Справа № 420/3952/21
03 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Горбаченка Е.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування розрахунку від 22.01.2021 року № 037936, постанови № 237551 від 01.03.2021 року, визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорт, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування б/н, до акту від 22.01.2021 року № 037936;
визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 237551 від 01.03.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу;
визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки щодо не надання відповіді на інформаційний запит від 01.03.2021 року;
зобов'язати Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки надати в повному об'ємі відповідь на інформаційний запит від 01.03.2021 року.
Ухвалою від 22.03.2021 року Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву залишено без руху.
29.03.2021 року (вх. № 15463/21) на виконання ухвали позивач надав до суду заяву про усунення недоліків, чим усунув зазначені судом недоліки
Ухвалою від 05.04.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі, визначено, що розгляд справи буде здійснюватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.05.2021 року (вх. № 23798/21) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.
Ухвалою від 03.06.2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування б/н, до акту від 22.01.2021 року № 037936.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.03.2021 року на підставі Акта №253660 від 22.01.2021 року Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 237551 від, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн. Крім того, після отримання оскаржуваної постанови, позивачем було подано до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки інформаційний запит № 10739/0/22-21 від 01.03.2021 року, однак станом на 15.03.2021 року відповіді не отримано. Позивач вважає вказану постанову та бездіяльність щодо не надання відповіді за запитом протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися. Відповідно до наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення поштових відправлень, представники відповідачів отримали ухвалу про відкриття провадження у справі 12.04.2021р. та 23.04.2021 року (а.с. 34-35).
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, 01.03.2021 року на підставі Акта №253660 від 22.01.2021 року Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 237551, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.
Відповідно до Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 253660 від 22.01.2021 року встановлено порушення, відповідальність за яке передбачене абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на підставі якого прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 237551 від 01.03.2021 року, якою накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.
Крім того, після отримання оскаржуваної постанови, позивачем було подано до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки інформаційний запит № 10739/0/22-21 від 01.03.2021 року, однак станом на 15.03.2021 року відповіді не отримано.
Позивач вважає такі дії та бездіяльність протиправними та такими, що порушують його права, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).
Пунктом 3 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.
Крім того, відповідно до п.4 Порядку №403 взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за №215/24992, посадові особи Укртрансіпспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю:
здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422;
видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю;
складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до підпункту 2 та 3 пункту І Порядку №879 терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:
вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології;
великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Згідно пунктів 12, 13 та 14 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.
За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а па запит водія міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.
Відповідно до пункту 21 у разі виявлення факту перевищення хоча б одною вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Зі змісту Акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом вбачається, що даний документ не містить характеристик в частині вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу, тощо.
У відповідності до підпунктів 2, 3 пункту 2 Порядку №879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Відповідно до пункту 9 розділу 2 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 відсотки та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником. При цьому довідка повніша містити показники зважування, видані спеціалізованим обладнанням по кожній осі окремо, а також підсумок загальної маси шляхом додавання кожної з осей.
Методика, про яку йдеться у пункті 2 Порядку №879 та згідно якої повинен проводитись процес визначення навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (Укрметртсстандартом) не затверджено.
У контексті наведеного потрібно також враховувати, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію № 02-84-08.
Разом із тим, вказана методика не розповсюджується на транспорті засоби з рідким та сипучим вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного суду у справі №816/2329/13-а (постанова від 12.04.2018), у справі №826/442/13-а (постанова від 16.01.2018), у справі №821/597/17 (постанова від 12.06.2018).
Враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучім вантажем, який змінює розподіл навантажень па осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійсненні посадовими особами відповідача, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимірювання, здійсненні без застосування відповідної Методики, яка б враховувала особливості вантажу, що свідчить про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним сипучим вантажем.
Також відповідно до Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю, пересувний пункт повинен бути укомплектований, поміж іншого, таким технічним обладнанням: комплект пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки; комп'ютерна техніка; свідоцтво про повірку ваг та свідоцтво про державну метрологічну атестацію (пункт 3 Розділу II).
Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології (пункт 8 Розділу II).
В Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом немає жодних доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для нього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.
Відсутність таких документів на пристрій, яким проводилося зважування транспортного засобу, позбавляє можливості перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, що пред'являються до таких пересувних контрольних пунктів.
При цьому, не було надано Акт обстеження дороги, яка використовувалася для здійснення габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі, що є порушенням 11 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879. Також не додано всього переліку документів необхідних для встановлення чи пройшло обладнання відповідача всі повірки та невідомо чи знаходиться обладнання в справному стані, таких як Сертифікат відповідності тощо.
Також слід зазначити, що відповідно до ч.ч.1-4ст.8 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, .які мають елементи або функції настроювання, повинні мати захист від вільного доступу до зазначених елементів і функцій (включаючи програмне забезпечення) з метою запобігання несанкціонованому втручанню. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.
Як зазначалось вище, відповідно до п.9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.
Таким чином, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу, а не у спосіб, який здійснювався на транспортному засобі позивача посадовими особами відповідача.
Крім цього, слід також зазначити, що автомобіль позивача перевозив Кукурудзу, що є сипучим вантажем. Останній є подільним (сипучим, рухомим) вантажем, що може переміщуватися по всім осям транспортного засобу під час руху. А тому проведення зважування у русі, шляхом поосьвого заїзду тягача на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого (подільного) вантажу, на думку суду, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж, в силу своїх сипучих властивостей, легко деформується та вільно переміщується під дією мінімальних сил.
Суд вважає обґрунтованою необхідність наявності Методики проведення габаритно-вагового контролю, затвердженої Мінекономрозвитку, якою під час проведення такого контролю повинні керуватись Укртрансбезпека або її територіальні органи. Таки вимоги відносно визначення за допомогою вимірювального (зважувального обладнання) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, наявні в підпункті 2 пункту 2 Порядку №879, який на час розгляду справи є чинним.
В свою чергу, існування такої методики і її використання відповідачем під час проведення контрольного зважування автомобіля позивача у відзиві не доведено.
Оскільки законодавством не встановлено альтернативних вимог щодо можливості проведення вимірювання (зважування) без застосування такої методики або відповідно до будь-яких інших методик, то враховуючи положення ст.19 Конституції України щодо обов'язку органу державної влади та його посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, такі заперечення представника відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 237551 від 01.03.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу слід задовольнити.
Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.
01.03.2021 року позивачем подано інформаційний запит № 10739/0/22-21 від 01.03.2021 року з проханням надання наступної інформації:
надати в повному об'ємі завірені належним чином копії документів, які були складені за результатами здійснення вагового контролю вантажного тягача МАН держ. Номер НОМЕР_1 та напівпричепа (контейнеровоза) держ. Номер НОМЕР_2 , посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Єгоровим С.О. та Шкотіним А.К. 22.01.2021 року;
яке вагове обладнання використовувалось для визначення вагових параметрів зазначених транспортних засобів, кому воно належить, у кого перебуває на балансі, до якого типу відноситься (переносного чи стаціонарного);
надати звірену копію сертифікату відповідності або декларації відповідності вище вказаного вагового обладнання, а також документів, що підтверджують періодичну повірку (метрологічну атестацію) даного приладу.
Вказану інформацію позивач просив направити на зазначену ним у запиті електронну адресу та на адресу за місцем проживання, однак станом на 15.03.2021 року відповіді не отримав.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року № 2657-ХІI.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. (ч.3 ст.22 Закону №2939-VI).
Статтею 23 Закону №2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
З аналізу вищезазначених приписів пункту 1 частини першої статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації, у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов'язку володіти нею. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов'язаний нею володіти, то згідно із принципом законності він повинен усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитаної інформації, продовживши у разі необхідності строк розгляду запиту на інформацію.
При цьому, як вбачається з позовної заяви, станом на 15.03.2021 року відповіді на свій запит від Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки позивач не отримав, також доказів надання такої відповіді не було надано до суду.
Суд звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви та позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує відповідно до положень ст., 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненаданні відповіді на запит на інформацію позивача.
Вказана обставина свідчить про порушення положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" та протиправність дій щодо ненадання відповіді на запит на інформацію, у зв'язку з чим, суд визнає протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки щодо не надання відповіді на інформаційний запит від 01.03.2021 року та зобов'язує Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки надати в повному об'ємі відповідь на інформаційний запит від 01.03.2021 року.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 4), Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: 03135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправними та скасування постанови № 237551 від 01.03.2021 року, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 237551 від 01.03.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки щодо не надання відповіді на інформаційний запит від 01.03.2021 року.
Зобов'язати Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки надати в повному об'ємі відповідь на інформаційний запит від 01.03.2021 року.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2021 р.
Суддя О.М. Тарасишина