03 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/169/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, другий відповідач Державна судова адміністрація України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати йому, судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, яке визначене ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести перерахунок йому, судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог ст. 130 Конституції України виключно на підставі ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити йому недоотриману частину за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу більше 15 років у розмірі 40 відсотків посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті (за винятком днів відпустки).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що нарахування та виплату суддівської винагороди відповідачем було здійснено за квітень-серпень 2020 року в меншому розмірі, оскільки при розрахунку суддівської винагороди в зазначений період застосовано обмеження суми суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
На думку позивача, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не відповідає нормам Конституції України, тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому посилався на те, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 та підлягав застосуванню з цієї дати до 28.08.2020, оскільки 28.08.2020 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 10-р/2020 (справа № 1-14/2020 (230/20)) про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положень цього Закону, яким було запроваджено обмеження суддівської винагороди.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України та ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 (справа № 1-14/2020 (230/20)) означені вище норми Закону №553-IX, що визнані ним неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, який на той період був чинний та підлягав застосуванню. На переконання відповідача, нарахування та виплата позивачеві суддівську винагороду проведена ним у повному обсязі, враховуючи норми Закону № 553-IX, і перед позивачем відсутня заборгованість з виплати суддівської винагороди.
Крім того, відповідач зазначав, що він, як розпорядник нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив, в якому наголошував на тому, що згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Основного Закону є нормами прямої дії, тому відповідач у спірних правовідносинах зобов'язаний був застосовувати положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області.
Третя особа у поданих до суду поясненнях повідомила, що Казначейство України та його територіальні органи входять до системи органів виконавчої влади та реалізують державну політику у сфері казначейського обслуговування коштів, у зв'язку з чим, в силу ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" здійснюють виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган.
При цьому, третя особа зазначає, що механізм примусового виконання рішень, які віднесені до категорії рішень про стягнення коштів врегульовано Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011. Водночас, в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Чернівецькій області не обслуговується Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області та відповідно на її ім'я рахунки не відкривалися.
В той же час, серед відкритих рахунків Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області відсутні рахунки за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2021 у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про зупинення провадження в адміністративній справі відмовлено.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2021 витребувано з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області письмові докази по справі.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2021 залучено до участі у справі як другого відповідача Державну судову адміністрацію України.
Державною судовою адміністрацією України подано до суду відзив на позовну заяву, в якому другий відповідач просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування заперечень другий відповідач зазначав, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"".
Крім того, другий відповідач зазначав, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 клопотання Державної судової адміністрації України задоволено. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.05.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 13.05.2021, позивач не з'явився, водночас подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі матеріалами.
Державна судова адміністрація України у судове засідання, призначене на 13.05.2021, не з'явилася, явку представника не забезпечила, причини неприбуття не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час, та місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.
У судовому засіданні, яке відбулося 13.05.2021, представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав наведених у відзиві.
У судовому засіданні, яке відбулося 13.05.2021, представник Головного управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області підтримав позицію відповідача, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Після виступу із вступним словом представник відповідача та третьої особи подали до суду заяви, в яких просили розглянути справу за їх відсутності у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 3 ст. 194 КАС України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Пунктами 1 та 2 ч. 3 ст. 205 КАС України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Частиною 2 ст. 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи положення ст. ст. 44, 194 та 205 КАС України, суд вважає, що подання позивачем, відповідачем та третьою особою клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а також неявка у судове засідання представника другого відповідача без поважних причин, не є перешкодою для розгляду справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Указом Президента України "Про призначення суддів" № 804/2007 від 31.08.2007 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Новоселицького районного суду Чернівецької області строком на п'ять років.
Згідно з постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 5120-VI від 05.07.2012, позивача обрано безстроково суддею Новоселицького районного суду Чернівецької області.
На вказаній посаді позивач працює по теперішній час, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
З матеріалів справи видно, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідач нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплат за дні щорічної основної відпустки, що підтверджується розрахунковими листами за квітень - вересень 2020 року .
Загальна сума обмежень суддівської винагороди у зазначений період з урахуванням суми податків і зборів, відповідно до розрахункових листів за квітень - вересень 2020 року складає 122380,02 грн, що не заперечується сторонами.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII, в редакції чинній на час виникненні спірних правовідносин) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків; більше 5 років 20 відсотків; більше 10 років 30 відсотків; більше 15 років 40 відсотків; більше 20 років 50 відсотків; більше 25 років 60 відсотків; більше 30 років 70 відсотків; більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
З огляду на зазначене видно, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.
Так, ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у ч. 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті).
Так, з матеріалів справи встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 553-IX, тобто з 18.04.2020, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX.
Так, у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз. 5 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями ст. 29 Закону № 294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п. 14 ч. 1 ст. 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч. 1, 2 ст. 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення ч. 1, ч. 2 ст. 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз. 7, 8 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Водночас, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020).
Також суд наголосив, що в силу ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.
Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону № 553-IX, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.
В свою чергу, доводи відповідача та другого відповідача щодо правомірності обмеження виплати суддівської винагороди згідно Закону № 553-IX, яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX, спростовуються наведеними вище висновками суду та суперечать правовій позиції Верховного Суду у справі № 340/1916/20.
Стосовно тверджень відповідача та другого відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, суд зазначає, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди керувався не спеціальним Законом № 1402-VIII, а Законом №294-IX, який за правилами подолання колізій в законодавстві не підлягав застосуванню у цих правовідносинах.
Наявність рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не вплинуло у даному випадку на право позивача на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідно до Закону № 1402-VIII. Це рішення Конституційного Суду України постфактум констатувало неконституційність застосованих до позивача норм щодо обмеження суддівської винагороди, однак його відсутність не спростовувало викладене вище правозастосування щодо виплати суддівської винагороди.
Отже, відповідач зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивачу у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 діяти відповідно до Закону №1402-VIII, а не згідно ст. 29 Закону №294-IX (в редакції Закону № 553-IX), незалежно від наявності рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020.
Що стосується посилань відповідача та другого відповідача на те, що відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо Новоселицького районного суду Чернівецької області здійснює Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, тому воно зобов'язане здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу.
Відповідач, будучи розпорядником коштів нижчого рівня, відповідно до положень ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України зобов'язаний був здійснювати фактичні видатки на виплату суддівської винагороди позивачу відповідно до положень Закону № 1402-VIII, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, як то передбачає ст. 48 Бюджетного кодексу України.
Судом проаналізовано зміст додатків до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із врахуванням внесених змін), внаслідок чого встановлено, що розмір витрат на оплату праці в Першотравневому районному суді м. Чернівці, як по загальному, так і по спеціальному фондах, у зв'язку із прийняттям Закону № 553-IX, не зменшувався. Доказів затвердження нових кошторис по установі, якими зменшено розмір оплати праці, відповідач суду не надав.
У даному випадку мало місце не недофінансування установи у зв'язку з веденням обмеження щодо розміру суддівської винагороди, а дії відповідача, спрямовані на такі обмеження на виконання положень ст. 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX).
Водночас, суд звертає увагу, що в межах затверджених кошторисів на 2020 рік, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області оплачувало відпускні та надавало допомогу на оздоровлення суддям у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (що є загальновідомим фактом, визнається відповідачем у відзиві та видно з розрахункових листів), розмір яких перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати.
Отже, обмеження щодо виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальної заробітної плати з 18.04.2020 по 28.08.2020 було застосовано саме відповідачем у зв'язку з набранням чинності Закону № 553-IX. Зміни до кошторисів/планів асигнувань стосовно зменшення бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди згідно наведеного Закону № 553-IX, ані ДСА України, ані відповідачем у 2020 році не вносились, що повністю спростовує наведені доводи відповідачів. В свою чергу, обмеження виплати позивачу з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX) було неправомірним.
Таким чином, враховуючи вищезазначене суд вважає, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом № 553-IX, є протиправними.
Зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди із застосуванням обмеженням її розміру в період з 18.04.2020 по 28.08.2020, по своїй суті є порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому порушене право позивача, враховуючи обраний спосіб захисту, належить поновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суддівської винагороди на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за вказаний період (за винятком днів відпустки), виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а саме 122380,02 грн.
Зокрема, дослідженням розрахункових листів за квітень - вересень 2020 року встановлено, що позивачу нараховано, однак виплачено суддівську винагороду із застосуванням обмеженням її розміру у квітні у розмірі 15639,62 грн, у травні - 41054,00 грн, у червні - 22579,70 грн, у липні - 41054,00 грн, у серпні - 2052,70 грн, всього на загальну суму 122380,02 грн. Таким чином, у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідачем нараховано, але не виплачено позивачу суддівську винагороду у розмірі 122380,02 грн, тому вона підлягає стягненню на користь позивача.
У позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити недоплачену частину суддівську винагороду за спірний період.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що суддівська винагорода позивачу у спірний період нараховувалася відповідачем відповідно до Закону № 1402-VIII, після чого на неї накладалися обмеження на підставі ст. 29 Закону № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX). Наведена обставина не заперечувалася відповідачем.
Беручи до уваги вищенаведене, у цій справі нараховувати позивачу суддівську винагороду не має потреби, оскільки вона йому вже нарахована, однак розмір її недоплати складає 122380,02 грн.
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та встановлені по справі обставини, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, з метою унеможливлення породження нових публічно - правових спорів у цих правовідносинах між тими самими сторонами, з тих самих підстав та того самого предмету, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 122380,02 грн, з відрахуванням податків і зборів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Задовольняючи позов, суд також враховує, що обмеження суддівської винагороди позивача відбулось не у правовий спосіб, без відповідної аргументації та визначених механізмів компенсації такого обмеження. До спеціального закону, який врегульовує питання виплати суддівської винагороди, будь-яких змін не вносилось, натомість врегулювання здійснювалось бюджетним законодавством, що є не правильним.
Суд звертає увагу на те, що суддівська винагорода є складовою незалежності суду, про що неодноразово наголошували міжнародні інституції та Конституційний Суд України, а тому її обмеження має відбуватись в зрозумілій та легітимній формі.
У цій справі суд захищає не тільки право позивача на суддівську винагороду, а й верховенство права, оскільки будь-яке свавільне обмеження прав людини, не у спосіб визначений правом, підриває його засади, що є неприпустимим в цивілізованому суспільстві.
Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, висловленого у позовній заяві, суд зазначає наступне.
Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць необхідно задовольнити та допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати відповідачем на користь позивача суддівської винагороди у межах суми за один місяць, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 194, 205, 243, 245, 246, 255, 371 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, яке визначене ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 122380,02 грн, з відрахуванням податків і зборів.
4. Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до вимог ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (вул. Хотинська, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 26311401);
другий відповідач - Державна судова адміністрація України (01201, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795);
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області (вул. В. Аксенина, 2 Е, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 37836095).
Суддя В.К. Левицький