Справа № 759/22435/19
Номер провадження 2/373/166/21
31 травня 2021 року м. Переяслав
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Керекези Я.І., за участі секретаря судових засідань Ткалі І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 759/22435/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,
представник позивача адвокат Лаврентьєв Є.А.,
представник відповідача адвокат Черевко С.А.,-
встановив:
Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом і просить стягнути із відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 313638 грн 26 коп, що складаються з суми основного боргу - 11000 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 01 вересня 2016 року становило 277555 грн 30 коп., відсотків - 36082 грн 96 коп. та судовий збір в розмірі 3136 грн 39 коп.
Посилається на те, що 01 червня 2016 року між сторонами по справі був укладений договір позики на суму 11000 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 01 вересня 2016 року становило 277555 грн 30 коп., на строк до 01 вересня 2016 року із сплатою 10 % місячних. Відповідач зобов'язання за договором позики не виконав в повному обсязі, кошти не повернув, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом. Крім того, просить стягнути із відповідача відсотки за користування отриманими у позику коштами, розмір яких, за вирахуванням сплачених позивачем сум, становить 36082 грн 96 коп.
Ухвалою від 11 січня 2021 року (а.с.56) відкрито провадження в даній справі та призначено справу в судове засідання до розгляду за правилами загального позовного провадження.
05 лютого 2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов (а.с.62-66), в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог. Посилається на те, що на підставі угоди про розірвання договору № 15-2013 від 18 жовтня 2013 року, укладеного між відповідачем та ОСОБА_5 , у відповідача виникло зобов'язання щодо виплати грошових коштів в розмірі 32835 доларів США, однак не піред позивачем, а перед ОСОБА_5 . З врахуванням часкового погашення боргу, станом на 16 травня 2014 року його сума складала 23629 доларів США. В період часу із 17 травня 2014 року по 01 березня 2015 року ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним зобов'язанням, були сплачені грошові кошти в розмірі 2699 доларів США. ОСОБА_5 неодноразово вимагала від відповідача сплати відсотків за користування грошовими коштами, внаслідок чого відповідачем 01 березня 2015 року була написана боргова розписка на суму 20930 доларів США із сплатою 10 %. В переважній більшості, ОСОБА_5 отримувала грошові кошти від відповідача через посередників за місцем її роботи, в Українсько-швейцарській стоматологічній клініці «PORCELAIN». В 2016 році ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_2 , що в подальшому питанням з контролю за поверненням грошових коштів за вищезазначеним договором позики буде займатися власник та керівник охоронної фірми ТОВ «Кентавр 7» ОСОБА_1 . І після цього позивач неодноразово погрожував відповідачу та вимагав повернення вищезазначених грошових коштів, змусивши останнього написати кілька боргових розписок під приводом підтвердження та фіксації боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 . Разом з тим, відповідачем була погашена заборгованість за вищезазначеним договором позики перед ОСОБА_5 . Хоча позов і не визнає, однак просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності.
19 березня 2021 року представником відповідача ОСОБА_4 було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с.131). Посилається на те, що грошове зобов'язання повинно було бути виконане в строк до 01 вересня 2016 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності. Доказів переривання строку позовної давності до суду подано не було.
В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Вказували, що ОСОБА_2 частково погашав борг шляхом переказів коштів на картковий рахунок позивача, що свідчить про визнання ним боргшу та переривання строку позовної давності.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали заперечували проти їх задоволення. З підстав, вказаних у відзиві на позов. До поліції із заявою стосовно погроз ОСОБА_1 не звертався, побоюючись його. Також зазначили, що будь-яких коштів на рахунок позивача відповідач не перераховував.Не зважаючи на невизнання позову, просять застосувати строк позовної давності, оскільки згідно наданої розписки строк повернення коштів минув і позов подано до суду поза межами трирічного строку після цього.
Судом встановлено наступне.
Із оригіналу дослідженої судом розписки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 01 червня 2016 року взяв у позику у позивача ОСОБА_1 кошти в розмірі 11000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 01 вересня 2016 року, із сплатою 10 % за кожен календарний місяць користування коштами від взятої у борг суми. Також зазначено, що ОСОБА_2 написав розписку, розуміючи суть взятого на себе зобов'язання та не перебуваючи під жодним тиском (копія розписки знаходиться в матеріалах справи а.с. 12).
Відповідач ОСОБА_2 зобов'язання за договором позики не виконав у повному обсязі, кошти у зазначений у розписі термін (до 01 вересня 2016 року) не повернув.
Суд приймає до уваги подані представником позивача докази, на підставі яких встановлені дані обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Представником відповідача на підтвердження зазначених у відзиві на позов обставин подано до суду копії розписки від 01 березня 2015 року (а.с79), відповідно до якої ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_5 у борг кошти в розмірі 20930 доларів США, та копії розписок (а.с.71-78, 80-110), відповідно до яких відповідач передавав ОСОБА_5 та іншим особам (для передачі ОСОБА_5 ) грошові кошти у певних розмірах.
Разом з тим, суд не приймає дані розписки як належні, допустимі та достатні докази по даній справі, оскільки самі по собі вони не спростовують існування договірних правовідносин між сторонами по справі. Інших доказів з цього приводу надано не було, клопотань з цього приводу не заявлено.
Зважаючи на те, що правовідносини, що виникли між сторонами по справі, регулюються нормами Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність їх застосування.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.
Згідно з вимогами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.
В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що договірні відносини між сторонами по справі мають місце, оригінал розписки про отримання ОСОБА_2 позики в розмірі 11000 доларів США знаходиться у позивача, розписка є дійсною, в судовому порядку не оспорювалася (іншого суду не зазначено), борг не повернуто.
Разом з тим, представник відповідача ОСОБА_4 просить застосувати позовну давність та відмовити з цих підстав у задоволенні позову.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В силу ч. 1 та ч. 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Встановлено, що дата повернення коштів згідно договору позики від 01 червня 2016 року була визначена сторонами по 01 вересня 2016 року, отже строк позовної давності розпочався 02 вересня 2016 року і закінчився 01 вересня 2019 року.
Позовна заява про стягнення заборгованості за договором позики подана позивачем до суду 02 грудня 2019 року, тобто з пропуском строків позовної давності.
Позивач та його представник не зверталися до суду із клопотанням про його поновлення. Однак зазначали, що відповідач визнавав борг та повертав частково кошти, останній раз 30.08.2019, тому перебіг позовної давності переривався і повинен рахуватися саме з 30.08.2019. На підтвердження цього позивачем подано виписки з особового рахунку (а.с.13-24).
З наданих виписок вбачається, що дійсно на рахунок ОСОБА_1 , який відкритий в АК КБ «ПриватБанк», періодично перераховувалися кошти, в тому числі і платником, який має номер телефону ( НОМЕР_1 .
Разом з тим, будь-який ідентифікуючих саме відповідача ОСОБА_2 як відправника коштів даних надані виписки не містять. Схожість перших та останніх цифр номеру мобільного телефона платника з номером мобільного телефону, вказаного в позовній заяві, не може бути однозначним ідентифікатором належності даного номеру телефона саме ОСОБА_2 . Безпосередньо відповідач ОСОБА_2 заперечує факт переказу в рахунок погашення боргу за розпискою будь-яких коштів на рахунок позивача.
Таким чином, оцінивши в сукупності вищезазначене, суд не може прийняти дану виписку як належний та допустимий доказ переказу відповідачем ОСОБА_2 коштів на рахунок позивача ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за розпискою від 01 червня 2016 року
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, зважаючи на подану представником відповідача заяву про застосування строку позовної давності, відсутність клопотання позивача чи його представника про поновлення строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України в зв'язку із спливом позовної давності.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 253, 257, 261, 267, 526, 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 211, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ; зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 ; зареєстрований по АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Складення рішення в повному обсязі вчинено 04 червня 2021 року.
Суддя: Я. І. Керекеза