справа № 758/2367/20
провадження № 22-ц/824/1866/2021
02 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Гайворонському В. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс - Т» про визнання частково недійсним договору факторингу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яська Павла Сергійовича на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року у складі судді Ларіонової Н. М.,
встановив:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (далі - ТОВ «Українська металургійна компанія»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі - ТОВ «Автосервіс-Т»), про визнання частково недійсним договору факторингу.
Позов мотивував тим, що 03 травня 2007 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Автосервіс-Т» було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії №11150697000, до якого протягом 2007 -2008 років було укладено додаткові угоди.
Між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Українська металургійна компанія» 20 листопада 2017 року укладено договір факторингу № 82/FAA (далі - договір факторингу), відповідно до якого АТ «Укрсиббанк» відступило на користь ТОВ «Українська металургійна компанія» права грошової вимоги за кредитним договором, а саме увесь обсяг заборгованості боржника ТОВ «Автосервіс-Т» за кредитним договором.
Додатковою угодою від 15 грудня 2017 року № 2 до договору факторингу внесено зміни, а саме викладено у новій редакції пункти 1.1. та 1.10. договору факторингу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 1.1. договору факторингу (у редакції додаткової угоди від 15 грудня 2017 року № 2) передбачено, що укладенням цього договору клієнт також безумовно, безвідклично і остаточно відступає фактору усі та будь-які існуючі та можливі права вимоги за недоговірними зобов'язаннями боржника та будь-яких пов'язаних із ним осіб (включаючи вимоги щодо відшкодування будь-якої шкоди та вимоги, що можуть бути пред'явлені в майбутньому), що виникли та/або виникнуть з кредитного договору та/або договорів забезпечення або у зв'язку з ним/ними, як до сторін кредитного договору та/або договорів забезпечення, включаючи (без обмеження) всі вимоги у зв'язку з наданням неправдивої інформації, шахрайством та злочинною змовою, і незалежно від того, чи права вимоги регулюються законодавством та/або юрисдикцією України, законодавством та/або юрисдикцією Англії або будь-якою іншою системою права.
Абзацом 2 пункту 1.1. договору факторингу (у редакції додаткової угоди від 15 грудня 2017 року № 2) передбачено, що з дати переходу права вимоги до фактора переходять всі процесуальні права клієнта за усіма судовими справами та кримінальними провадженнями, що зазначені у пункті 1.10. та додатку № 4 до цього договору та стосуються кредитного договору та договорів забезпечення.
Вважає, що зміни до договору факторингу у редакції додаткової угоди №2 від 15 грудня 2017 року суперечать чинному законодавству, є незаконними, несправедливими, недобросовісними.
На підставі договору факторингу можливо відступити тільки ті права вимоги, які виникають із договірних зобов'язань. Предметом договору факторингу не можуть бути права вимоги, які виникають із недоговірних зобов'язань.
Боржником за договором факторингу може бути тільки набувач послуг чи товарів за первинним договором.
Позивач був директором ТОВ "Автосервіс-Т", підписував додаткові угоди до кредитного договору, право вимоги за яким АТ «Укрсиббанк» підступив ТОВ «Українська металургійна компанія», у тому числі щодо недоговірних зобов'язань відповідно до договору факторингу у редакції додаткової угоди від 15 грудня 2017 року № 2.
Уклавши договір факторингу, відповідачі незаконно створили підставу для відповідальності позивача перед ТОВ «Українська металургійна компанія» за недоговірними зобов'язаннями.
ТОВ «Українська металургійна компанія», на підставі договору факторингу, звернулось до слідчого управління головного управління Національної поліції у м. Києві з повідомленням від 02.04.2018 про кримінальне правопорушення, в якому стверджує , що замість АТ "УкрСиббанк" є особою, потерпілою від злочинів, звинувачує пов'язаних з ТОВ "Автосервіс-Т" та групою компаній "АІС" осіб у заволодінні шляхом зловживання довірою кредитними коштами, отриманими ТОВ "Автосервіс-Т'за кредитним договором в АТ "УкрСиббанк".
Постановою старшого слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 05 квітня 2018 року ТОВ «Українська металургійна компанія» визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12013110000001043, за фактом заволодіння шляхом обману грошовими коштами АТ «Укрсиббанк» в особливо великому розмірі.
20 листопада 2019 року позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України у кримінальному провадженні № 12013110000001043.
13 грудня 2019 року позивача повідомлено про зміну підозри, згідно якої позивач підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України , а саме пособництві у заволодінні шляхом зловживання довірою грошовими коштами АТ "УкрСиббанк" в особливо великому розмірі, отриманими ТОВ "Автосервіс-Т" в якості кредиту за кредитним договором.
Вважає, що оспорюваними умовами договору факторингу ТОВ «Українська металургійна компанія», як новому кредитору за кредитним договором, а також, як потерпілому в кримінальному провадженні № 12013110000001043, у якому позивач набув статусу підозрюваного, фактично надано право вимагати від нього належного та реального виконання недоговірних зобов'язань з відшкодування майнової шкоди в порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного просив суд визнати недійсними з моменту укладення умови договору факторингу № 80/FAA від 20.11.2017, укладеного між АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Українська металургійна компанія", а саме:
- умови абзацу п'ятого пункту 1.1 ( в редакції додаткової угоди №2 від 15.12.2017 до договору факторингу № 80/FAA від 20.11.2017), якими передбачено наступне: «Укладенням цього Договору Клієнт також безумовно, безвідклично і остаточно відступає Фактору усі та будь-які існуючі та можливі права вимоги за недоговірними зобов'язаннями боржника та будь-яких пов'язаних із ним осіб (включаючи вимоги щодо відшкодування будь-якої шкоди, та вимоги, що можуть бути пред'явлені в майбутньому), що виникли та/або виникнуть з Кредитного договору та/або Договорів забезпечення або у зв'язку з ним/ними, як до сторін Кредитного договору та/або Договорів забезпечення, включаючи (без обмеження) всі вимоги у зв'язку з наданням неправдивої інформації, шахрайством та злочинною змовою, і незалежно від того, чи права вимоги регулюються законодавством та/або юрисдикцією України, законодавством та/або юрисдикцією Англії або будь-якою іншою системою права;
- умови абзацу другого пункту 1.11., якими передбачено наступне: «З дати переходу Права вимоги до Фактора переходять всі процесуальні права Клієнта за усіма судовими справами та кримінальними провадженнями, що зазначені у п. 1.10. та Додатку №4 до цього Договору та стосуються Кредитного договору та Договорів забезпечення».
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року у відкритті провадження відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ясько П. С. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу для розгляду по суті до суду першої інстанції.
Посилається на ті підстави, що предметом позову є визнання недійсними оспорюваних умов договору факторингу, стосується прав і обов'язків ОСОБА_2 як боржника в недоговірних зобов'язаннях, а не прав і обов'язків ТОВ "Автосервіс-Т" за кредитним договором.
Спір у даній справі виник з цивільних правовідносин, а тому відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Та обставина, що ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору факторингу не позбавляє його права звернутися до суду з позовом про визнання оспорюваних умов договору факторингу недійсними.
Оскаржувана ухвала є невмотивованою, прийнята з неправильним встановленням обставин справи, з порушенням норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, з порушенням ч. 3 ст. 215 ЦК України, а також з порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.129 Конституції України в частині права на гарантований доступ до суду, а тому підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Українська металургійна компанія» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Вважає, що даний спір виник саме з приводу укладення, зміни і виконання договору факторингу, який є правочином у господарській діяльності АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Українська металургійна компанія", які є суб'єктами господарювання, банком і фінансовою установою відповідно.
З огляду на те, що суб'єктний склад учасників спору відповідає ч.2 ст.4 ГПК України, у спорі беруть участь суб'єкти господарювання, оспорювані правовідносини відносяться до господарських відносин, сутністю спору про право є оспорення укладення, зміни і виконання господарського договору, п.1 ч.1 ст.20 ГПК України прямо передбачає вирішення спору господарським судом, закон не містить норми, що прямо передбачає вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ясько П.С. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ТОВ «Українська металургійна компанія» - адвокат Левченко В. І., представник АТ "УкрСиббанк" - адвокат Карпів О. Я. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03 травня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Автиосервіс-Т» укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150697000 у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 18 000 000,00 дол. США.
20 листопада 2017 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська металургійна компанія» укладено договір факторингу № 83/FAA, відповідно до умов якого АТ «УкрСиббанк» відступило на користь ТОВ «Українська металургійна компанія» права грошової вимоги за вказаним вище кредитним договором.
В подальшому між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська металургійна компанія» укладено додаткові угоди до договору факторингу, а саме: 20 листопада 2017 року - додаткову угоду № 1, а 15 грудня 2017 року - додаткову угоду № 2.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що оспорювані частини договору факторингу ( в редакції додаткової угоди №2 від 15.12.2017) безпосередньо стосується його прав та інтересів як боржника в недоговірних зобов'язаннях - підозрюваного в кримінальному провадженні, що свідчить про цивільно-правовий характер спору.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підвідомчий господарському суду. Позивачу роз'яснено право на звернення з вищевказаними вимогами в порядку господарського судочинства до відповідного господарського суду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
З огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Наведена норма свідчить, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до місцевого загального суду з позовом до АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Українська металургійна компанія» про визнання частково недійсним договору факторингу, а саме положень договору факторингу про передачу недоговірних зобов'язань, сторонами якого є юридичні особи.
Частиною другою статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відмовляючи у відкритті провадження місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що спір підвідомчий господарському суду та з огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України, розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки предметом позову є оспорювання господарської угоди між суб'єктами господарювання в частині переданих прав та обов'язків.
Питання визначення юрисдикції у спорах фізичних осіб з суб'єктами господарювання щодо оспорювання господарської угоди вже було предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19).
Положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Із справи слідує, що оспорювані ОСОБА_1 положення договору факторингу укладено між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Українська металургійна компанія» від 20 листопада 2017 року № 82/FAA ,у редакції додаткової угоди від 15 грудня 2017 року № 2, як суб'єктами господарювання в ході проведення ними господарської діяльності.
Тобто, між позивачем та відповідачами існує спір щодо визнання частково недійсним правочину, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції помилково виходив лише з того, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачів, як директор ТОВ «Автосервіс-Т», проте цей помилковий висновок не вплинув на обґрунтовану відмову у відкритті провадження у справі, з огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2021 року (справа №758/2571/20) та в постанові від 26 травня 2021 року (справа №758/2241/20).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яська Павла Сергійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 червня 2021 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк