справа №758/3268/18 головуючий у І інстанції: Гребенюк В.В. провадження 22-ц/824/5968/2020 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
01 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м.Києві державної адміністрації, про визнання права користування житловим приміщенням.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що він був наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ордеру, виданого його бабі - ОСОБА_5 відповідно до рішення виконавчого комітету Московської ради від 23 грудня1975 року № 277.
Позивач проживав у вказаній квартирі з 20 січня 1976 року по 15 жовтня 1996 року, поки не був виписаний з квартири у зв'язку з позбавленням волі строком на 15 років відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 1996 року.
Після повернення позивач з'ясував, що у вказаній квартирі живуть інші люди.
Вказував, що його не було позбавлено в судовому порядку права користування квартирою, а тому вважав своє право порушеним.
Просив визнати за ним право користування житловим приміщенням.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулось із апеляціною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, зокрема вважає, що було не вірно застосовано норми Житлового Кодексу Української РСР.
Вважає, що вимоги підлягають задоволенню з підстав зазначених при подачі позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Подільської в місті Києві державної адміністрації вказує, що її доводи є необґрунтованими, оскільки відсутні підстави для збереження за позивачем права користування спірною квартирою.
Крім того, вважає, що адміністрація є неналежним відповідачем у справі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав свою позицію, представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виступив проти задоволення апеляційної скарги.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач втратив право користування спірною квартирою та були відсутні підстави для збереження за ним такого права.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 січня 1976 року на ім'я ОСОБА_5 було видано ордер на житлове приміщення ( АДРЕСА_1 ), на підставі рішення виконавчого комітету Московської ради від 23 грудня 1975 року № 277. До складу сім'ї ОСОБА_5 входили також донька ОСОБА_6 , онуки ОСОБА_7 та позивач (а.с. 5).
На підставі рішення виконкому Шевченківської райради народних депутатів м. Києва від 12 вересня 1978 року № 1119 особовий рахунок переведено на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 6).
Відповідно до свідоцтва про народження позивача його матір'ю є ОСОБА_6 (а.с. 17)
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 1996 року позивача було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 142 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, строк відбуття покарання відраховувати із 6 грудня 1995 року(а.с. 7-10).
Згідно з відповіддю Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (лист від 07 квітня 2017 року) позивача було знято з реєстрації за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) 15 жовтня 1996 року (а.с 11).
Відповідно до паспорту позивача останній з 10 серпня 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 18-19).
Згідно з листом Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (від 26 вересня 2018 року) квартира за адресою АДРЕСА_1 , не приватизована (а.с. 52).
Відповідно до відповіді Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (від 06 лютого 2019 року) в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , наразі зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З інформації відділу реєстрації місця проживання і перебування особи Подільської районної в м. Києві державної адміністрації вбачається, що позивач після звільнення із місця позбавлення волі, не поновився в реєстрації місця проживання протягом шести місяців з дня закінчення строку відбування.
Згідно з п.7 ч.3, ч.4 ст.71 ЖК України(в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2000 p. N 1525-ПІ - чинній на час виникнення спірних правовідносин) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи, доказів на підтвердження того, що в квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'їпозивача на час відбування ним покарання позивачем не надано.
Крім того колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не звернувся задля поновлення реєстрації місця проживання в термін шести місяців після закінчення терміну позбавлення волі, як це передбачено ст.71 ЖК України, тобто навіть при наявності підстав для зберігання жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем, передбачений шестимісячний термін його зберігання ОСОБА_1 пропустив.
Позивач був знятий з реєстрації 15 жовтня 1996 року та відповідно до норм ст.71 ЖК України(в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2000 p. N 1525-ПІ) жиле приміщення не зберігалось за тимчасово відсутнім наймачем, оскільки підстави для його збереження визначені вказаною нормою законодавства були відсутні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв'язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «01» червня 2021 року.
Головуючий
Судді: