20 травня 2021 року м. Київ
Справа №373/608/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/4296/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Реви О.І. 23 листопада 2020 року в місті Переяславі, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки,
В квітні 2018 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом та поновити його. Також просив:
- визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 09 березня 2010 року №253 «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради, загальною площею 2,04 га» в частині надання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 земельних ділянок площею 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- визнати недійсними державні акти видані відповідачам на вищевказані земельні ділянки;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3223387200:06:018:0022, площею 0,12 га на користь держави в особі ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство»;
- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні було виявлено порушення земельного та лісового законодавства під час передачі Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією у приватну власність земельних ділянок лісового фонду в межах Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Зазначає, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 09 березня 2010 року №253 «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради загальною площею 2,04 га» затверджено проект землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок. Зокрема, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та надано вказаним громадянам земельні ділянки площею 0,12 га кожному (угіддя: перелоги), які розташовані на землях державної власності та перебувають у запасі.
В подальшому вказані особи отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Земельна ділянка, на яку отримала державний акт ОСОБА_8 , у подальшому зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Прокурор вважає, що розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 09 березня 2010 року за №253 видане з порушенням вимог законодавства, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинні використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» стало відомо про накладення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян, на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні цього підприємства в 30 виділі кварталу №32 Стовп'язького лісництва та в 23 виділі кварталу №68 Стовп'язького лісництва у червні 2017 року. ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» будь-яких дозволів на вилучення даних земельних ділянок лісового фонду не надавало. Крім того, при передачі земельних ділянок у власність відповідачів було змінено їх цільове призначення. Тому передача у власність земельних ділянок відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 09 березня 2010 року за №253 підлягає визнанню недійсним в частині затвердження проекту землеустрою, надання у власність та зміни виду функціонального використання оспорюваних земельних ділянок. У зв'язку з цим, підлягають визнанню недійсними видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки, а земельна ділянка, що належить ОСОБА_5 , підлягає витребуванню з незаконного володіння (власності) на користь держави.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2020 року в задоволенні позову заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки - відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з їх недоведеності належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог, а саме недоведеними суд вважав право прокурора на звернення до суду та обставини накладення земельних ділянок. Також суд зазначив, що пред'явлений прокурором позов є віндикаційним, а тому застосовуються положення про наслідки пропуску строку позовної давності до вказаного позову.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням заступник керівника Київської обласної прокуратури, ним подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що інформація ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладання інших земель на лісові ділянки є належним та допустимим доказом у справах таких категорій, така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510ц5. Також вказує на те, що ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» надано суду належним чином завірені копії лісовпорядного планшету № 5, яким підтверджено перебування кварталів 32 та 68 у користуванні ДП «Переяслав- Хмельницьке лісове господарство», копію витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького ДЛГ з таксаційними описами. Крім цього, місцевою прокуратурою до відповіді на відзив надано належним чином завірені копії планшету № 5, таксаційних описів, витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства, а також плани лісонасаджень. При цьому, жодних клопотань учасників справи та/або суду щодо необхідності надання для огляду оригіналів вищезазначених документів під час підготовчого та судового розгляду заявлено не було, відповідно суд не зобов'язував місцеву прокуратуру та/або ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» надати оригінали таких документів. Зазначає, що земельно-технічна експертиза від 01 лютого 2017 року за №1162/17-41, проведена в рамках кримінального провадження, відповідає вимогам закону та є належним доказом. Також вказує, що Бориспільською місцевою прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та надано належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єктів владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Щодо строків позовної давності, то прокурор зазначає, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», як органи, уповноважені здійснювати захист інтересів у спірному випадку, не знали та не могли дізнатись про порушення їх прав до моменту проведення прокуратурою вивчення законності відведення спірних земельних ділянок за результатами досудового розслідування. Твердження суду стосовно можливості встановити уповноваженими органами факту незаконного відведення земельних ділянок під час видачі Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією спірного розпорядження є лише його припущенням, що не ґрунтується а ні на відповідних нормах законодавства, а ні на долучених доказах.
З огляду на зазначене вище, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В судому засіданні прокурори Підяш О.С. та Ганзенко О.О. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили про задоволення заявлених ними вимог.
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в установленому порядку, причини неявки суду не повідомили. Тому, в порядку ч.2 ст. 372 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Дане провадження було ініційовано прокурором - заступником керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» з посиланням на те, що захист цих інтересів наведені органи, як компетентні, не здійснюють.
Суд першої інстанції, в обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову, вказав на відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом. Однак, з даним висновком апеляційний суд не погоджується.
Так, ч.ч. 3,4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України. Так, згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п'ятої статті 56 ЦПК України).
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).
Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Верховний Суд неодноразово висловлював позиції щодо права прокурора на представництво інтересів держави в суді у земельних правовідносин. Зокрема, у постановах: від 25 квітня 2018 року у справі у справі №806/1000/17, від 10 липня 2018 року у справі №812/1689/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 361/6817/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Верховний Суд вказував на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст. 129 Конституції України).
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
В даній справі предметом спору є розпорядження земельними ділянками, розташованими на території Переяслав-Хмельницького району Київської області, що відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинні використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Відповідно до Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 21 березня 2012 року № 134, територіальні органи даного управління здійснюють державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, також здійснюють управління об'єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством. Аналогічні повноваження містяться і у Положенні про Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12 листопада 2012 року № 401,
Державне підприємство «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямками діяльності лісгоспу є: ведення лісового господарства, відтворення та збереження лісів, охорона та захист лісів, ведення лісонасінневої справи, заготівля лісосировинних ресурсів та виготовлення продукції з них.
Спірні земельні ділянки, як землі державної форми власності, згідно матеріалів лісовпорядкування, перебували у постійному користуванні ДП «Переяслав- Хмельницьке лісове господарство».
Таким чином, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» є органами, уповноваженими державою здійснювати функції контролю та захисту у спірних відносинах.
Проте, усвідомлюючи наявність порушень інтересів держави у зв'язку з незаконним вилученням земель лісогосподарського призначення уповноважені органи необхідних та достатніх цивільно-правових заходів упродовж розумного строку не вжили, а в ході розгляду справи підтримали звернення прокурора з позовом і просили про його задоволення. У зв'язку з цим, позов пред'явлено прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», оскільки з огляду на вищевикладене, вибуття всупереч встановленого законом порядку з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення істотно суперечить інтересам держави, а органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, заходи для захисту інтересів держави не вживають протягом тривалого часу, що обумовлює необхідність звернення з даним позовом Бориспільської місцевої прокуратури у зв'язку з неналежним здійсненням вищезазначеними органами своїх повноважень.
Зважаючи на викладене, Бориспільською місцевою прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єктів владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
При цьому, посилання суду першої інстанції на те, що прокурором здійснена оплата судового збору до здійснення повідомлення про встановлення підстав та намірів здійснювати представництво інтересів держави в суді, не є достатньою підставою для відмови у здійснені представництва, так як обставини вибуття спірних земельних ділянок стали відомі даним держаним органам з 2017 року, протягом 2017-2018 років здійснювався обмін інформацією між ними, проте Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» не здійснило звернення до суду з позовом.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що факт відсутності звернення до суду Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» з відповідним позовом, який би мав захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказані суб'єкти неналежно виконують свої повноваження, а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокурором.
Перевіряючи обставини справи по суті спору , апеляційним судом встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради загальною площею 2,04 га» №253 від 09 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо виділення безоплатно у власність земельних ділянок 17 громадянам для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, без права вирубки дерев. Зокрема, відповідачам ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 надані земельні ділянки площею 0,12 га кожному (угіддя: перелоги), які розташовані на землях державної власності та перебувають у запасі Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області /т.1 а.с.23/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848991 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:018:0017. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095102256 /т.1 а.с.26/. Однак, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості дані відсутні /т.1 а.с.27/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848990 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:018:0016. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095101882/т.1 а.с.28-29/. Однак, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості дані відсутні /т.1 а.с.30/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848989 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:018:0015. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095102235 /т.1 а.с.31-32/. Однак, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості дані відсутні /т.1 а.с.33/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848980 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:015:0048. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095101872 /т.1 а.с.34-35,86/. Однак, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості дані відсутні /т.1 а.с.36/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848984 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:018:0010. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095102579 /т.1 а.с.41-42/. Однак, дані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості відсутні /т.1 а.с.43/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848994 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_7 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:018:0020. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095102255 /т.1 а.с.44-45/. Однак, дані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості відсутні /т.1 а.с.46/.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №848996 від 15 квітня 2010 року ОСОБА_8 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер 3223387200:06:018:0022. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095101884 /т.1 а.с.37-38/. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо даного об'єкта нерухомості наявні дані про право власності на цю земельну ділянку ОСОБА_5 , які внесені на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 серпня 2014 року, реєстр №1218/т.1 а.с.39-40/. Матеріали справи містять також копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину її сина ОСОБА_5 , витяг про реєстрацію спадкової справи та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /т.2 а.с.79-82/.
Відповідно до копії висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 01 лютого 2017 року за №1162/17-41 у кримінальному проваджені №4201511000000394 від 21 серпня 2015 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387200:06:018:0010, 3223387200:06:018:0015, 3223387200:06:018:0016, 3223387200:06:018:0017, 3223387200:06:018:0018, 3223387200:06:018:0021, 3223387200:06:018:0022, 3223387200:06:015:0048 та 3223387200:06:018:0020 частково накладаються на земельні ділянки ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство». Площі накладення цих земельних ділянок становлять: 3223387200:06:018:0010 - 0,0250 га; 3223387200:06:018:0015 - 0,0354 га; 3223387200:06:018:0016 - 0,0389 га; 3223387200:06:018:0017 - 0,0407 га; 3223387200:06:018:0018 - 0,0424 га; 3223387200:06:018:0022 - 0,0372 га; 3223387200:06:018:0020 - 0,0460 га; 3223387200:06:015:0048 - 0,0046 га /т.1 а.с.47-53/.
За даними публічної кадастрової карти, фрагмент якої із нанесеними межами кварталу 32, частини кварталу 68 і меж їх таксаційних виділів Стовп'язького лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» наданий Українським державним проектним виробничим об'єднанням (ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ») станом на 2014 рік має місце накладення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223387200:06:018:0010; 3223387200:06:018:0015; 3223387200:06:018:0016; 3223387200:06:018:0017; 3223387200:06:018:0018; 3223387200:06:018:0022; 3223387200:06:015:0048; 3223387200:06:018:0020 на землі Стовп'язького лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» /т.1 а.с.54,55/. Аналогічні дані надані ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» станом на 2003 рік /т.1 а.с.212,213/.
ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» в листах № 94 та № 95 від 13 лютого 2018 року адресованого прокурору вказало, що за період 2007-2013 відчуження земель лісового фонду з постійного користування лісгоспу на території Стовп'язьської сільської ради Переяслав-Хмельницького району не здійснювалось. Погодження на вилучення земельних ділянок з кадастровими номерами 3223387200:06:018:0010, 3223387200:06:018:0015, 3223387200:06:018:0016, 3223387200:06:018:0017, 3223387200:06:018:0018, 3223387200:06:018:0021, 3223387200:06:018:0022, 3223387200:06:015:0048 та 3223387200:06:018:0020 /т.1 а.с.57,58,129,188/.
Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 34-03-2243 від 13 лютого 2018 року, ними не надавалось погодження на вилучення та зміну цільового призначення на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3223387200:06:018:0010, 3223387200:06:018:0015, 3223387200:06:018:0016, 3223387200:06:018:0017, 3223387200:06:018:0018, 3223387200:06:018:0021, 3223387200:06:018:0022, 3223387200:06:015:0048 та 3223387200:06:018:0020 /т.1, а.с.147/.
Листом № 34-03-4657 від 30 березня 2018 року Бориспільська місцева прокурора здійснила повідомлення Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді /т.1 а.с.61-62/.
У листі № 06-31/1466 від 03 липня 2018 року адресованому місцевому суду Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства вказує на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та знаходяться у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», зокрема, накладаються на землі лісогосподарського призначення в кварталі 32 виділ 30, кварталі 68 виділ 23 Стовп'язьського лісництва, площа накладення становить 0,271 га. Також вказують, що погодження на вилучення та зміну цільового призначення не надавалось. У зв'язку з цим, вони в повному обсязі підтримують позицію прокуратури і просять розглянути справу у їх відсутність /т.1 а.с.99-100/. Аналогічні пояснення були надані і ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» /т.1 а.с.112-123/.
Матеріали справи також містять належним чином засвідчені копії проектів організації та розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького ДЛГ за 2004, 2005,2014 та 2015 роки, з яких вбачаються межі кварталу 32 виділ 30 та кварталу 68 виділ 23 Стовп'язьського лісництва /т.1 а.с.125-128,214-227/, а також статистичні дані щодо загальної площі лісових земель на території Переяслав-Хмельницького району станом на 01 січня 2016 року, за якими держлісфонд Стов'язьського лісництва становить163,3000 га /т.2 а.с.41,59/
Статтею 13 Конституції України визначається, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
В силу ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В порядку ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У статті 387 ЦК України зазначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 ЗК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
В порядку ст.3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч.7 ст. 20 ЗК України).
В силу ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:
а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;
г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (ст. 57 ЗК України).
В порядку ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності
Статтею 141 ЗК України визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою якими, зокрема, є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Порядок вилучення земельних ділянок врегульований положеннями ст.149 ЗК України. Так ч.ч. 1-3 визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч. 10 цієї норми законодавства).
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України (далі ЛК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 ЛК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Статтею 7 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
В порядку ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі мають: право самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 32 ЛК України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.
В силу ч.1 та ч. 3 ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
У разі незгоди власників лісів і лісокористувачів з рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, чи органу місцевого самоврядування спір вирішується судом (ч.5 цієї норми законодавства).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування
Виходячи з положень ст. ст. 194-196 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» (чинне на момент виникнення спірних правовідносин, втратило чинність 14 червня 2017 року), з метою недопущення фактів порушення інтересів Держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі ділянки) Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів визначено, зокрема, зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення; відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування не прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Зазначені правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року справа № 707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.
Відповідно до сталої практики Європейського Суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський Суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський Суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі «Hamer проти Бельгії» (заява № 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку із зобов'язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то Суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. З урахуванням цих та інших підстав Суд прийшов до висновку, що втручання не було непропорційним.
З наведених обставин справи вбачається, що на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації №253 від 09 березня 2010 року спірні земельні ділянки були передані у власність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , правонаступником якої є ОСОБА_5 , із земель державної власності, що перебувають у запасі Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. При цьому правова позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-196цс15 від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № б-224цс 14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/13-4, від 21 лютого 2018 року у справі 488/5476/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17, та постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц та у справі №488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 та від 13 червня 2018 року у справі №369/1777/13.
Обставини часткового накладення земельних ділянок, переданих відповідачам із земельними ділянками, що перебувають у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» підтверджуються даними відповідних держаних органів, планово-картографічними матеріалами, висновком експерта та не заперечуються відповідачами.
При цьому, слід погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що інформація, надана ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» щодо факту накладення спірних земельних ділянок на лісові ділянки ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти України, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. от. 77, 78, 79, 80 ЦПК України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів, а матеріали лісовпорядкування 2003 та 2014 років є наслідком інвентаризації земель лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні вказаного державного лісогосподарського підприємства.
ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Аналогічна правова позиція, про інформацію надану ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» щодо факту накладання інших земель на лісові ділянки є належним та допустимим доказом у справах таких категорій, була викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510ц5 та підтримана Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6829/16.
Посилання суду першої інстанції на відсутність оригіналів документів не є належним обґрунтуванням рішення суду з огляду на те, що матеріали справи містять належним чином завірені копії лісовпорядного планшету № 5, яким підтверджено перебування кварталів 32 та 68 у користуванні ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», копія витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства «Переяслав-Хмельницького лісового господарства» з таксаційними, описами. При цьому, жодних клопотань, учасників справи та/або суду щодо необхідності надання для огляду оригіналів вищезазначених документів під час судового розгляду не було, ці обставини ними фактично визнаються. У разі сумнівів у відповідності копії документа оригіналу суд мав право витребувати для огляду такий оригінал.
Крім того в матеріалах справи наявний висновок експерта, який був складений в ході кримінального провадження на стадії досудового розгляду. Висновок земельно-технічної експертизи за № 1162/17-41 від 01 лютого 2017 року містить відомості про документи та матеріали, що досліджувались експертом, відомості про поставленні питання, дані про використанні експертом джерела, хід дослідження, відомості про експерта, підстави для проведення експертизи, а також обізнаність про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Таким чином, експертиза проведена у відповідності до вимог Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 та норм ЦПК України.
Разом з цим, відповідачами не надано жодних доказів на спростування вищевказаного висновку експерта, не порушувалось питання про призначення експертизи для вирішення питання чи накладаються спірні земельні ділянки на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні державного підприємства в межах розгляду даної справи.
Тому, висновок експерта як доказ у даній цивільній справі слід визнати допустимим, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Вказаний висновок апеляційного суду зроблений з урахуванням правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 5 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17. Проте вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Наведені докази як у своїй сукупності, так і кожен окремо достеменно підтверджують обставини перетину земельних ділянок із кадастровими номерами: 3223387200:06:018:0010, 3223387200:06:018:0015, 3223387200:06:018:0016, 3223387200:06:018:0017, 3223387200:06:018:0021, 3223387200:06:018:0022, 3223387200:06:015:0048 та 3223387200:06:018:0020 із землями лісового фонду.
До прийняття рішення про передачу у приватну власність земельних ділянок, рішення про їх вилучення у постійного користувача не приймалось, ним та іншими уповноваженими органами погодження на вилучення не надавалось, також не відбувалось погодження з компетентними органами держави на зміну цільового призначення земельної ділянки, вона відбулась одночасно з переданням у власність громадян.
Вказані обставини в ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами, посилання відповідачів лише на наявні погодження при відведенні спірних ділянок, не можуть бути прийняті до уваги суду в якості підстав для відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним розпорядження.
Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокурором доведено незаконність розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації №253 від 09 березня 2010 року «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради загальною площею 2,04 га» в частині виділення земельних ділянок відповідачам.
Таким чином, при прийнятті Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацію розпорядження №253 від 09 березня 2010 року має місце як порушення порядку передання земель у приватну власність, так і порядку зміни цільового призначення земель, що на підставі наведених вище норм чинного законодавства дає підстави для визнання недійсним даного рішення. А отже набуття відповідачами права власності на ці земельні ділянки на підставі вказаного розпорядження не є правомірним.
Зважаючи на те, що відповідачами право власності на спірні земельні ділянки набуто не у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо шляхом визнання недійсними виданих держаних актів про право власності, які були видані на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації №253 від 09 березня 2010 року. А саме державний акт серії ЯЛ № 848991 від 26 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0017 виданий на ім'я ОСОБА_1 ; державний акт серії ЯЛ №848990 від 07 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0016 виданий на ім'я ОСОБА_2 ; державний акт серії ЯЛ № 848989 від 26 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0015 виданий на ім'я ОСОБА_3 ; державний акт серії ЯЛ № 848980 від 28 квітня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:015:0048 виданий на ім'я ОСОБА_4 ; державний акт серії ЯЛ № 848984 від 11 червня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0010 виданий на ім'я ОСОБА_6 ; державний акт серії ЯЛ № 848994 від 26 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0020 виданий на ім'я ОСОБА_7 .
Державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером 3223387200:06:018:0022 був виданий на ім'я ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим право власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_5 . А отже, щодо цієї земельної ділянки відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом її витребування на користь держави в особі ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 .
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачено у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребовування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими і передбачуваними.
При цьому слід зазначити, що повернення в державну власність земельної ділянки незаконно відчуженої органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалось за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Вирішуючи питання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, апеляційний суд виходить з наступних норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/6817/16-ц вказав на те, що аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).
Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Перш за все, слід звернути увагу на те, що заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності була зроблена лише одним із відповідачів ОСОБА_4 /т.1 а.с.85/. Заяв інших відповідачів з матеріалів справи не вбачається, а отже підстави для застосування наслідків пропуску цих строків до всіх відповідачів відсутні. При цьому, наслідки пропуску строку позовної давності у вигляді відмови у позові є самостійною підставою і застосовуються у разі наявності порушеного права позивача. У зв'язку з цим, посилання суду першої інстанції на пропуск прокурором строку звернення до суду не можна визнати обґрунтованим, ці висновки зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, просив визнати поважними причини пропуску трирічного строку позовної давності, мотивуючи тим, що про вищевказані порушення земельного та лісового законодавства прокурору стало відомо при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42015110000000394 від 21 серпня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1, ч. 2 ст., 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
При цьому, факт незаконності передачі у власність відповідачів за рахунок земель лісового фонду, зокрема, обставини накладення земельних ділянок потребують застосування спеціальних знань, інакше встановити їх об'єктивно не можливо. Про оскаржуване розпорядження та про обставини видачі державних актів Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація не повідомляла, межі при відведенні земельних ділянок не погоджувала. Також слід погодитись з доводами прокурора про те, що порушення є таким, що не пов'язане з позбавленням володіння права власності держави, так як вказані земельні ділянки відповідачами не використовувались, не оброблялись та не огороджувались, їх межі не були нанесені в натурі. А отже, держава в особі уповноважених органів Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» не знало і не могло знати про відчуження земельних ділянок на користь фізичних осіб.
Тому, виявлення вказаних фактів свідчить лише у лютому 2017 році (після проведення експертиза в ході кримінального провадження), у відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК України, про об'єктивні обставини, пов'язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. Позов подано до суду у квітні 2018 року, тому позовна давність позивачем не пропущена.
Дані висновки апеляційного суду викладені з урахуванням правових позицій Верховного Суду викладених, зокрема, в постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 361/6817/16-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 367/3877/15, 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18.
Доводи відповідачів про право на мирне володіння майном та незаконне втручання держави в право приватної власності, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Апеляційний суд враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, земля та ліси становлять основне національне багатство. Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
За таких обставин у даній справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсним рішення про передачу відповідачам спірних земельних ділянок є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення землі, що незаконно вибула з такої власності.
При цьому, слід зазначити, що внаслідок повернення земельних ділянок, відповідачі не понесуть надмірний тягар, оскільки всі земельні ділянки набуті безкоштовно, вони не оброблялись та матеріали справи не містять даних про здійснення відповідачами будь-яких витрат пов'язаних цими землями.
Таким чином, у справі, що переглядається, переважає загальний інтерес держави у контролі за використанням земель за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та підтримання екологічної ситуації в регіоні та державі в цілому.
Вказані висновки апеляційного суду ґрунтуються на правових позиція викладених Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18 та від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в повному обсязі, дійсно суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав невірну правову оцінку наявним в матеріалам справи доказам та спірним правовідносинам та, у зв'язку з цим, неправильно застосував норми матеріального права. Тому рішення суду першої інстанції підлягає до скасування апеляційним судом з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то виходячи з положень ст. 141 ЦПК України наявні підстави для компенсації позивачу понесених ними судових витрат. В ході розгляду справи позивачем було сплачено 15858,00 грн при подачі позову і 23787 грн при зверненні з апеляційною скаргою /т.1 а.с.1, т.2 а.с.207/. Отже, загальна сума понесених позивачем судових витрат становить 39645 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках з кожного, що становить 5663,57 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки - задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 09 березня 2010 року № 253 «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради загальною площею 2,04 га» в частині надання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 земельних ділянок площею 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 848991 від 26 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0017 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий на ім'я ОСОБА_1 .
Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ №848990 від 07 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0016 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий на ім'я ОСОБА_2 .
Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 848989 від 26 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0015 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий на ім'я ОСОБА_3 .
Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 848980 від 28 квітня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:015:0048 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий на ім'я ОСОБА_4 .
Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 848984 від 11 червня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0010 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий на ім'я ОСОБА_6 .
Визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 848994 від 26 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223387200:06:018:0020 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий на ім'я ОСОБА_7 .
Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства«Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3223387200:06:018:0022, площею 0, 12 га;
Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 5663,57 грн в рівних частках з кожного з відповідачів.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 02 червня 2021 року.