вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" травня 2021 р. Справа№ 927/620/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Дідиченко М.А.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 13.05.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп"
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 26.10.2020 (повний текст складено - 02.11.2020)
у справі №927/620/20 (суддя - Романенко А.В.)
за позовом Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури
в інтересах держави
в особі 1) Державної екологічної інспекції у Чернігівській області;
2) Іванівської сільської ради Чернігівського району
Чернігівської області
до Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського
спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп"
про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконної
порубки дерев
Чернігівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (надалі - позивач-1), Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (надалі - позивач-2) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" (надалі - відповідач) про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу в розмірі 69 807, 50 грн.
Позов обґрунтовано тим, що Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області при обстеженні території природного-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове", переданого відповідачу під охорону, виявлено незаконну виробку дерев у кількості 22 шт. у межах території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
За результатами перевірки складено акт про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства від 20.02.2020 №16/06. Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №541, розраховано збитки завдані державі внаслідок самовільної порубки дерев у розмірі 69 807, 50грн.
Наведене стало підставою для звернення з позовом до відповідача, як постійного лісокористувача, під охороною якого знаходиться ботанічний заказник місцевого значення "Панченкове" (де проведено незаконну порубку дерев) в силу положень п.1 ч. 2 ст.19, п.5 ст.64, ч. 1, 5 ст. 86, п.5 ч. 5 ст.ст. 105, 107 Лісового кодексу України.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що захід державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, в ході якого було обстежено природно-заповідний фонд ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" та встановлено факт порушення (порубку дерев), проводився без відома та участі повноважних представників відповідача. Перед початком проведення заходу державного нагляду посадові особи Державної екологічної інспекції у Чернігівській області не пред'явили керівнику відповідача направлення та службових посвідчень на підтвердження повноважень вчиняти будь-які дії на підвідомчій відповідачу території. Складений акт (наявний в матеріалах справи) не відповідає законодавчо встановленим вимогам (наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 26.11.2019 за №450, зареєстрований Міністерством юстиції України 27.12.2019 за №1293/34264) не містить опису виявленого порушення з посиланням на відповідну норму закону.
Прокурором не доведено належними та допустимими доказами склад цивільного правопорушення: факт протиправної поведінки відповідача, спрямованої на заподіяння такої шкоди, розмір шкоди та причинно - наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 у справі №927/620/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача 69 807, 50 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом перерахування коштів одержувачам: 20 942, 25 грн до спеціального фонду Державного бюджету України, 13 961, 50 грн до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету, 34 903,75 грн на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Іванівської сільської ради.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 102, 00 грн судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду, в особі позивачів-1, -2, оскільки матеріалами справи доведено факт того, що позивачами по справі не вживалися та не заплановані в майбутньому заходи щодо відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою дерев на території, підвідомчій відповідачу.
Водночас судом встановлено, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують склад цивільного правопорушення, зокрема:
- протиправну поведінку відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду;
- розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою КМУ від 24.07.2013 №541;
- безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства;
- вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.
Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 у справі №927/620/20 скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріалами справи не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які прокурор посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Відповідач наголошує про те, що суд першої інстанції звільнив прокурора, позивачів від доказування обставин, які зазначені в змісті акта перевірки №16/06 від 20.02.2020 та в змісті польових перелікових відомостях пнів, тим самим порушив основні засади господарського судочинства, як рівність перед законом і судом, змагальність сторін. В порушення ч. 3 ст.62 Конституції України, ч. 2 ст.77 ГПК України суд прийняв докази, що отримані прокурором та позивачами з порушенням закону, при цьому відсутній висновок суду про те, що докази, що отримані прокурором та позивачами з дотриманням закону.
На думку скаржника, в порушення п. 1 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні оскаржуваного рішення суд не вирішив питання, якими доказами підтверджуються обставини, що були покладені в основу обгрунтування позовних вимог. При цьому, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення відсутнє посилання на докази, на підставі яких судом встановлені фактичні обставини справи, зокрема, якими доказами підтверджується наявність в користуванні відповідача земельної ділянки - квартал 286 виділ 1. Не доведено також обставин, що осіб, які здійснили самовільну порубку дерев, не виявлено під час кримінального провадження №12020270270000196.
Скаржник також зазначає, що судом не було встановлено, які права, інтереси належать позивачам в даному позові, як наслідок чи мають вони можливість звертатися в суд за їх захистом; якщо права, інтереси позивачів порушені, то чи є відповідач особою, що їх порушила. Суд першої інстанції протиправно застосував до спірних правовідносин Постанову Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" та не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що висловлений в постанові від 20.03.2019 по справі №810/5854/14.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2020 апеляційну скаргу Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2020 апеляційну скаргу Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 у справі №927/620/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
15.01.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшов лист на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2020, до якого останнім долучено докази сплати судового збору за апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у розмірі 3 153, 00 грн (платіжне доручення №1175 від 12.01.2021).
Окрім того, у вказаному вище листі скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на усунення недоліків апеляційної скарги, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2020 із обґрунтуванням причин пропуску.
У зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, для вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги у даній справі, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2021 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги задоволено, поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі №927/620/20 за апеляційною скаргою Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020, апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.03.2021.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Прокуратура у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Зокрема, прокуратура у своєму відзиві зазначає про те, що охоронним зобов'язанням від 05.02.2020 №21/5-578 Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА передана відповідачу під охорону та дотримання встановленого режиму територія ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" загальною площею 24,0 га, яка розташована в кварталі 286 (виділ 1-7). Землекористувач зобов'язаний забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території природно-заповідного фонду.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, що в свою чергу спричинило шкоду навколишньому природному середовищу, що є підставою для стягнення з нього відповідної шкоди.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом правомірно відхилено доводи відповідача про те, що акт №16/06 від 20.02.2020 про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства є неналежним доказом у справі та не доводить наявності в діях відповідача складу правопорушення, оскільки, відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на території, що як встановлено судом йому підвідомча з травня 2001 року.
Акт №16/06 від 20.02.2020 є чинним, дії Державної екологічної інспекції у Чернігівській області щодо проведення на території ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства в рамках програми "Першоцвіт" вчинені в межах компетенції даного органу з урахуванням вимог чинного законодавства та відповідачем у судовому порядку не оскаржувались.
Як вбачається з наказу №155 від 18.02.2020 та відповідного направлення №155, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області не здійснювались заходи державного нагляду (контролю) відносно господарської діяльності конкретного суб'єкта господарювання, як це передбачено зазначеним нормативно-правовим актом. Натомість у рамках затвердженого Плану роботи на 2020 рік позивачем проводились заходи контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, зокрема в галузі збереження рослинного та тваринного світу, об'єктів природо-заповідного фонду на території Чернігівської області, в ході проведення яких ним, у законний спосіб, встановлено факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме виявлено порубку дерев на підвідомчій відповідачу території.
15.03.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли пояснення по справі, у яких останній зазначає про таке:
- захід державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, в ході якого Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області було проведено обстеження території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове", переданого під охорону ДП "Чернігіврайагролісгосп", проводився без відома та участі керівника відповідача та уповноважених ним осіб;
- перед початком здійснення даного заходу жодна посадова особа позивача не внесла відповідний запис до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю), який ведеться на ДП "Чернігіврайагролісгосп";
- складений позивачем Акт, копія якого знаходиться у матеріалах справи, ні керівником ДП "Чернігіврайагролісгосп", ні уповноваженими ним особами не підписаний;
- перед початком здійснення вказаного у позовній заяві та Акті заходу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства посадові особи, які його проводили, не пред'явили керівнику відповідача, а ні посвідчення (направлення), а ні своїх службових посвідчень. Не надали вони відповідачу й копії такого посвідчення (направлення);
- у доданому до позовної заяви акті про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства від 20.02.2020 №16/06, не вказано, ні типу заходу (плановий або позаплановий), ні форми заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо).
- зі змісту позовної заяви та Акту вбачається, що при здійсненні вказаного у них заходу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства уніфікована форма акту взагалі не використовувалась, а складений за наслідком цього заходу акт про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства від 20.02.2020 №16/06, законодавчо встановленій уніфікованій формі акту не відповідає.
Доданий до позовної заяви акт про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням природоохоронного законодавства від 20.02.2020 №16/06 із доданими до нього польовими переліковими відомостями пнів одержано з численними грубими порушеннями норм чинного законодавства України. Вказаний акт не відповідає затвердженій у встановленому порядку уніфікованій формі. Відтак, на думку відповідача ці документи в силу приписів ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 77 ГПК України судом у якості доказів прийматися не можуть.
Скаржник наголошує, що у доданому до позовної заяви акті про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства від 20.02.2020 №16/06 про порушення відповідачем приписів ст.ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, про які йде мова у позовній заяві та рішенні суду першої інстанції нічого не йдеться, а отже таких порушень позивачем виявлено не було.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 відкладено розгляд даної справи на 06.04.2021.
05.04.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, що обґрунтовані запровадженням на території України обмежувальних протиепідемічних заходів та посиленням дії карантину, що унеможливлює прибуття повноважного представника скаржника у судове засідання, призначене на 06.04.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено.
Розгляд справи №927/620/20 за апеляційною скаргою Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 відкладено на 27.04.2021.
26.04.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі, у якому останній просить справу №927/620/20 за апеляційною скаргою Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 розглянути без участі представника позивача-1.
У судове засідання 27.04.2021 з'явилися прокурор, представник відповідача, які надали пояснення по суті спору.
Так, представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В свою чергу, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.
Окрім того, прокурор заявив усне клопотання про зміну найменування Чернігівської місцевої прокуратури на Чернігівську окружну прокуратуру.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 у справі №927/620/20 оголошено перерву до 13.05.2021.
05.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшло клопотання про зміну найменування, у якому повідомляється, що наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 "Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур" затверджено перелік окружних прокуратур, згідно якого юридичну особу "Чернігівська місцева прокуратура" перейменовано у "Чернігівська окружна прокуратура", відтак наявні підстави для заміни найменування органу прокуратури, яким подано позов у даній справі.
У судове засідання 13.05.2021 з'явилися прокурор та представник відповідача (скаржника).
Інші учасники справи у судове засідання 13.05.2021 повноважних представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а позивачем-1 подано відповідне клопотання про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача-2.
У судовому засіданні 13.05.2021 головуючою суддею поставлено на обговорення питання щодо поданого прокурором клопотання про заміну найменування органу прокуратури у даній справі з Чернігівської місцевої прокуратури на Чернігівську окружну прокуратуру.
Прокурор вищевказане клопотання щодо заміни найменування органу прокуратури підтримав. Представник відповідача щодо заміни найменування органу прокуратури не заперечував.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача щодо заміни найменування органу прокуратури у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання прокуратури про зміну найменування, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 "Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур" перейменовано без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зокрема, юридичну особу "Чернігівська місцева прокуратура" у "Чернігівська окружна прокуратура".
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судом апеляційної інстанції встановлено, що нова назва юридичної особи, яка подала позов - "Чернігівська окружна прокуратура", при цьому ідентифікаційний код юридичної особи не змінювався (код ЄДРПОУ 02910114).
Відповідно до приписів ст. 90 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
З аналізу норм ЦК України вбачається, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Водночас, зміна найменування тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Тобто орган прокуратури внаслідок зміни назви не позбулися законодавчо визначених функцій, відтак вказана дія не є підставою для процесуального правонаступництва.
Враховуючи викладене, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для здійснення заміни Чернігівської місцевої прокуратури на Чернігівську окружну прокуратуру.
Разом з тим, у судовому засіданні 13.05.2021 присутні представники прокуратури та відповідача надали колегії суддів доповнення до наданих раніше пояснень по суті спору.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на, які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи, надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У судовому засіданні 13.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
За приписами статті 20-2 цього Закону до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення в межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про природно-заповідний фонд.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
За статтею 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами. Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до якого Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (надалі - КМУ) через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє в складі Державної екологічної інспекції України і їй підпорядковується; згідно з Положенням забезпечує реалізацію державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища, в тому числі проводить заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі збереження рослинного та тваринного світу, об'єктів природно-заповідного фонду на території Чернігівської області.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області згідно з наказом від 18.02.2020 №155 на підставі статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівської області від 22.11.2018 №249, Плану роботи на 2020 рік, у період з 18.02.2020 по 21.02.2020 проведено заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства в галузі збереження водних та земельних ресурсів, надр, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу, об'єктів природно-заповідного фонду, водних живих ресурсів та поводження з відходами на території Чернігівської області.
За наказом від 18.02.2020 №155 та направленням №155 старшим держінспектором з ОНПС Чернігівської області Феськовець О.О., держінспектором з ОНПС Чернігівської області Большак Л.І., держінспектором з ОНПС Чернігівської області Лошик І.А. в рамках операції "Першоцтвіт" у присутності майстра лісу ДП "Чернігіврайагролісгосп" Лозового В.М. та лісника обходу №27 ДП "Чернігіврайагролісгосп" Бойко С.Д. здійснено заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на території Чернігівського району, зокрема: на території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове".
У ході проведених заходів на вказаній території в кварталі 286 виділ 1 на землях Іванівської об'єднаної територіальної громади, неподалік с. Красне, виявлено незаконну вирубку дерев різних порід, про що складено акт №16/06 від 20.02.2020 про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
Зафіксовано факт незаконної порубки дерев різних порід у кількості 22 шт. (ясень - 18 шт., дуб - 3 шт., клен - 1 шт.) проведеної в 2019 році та частину в 2020 році, про що складено польову перелікову відомість.
Комісійно проведено заміри діаметрів пнів зрубаних дерев у 2019 та 2020 роках металевою стрічкою Р5УЗК ДСТУ 4179-2003 (ГОСТ 7502-98) і встановлено, що вони мають приблизний діаметр, зокрема у 2019 році: №1 - 62см, №2 - 23,5см, №3 - 36см, №4 - 63см, №5 - 45,5см, №6 - 55см, №7 - 55,5см, №8 - 53,5см, №9 - 51см, №10 - 50см, №11 - 59см, №12 - 19см, №13 - 45см, №14 - 55см, №15 - 37см, №16 - 29см, №17 - 14см, та в 2020 році: №1 - 29,5см, №2 - 30,5см, №3 - 21,5см, №4 - 27,5см, №5 - 31,5 см, що відображено в польових перелікових відомостях.
Доказів невідповідності вимірювальних засобів (металевої стрічки Р5УЗК ДСТУ 4179-2003 (ГОСТ 7502-98) встановленим регламентам матеріали справи не містять.
На підставі акту №16/06 від 20.02.2020 здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної вирубки дерев у 2019 та 2020 роках у кв. 286 вид. 1 ДП "Чернігіврайагролісгосп" на території ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" біля с. Красне на землях Іванівської ОТГ Чернігівського району Чернігівської області відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту, затверджених постановою КМУ від 27.07.2013 №541.
Загальна сума шкоди відповідно до проведеного розрахунку становить 69 807, 50 грн, що стало підставою для звернення прокурора до суду.
Окрім того, за фактом незаконної порубки дерев, 21.02.2020, на підставі повідомлення від лісника Бойка С.Д., внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом кримінального правопорушення, що передбачено статтею 246 (частина 1) Кримінального кодексу України (надалі - КК України) (номер кримінального провадження 12020270270000196).
Суд першої інстанції, враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених прокурором позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63, п. 5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
За ч. 1 та 5 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (ст. 89 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений в формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Виходячи зі змісту абзацу 2 частини 1 статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, Чернігівське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Чернігіврайагролісгосп" відповідно до п. 1.1., п. 2.1., п. 2.2. Статуту, затвердженого наказом генерального директора КП "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради від 19.02.2018 №9, створене на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і входить до сфери управління Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.
Засновником Підприємства є Комунальне підприємство "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради. Скорочене найменування ДП "Чернігіврайагролісгосп".
Підприємство створене з метою охорони та відновлення лісів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання та отримання прибутку. Предметом діяльності підприємства є зокрема охорона навколишнього природного середовища, збереження природно-заповідного фонду.
Відповідно до п. 3.8. Статуту підприємство є лісокористувачем згідно з рішенням обласної ради "Про надання у постійне користування земель лісового фонду", здійснює діяльність згідно з положеннями Лісового кодексу України та інших нормативних актів.
Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п.5 ст. 64, ч. 1 та 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.
З метою розширення мережі об'єктів і територій природно-заповідного фонду області, збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу рішенням Чернігівського облвиконкому від 28.08.1989 №164 створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення ботанічний заказник "Панченкове" площею 24 га (Чернігівський район).
Охоронним зобов'язанням №21/5-578 від 17.05.2001 Міністерства екології та природних ресурсів України на землекористувача (відповідача в справі) покладено обов'язок забезпечення охорони та збереження території (об'єкта) природно-заповідного фонду "Панченкове". Наведене узгоджується зі змістом Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Панченкове" (в редакції 2003 року), згідно з яким (п. 1.2.) заказник розташований на землях відповідача.
При цьому, судом першої інстанції підставно взято до уваги усні мотивовані пояснення прокурора та позивача-1, щодо орфографічної помилки в перелічених документах у назві постійного землекористувача (відповідача в справі), а саме зазначення ДП "Чернігівагролісгосп", замість його вірної скороченої назви ДП "Чернігіврайагролсгосп", що не свідчить про відсутність у відповідача статусу постійного землекористувача та про нівелювання його обов'язків по збереженню заказника місцевого значення переданого йому під охорону, на противагу твердженням останнього.
Водночас правомірно взято до уваги, що на охоронному зобов'язані №21/5-578 від 17.05.2001 у графі "взяв під охорону землекористувач" проставлена печатка саме ДП "Чернігівський райагролісгосп" (код ЄДРПОУ 05389161). В той час як будь-яких відомостей про функціонування та території Чернігівського району ДП "Чернігівагролісгосп", засновником якого є Комунальне підприємство "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради, в матеріалах справи відсутні (на що вірно звертав увагу прокурор).
У подальшому, наказом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації №5 від 04.02.2020 "Про приведення положень про об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення у відповідність до чинного законодавства" внесено зміни до Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Панченкове", затвердженого першим заступником начальника Держуправління екології та природних ресурсів в Чернігівській області в 2003 році.
Згідно з Положенням про ботанічний заказник місцевого значення "Панченкове", в редакції від 04.02.2020, п.1.7. та п.3.4. забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах заказника здійснюється землекористувачем ДП "Чернігіврайагролісгосп".
Охоронним зобов'язанням від 05.02.2020 №21/5-578 (тобто за тим самим серійним номером) Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА передана відповідачу під охорону та дотримання встановленого режиму територія ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" загальною площею 24,0га, яка розташована в кв.286 (виділ 1-7). Землекористувач зобов'язаний забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об'єкта ) природно-заповідного фонду.
Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач, як постійний землекористувач, мав забезпечити охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому з 17.05.2001 території природно-заповідного фонду "Панченкове".
За частиною 15 статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів.
За статтею 26 цього Закону на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Наведене узгоджується зі змістом частини 2 статті 60 Закону України "Природно-заповідний фонд України", за якою охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій (в тому числі заказника місцевого значення) покладається на підприємства, установи та організації, в віданні яких вони перебувають.
Беручи до уваги, що спеціального дозвільного документу на вчинення вирубки на території ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" (квартал 286 виділ 1) у відповідача на момент вирубки не було, тому вчинена вирубка дерев є незаконною.
При цьому, місцевим господарським судом правомірно відхилено як необґрунтовані доводи відповідача про те, що оскільки в межах кримінального провадження 12020270270000196, відкритого за частиною 1 статті 246 КК України, не встановлено винних осіб, які вчиняли дії з незаконної рубки дерев, то відсутні правові підстави для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності.
З наведеного слід дійти висновку про порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, що в свою чергу спричинило шкоду навколишньому природному середовищу, що є підставою для стягнення з нього відповідної шкоди.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної вирубки дерев, здійснюється згідно з Таксами, затвердженими постановою КМУ №541 від 24.07.2013.
Враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою КМУ від 24.07.2013 №541; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі в розмірі 69 807, 50 грн.
Водночас судом апеляційної інстанції відхиляються доводи відповідача про те, що акт №16/06 від 20.02.2020 про результати заходів державного нагляну (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства є неналежним доказом у справі та не доводить наявності в діях відповідача складу правопорушення, оскільки:
- відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на території, що як встановлено судом йому підвідомча з травня 2001 року;
- такі доводи не спростовують факту порушення відповідачем вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, Акт №16/06 від 20.02.2020 є чинним, дії Державної екологічної інспекції у Чернігівській області щодо проведення на території ботанічного заказника місцевого значення "Панченкове" заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства в рамках програми "Першоцвіт" вчинені в межах компетенції даного органу з урахуванням вимог чинного законодавства та відповідачем у судовому порядку не оскаржувались.
При цьому, посилання відповідача на недотримання Державною екологічної інспекцією у Чернігівській області приписів Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки як вбачається з наказу №155 від 18.02.2020 та направлення №155 Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області не здійснювались заходи державного нагляду (контролю) відносно господарської діяльності конкретного суб'єкта господарювання (відповідача в справі), як це передбачено зазначеним нормативно-правовим актом.
Натомість у рамках затвердженого Плану роботи на 2020 рік позивачем проводились заходи контролю за дотриманням природоохоронного законодавства зокрема в галузі збереження рослинного та тваринного світу, об'єктів природо-заповідного фонду на території Чернігівської області, в ході проведення яких ним, у законний спосіб, встановлено факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме виявлено порубку дерев на підвідомчій відповідачу території, що зафіксовано актом №16/06 від 20.02.2020.
Щодо правових підстав для звернення прокуратури із даним позовом та належності позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). В разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
На підтвердження повідомлення позивачів у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення до суду прокурором до позовної заяви додано листи-повідомлення від 23.06.2020 №6779вих20 - 6780вих20.
У відповідь на звернення прокурора позивач-1 листом від 03.07.2020 №7195-20 повідомив про те, що заходи примусового стягнення з ДП "Чернігіврайагролісгосп" шкоди в сумі 69 807, 50 грн (за актом порушення виявленого ще в лютому місяці) не вживались; аналогічна відповідь також надана позивачем 2 - Іванівською сільською радою, яка листом від 19.06.2020 №876 повідомила про відсутність наміру звертатись до суду з відповідним позовом, з огляду на недостатність коштів для сплати судового збору та відсутність компетентної особи в штаті для юридичного супроводу справи в суді.
Таким чином, суд вважає доведеним факт, що позивачами в справі не вживалися та не заплановані в майбутньому заходи щодо відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою дерев на території, підвідомчій відповідачу.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правомірного дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі позивачів-1 та -2.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 у справі №927/620/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 у справі №927/620/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2020 у справі №927/620/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Чернігівським районним дочірнім агролісогосподарським спеціалізованим підприємством "Чернігіврайагролісгосп".
4. Матеріали справи №927/620/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 04.06.2021.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.А. Дідиченко