03 червня 2021 року справа № 580/2593/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гараня С.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ковтун Л.Б.,
представника позивача - адвоката Шевченко А.О. (за ордером, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в порядку загального позовного провадження у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (20300, Черкаська область, м. Умань, пров. Тихий, 3а, далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, далі - третя особа), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
2) стягнути з Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) безпідставно отримані кошти в сумі 117134,23 грн на користь позивача.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що 06.03.2017 відповідачем, на підставі постанови № 47605977 від 28.05.2015, виданої Уманським РВ ДВС, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53530858 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 63 146,21 грн та на підставі постанови № 47606888 від 28.05.2015, виданої Уманським РВ ДВС, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53532502 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 53 988,02 грн. В межах вказаних виконавчих проваджень, з позивача було стягнуто кошти в сумі 117134,23 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 у справі № 580/4999/20 скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2017 (ВП №53532502) щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у сумі 53 988,02 грн. та постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2017 (ВП №53530858) щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у сумі 63 146,21 грн. У зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів в сумі 117134,23 грн.
Проте, за твердженням позивача відповідач проігнорував заяву позивача, та не вчинив дій для повернення безпідставно стягнутих коштів виконавчого збору, чим здійснив протиправну бездіяльність.
Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав відзив на позов, вказавши, що 29.03.2021 надійшла заява позивача про повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 117134,23 грн. Розглянувши заяву позивача, листом від 31.03.2021 №5237 була надана відповідь щодо відсутності правових підстав повернення коштів виконавчого збору. Отже твердження позивача щодо ігнорування Уманським районним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) його звернень та ненадання відповіді є безпідставними. Також відповідачем зазначено, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII встановлено спеціальний порядок повернення коштів. Відповідно до положень ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Інших підстав для повернення коштів стягнутого виконавчого провадження вказаним Законом не передбачено.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув, письмових пояснень суду не надавав.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на виконанні в Уманському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, правонаступником якого є Уманський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), перебували на виконанні:
- виконавчий лист № 705/1807/13-ц, виданий Уманським міськрайонним судом 13.05.2015, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" боргу в суму 631 462,12 грн (ВП №47605977);
- виконавчий лист № 705/1807/13-ц, виданий Уманським міськрайонним судом 13.05.2015, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" процентів в сумі 466 547,69 грн, пені в сумі 73 332,55 грн, а всього 539 880,24 грн (ВП №47606888).
За заявами представника АТ "Райффайзен Банк Аваль", державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №47605977 та ВП №47606888 і надано боржнику семиденний строк на добровільне виконання вказаних постанов.
У зв'язку з невиконанням постанов про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем 28.05.2015 прийнято постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП №47606888 у сумі 53 988,02 грн та у ВП №47605977 у сумі 63 462,12 грн.
02.03.2017 на адресу відповідача надійшли заяви від представника АТ "Райффайзен Банк Аваль" про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
06.03.2017 відповідачем, на підставі постанов № 47606888, № 47605977 від 28.05.2015, виданих Уманським РВ ДВС, прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 53532502 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 53 988,02 грн. та № 53530858 про стягнення виконавчого збору в сумі 63 146,21 грн.
Вважаючи постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2017 протиправними, позивач звернувся з позовом до суду за їх оскарженням.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.11.2020, яке набрало законної сили, у справі №580/4999/20 скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2017 №53532502, №53530858 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 53 988,02 грн. та виконавчого збору у сумі 63 146,21 грн.
29.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів в сумі 117134,23 грн, стягнутих за постановами про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2017 №53532502, №53530858.
Проте, відповідачем, сплачені кошти не повернуті, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону№ 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до ст.10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону № 1404-VIIІ.
Аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається, якщо, стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
З матеріалів справи встановлено, що на адресу відповідача 02.03.2017 надійшли заяви від представника АТ "Райффайзен Банк Аваль" про повернення виконавчих документів стягувачу у ВП №47606888 та у ВП №47605977.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону№ 1404-VIIІ відповідачем винесено постанови від 03.03.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу та від'єднано в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 28.05.2015 на суму 53 988,02 та відповідно на суму 63 156,21 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIIІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.11.2020, яке набрало законної сили, у справі №580/4999/20 скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2017 №53532502, №53530858 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 53 988,02 грн. та виконавчого збору у сумі 63 146,21 грн.
Вважаючи постанови державного виконавця протиправними, суд у справі №580/4999/20, виходив з того, що на момент винесення оскаржуваних постанов (06.03.2017) у відповідача не було підстав для стягнень виконавчого збору, відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VIIІ, в тому розмірі, що вказаний у постановах про відкриття виконавчого провадження, оскільки обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів з примусового виконання рішення. Вказані обставини відповідно до ст. 78 КАС України, не потребують доказування під час розгляду даної справи.
Враховуючи, що постанови відповідача від 06.03.2017 №53532502, №53530858 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 53 988,02 грн. та виконавчого збору у сумі 63 146,21 грн скасована в судовому порядку, позивач має право на повернення стягнутого виконавчого збору, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача- вчинити дії, спрямовані на повернення виконавчого збору позивачу.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до пп. 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Так з матеріалів справи судом встановлено, у листі відповідача від 31.03.2021 №5237/19.17-14 зазначено, що відсутні підстави для повернення коштів стягнутого виконавчого збору. При цьому, відповідачем не названо та до матеріалів справи не надано доказів направлення вказаного листа на адресу позивача.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом у даній справі є Уманський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби України подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, тому суд приходить до висновку про бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій з повернення коштів стягнутих з позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Тому, суд, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом зобов'язання Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслати до Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого виконавчого збору в сумі 117134,23 грн.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 12700,00 грн. витрат на професійну правову допомогу адвоката.
Відповідно до частин 1, 3, 7, 9 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу та їх розміру позивач надав суду копії таких документів: договір від 15.04.2021 про надання юридичних послуг адвоката, акт надання послуг від 28.05.2021 № 4, рахунок на оплату № 4 від 28.05.2021, квитанцію від 29.05.2021 на суму 12700 грн.
В акті наданих послуг № 4 від 28.05.2021 вказаний такий опис робіт: консультація усна з клієнтом щодо оскарження бездіяльності відповідача (1 година) - 500 грн; консультація письмова з вивченням наданих документів: матеріалів виконавчого провадження №53532502, №53530858, матеріалів справи №580/4999/20, №705/1807/13-ц та складання аналітичного висновку щодо оскарження бездіяльності відповідача (7 годин по 700 грн) - 4900 грн; підготовка позовної заяви (3 години по 1100 грн) - 3300 грн; прийняття участі у одному судовому засіданні Черкаського окружного адміністративного суду по справі №580/2593/21 - 4000 грн.
Суд вважає, що такі послуги як збір інформації, аналіз документів, правові консультації, аналіз судової практики охоплюються послугою щодо підготовки позовної заяви. Крім того, щодо прийняття участі у судовому засіданні, то відповідно до ухвали суду від 27.05.2021 за клопотанням представника позивача її участь в судових засіданнях у справі №580/2593/21, здійснюється у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon". З огляду на якість, складність та обсяг наданих адвокатом послуг щодо підготовки позовної заяви, розумний та справедливий розмір винагороди за цю послугу для цілей включення її до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не може перевищувати 3800 грн.
Тому зважаючи на часткове задоволення позову, на відповідача покладаються витрати на правничу допомогу в сумі 1900 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1039,67 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 287, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не направлення до Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів в сумі 117134 (сто сімнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн 23 коп.
Зобов'язати Уманський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 36171764) надіслати до Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми 117134 (сто сімнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн 23 коп. сплаченого виконавчого збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 36171764) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у сумі 1900 (одна тисяча дев'ятсот) грн 00 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1039 (одна тисяча тридцять дев'ять) грн 67 коп.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його підписання.
Суддя С.М. Гарань