Справа № 487/2275/19
Провадження № 2/487/63/21
01 червня 2021 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді: Сухаревич З.М.,
за участю секретарів судового засідання: Гладкої К.М., Дорош В.В., Демиденко Н.В., Поліщук І.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
26.03.2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якій просить встановити факт її проживання та ОСОБА_7 з вересня 1996 року по 26.04.2018 року однією сім'єю без шлюбу.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з вересня 1996 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу у них народились діти - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Приватним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом спільним дітям та доньці померлого - ОСОБА_6 від іншого шлюбу. При цьому зачіпаються майнові права позивачки і вона позбавлена можливості заявити про них, оскільки факт проживання її однією сім'єю зі спадкодавцем не встановлений. У зв'язку з цим вона змушена звернутись до суду.
20 травня 2019 року вказаний позов прийнято до розгляду суддею Сухаревич З.М., призначено судове засідання.
В судовому засідання 24.06.2019 р. відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов визнали.
Ухвалою суду від 01.08.2019 року витребувано з Миколаївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області копію актового запису про шлюб та про розірвання шлюбу, складених в період з вересня 1996 року по 26.04.2018 року, однією із сторін яких був ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
17 вересня 2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_6 на позовну заяву, згідно з яким, відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою, не погоджується з позовними вимогами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Відзив мотивований тим, що позивачем взагалі не зазначено в чому полягає спір про право, яке право, в чому полягає порушення цього права. Більш того, позивачем взагалі не заявлена жодна вимога, передбачена ст. 16 ЦК України, на захист цього невідомого порушеного права, свободи чи законних інтересів. Щодо проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 01.01.2004 року, то відповідач вважає, що оскільки до 01.01.2004 р. діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України, норми якого визнавали лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану і не передбачали юридичних наслідків у разі проживання разом без реєстрації шлюбу, за такого встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу стало можливим лише з 01.01.2004 року. Щодо проживання однією сім'єю з 01.01.2004 р. до 26.04.2018 р., відповідач зазначає, що у 1996 році позивач познайомилась з батьком відповідачки - ОСОБА_7 , а через невеликий проміжок часу переїхала до нього у квартиру. У 1997 році народила сина, а у 2001 році - доньку. З початку 2002 року позивачка з дітьми і ОСОБА_7 тимчасово проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належав діду відповідача, де проживала до кінця вересня 2009 року. На початку жовтня 2009 року відповідач дізналась від батька, що він припинив стосунки з позивачкою та остання з дітьми переїхала до своєї матері. Причиною стали стосунки позивачки з ОСОБА_8 . Після розриву стосунків із позивачкою, батько відповідача мав тривалі стосунки з іншими жінками, виїздив з ними за кордон. За час спільного проживання позивач і батько відповідачки не мали спільного бюджету, позивач не працювала. Батько матеріально допомагав. Жодних спільних витрат позивач і батько відповідачки не здійснювали. Житло, одяг, їжу та відпочинок забезпечував ОСОБА_7 . Хатньою роботою, прибиранням, приготуванням їжі займалась хатня робітниця, послуги якої оплачував ОСОБА_7 . Позивачка ніколи не сплачувала рахунки за власний кошт, не утримувала житло, не допомагала в здійсненні поточного ремонту, не приймала участі у придбанні жодного майна. Одним із джерел доходів ОСОБА_7 було створене у 2004 році ТОВ «ВД-Транс». ОСОБА_7 був одним із його засновників. Після смерті ОСОБА_7 учасниками даного товариства стали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в порушення вимог закону. Також після смерті батька відповідачки позивачка з сином незаконно переїхала до помешкання де він жив і заволоділа грошовими коштами та всіма документами. Щодо показів свідків, то вони не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю. Окрім цього зазначає, що з 2010-2011 року у відкритому доступі на сайті знайомств розміщена Анкета ОСОБА_2 з фотографіями із викладенням бачення майбутнього чоловіка, з якої вбачається намір позивачки знайти чоловіка. Відповідач вважає, що позивач проживала з ОСОБА_7 до 01 жовтня 2009 року, проте не мала з ним спільного побуту, не вела спільне господарство та не мала спільних витрат, не брала участі у витратах.
Ухвалою суду від 19.09.2019 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та виклик свідків.
26 вересня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначає, що у позові зазначено, що скористатися своїм правом спільної сумісної власності набуте нею та ОСОБА_7 під час спільного проживання однією сім'єю вона не може, оскільки для цього необхідно встановити в судовому порядку проживання однією сім'єю без шлюбу. Таким чином, правова позиція позивача зводиться до того, що між нею та відповідачами є спір про право, але не на спадкове майно. Діти позивача та ОСОБА_7 народилися до набрання чинності СК України та ЦПК України, тому позивач не могла не зазначити про це. Відповідач не має можливості об'єктивно та достовірно коментувати обставини життя позивача та ОСОБА_7 , оскільки більшість обставин їх життя їй не відомо. Про її необ'єктивність на думку позивача свідчить і вказівка у відзиві на те, що кв. АДРЕСА_2 та будинок по АДРЕСА_1 належить батьку ОСОБА_7 , тоді як стосовно цього розглядається спір в Центральному районному суді м. Миколаєва. Тези щодо відсутності спільних інтересів також засновані на припущеннях та перекручуванні. Позивач на вимогу ОСОБА_7 вимушена була звільнитись з роботи і він заборонив їй працювати, самостійно забезпечуючи їх сім'ю. Щодо об'яви на сайті знайомств, то позивач її не заповнювала. Щодо успадкування дітьми майна ТОВ «ВД-Транс» то на ці питання позивач ніякого впливу не мала. На думку позивача, відзив представника відповідача не спростовує доводів позивача.
17 жовтня 2019 року до суду надійшла відповідь Миколаївського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області.
30 жовтня 2019 року до суду надійшла відповідь ФОП ОСОБА_9 .
Ухвалою суду від 27 січня 2020 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів.
03 березня 2020 року до суду надійшла відповідь АТ «ПУМБ».
18 червня 2020 року до суду надійшли додаткові пояснення (заперечення) ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 01 вересня 2020 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_6 про витребування доказів.
23 вересня 2020 року до суду надійшли пояснення ОСОБА_6 .
В судовому засіданні позивач підтвердила обставини, викладені в позові та відповіді на відзив, просила позов задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що доказами підтверджується, що з 1996 року і по день смерті позивач проживала однією сім'єю з ОСОБА_7 без шлюбу. Діти у них народились до набрання чинності Сімейним Кодексом України 01.01.2004 р. Оскільки Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, не містив положень щодо встановлення факту проживання чоловіка і жінки без шлюбу, тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. У даній справі спір виник лише щодо кінцевої дати проживання. Покази позивачки підтверджуються показами свідків. Похованням та поминальним обідом займалась позивач, пам'ятник встановлювала також вона. Вважає вимоги позивачки доведеними та просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні надав пояснення аналогічні відзиву на позов та поясненням, також зазначив, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для задоволення позову. Вважає, що вимоги позивачки не доведені належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що з вересня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_2 , а з грудня 2001 року - у будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (копія свідоцтва про народження НОМЕР_1 видане 22 січня 1998 року).
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_5 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 видане 28 листопада 2001 року).
17.03.2004 було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю «ВД-ТРАНС» засновником якого є ОСОБА_7 (а.с. 80-82 Том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.08.2018 засновником ТОВ «ВД-ТРАНС» є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
02 листопада 2018 року приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 - на 1/3 частку ОСОБА_5 .
Згідно з вазначеним свідоцтвом, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_7 є його син - ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_5 , дочка - ОСОБА_6 . Спадщина складається з нежитлового об'єкту, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
06 листопада 2018 року ОСОБА_6 приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після померлого ОСОБА_7 , що складається з частки в статутному капіталі ТОВ «ВД-ТРАНС» на відповідних корпоративних прав.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що не може скористатися своїм правом спільної сумісної власності набуте нею та ОСОБА_7 під час спільного проживання однією сім'єю, оскільки для цього необхідно встановити в судовому порядку проживання однією сім'єю без шлюбу у період з вересня 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки Кодекс про шлюб та сім'ю України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду: від 16.12.2020 року у справі № 493/915/16-ц, провадження № 61-286св20, від 06 квітня 2020 року в справі № 641/7033/18 (провадження № 61-16628св19), від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17).
Окрім цього, особливістю спорів даної категорії є також те, що разом із встановленням факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу, на підставі ст.74 СК України також може пред'являтись вимога про визнання права власності позивача на майно померлого, як частку у праві спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та виключення такого майна із спадкової маси.
Проте, посилаючись на те, що після встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу позивач буде у позовному порядку відстоювати свої майнові права, позивач взагалі не зазначає про існування майна, яке придбано за час спільного проживання з ОСОБА_7 та права на яке має намір відстоювати.
Далі, засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, визначає СК України.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною другою статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки».
Обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
ОСОБА_2 обґрунтовувала позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, посиланням на те, що з вересня 1996 року до 26.04.2018 вона проживала з ОСОБА_7 однією сім'єю, сторони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання як чоловіка і жінки без шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Звертаючись з цим позовом до суду на підтвердження факту свого проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю без шлюбу, позивач надала документи, пов'язані із захороненням та встановленням пам'ятнику. Однак, такі документи є неналежними доказами, оскільки вони не підтверджує факт перебування позивача в фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов'язків із померлим, а можуть бути лише підставою для стягнення цих витрат зі спадкоємців.
Таку ж позицію зайняв Верховний Суд, наголошуючи що наявність лише документів, пов'язаних зі смертю та захороненням спадкодавця, не є доказом перебування з ним у фактичних шлюбних відносинах.(Постанова від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц провадження № 61-44809св18.
Також, на підтвердження своїх вимог позивач посилається на покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що знає позивача як дружину ОСОБА_7 , всі рішення вони приймали разом. Він приїздив до них два рази на рік для сезонного обслуговування, платив йому ОСОБА_7 останнього разу був у будинку приблизно у 2016 році.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що знає позивача з 2001 року як дружину ОСОБА_7 , у них є спільні діти. В 2012 році вони жили разом.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що знає ОСОБА_2 як цивільну дружину ОСОБА_7 . Вона була їх сусідкою. ОСОБА_2 організовувала поховання, перед смертю ОСОБА_7 проживала в будинку. З приводу бюджету сім'ї їй нічого не відомо.
Допитаний в судовому засіданні сідок ОСОБА_14 пояснив, що є вітчимом ОСОБА_2 .. Вона проживала з ОСОБА_7 до його смерті.
Свідок ОСОБА_15 (мати позивача) в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_7 . Коли у них народився син, ОСОБА_7 почав будувати дім і вітчим позивачки допомагав. ОСОБА_2 та ОСОБА_7 проживали разом до його смерті. До народження сина ОСОБА_2 працювала, а потім чоловік заборонив.
Оцінивши покази вказаних свідків, суд робить висновок, що вони носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання позивача та ОСОБА_7 та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю (наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням).
Інших доказів на підтвердження своїх доводів, позивач не надала.
Як зазначає Верховний Суд, покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-2080св18, постанова Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 534/1318/17 провадження № 61-1821 св19).
А у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16(провадження № 61-5296св19) Верховний Суд наголосив, що показання свідків та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання.
При цьому, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Оцінюючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, що є обов'язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається позивач.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позов ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 211, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідачі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_5 .
Повне судове рішення складено 01 червня 2021 року.
Суддя: З.М. Сухаревич