Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
28 травня 2021 року № 520/4334/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Зоркіної Ю.В., при секретарі судового засідання Пройдак С.М.
у присутності
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Давидюк О.М.,
представника відповідача Іванової Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул.Ярослава Мудрого, буд. 16, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 43315445) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
установив:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 16.02.201 № 769/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) з 17.02.2021 у зв'язку з ліквідацією державного органу, з припиненням державної служби відповідно до п.11 частини першої статті 87 закону України "Про державну службу" ;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків);
стягнути зі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 у справі відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача та позивач заявлений позов підтримали, просили позов задовольнити пославшись на те, що мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права, а її реорганізація з переходом майна, прав та обов'язків до інших суб'єктів, а також зважаючи на те, що Міністерство юстиції України у порушення вимог ст.40, 492 КЗпП України не запропонувало позивачу вакантні посади у новоутворених установах.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши, що у зв'язку зі змінами до Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній на час винесення спірного наказу, процедура звільнення державного службовця у випадку реорганізації чи ліквідації державного органу є ідентичною, із Закону України «Про державну службу» виключено положення про поширення на ці випадки законодавства про працю, що відповідає позиції Національного агентства України з питань державної служби у роз'ясненні від 20.02.2020 №86 р/з. Вказала, що Законом України «Про державну службу», який є спеціальним нормативно-правовим актом, врегульовано підстави та процедуру припинення державної служби, а тому приписи КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Зазначає, що орган у якому працював позивач ліквідований як юридична особа публічного права.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
Позивач в період із 13 серпня 2008 по 17 лютого 2021 працював в системі органів Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в тому числі в період із 26.12.2019 по 17 лютого 2021 на посаді заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
09.12.2020 Міністерством юстиції України видано наказ № 4262/5 про відділи державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) п.1-2 якого визначено ліквідувати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та утворити Індустріальний відділ державної виконавчої служби місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та Немишлянський відділ державної виконавчої служби місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
12 січня 2021 відповідачем направлено на адресу позивача попередження про звільнення із посади заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), на підставі положень п.11 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» внаслідок ліквідації Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
9 лютого 2021 позивачеві надіслано повідомлення, у якому запропоновано перелік посад вакантних посад, на які можливо здійснити переведення у зв'язку із ліквідацією Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та цієї ж дати позивач звернувся до відповідача із заявою , у якій просив перевести його на вакантну посаду заступника начальника Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Листом від 15 лютого 2021 № 5264/9846/23/21/10.1 позивача повідомлено про відсутність підстав для переведення на посаду заступника начальника Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
16 лютого 2021 видано наказ Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 769/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 17 лютого 2021 року у зв'язку з ліквідацією державного органу, з припиненням державної служби, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». 17 лютого 2021 позивач ознайомлений з вказаним наказом, йому видано трудову книжку та проведено остаточний розрахунок.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 871 цього Закону). За приписами частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;11) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно п.1,12 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5 відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Відділ) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та підпорядковується міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України через відповідні управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України. Відділ є юридичною особою, має рахунки в органах Державної казначейської служби України, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування авансового внеску стягувача, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Відповідно до ч.7 ст.4 закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі поділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутворених юридичних осіб та державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу. Поділ вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу. Аналогічні приписи містяться у ч. 5 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що мала місце саме реорганізація державної установи, в якій працював позивач. Так, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі. Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.
Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.
Судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами, що Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не припинений відповідно до вимог чинного законодавства України. Його перетворено на два відділи державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), код ЄДРПОУ 44045469 та Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), код 41430641.
Новоутворені відділи державної виконавчої служби виконують ті самі завдання, які виконувались до цього Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Згідно штатного розкладу в них є посади начальника відділу та заступників начальника відділу, які виконують ті ж самі посадові обов'язки, що і позивач до моменту його звільнення.
Таким чином, фактично, при звільненні позивача, мала місце не ліквідація органу державної влади-юридичної особи, а мала місце лише реорганізація внутрішньої структури такого органу державної влади.
Проте суд зазначає, що спірний наказ виданий на виконання наказу Міністерства юстиції від 09.12.2020 № 4262/5 «Про відділи державної виконавчої служби Східного міжрегіоналнього управління Міністерства юстиції (м.Харків)», яким визначено ліквідувати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та утворити Індустріальний відділ державної виконавчої служби місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та Немишлянський відділ державної виконавчої служби місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Наказ Міністерства юстиції від 09.12.2020 № 4262/5 позивачем не оскаржений, на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи є чинним.
Відомості саме про ліквідацію Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) внесені до ЄДР, а отже в силу положень ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами 2, 3 статті 492 КЗпПУкраїни передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Разом з тим, згідно з приписами частини 5 статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини 2 статті 40 КЗпП України, частини другої і третьої статті 492 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII.
Частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Станом на час прийняття оскаржуваного наказу частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Вказані норми закону неконституційними не визнавалися.
Отже, Законом України «Про державну службу» , який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб'єкта призначення, а не його обов'язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов'язкового проведення конкурсу.
Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини 2 статті 40, частин 2, 3 статті 492 КЗпП України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини 5 статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону України «Про державну службу», оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу» (частина 5), що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за рішенням суб'єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу.
Судом встановлено, що позивачу 09.02.2021 з урахуванням ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» пропонувалися відповідні, наявні вільні посади, в тому числі заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби в тому числі по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), а також посаду заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Куп'янському, Шевченківському районах та місту Куп'янськ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що вказані посади не можна вважати рівнозначними посаді, яку обіймав позивач, оскільки місце роботи віддалене від місця проживання позивача.
В той же час, суд звертає увагу на те, що приписами п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Отже діюче законодавство визначає рівнозначність посади (у межах одного державного органу) за підкатегорією посад та рівня державного органу , а не дистанційною складовою.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ в частині припинення державної служби позивача відповідає вимогам статті 87 Закону України «Про державну службу», не порушує вимог частини 2 статті 40, частин 2, 3 статті 492 КЗпП України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини 5 статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону України «Про державну службу», при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача про наступне звільнення, тому відсутні підстави для скасування спірного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішення від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що: "п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень." (пункт 23).
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У повному обсязі рішення виготовлено 02.06.2021
Суддя Зоркіна Ю.В.