03 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1398/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.03.2018 року по 04.09.2019 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.09.2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.09.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.03.2018 року по 04.09.2019 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII. Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.04.2021 року провадження у справі було відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.04.2021 року відповідачем надано відзив, в якому він зазначив, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям здійснювалось в порядку та у спосіб, передбачені законом.
Зазначає, що лише Міністр оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів. Фінансування військової частини здійснюється виключно в межах фонду грошового забезпечення, а тому проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. В зв'язку з тим, що з 2015 року по грудень 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, індексація не здійснювалась. Також, відповідач вказує на те, що механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком №1078 не передбачений.
Окрім наведеного, на думку відповідача, відсутність згадки в Конституції України про індексацію доходів населення свідчить на користь висновку про те, що гарантії, передбачені ст. 22 Конституції України не розповсюджуються на вказану виплату. Також, відповідач вважає, що при звільненні з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок.
Стосовно виплати ОСОБА_1 компенсації позивачу за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019, відповідачам зазначається, що такий вид компенсації компенсація за 2015-2019 роки не виплачувалась через те, що ОСОБА_1 в період 2016-2018 роки продовжував перебувати на військовій службі, та він не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. А грошова компенсація за невикористання такого виду додаткової відпустки законодавством не передбачена.
На підставі викладеного, зазначає, що права позивача військовою частиною не порушені, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
З огляду на викладене, суд розглядає справу в письмовому провадженні.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2019 року №247 з 04.09.2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, сержанта ОСОБА_1 , бойового медика взводу, розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04 вересня 2019 року № 64-РС у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позивач вважає наявним у нього право на індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 року, яка йому при звільненні виплачена не була.
Також, позивач стверджує про не нарахування йому індексації грошового забезпечення в період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 року.
При вирішенні спору суд виходить з того, що у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, частинами 1-4 ст.9 Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі Закон №1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 року в розмірі 101 відсоток).
У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - Порядок №1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку 1078 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 рок №77).
Пунктом 5 Порядку № 1078 (редакції від 15.12.2015 року, вступив в дію з 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення приймається за 1 або 100 відсотків.
Також пунктом 5 Порядку № 1078 в редакції від 15.12.15 встановлено, що місяцем з якого починається нарахування індексації грошового забезпечення є місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (далі - базовий місяць). Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених тарифних ставок.
Також слід звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 07.08.2019 року по справі №825/694/17 щодо обчислення індексу споживчих цін: "Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-ІУ Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону № 1282-ХІІ, для проведення індексації, а лише зазначає про те, що у межах виділених Військовій частині НОМЕР_1 коштів, не було передбачено виплати індексації грошового забезпечення.
При цьому, відповідач жодним чином не спростовує наявності підстав для проведення позивачу у період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 р. індексації грошового забезпечення та не оспорює визначеного позивачем у позові періоду, протягом якого така індексація мала бути нарахована і виплачена.
Таким чином, фактично єдиною підставою, на якій ґрунтуються заперечення Військової частини НОМЕР_1 , є відсутність протягом спірного періоду бюджетних призначень для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі № 1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005 р., заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Тому суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки ч.6 ст.5 Закону № 1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 р. у справі № 825/874/17, від 19.07.2019 р. у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 р. у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 р. у справі № 620/1892/19.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Стосовно доводів відповідача про те, що з грудня 2018 року вона виплачувала індексацію грошового забезпечення суд зазначає наступне.
Так, відповідно положень ч.1 ст.9, ч.1 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України).
Тому, стверджуючи про здійснення позивачу спірних виплат, військова частина НОМЕР_1 як суб'єкт владних повноважень має подавати докази здійснення таких виплат.
Ненадання таких доказів свідчить про недоведеність відповідачем зазначених у відзиві обставин.
Що стосується позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.09.2019 року суд зазначає наступне.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2019 року №247 з 04.09.2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, сержанта ОСОБА_1 , бойового медика взводу, розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04 вересня 2019 року № 64 -РС у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з наявною в матеріалах справи копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим 20.04.2016 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Також, згідно змісту наказу грошова компенсація за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не виплачена.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно зі ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пунктів 3, 5 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що обов'язок військової частини здійснити виплату компенсації за всі невикористані військовослужбовцем дні щорічної відпустки, згідно наведених норм, не перебуває в залежності від подання військовослужбовцем рапорту з клопотанням про таку виплату як помилково стверджує представник відповідача у відзиві на позов.
Також, суд враховує приписи ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, відповідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме відповідач у випадку відсутності у ОСОБА_1 невикористаних днів додаткової відпустки має надавати суду відповідні докази, що ним зроблено не було.
Натомість, очевидним є те, що за час служби позивача в військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 набув право на частину додаткової відпустки, розмір якої не є предметом розгляду даної справи. А тому в рамках цієї справи суд встановлює лише право ОСОБА_1 на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки без визначення розміру такої компенсації.
Крім того, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 від 20.04.2016.
З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.
Одночасно суд зазначає про відсутність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, оскільки ОСОБА_1 , відповідно до посвідченням, виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 від 20.04.2016, набув статусу учасника бойових дій лише у 2016 році.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки та індексації грошового забезпечення за період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 року, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині, з зазначених вище за текстом рішення підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 20.03.2018 року по 04.09.2019 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2015 року по 04.09.2019 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.09.2019 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 106030000