Справа № 369/7000/21
Провадження № 2-о/369/228/21
Іменем України
03.06.2021 року
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Вець О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Києво-Святошинський районний відділ реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, -
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даною заявою мотивуючи її тим, що він є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Каменоломня Сакського району АРК, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів громадянського стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Встановлення даного факту необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть, а також реалізації права на спадкування за законом.
На підставі вище наведеного заявник просив встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Каменоломня Сакського району АРК, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Заявник через канцелярію суду направив заяву, в якій просив розгляд справи провести за його відсутності, вимоги заяви підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Києво-Святошинський районний відділ реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, представник не з'явився.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Каменоломня Сакського району АРК, що знаходиться на тимчасово окупованій території, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копією паспорта ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , копією паспорта ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 , копією паспорта ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_6 .
Відповідно до свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_7 від 25 червня 2020 року ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис №170209910002800715001.
Відповідно до довідки про причину смерті форми 106/у-08 серія НОМЕР_8 від 25 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Каменоломня Сакського району АРК, що знаходиться на тимчасово окупованій території. Причина смерті: гемоперікард, гострий транмуральний інфаркт задньої стінки лівого шлуночка серця.
Встановлено, що Києво-Святошинським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були розглянуті документи, подані заявником для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_7 від 25 червня 2020 року, видане Сакським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим від 25 червня 2021 року та відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки заявником для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було пред'явлено документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 25 жовтня 2006 року за №1150/13024.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть, а також реалізації права на спадкування за законом.
Відповідно до положень ч.2 ст.49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи; згідно з положеннями частинами 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року та п. 1 ч.5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 17 березня 2011 року підставою для державної реєстрації є лікарське свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення особи померлою, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
У постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у п.13 вказано, що заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Закон закріплює за державою обов'язок вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.
Окрім цього, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посадові особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів. Зокрема, належними відповідно до вимог ч.1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження та смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст. 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку ст. 317 ЦПК України.
Виходячи із вищевикладеного, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що надана в якості доказу довідка про смерть, видана медичним закладом яка, хоча і не є документом встановленої форми про смерть, водночас вважається доказом, який достовірно свідчить про смерть особи у певний час і за певних обставин, а саме селі Каменоломня Сакського району Автономної Республіки Крим, оскільки судом не встановлено іншого.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, назначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених допустимими та належними доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 76-81, 247, 258-259, 263-265, 268, 317 ЦПК України, суд, -
Заяву задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Каменоломня Сакського району Автономної Республіки Крим, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І.О. Фінагеєва