Справа № 522/9379/19
Провадження 2/522/4508/21
25 травня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
за участю секретаря Кісліної В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукашева Наталя Анатоліївна ( м.Одеса, вул. Комарова Космонавта, будинок № 2, нежиле приміщення № 509) про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукашева Наталя Анатоліївна про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якому просила:
-визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на ј квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на ј квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
-стягнути на користь позивача з відповідачів судові витрати, які понесе позивач у зв'язку із розглядом справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір ОСОБА_3 . Спадкоємцями померлої ОСОБА_3 за законом є її діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До спадкового майна увійшли дві квартири, що розташовані за адресами: 1) АДРЕСА_1 ; 2) АДРЕСА_2 . З інформаційної довідки вбачається що право власності на вказані квартири зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Позивачка зазначила, що відповідно до посвідчення інваліда, виданого 18.03.2016 року Баварським центром сім'ї та соціального розвитку, ОСОБА_1 є інвалідом з повною втратою працездатності. За таких обставин, позивачка вважає, що незалежно від наявності заповіту, обов'язкова частка спадкоємця ОСОБА_1 становить ј від спадкового майна, охопленого заповітом.
Ухвалою суду від 14 червня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукашева Наталя Анатоліївна про визнання права власності в порядку спадкування за законом було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в цій ухвалі, протягом п'яти днів з дня її отримання.
Ухвалою суду від 27.06.2019 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження на 06 вересня 2019 року о 10 год. 15 хв..
Ухвалою суду від 27.06.2019 року було задоволено заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , до розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 27.06.2019 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення доказів по цивільній справі та витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лукашевої Наталії Анатоліївни належним чином засвідчені копії спадкової справи, відкритої за фактом смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 16.07.2019 року було задоволено заяву позивача про витребування доказів та витребувано з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради оригінали документів, або у разі не можливості надання їх копії, належним чином завірені, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 30.09.2019 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 - відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з ухвалою суду від 27 червня 2019 року про забезпечення позову ОСОБА_4 - представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій також ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, посилаючись на те, що копію ухвали отримав лише 08 липня 2019 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.11.2019 року клопотання ОСОБА_4 - представника ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2019 року про забезпечення позову - задоволено. Поновлено ОСОБА_4 - представнику ОСОБА_2 процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2019 року про забезпечення позову. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2019 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукашева Наталя Анатоліївна про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Ухвалою суду від 25.11.2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 лютого 2020 року на 14.00 год..
Представник позивача повторно звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 20.12.2019 року заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , до розгляду справи по суті.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12.02.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27червня 2019 року про забезпечення позову змінено, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
- накласти арешт на 1/4 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , до розгляду справи по суті.
Розгляд справи по суті у судовому засіданні 20 лютого 2020 року був відкладений за заявою представника позивача. В подальшому розгляд справи по суті неодноразово відкладався за заявами представника позивача.
У судове засідання 25.05.2021 року представник позивача подав заяву про відкладення розгляду справи. У зв'язку з неодноразовою неявкою представника позивача у судові засіданні по суті та подання заяв про відкладення розгляду справи, суд визнав причини неявки представника неповажними та відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні 25.05.2021 року надала пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.
Відповідачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали пояснення по суті спору та просили суд у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, зазначали, що у позивачки відсутнє право на обов'язкову частку спадкового майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки позивачкою не доведено, що на момент смерті спадкодавця вона була непрацездатною особою. Також представник відповідачки посилалася на те, що позивачкою пропущено строки звернення з заявою про прийняття спадщини.
Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукашева Наталя Анатоліївна у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
У судовому засіданні 25.05.2021 року також було допитано свідка ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , яка повідомила суд, що до 2013 року ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю проживала в квартирі матері за адресою: АДРЕСА_1 , також свідок надала інші пояснення.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів та наданих сторонами пояснень судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на праві власності належали: квартира за адресою: АДРЕСА_2 та квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
За життя ОСОБА_3 було складено заповіт, відповідно до якого остання зробила розпорядження, що на випадок її смерті все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде належати їй, та на що вона за законом матиме право заповіла своїй дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заповіт був посвідчений 08.12.2011 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пінігіною Т.М., зареєстровано в реєстрі за №6-1548.
Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв'язку із укладенням шлюбу ОСОБА_7 взяла собі прізвище чоловіка ОСОБА_8 .
На момент смерті матері ОСОБА_1 знаходилась у Німеччині.
Після смерті ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лукашевої Н.А. звернулася ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини.
З наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,8 кв.м. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 17.12.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукашевою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №751, та квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Поряд з тим суд зазначає, що заповіт від 08.12.2011 року, зареєстрований в реєстрі за №6-1548 в судовому порядку ніким не оскаржувався, недійсним не визнавався.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Частиною 1 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
Виходячи з норми ст.1241 ЦК України, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкуються незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року №11/2014 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов'язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
Тобто, у цьому рішенні підкреслено, що особа, яка претендує на обов'язкову частку у спадщині, має бути саме визнана інвалідом в установленому законом порядку, при цьому незалежно від групи інвалідності.
Конституційний суд відшуковував критерії для віднесення осіб до «повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця», оскільки вони не були чітко визначені у законодавстві, і визначив їх таким чином, що до цих осіб відносяться «повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності».
Вказані критерії є чіткими і ясними, повною мірою забезпечують захист повнолітніх дітей спадкодавця, які не здатні повністю використати весь потенціал своєї працездатності внаслідок проблем із здоров'ям. Достатньо щоб ця працездатність була хоча б частково стійко обмежена.
В той же час, стійке обмеження працездатності (інвалідність) визначається в установленому законом порядку, тобто Конституційний суд встановив межі розширеного тлумачення поняття «повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця». Цими межами є необхідність для особи пройти встановлену законом процедуру визнання інвалідом. Ця процедура необхідна для виключення суб'єктивізму і необ'єктивного розсуду, саме вона забезпечує об'єктивне і справедливе вирішення питання щодо працездатності особи.
У вказаній процедурі використовуються не лише медичні критерії віднесення особи до інвалідів, які є важливими, але не виключними, але й соціальні критерії (беруться до уваги, зокрема, можливість для людини знайти собі роботу на ринку праці, який склався у даний момент, особливості розладів чи каліцтв, які не обмежують фізичні можливості людини працювати, однак, створюють соціальні проблеми для такої роботи. За допомогою медичних критеріїв встановлюються розлади і каліцтва, їх соціальні наслідки в розрізі можливостей пошуку роботи має встановити спеціально створений орган.
Статтею 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» міститься визначення терміну «непрацездатні громадяни». Так, непрацездатні громадяни особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
У пункті 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 № 1317 передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Відповідно до п. 8 цього ж Положення датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення. Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюються до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.
У розумінні статті 1 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Статтею 3 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність, як міра втрати здоров'я, визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , станом на день смерті матері ОСОБА_3 була повнолітньою.
Згідно посвідчення інваліда, виданого 18 березня 2016 року Баварським центром сім'ї та соціального розвитку, ОСОБА_1 є особою з повною втратою працездатності. Посвідчення дійсне з 18.03.2016 р. по 06.2019 року.
20.11.2019 року на підставі акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності (причина інвалідності: загальне захворювання) строком до 01.12.2020 року. Щодо умов та характеру праці зроблено висновок, що показана робота не пов'язана з важким фізичним навантаженням. Тобто, вже після смерті матері позивачці було встановлено інвалідність третьої групи, у передбаченому чинним законодавством України порядку, без втрати працездатності.
Поряд з тим, суд звертає увагу, що дані про те, що на момент смерті своєї матері позивачка була визнана інвалідом з повною втратою працездатності у встановленому чинним законодавством України порядку, а саме документи, які б підтверджували, що інвалідність позивачки визначалася шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я в матеріалах справи відсутні, жодних експертиз по справі не призначалось. Відсутні також дані про отримання нею пенсії, як особою з інвалідністю станом на 20.08.2016 року.
З огляду на вказане суд приходить висновку, що позивачкою не доведено того, що ОСОБА_1 на момент смерті своєї матері - ОСОБА_3 , була непрацездатною особою, тому відсутні підстави, передбачені статтею 1241 ЦК України для визначення її такою, що має право на обов'язкову частку у спадщині.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №204/8193/2014-ц (провадження №61-9333зпв18) та від 08 серпня 2018 року по справі №305/1695/16-ц (провадження №61-27566св18).
Окрім того суд звертає увагу на те, що позивачкою пропущено строки звернення з заявою про прийняття спадщини, а вимоги про поновлення таких строків у позовній заяві не заявлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша та друга статті 1220 Цивільного кодексу України).
Статтею 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини визначається останнє місце проживання спадкодавця, а якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Зазначена стаття при визначені місця проживання виходить з правил ст. 29 ЦК України, відповідно до якої місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Доказом постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути, зокрема, довідка житлово-експлуатаційної організації, відповідного органу місцевого самоврядування, правління ЖБК про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним.
Положеннями статті 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Судом встановлено, що з 19.03.2008 року по теперішній час позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копію паспорта та формою А на ім'я ОСОБА_1 та формою В на мешканців квартири.
При цьому судом встановлено, що з грудня 2013 року по 2019 рік позивачка за вказаною адресою не проживала, оскільки знаходилася у Німеччині.
В матеріалах справи міститься акт від 13.06.2019 року, підписаний жителями вказаного будинку, затверджений ОСББ «Наш любий дім», яким підтверджено, що з грудня 2013 року по день складення акту ОСОБА_1 з її чоловіком та дітьми за адресою: АДРЕСА_1 не проживали, жодного їхнього майна у квартирі не знаходилось.
Також судом встановлено, що останні два роки життя та до моменту смерті спадкодавець ОСОБА_3 проживала за адресою АДРЕСА_2 разом зі своєю донькою ОСОБА_2 - відповідачем по справі, оскільки умови в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 після пожежі, що сталася 06.12.2014 року, були непридатними для життя.
У судовому засіданні позивачка підтвердила, що про смерть своєї матері дізналася наступного дня після смерті в телефонному режимі, однак пояснила, що у зв'язку з тим, що вона знаходилась на лікуванні в Німеччині не змогла бути присутня на похоронах та не зверталася до нотаріуса з заявою про вступ у спадок, оскільки була впевнена, що матір одну квартиру залишила їй у спадок.
З огляду на вказане, судом встановлено, що протягом встановленого строку заяву про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріальної контори позивачка не подавала, відмову у видачі свідоцтва про право на спадок також не отримувала, а тому фактично у суду відсутні підстави для вирішення питання про прийняття спадщини.
З врахуванням викладеного, суд приходить висновку, що ОСОБА_1 не може вважатися такою, що прийняла спадщину у відповідності до ст. 1268 ЦК України, оскільки позивачка не зверталася у встановлені законом строки до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, питання про поновлення таких строків перед судом не порушувала.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Суду не було надано належних та допустимих доказів обґрунтованості заявлених позовних вимог, що відповідно до ст. 263 та 264 ЦПК України є підставою для відмові у задоволені позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 11, 43, 49, 76-80, 81, 89, 141, 210, 247, 258, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукашева Наталя Анатоліївна ( м.Одеса, вул. Комарова Космонавта, будинок № 2, нежиле приміщення № 509) про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя:
25.05.2021