Іменем України
№ 641/5020/20 № 1-в/610/170/2021
м. Балаклія 01.06.2021 року
Балаклійський районний суд Харківської області -
головуючий: ОСОБА_1
за участі
представника ЛКК: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
секретаря: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду подання Державної установи «Покровська виправна колонія (№ 17)» (далі - ПВК (№ 17) про звільнення від покарання за хворобою
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лихославль Тверської області, раніше судимого 4 рази,
засудженого
11.11.2020р. Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч. 2, 3 ст. 185 КК України до 3р. позбавлення волі,
початок строку відбування покарання 18.06.2020р., кінець 18.06.2023р., не відбута частина покарання становить 02 роки 17 днів,
Подання ПВК (№ 17) обґрунтоване тим, що за висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) виявлена у засудженого хвороба передбачена Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (а.с. 2).
Адміністрація ПВК (№ 17) та засуджений просили розглянути справу за їхньої відсутності. Прокурор не заперечував проти задоволення подання.
Представник ЛКК просив подання задовольнити. Вказав, що стан здоров'я засудженого тяжкий, погіршився з квітня 2021р.
Дійсно, зазначена у висновку ЛКК від 18.05.2021 року хвороба засудженого - двосторонній фіброзно-кавернозний туберкульоз легень у фазі прогресування, ускладнений явищами легенево-серцевої недостатності І-III ступенів- передбачена п.п. 1.2 Переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я від 01 липня 2020 року № 2256/5/1491.
Впершетуберкульоз легень у засудженого виявлений в 1986р., проходив лікування в Алчевській спеціалізованій туберкульозній лікарні № 13. Рецидив туберкульозу в 2006р., 2007р., 2008р., лікувався в ОПТД м. Харкова. В 2015р. при профілактичному обстеженні виявлений рецидив туберкульозу. В 2017р. лікувався в Київському ОПТД. 2018р. - 2020р. продовжив лікування в ОПТД м. Харків. 18.06.2020р. в ДУ «ХСІ» був виявлений туберкульоз легень, для подальшого лікування направлений до Покровської СТЛ № 17. Загальний стан хворого при надходженні відносно задовільний, свідомість ясна Після клініко-лабораторного та ренгенологічного обстеження у засудженого був встановлений клінічний діагноз ШЛС ТБ (23.01.2020р.) легень (інфальтивний). Хворий продовжив отримувати раніше призначене протитуберкульозне лікування за 4 категорією, симптоматичне та дезінтоксикаційне лікування, яке він отримує в повному обсязі, переносить задовільно. 04.01.2021р. у засудженого був виявлений частковий пневмоторакс нижньої частки лівої легені, його стан поступово став погіршуватись за рахунок прогресування легенево-серцевої недостатності. 30.04.2021р. у засудженого було діагностовано правобічну нижньочасткову пневмонію на фоні фіброзно-кавернозного туберкульозу легень, проводилось лікування антибіотиками широкого спектру дії. Незважаючи на проводиме лікування 13.05.2021р. на ренгенограмі виявлені ознаки казеозної пневмонії лівої легені та лівобічного ексудативного плевриту на фоні прогресуючого фіброзно-кавернозний туберкульоз легень. Загальний стан хворого на момент огляду важкий за рахунок тяжкої легенево-серцевої недостатності, інтоксикаційного синдрому на фоні прогресуючого фіброзно-кавернозний туберкульоз легень, казеозної пневмонії лівої легені. Продовжує отримувати лікування за схемою, а також симптоматичне та патогенетичне лікування, однак стан хворого прогресивно погіршується.
Не зважаючи на свою хворобу, засуджений палить, зловживав алкоголем, що також свідчить про його свідоме, безвідповідальне ставлення до лікування своєї хвороби та її наслідків.
До захворювання не працював. За час відбування покарання засуджений не мав ні стягнень, ні заохочень.
14.04.2021р. було вирішено недоцільним у застосуванні заходу заохочення до ОСОБА_5 .
У засудженого туберкульоз вперше виявлений під час відбування покарання ще у 1986р. Рецидив туберкульозу виявлений у 2006р., 2007р., 2008р., 2015р. Однак, як свідчить хронологія злочинної діяльності засудженого, хвороба не заважала йому вчиняти нові злочини, замість чого необхідно було лікуватися. Зазначене свідчить про стійку злочинну спрямованість засудженого.
Засуджений неодноразово лікувався, у тому числі поза межами місць відбування покарань. Його стан погіршився з квітня 2021р.
З наданих суду матеріалів, у т.ч. особової справи засудженого, убачається, що хоча виконавчі листи щодо відшкодування процесуальних витрат в сумі 653,80грн. та 490,35грн., які було стягнуто з нього за крайнім вироком суду, до установи виконання покарань не надходили, однак засуджений не вжив жодних дій і навіть не приступив до відшкодування цих витрат та завданої шкоди.
Під час відбування покарання, навіть до погіршення стану здоров'я, засуджений не брав участь у програмах диференційованого виховного впливу, не був членом ради колективу колонії, її керівного органу, самодіяльної організації, не був залучений до праці, у тому числі безоплатно з власної ініціативи.
Згідно ч. 3 ст. 6 КВК України, основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Програми диференційованого виховного впливу є складовою соціально-виховної роботи.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КВК України, участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 127 КВК України, участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення.
У колоніях із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби. У колоніях можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.
Тому суд приходить до висновку, що цей засуджений за час відбування покарання не став на шлях виправлення.
Частина друга статті 84 КК України передбачає можливість звільнення засудженого від покарання або від подальшого його відбування за сукупності таких умов:
1)особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної;
2)така тяжка хвороба об'єктивно перешкоджає подальшому відбуванню покарання;
3)це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку.
При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Такими обставинами можуть бути: поведінка засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, тривалість відбутого покарання, обставини, які при можливому звільненні від покарання або від його подальшого відбування можуть поставити засудженого у безвихідне становище (наприклад, відсутність постійного місця проживання, рідних чи близьких тощо), а також інші обставини.
Ці положення містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1973р. № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу», узагальненнях судової практики.
Визнано необхідним зазначення у поданні про наявність у засудженого близьких, рідних, які мали б можливість здійснювати за звільненими особами догляд і дали на це згоду.
Тобто, сам по собі факт захворювання засудженого на тяжку хворобу не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання.
Водночас, ОСОБА_5 має значний кримінальний досвід, засуджений вже вп'яте, вп'яте реально відбуває покарання у виді позбавлення волі, раніше був засуджений за особливо тяжкі злочини: в 1983р. до 10р. позбавлення волі за умисне вбивство з корисливих мотивів вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб та за розбій, звільнився в 1990р., після чого знову вчинив умисне вбивство та розбій, за що був засуджений в 1996р. до 13р. позбавлення волі, звільнився в 2005р. умовно-достроково, але продовжує вчиняти злочини, що свідчить про його виняткові зухвалість, стійку злочинну, антисоціальну спрямованість, вперте не бажання безповоротно відмовитися від злочинного способу життя і стати на шлях виправлення і перевиховання, і необхідність утримання його в умовах ізоляції від суспільства. Враховуючи, що вчинені засудженим злочини є тяжкими та особливо тяжкими, він вважається соціально-небезпечним.
Поведінка засудженого враховується за весь період відбування ним цього покарання.
Суду не надано доказів про те, що в особистості засудженого відбуваються позитивні зміни, які створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
З наданих до суду матеріалів не убачається про наявність у засудженого близьких чи рідних, які б мали можливість здійснювати за ним догляд у разі звільнення і дали на це згоду, або він буде поміщений до лікувальної установи, спроможної надати йому лікування якісно кращого рівня, має фінансову можливість самостійно лікуватися, що має істотне значення для вирішення подання, у разі звільнення від подальшого відбування покарання може бути поставлений у безвихідне становище.
Натомість зараз він забезпечений медичними препаратами, лікуванням, доглядом тощо, оскільки перебуває у спеціалізованій лікарні.
Доказів на спростовання цього суду не надано.
Засудженому необхідно лікуватися, а не розраховувати на безумовне звільнення від відбування покарання за наявною хворобою і акту милосердя. Права та інтереси потерпілих, суспільства та держави також повинні бути враховані.
Крім того, невідбута частина покарання є значною, з 3-х років позбавлення волі відбув лише 1 рік 3 місяці.
Дані про особу засудженого, наявність у нього злочинного досвіду, тяжкість злочину і його наслідки, поведінка за весь час відбування покарання, ступінь виправлення, фактичне не розкаяння, яке повинно бути дієвим і відображатися у його поведінці при відбуванні покарання, відсутність згоди рідних та близьких на догляд за ним та відсутність переконливих даних про бажання та можливість продовжити ефективне лікування та безповоротно відмовитися від продовження злочинної діяльності, інші доводи даної ухвали, не дають суду достатніх підстав для задоволення подання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 84 КК України та ст.ст. 537-539 КПК України,
Відмовити у задоволенні подання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення, через Балаклійський районний суд. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий ОСОБА_1