухвалюючи оскаржене рішення в цій частині, місцевий господарський суд не звернув уваги на вищенаведені обставини справи, тому дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені на 50% та часткове задоволення позову щодо її стягнення.
Крім цього, як вище згадувалось, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 16 864, 06 грн. 3% річних, 17 332, 13 грн. інфляційних втрат.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлено договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, відтак вони підлягають стягнення з відповідача у заявленому позивачем розмірі, а саме, в сумі 16 864, 06 грн. та 17 332, 13 грн. відповідно.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2 347, 77 грн. збитків.
За змістом п. 6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 30.11.2018) постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, які виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 Договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більше ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди № 4 від 30.11.2019) постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 50000 куб.м.
Як встановлено матеріалами справи, актом приймання-передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого в цей період природного газу в обсязі 39,738 куб. м., що в свою чергу свідчить, що відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ в обсязі меншому на 10,262 куб. м., ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1 Договору.
21.05.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію, а також перерахунок по акту-претензії, однак відповідач нараховані позивачем збитки не відшкодував.
З огляду на наведене та те, що відповідач в березні 2019 року фактично спожив природний газ в обсязі меншому, ніж було узгоджено сторонами у Договорі, що було належним чином зафіксовано позивачем, його вимоги про стягнення з відповідача 2 347, 77 грн. збитків підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).
За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про часткове задоволення позову, оскаржене рішення в цій частині вважає незаконним й таким, що підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову в повному обсязі. Тому доводи позивача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.
В зв'язку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача з відповідача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 2 102,00 грн. судового збору за подання позову та 3 153, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити, рішення Господарського суду Сумської області від 09.02.2021 у справі № 920/19/21 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов Акціонерного товариства «Національна Акціонерна Компанія «Нафтогаз України» до Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» про стягнення 109 233, 56 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (41101, Сумська обл., місто Шостка, вулиця Заводська, будинок 41, ідентифікаційний код 14314452) на користь Акціонерного товариства «Національна Акціонерна Компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) 72 689,60 грн. пені, 16 864,06 грн. 3% річних, 17 332, 13 грн. інфляційних втрат, 2 347, 77 грн. збитків та 2 102, 00 грн. судового збору за подання позову.»
Стягнути з Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (41101, Сумська обл., місто Шостка, вулиця Заводська, будинок 41, ідентифікаційний код 14314452) на користь Акціонерного товариства «Національна Акціонерна Компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) 3 153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити Господарському суду Сумської області.
Матеріали справи №920/19/21 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 04.06.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді К.В. Тарасенко
О.В. Тищенко