Справа № 201/240/21
Провадження № 2/201/1284/2021
Іменем України
11 травня 2021 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Мілової Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші ком» про визнання недійсним договору позики,
12.01.2021р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Є Гроші ком» про визнання недійсним договору позики (а.с. 1-9).
Ухвалою судді від 16.01.2021р. відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін (а.с. 30 - 31).
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 18.07.2019р. вона уклала з ТОВ «ФК «Є Гроші ком» договір № НОМЕР_1 , відповідно до якого отримала позику у розмірі 3000,00 грн. Стверджує, що в порушення вимог ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору відповідач не надав їй відомості, які потрібні клієнту для укладення кредитного договору і в такий спосіб вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, зокрема відповідач приховав інформацію про реальну річну ставку по кредиту та загальну вартість кредиту. Також це свідчить про нечесну підприємницьку діяльність, яку здійснює відповідач, надаючи кредити в такий спосіб.
Далі, зазначила, що договір не може вважатися таким, що укладений в письмовій формі, оскільки не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» і нею не підписаний. Даний договір не укладений в письмовій формі.
На її думку, умови договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс між договірними правами і обов'язками сторін на шкоду споживачеві, грошові кошти за договором їй не передавались, сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору.
Посилаючись на порушення своїх прав як споживача фінансових послуг, просила визнати договір №3207319903-282598 від 18.07.2020р., укладений між нею та ТОВ «ФК «Є Гроші ком» недійсним.
13.05.2021р. від відповідача - ТОВ «ФК «Фін Пей» (колишнє найменування - ТОВ «ФК «Є Гроші ком») на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 38-44), в якому представник товариства позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. У наданому відзиві зазначав, що всі обставини, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги не відповідають дійсності та спростовуються діями останньої щодо отримання кредиту, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачка ОСОБА_1 надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі на їх задоволенні наполягала (а.с. 24).
Представник відповідача - ТОВ «ФК «Є гроші ком» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Вирішуючи справу, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що 18.07.2019р. між ТОВ «ФК «Є Гроші ком» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором укладено договір позики №3207319903-282598, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит в сумі 3000,00 грн., строком дії на 31 день, тобто до 17.08.2019р., зі сплатою основних процентів в розмірі 1,79 % від суми позики щоденно (а.с.48 - 55).
Відповідно до рішення єдиного учасника № 14 від 02.07.2020р. змінено найменування ТОВ «Фінансова компанія Є Гроші» на найменування ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» (а.с. 47).
Договір позики №3207319903-282598 від 18.07.2019р. укладений сторонами відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» та Правил надання грошових коштів у кредит, затверджених наказом директора ТОВ «ФК «Є Гроші ком», які діяли на момент укладення договору та є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 1.1 договору позики позикодавець надає позичальникові на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 3 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п. 1.5 цього договору. Позика надається за вирахуванням комісії, вказаної в п. 1.4 договору з суми, що підлягає одержанню позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 . Загальна сума позики здорожчання позики за весь період її складає 3375,90 грн.
Позика надається позичальнику виключно за допомогою веб-сайту позикодавця (https://e-groshi.com), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (п. 1.2 договору позики).
Згідно з п. 7.2 договору, уклавши даний договір позичальник стверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов'язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ФК «Є Гроші ком», які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам, текст яких розміщено на сайті позичальника.
Відповідно до п. 7.5 договору позичальник ОСОБА_1 підтвердила, що до укладення договору вона отримала від кредитора інформацію, що визначена в частині другій ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в частині другій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також надала згоду, усвідомлюючи її правові наслідки, на використання, в якості аналога власноручного підпису, для підписання цього договору електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надається кредитодавцем.
Суд, дослідивши надані по справі докази, давши оцінку обґрунтованості заявлених вимог, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
За змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Суд вважає, що під час реалізації позивачкою прав позичальника, як споживача фінансової послуги, на отримання кредиту не було порушено чи обмежено її права на свободу вибору, не порушено свободи волевиявлення. Позивачка мала можливість відмовитися від наданої банком послуги та скористатися послугами інших банків. Принципів нерівності сторін у кредитному договорі не встановлено та права позичальника на одержання перед укладенням кредитного договору необхідної, доступної, достовірної та своєчасно інформації про умови кредитування не обмежено, а відтак судом не встановлено порушень прав споживача в розумінні ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору.
Тому суд приходить до висновку, що позивач не надала доказів наявності умислу в діях відповідача щодо введення її в оману при укладенні кредитного договору, а відтак відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним з указаних підстав.
Далі позивач стверджувала, щодо порушення відповідачем при укладенні оспорюваного правочину Закону України «Про електронну комерцію», а саме про відсутність електронного підпису на договорі.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627, 628 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). При цьому вказано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Судом встановлено, що позивачка в момент реєстрації на сайті відповідача створила свій особистий кабінет, який є сукупністю захищених cтopiнок та який забезпечував позивачці повну взаємодію з відповідачем, постійний доступ до інформації та документів, необхідних для укладення/виконання договору.
Таким чином, в момент коли ОСОБА_1 заповнила заяву з метою отримання кредитних коштів, вона автоматично прийняла пропозицію (оферту) відповідача та приєдналася до умов публічного договору щодо правил оформлення та видачі кредитних коштів.
Крім того, клієнт обирає персональний логін і пароль для входу в особистий кабінет. При підписанні документів на телефонний номер клієнта, направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який клієнт зобов'язаний ввести на веб-сторінці (далі - «електронний підпис одноразовим ідентифікатором»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи клієнта.
При оформленні кредитного договору сторони домовилися, що всі документи щодо надання кредиту підписуються клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, Законом України «Про електронну комерцію» визначено, що саме договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони.
Саме у договорі оферти відповідача чітко визначено, що всі документи щодо надання кредиту підписуються клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, враховуючи те, що позивачка ініціювала укладення такого договору, оформивши заявку на сайті ТОВ «ФК «Є Гроші ком», підписавши договір з використанням аналогового підпису, суд приходить до висновку, що між сторонами склались договірні правовідносини.
У договорі позики «Реквізити та підписи сторін» містять електронні підписи фізичної особи ОСОБА_1 - смс-код ТОВ «ФК «Є Гроші ком».
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Нормами ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачка не надала належних та достатніх доказів наявності підстав для визнання договору позики недійсним через протиправність дій відповідача, оскільки враховуючи специфіку укладення електронного правочину та той факт, що ініціатива його укладення була саме від позивачки, яка мала доступ до відкритої та повної інформації, розміщеної на офіційному сайті відповідача у відкритому доступі для невизначеного кола осіб.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.03.2020р. у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19),у постанові від 09.09.2020р. у справі №732/670/19 (провадження №61-7203ск20) та у постанові від 07.10.2020р. у справі №127/33824/19 (провадження №61-9071св20).
Суд вважає, що доводи позивачки щодо не узгодження сторонами істотних умов договору позики ґрунтуються виключно на припущеннях позивачки і спростовуються самим змістом договору.
Крім того суд вважає за необхідне зазначити таке.
У спірному договорі позики № 3207319903-282598 від 18.07.2019р. зазначено:
- строк, на який надається кредит, визначений п. 1.3 договору позики, який складає 31 день (позика має бути повернута до 17.08.2019р.);
- процентна ставка за кредитом, визначена п. 1.5.1 договору, згідно з яким розмір основних процентів складає 1,79 % від суми позики щоденно;
- сума позики, зазначена у п. 1.1 договору позики та становить 3000,00 грн;
- загальна вартість кредиту визначена в п. 1.1 договору позики і за весь період разом з відсотками, нарахованими до 17.08.2019р. та з комісіями, визначеними умовами договору, складає 3375,90 грн;
- інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором, визначені п. 1.5.2, п. 4.3 договору позики;
- порядок повернення позики зафіксований у додатку 1 до договору позики «Графік розрахунків» тощо.
ОСОБА_1 стверджує, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. При цьому позивачка посилається на Постанову Правління Національного банку України № 168 від 08.06.2017р. «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Проте, зазначена Постанова не розповсюджується на діяльність відповідача, оскільки товариство є небанківською фінансовою установою.
Оспорюваний договір позики містить як ціну, так і сукупну вартість кредиту, про що зазначено у п. 1.1 договору позики.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний договір позики не містить вимоги про сплату позичальником додаткових та супутніх послуг третіх осіб, так як такі послуги третіх осіб не є обов'язковими для отримання грошових коштів за оспорюваним договором позики.
Отже, думка позивача про те, що відповідачем не було надано йому розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредитом, не відповідає дійсності, оскільки загальні витрати за договором позики, зазначені у п. 1.1 договору позики, а також у Графіці розрахунків, який є додатком 1 до оспорюваного договору позики.
Також позивач посилається на положення частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та засіб розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, а перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відсотки, визначені у п. 1.5.2 договору позики, є відсотками за неправомірне користування кредитними коштами та нараховуються у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перед укладенням договору сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, позикодавцем було надано позивачу повну інформацію про умови надання позики відповідно до вимог чинного законодавства України.
Чинним законодавством України передбачена можливість кредитодавця нараховувати відсотки за межами строку кредитування, оскільки положеннями частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (нарахування таких процентів передбачено п. 1.5.1 оспорюваного договору позики), тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх (такі наслідки визначені у п. 1.5.2 оспорюваного договору позики).
Нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами є цілком правомірним, що підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.03.2019р. у справі № 5017/1987/2012, яка полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Таким чином, проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У зв'язку з тим, що розмір процентів, нарахованих у відповідності до статті 625 ЦК України, є диспозитивним та їх розмір може встановлюватись договором, нарахування додаткових відсотків за прострочення виконання зобов'язання за договором позики, на переконання суду, є правомірним.
Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного договору позики.
З урахуванням викладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Є Гроші ком» про визнання недійсним договору позики не підлягають задоволенню.
Оскільки позивачка на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», звільнена від сплати судового збору, виходячи з результату вирішення спору, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 223, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші ком» про визнання недійсним договору позики від 18.07.2019р. № 3207319903-282598 - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлений 21 травня 2021 року.
Суддя О.С. Наумова